Вони обоє обрали собі місце у творчому незаангажованому андеграунді, навзаєм впливали один на одного та надихалися дружбою.

29 листопада усіх, хто цікавиться сучасним мистецтвом, запросили до Музею сучасного українського мистецтва Корсаків на арт-суаре «Два художники – дві творчі долі», присвячене творчій співпраці художника Миколи Кумановського (1951—2016) та поета Костянтина Шишка (1940—2002).

Лекцію-роздум проводила мистецтвознавиця Зоя Навроцька.

«Дуже складно говорити про сучасників, про людей, з якими ти ще вчора була знайома особисто. Завжди є ризик зійтися на надмірний пафос або сльози, дозволити собі більше емоцій. Про цих двох митців, яким присвячена сьогоднішня зустріч, можна сказати грішний і святий, оскільки вони були абсолютно розкутими і в той же час дуже витончені», – розпочала роздум Зоя Михайлівна.

Спершу мистецтвознавиця розповіла про Костя Шишка, зупиняючись на віхах життя і творчості, на тонкій межі між тим, як він любив заливне у кав’ярні і тим, як його вигнали з партії через громадянську націоналістичну позицію.

«Він пригадував, як друзі перебігали на інший бік вулиці, щоб не подати йому руки. Його не брали на роботу, спершу намагався влаштуватися в котельню, потім працював на будівництві та заводах, але зрештою поїхав до Києва. Інше життя почалося, коли доля звела його з Миколою Кумановським, він побачив іншого інтелектуала, відчув спорідненість душі, завдяки Миколі поезію Костя почали читати в колах інтелектуалів, створювати самвидав».

Розповіла Зоя Михайлівна і про Миколу Кумановського, спогади про знайомство із яким ще дуже живі і теплі.

Вона пригадала, що Микола працював так багато, що навіть вішав на дверях кабінету табличку «я працюю», а відвідувачі з поваги до його творчості не заходили туди зайвий раз.

Також лекторка зазначила, що не хоче, аби про митців склалося аж надто академічне правильне враження, а тому пригадала, що Кость дозволяв собі дуже відверті поезії, а Микола ніколи е цурався міцного слівця і ховав свою ніжну душу за маскою різкості.

«Пам’ятаю, що Микола малював безперервно. Якісь начерки, які етюди, на всьому, що попадало під руки. І лише зараз я починаю сама для себе відкривати у тих роботах цілі світи! Йому була близькою естетика хіпі, але він ніколи не допускав впливу наркотиків. Коли працював в Америці, то абсолютно не змінив ні стилю, ні звичок, так, ніби й не виїхав із Луцька».

Також гостям вечора представили інсценізацію поеми Костянтина Шишка «Серце матері» у виконанні театру-студії «КолоЛесі» (художній керівник: заслужена артистка України Світлана Органіста).

«Вони пішли обоє так спонтанно, ніби поставивши нам усім питання і не залишивши відповіді. І тепер наша справа – шукати їх», – підсумувала Зоя Навроцька.

А далі гості обговорювали, згадували і ділилися враженнями про митців за бокалом шампанського у художньо-меморіальному комплексі Миколи Кумановського.