^{Текст і фото: Юлія КАРМАНСЬКА}

Сучасний танець викликає захоплення або нерозуміння, хтось не вважає його мистецтвом, а хтось бере участь у хореографічних постановках. Попри різне ставлення він продовжує існувати у розмаїтих проявах і викликати контрастні реакції.

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків детальніше розглянули процес становлення і розвитку сучасного танцю. Говорили про хореографію ХХ століття на лекції «Сontemporary dance: Хронологія хореографії», яку провів теоретик та практик сучасного мистецтва Олександр Сушинський. Захід відбувся у суботу, 12 січня.

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Розглядали хореографію, яка розвивалася після часів класичного балету: модерн, постмодерн або антимодерн, contemporary dance, вільна хореографія. Сучасний танець трохи запізнився у «народженні», бо з’явився на 50-60 років пізніше, ніж модернізм у живописі. Зароджувався і активно розвивався у Німеччині та США. Складнощі розуміння танцю починаються вже з перекладу, бо і modern, i contemporary з англійської перекладаються як «сучасний», хоча це різні танці.

«Таблоїд Волині» підготував підбірку цікавих цитат і відео спектаклів з лекції:

Піна Бауш та інші хореографи хотіли відійти від класичного балету і втягувати профанну сферу рухів, де вони підгледіли як рухаються тварини, діти, як можна працювати з об’єктами на сцені. Рудольф фон Лабан розробив систему рухів − нотацій. Він відштовхувався від геометричних структур. Є геометрична фігура – ікосаедр, де 20 граней і 12 вершин. Якщо людина стоїть і витягує руки у всіх напрямках і площинах, то вибудовується ця фігура. Є центр і від нього танцівник починає рухатися. Лабан хотів придумати цю нотацію.

Однією з найкращих його учениць була Мері Вігман. Вона писала, що кожного ранку він приходив до її будинку, стукав у двері і кричав «Хореограф іде!». Рудольф фон Лабан її тренував згідно своєї нотації, щоб після винаходу можна було це дуже швидко репетирувати і швидко ставити танці

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

В Америці в 40-50-ті роки починається своя школа танцю модерн. Мері Вігман переїхала туди і змогла передати досвід свого вчителя. Вона була представницею експресіоністського танцю – висловлювання себе через рухи, де рух не має передавати якусь ідею чи наративний образ. Рух може бути самостверджуючим, органічним до тіла, дослідженням свого тіла, його енергії. Така чутливість до своєї тілесності була передана через Лабана і Мері Вігман американцям.

Вільям Форсайт – один з найвпливовіших хореографів сучасності. Він для постановок брав побутові рухи. Будь-який рух, поза в просторі – вже може вважатися рухом.

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Стів Пекстон вчив своїх учнів так: вони підходили до столу на якому стояв черевик. Потрібно було підходити до столу і вимовляти слово «черевик». Півгодини всі по черзі підходили і виконували зазначене. Це навіть не танець, ти просто підходиш і щось кажеш. Це ефект відчуження, коли ти дивишся на щось заново. Для нового танцю важлива така тема підходу.

Піна Бауш – одна з ключових фігур танцтеатру ХХ століття. Є знаменитий автобіографічний спектакль «Кафе Мюллер». Коли вона була маленька, її батьки мали це кафе, Піна там сиділа під столами, щось підслуховувала, підглядала і вона це бере спогади за основу спектаклю.

Це приклад, як можна втягувати побутові рухи. Через те, що це на повторі, вона з цього руху робить елемент танцю і в цьому магія профанного, яке втягується на територію сакрального, на територію мистецтва.

Анна Тереза де Кеєрсмакер працює з мінімалістичною музикою. Робота називається «Фаза». Там два роялі. Один рояль починає грати одну фазу – невеличку гаму, а потім другий рояль за ним повторює, але з невеликим зміщенням. Танцівниці теж, як два роялі, розходяться.

Стів Райх працював з ударними інструментами, досліджував африканську музику, для нього ритм був один з найважливіших в музиці. Анна Тереза де Кеєрсмакер поставила танець під його «Clapping music».

У Саші Вальц є постановка, де ви заходите в простір, у якому на кожному поверсі в кожній кімнаті щось коїться. Десь хтось в акваріумі чи холодильнику танцює, хтось в вітрині стоїть. Ви ходите по цій інсталяції і у вас, як у глядача, нема жодного одного маршруту проходження спектаклю. Це класична постдраматична структура проходження спектаклю, який не має однієї точки, з якої можна це побачити.

Є класний епізод, де хореограф Акрам Хан залишається один і ставить питання сам собі: «Is this wright or this is wrong?» Який рух правильний, а хто сказав, це правильно чи ні? Хто встановлює правила? І це філософія нового танцю другої половини ХХ століття.

Грецький хореограф Дімітріс Папаіоанну. Він один з небагатьох геніїв, який робить в театрі неможливе. В нього є інтимний спектакль «Nowhere». Після цього я не знаю, що показувати. Після нього говорити вже нічого не можна.

Тілесність – це те, що постійно присвоюють собі тоталітарні або авторитарні режими, тобто нам забороняють якісь рухи, поводити себе певним чином в колективі, за столом чи в школі, нас регламентують постійно. Емансипаторський потенціал відкриття тілесності, те, що потенціал тіла може зробити – це доробок другої половини ХХ століття, над яким працювали американці, німці, бельгійці, французи.

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

Лекція у МСУМК «Сontemporary dance: Хронологія хореографії»

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}