Чим дивував лучан фестиваль авторської пісні «ОБЕРІГ»

^{Текст і фото: Світлана ЗОЗУЛЯ}

Відлунав, відгримів, відшумів, відплакав та відболів реаліями сьогодення відроджений із попелу забуття двадцяти трьох літ легендарний Всеукраїнський фестиваль авторської пісні та співаної поезії «Оберіг».

«Першу гітару» бардівського фесту зіграла саме тема війни, а не любові. Тому й гран-прі за рішенням професійного журі на чолі з поетом, ліриком Ігорем Павлюком отримав саме цей виконавець – колишній боєць-доброволець батальйону імені генерала Кульчицького Зіновій Медюх (Зеник) із львівського Стрия. До слова, його, як і левову кількість учасників цього конкурсу, відкрив для лучан наш місцевий фестиваль авторської пісні, фото і кіноаматорів «Вітрила пригод».

Найбільше глядацьких симпатій, на думку журі, заслужив Віктор Погуляй із чернігівських Прилук, і недаремно. Адже він підбадьорив усіх авторською сатирою на буремне сьогодення, зокрема, про «Стурбовану ООН». Утаємниченим вона не змогла не нагадати «Лекцию о международном положении» Володимира Висоцького.





Дипломи й цінні подарунки за перше місце (їх, до слова, було два) отримали: наймолодший учасник – 13-річний музикант і волонтер Артем Харченко із Старокостянтинова на Хмельниччині, якого із співвітчизниками вже заочно познайомило шоу «Україна має талант», і рожищанка, керівник народного аматорського ансамблю «Аколада» Луцького районного будинку культури Вікторія Гурська.

Щоправда, любов і лірика таки заговорили й заспівали з різним ступенем експресії устами володарів другого місця: Оксани Чухліб зі Львова, сімейного дуету Юрія та Віри Найд із Хмельницького (співочі Нікітіни сьогодення – авт.) та Олександра Скотнія зі Слов’янська, який виступав разом зі своїм молодшим колегою В’ячеславом Торшиним.

У третього місця цьогоріч знайшлося теж декілька володарів. Цікаво, що троє з них представляли наше місто: поет, бард і військовий Юрій Щербик, співачка Наталія Максимук і музичний колектив «Криші моря». До речі, один із музичних арбітрів –
легенда сучасної авторської пісні та співаної поезії Сергій Мороз, неодноразовий учасник «Оберегу» у 90-ті роки – ще під час конкурсного прослуховування дружньо порадив його учасникам трохи відкоректувати назву, але не на «дахи», а «стріхи». Бо саме це слово більше підкреслить атмосферність їх музики і має давнє походження. До слова, всесвітня павутина підказала, що воно «є спільним шведському “стретак” – солом’яний дах (“так”), а це – вже слово скіфського періоду».





Повертаючись до «бронзових» лауреатів фестивалю, не слід забувати і про Юлія Хохідру з Глобиного на Полтавщині та Олесю Чайку (Андруську) з Києва, які мимоволі підтвердили тенденцію, що авторська пісня, зокрема й у рамках «Оберегу», активніше ожіночнюється.

Варто додати, що за ініціативи Ігоря Павлюка відзначили й нашого земляка – барда й волонтера Миколу Більшевича з Ковеля. Дипломанти ж фестивалю за участь отримали, окрім відзнак, невеличкі сувеніри, зокрема, й солодкі. А Ігор Зіновійович на зустрічі з учасниками перед гала-концертом не приховав, що серед «журистів» подекуди точилися творчі дискусії щодо визначення лауреатів, адже певні композиції не вкладалися у звичний раніше на «Оберезі» бардівський формат у чистому вигляді, і пожартував: «Мене вже «били» колеги, а тепер битимуть учасники». Але всі судді були одностайні в тому, що має перемогти не жанр, а серце.

Це підтвердили гучними оваціями й глядачі та слухачі на тріумфальному гала-концерті у Палаці культури Луцька, який підготували організатори творчої частини дійства, зокрема, працівники обласного науково-методичного центру культури Волині. Хоча не все було, як «за нотами», у процесі самого конкурсного відбору, адже пауза в організації фестивалю затягнулася на два з «гаком» десятиліття, але загалом результату досягнено – «Оберіг» воскрес! Цьому допомогли фінансово численні спонсори. Та й навіть глядачі, які придбали квитки на відкриття та закриття (ці кошти організатори пообіцяли передати на потреби 51-ОМБр).





Левову ж частку коштів передбачив головний представницький орган державної влади у нас – Волинська обласна рада, за ініціативи першого заступника її голови Олександра Пирожика та його побратима – депутата Сергія Сівака. Адже кому, як не владоможцям, підтримувати своє, українське, насамперед, задля мирного майбутнього й відродження традицій бардівської пісні: від часів появи легенди про козака-Мамая до сьогодення, прообразом якого для утаємничених є український кобзар сучасності Василь Жданкін, жива легенда «Оберегу» 90-х років. Тоді він якось постав перед глядачами і босоніж, підсиливши таким чином відкритий і оголений нерв співочого єства на зорі становлення незалежної України. На гала-концерті ж відновленого фесту він оголив тільки душу… І те, що у духовному плані «не все так погано у нашому домі», засвідчили й інші запрошені артисти та окремі конкурсанти «Оберегу-2017».

Це – невтомний співець нашої епіки та етніки Тарас Компаніченко та його «Хорея козацька», бард і актор Володимир Смотритель (за сумісництвом і член журі), два співочі Віктори – Пашник і Нестерук, нестримний Вова Гейзер («Шабля»), вже згадний мною Сергій Мороз, улюбленець кількох поколінь слухачів Валерій Маренич. Також і співоча лучанка Діана Гаврилюк, і наш місцевий гурт «Зворотній зв’язок», у який об’єдналися піаніст-віртуоз Мікаел Гюлазян та гітарист і автор текстів пісень Андрій Маслічук. Звісно ж, не зміг не дати волю струнам своєї подруги-гітари того вечора і незмінний лідер легендарних «чорних черешень» Юрій Поліщук, який також був у журі конкурсу. Разом із ним не стримувала свого вокалу й «запалена» публіка: «Волинь – сто лісів, сто озер, сто доріг…». Що ж , у добру путь, відновлений «Оберіг»!