«Я даю людям альтернативу»: лучанка про віпасану, десерти без цукру та zero waste

^{Текст: Анна ПАНЧЕНКО}

^{Фото: Юлія КОЦЮБА}

^{Настрій: кав'ярня «Цекава» (вул. Лесі Українки, 10)}

П'ятниця. Спека така, що хочеться зняти з себе увесь одяг та сидіти десь подалі від місць, куди падають сонячні промені. Приємною прохолодою віддає холодний обліпиховий лимонад, який зробив симпатичний бариста з «Цекави».

Сьогодні я запросила на інтерв'ю (читай – прогулянку) тендітну та ніжну Ярину Телетьон, або ж Яру, як вона просить, щоб її називали. Ми зустрілися на вулиці та відразу обійнялися. Лучанка дотримується видового харчування: є веганкою та інколи «сироїдить». Вона готує корисні десерти без цукру, має свою екоферму та живе за принципом zero waste, який перекладається як «нуль відходів».

Під час прогулянки Яра розповіла про віпасану, зізналася, як відмовилася від продуктів тваринного походження, та чому вирішила створювати альтернативні десерти.

– О котрій ти сьогодні прокинулася?

– Я завжди встаю о п'ятій-шостій ранку. Це не залежить від того, о котрій я лягаю спати. Це вже звичка. Ранок – це максимально продуктивний час для мене.

– Чи маєш ти особливу ранкову рутину?

– Медитую. Я не роблю вакуум, оскільки то похідне від наулі (одна із важливих технік шаткарм – йогівського очищення організму, - авт). Для мене все просто: якщо це має виконуватися так, то по-іншому я його робити не буду. Я не практикую наулі, тому і вакуум не роблю.

– Розкажи, яку роль у твоєму житті відіграє медитація.

– Зараз я медитую 20-30 хвилин. Раніше – і зранку, і ввечері по годині. Тоді я готувалася до віпасани (одна з базових практик, якої вчив Будда Шак’ямуні. Люди прокидаються із самого ранку й цілий день займаються медитацією, їм не можна говорити та навіть контактувати між собою поглядами, – авт). Я багато практикувала, щоб звикнути сидіти в цій позі.

Медитація впливає на мене позитивно: мозок стає тихішим, якщо так можна сказати, заспокоюється, та й мені легше зосереджувати на чомусь увагу. Там, де зосереджується увага, очевидно, зосереджується й енергія. Якщо я хочу сконцентрувати всю свою увагу на роботу, то я зважаю лише на неї і не відволікаюся на щось стороннє.

– Розкажи більше про віпасану.

– Там є правила, яких обов'язково потрібно дотримуватися десять днів: повністю відмовитися від накопичення, хоча вони так його не називають. Сенс практики – не записувати ніяку інформацію, не читати, не спілкуватися ні словесно, ні поглядами чи жестами з людьми, їсти веганську їжу. Хоча, здається, там було щось вегетаріанське – якісь молочні продукти. Також ми практикували інтервальне голодування. Під час віпасани медитують 10-11 годин в день, а також є лекції по 1,5 години.

Ранок у нас починався з четвертої години, ми мали пів години на те, щоб зібратися. Дві години медитацій, потім сніданок о сьомій. Далі ми відпочивали. Потім дві-три години медитацій та йшли на обід об 11:00. Потім відпочинок, знову медитація, і о п'ятій останній прийом їжі – просто яблуко. Спати ми лягали о дев'ятій.

– Як тобі цей досвід? Мені здається, що після цього виходиш, як новий лист.

– Це більш складно психологічно: постійно знаходитися в собі. Не у фізичному плані, точно. У нас був вчитель, якого можна було запитувати, але лише щодо техніки виконання. Якісь особисті переживання всім нецікаві, по суті.

Через карантин я пробула там лише сім днів.

– Якби тобі запропонували поїхати туди ще раз, чи погодилася би ти?

– Так, але, можливо, з іншими вчителями. Ця віпасана була через аудіозаписи. Самого вчителя вже немає в живих. Я хотіла б, певно, поспілкуватися зі справжнім наставником.

– Наскільки я розумію, були заборонені навіть тактильні відносини?

– Так, те теж заборонено. Навіть, коли приїжджали з дітьми, з сестрами. Всіх обов'язково про це розпитували та розселяли по різних кімнатах.

Мені там, в принципі, було нормально. Перші три дні – найскладніші: звикає тіло, потрібно зручно всістися. Важко на спину та всі внутрішні органи. Чому треба під час медитації сидіти рівно? Бо інакше внутрішні органи зміщатимуться і можна собі щось пошкодити.

– «Веганити» під час віпасани тобі було неважко, наскільки я розумію. Ти не їси м'яса уже більше, ніж два роки, так?

– Я не хочу називати це веганством. Я це кличу або рослинним, або видовим харчуванням. По-перше, це не так сильно лякає людей, а по-друге, я себе не обмежую. У мене, наприклад, у раціоні більше сирих фруктів та овочів. Тому це вже не зовсім веганство, але ще веганство. Фактично, це сироїдство, але ще не сироїдство.

Я можу днями їсти тільки фрукти, а це вже фрукторіянство, але наступного дня поласувати овочами – це вже сироїдство. Якщо я не ставлю собі обмежень, то у мене немає причини їх порушувати.

– А тобі не важко бути на рослинному харчуванні?

– Ні, бо я знаю, як працює організм та що я від цього отримаю. Це ж впливає і на людей навколо мене, і на навколишнє середовище. Я не можу інакше. Для мене це нереально.

– Я знаю, що твій тато мисливець. Як він відреагував на те, що ти переходиш на рослинне харчування?

– Це було неважко. Коли я зробила перше тату, а потім друге-третє, то він їх побачив і сказав: «Ну, своя голова на плечах є. Якби було десять років, то я дав би по дупі. Зараз сама знаєш, що робити». Таке ж у нього відношення до мого харчування. Якщо я більше не їм м'яса, то він може назбирати мені грибів, ягід чи овочів. Він турбується так, як може. Цей аспект його, в принципі, не хвилює. Ми (Яра та ї хлопец, - авт) ж ще не вживаємо алкоголь навіть, то він деколи жартує над нами, коли ми приїжджаємо у гості. Він це сприймає як факт. Так, як і мої сестри.

– А в який момент ти зрозуміла, що не хочеш та не будеш їсти продукти тваринного походження?

– Я йшла з одногрупницею, щоб посвяткувати здачу екзамену. Тоді я побачила дуже симпатичного хлопця, вирішила з ним познайомитися. Потім ми пішли пити фреш, і він мені розповів, що веган та пояснив причини. На той момент у нього хворіла мама на рак. Так сталося, що їй було 50 років. Я на цьому так наголошую, тому що моєї мами не стало шість років тому, коли їй також було 50. Через два дні після нашого знайомства мама мого хлопця померла. В той день я і вирішила перейти на веганство.

З одного боку, це сумна історія, а з іншого – я просто смерть сприймаю, як щось нормальне, то для мене це не дуже сумно. По-суті, причина реально серйозна. Ну, бо я зазвичай: люди не знають, для чого це.

У мене є ціль – не закінчити так само, грубо кажучи. Я бачила, що відбувається і хотіла зрозуміти, чому все саме так. Не тільки тому, що так сказали лікарі, а вони старші, тому я буду їх слухати. Про це є величезна кількість інформації – треба просто захотіти це знайти. Я це зробила, і тепер мені стало легше зрозуміти про те, як треба харчуватися, жити та взаємодіяти з людьми.

– Поговорімо про моє улюблене – їжу. Розкажи, як тобі вдається придумувати ті неймовірні рецепти солодощів без цукру?

– Коли я перейшла на видове харчування, то зрозуміла, що потрібно щось чимось заміняти. Спочатку починаєш шукати альтернативу, а потім – просто нові смаки. Зараз альтернатива м'ясу, сиру чи риби мені нецікава й несмачна. Мені не хочеться знову відчути той смак. Тому я роблю щось кардинально інше.

Все почалося з того, що я просто почала робити сироїдні цукерки з різного насіння: кунжуту, соняшника... Потім я зробила брауні, рецепт якого першим з'явився на сторінці. Взагалі, продавати я це не планувала: все робила лише для себе. Коли приходиш у магазин, то там немає що купити, окрім фруктів та овочів. Відповідно, треба було щось зробити своє.

Я робила хліб на заквасці, а мої знайомі хотіли його спробувати. Їм дуже сподобалося, потім і їх друзі почали розпитувати та купувати. Нічого нового у цьому світі не можна придумати: макарони, соуси, торт, хліб – це все вже існує. Можна зробити альтернативу і переробити під себе.

Я ж це роблю не тому, бо мені від цього користь. Це просто дає людям альтернативу. Таким чином я можу служити людям і допомагати їм змінюватися.

– Мені здається, що це дуже важливо. Багато з тих, хто хоче почати, просто боїться, що буде постійно їстиме лише овочі чи фрукти.

– Мій хлопець готує веганські сири, вершкове масло. Ми можемо зробити навіть ту саму піцу з моцарелою, яку виготовимо з горіхів. Воно все веганське, схоже на те, до чого звикли люди, але смачніше та корисніше.

Принаймні, люди вже не лякаються, що їм їсти. Потім – це справа звички.

– А хто найчастіше замовляє твою продукцію?

– Взагалі, люди просто шукають альтернативу, але вони ще не вегани чи сироїди. Бо це в рази корисніше. Вони хочуть щось смачне, але без цукру та молока.

– Я здивувалася, коли почула, що ти робиш суперкорисний снікерс без цукру!

– Чому ж дивуватися, він майже сироїдний. Він же придуманий. Я просто його адаптую для людей так, як сама це бачу чи можу їсти. Я не готую нічого, що теоретично не могла б з'їсти сама. Якщо я не їм цукор – то я його туди не додаю, а кладу сироп. Якщо я не п'ю молоко – то роблю з горіхів. Щоб воно було схоже на кисло-молочні продукти я його ферментую веганськими бактеріями.

– Розкажи ще про свою екоферму.

– Це почалося якось само собою. Ми живемо в селі, а там у нас є великий садок. Згодом ми почали досліджувати, що в собі несе поняття ферми. Ми хотіли наблизитися до природи: не перекопувати землю, не полоти. Головне – не заважати. Природа не дурна, це ми тут з'явилися. Вона собі знає, що робити.

Ми вирощуємо фрукти, яблука, які я дуже люблю, зелень, овочі. Ми працюємо над тим, щоб якомога більше отримувати органічних продуктів, щоб не шукати їх потім на ринку, і не думати, звідки вони приїхали.

– Наскільки я знаю, у твоєму житті важливе місце займає zero waste.

– У моєму домі все ще з'являється пластик. Якимось чином він завжди з'являється. Навіть тоді, коли ми замовляємо речі, які приїжджають у плівці та заліплені скотчем. Це не зовсім zero waste, але ми стараємося.

Спочатку я відмовилася від дезодорантів. Коли змінюєш харчування, то стає іншим й запах тіла: в організмі немає процесів бродіння. Потім ми замінили зубні пасти, оскільки там є фтор, а це та ж хімія. Тоді відмовилися й від шампунів, які ми замінили на нутове борошне та соду. У ролі кондиціонера ми використовуємо сирий яблучний оцет, який настоюємо з кропивою, польовим хвощем, лавандою та ромашкою. Різні гелі для душу я й до того не сприймала: мені простіше митися простою водою. Замість масок та кремів – сире кокосове масло. Навіщо використовувати те, що теоритично не можна з'їсти?

Я також виготовляю туш з бджолинового воску, кокосового масла та активованого вугілля. Вдома у ролі прального порошку виступають горіхи, які можна використовувати ще як мило. Засобом для миття посуду є сода і гірчичний порошок, а для промивання різних поверхонь ми настоюємо яблучний оцет з лимонами або з грепфрутами.

– Чому ви живете в селі?

– У Варшаві я ще раз зрозуміла, що мені некомфортно у місті. Там масимально сильно губишся у собі і не знаєш, куди рухатися чи подітися . У Луцьку менше людей, темп повільніший, але мені комфортніше десь ближче до природи. Для мене це логічніше.

– Розкажи про свої плани на майбутнє.

– Я не знаю, чи продовжуватиму займатися тим, що роблю сьогодні. Я не можу знати наперед. Напевно, ніхто не знає. Можна щось планувати, а потім засмутитися, що це не вийшло.

Тому в мене немає планів на майбутнє, я живу вже сьогодні.