«Питання під градусом» до луцького музиканта та співака Андрія Попова. ФОТО

^{Текст: Юлія ОСТАПОВИЧ}

^{Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ}

^{Настрій: пивний клуб «Оболонь» (вулиця Коперника, 8а)}

Чи багато з нас вже в дорослому віці втілювали свої дитячі мрії? Ми виростаємо, а ці мрії здаються нам наївними та нереальними в умовах невблаганної реальності. Втім є люди, яким все ж таки вдається мрію дитинства зробити справою життя. Один із них – лучанин Андрій Попов, який почав мріяти про сцену та музику ще в далекому дитинстві, коли вмикав магнітофон і наспівував під нього пісні.

Нині він має свій колектив Re-Lab, в якому співає, та магазин прокату музичного обладнання «MEDISON RENT», а це означає, що пов’язати своє життя з музикою йому все ж вдалося. Втім музикант каже, що це ще не все, адже має ще чимало планів стосовно розвитку свого творчого життя, реалізовувати які береться вже тут і сьогодні.

Про особливості виступів на весіллях, улюблені пісні, ідеальну жінку, Монатіка, участь в "Х-Факторі", чоловічі сльози та мрії про велику сцену ми поговорили з Андрієм Поповим в рубриці «Питання під градусом».

– Чи вживаєте алкоголь і як часто?

– Не часто, але вживаю, коли сам цього хочу, а не тоді коли в мене про це просять.

– «Не часто» – це як? Бо для когось – це раз в місяць, а для інших – раз в тиждень

– Не часто – це тоді, коли треба.

– На великі свята?

– Ну не обов’язково має бути якесь свято, головне щоб була компанія хороша.

– Який найулюбленіший алкогольний напій?

– Червоне сухе вино.

– А з їжі чим любите смакувати?

– Я, як холостяк ось уже з 9- річним стажем, люблю їсти все.

– Неперебірливі у їжі?

– Ні. Єдине, що не люблю – дерунів, бо не можу ними насититись ніяк. Певно, я така одна людина в світі.

– Знаю, що працювали на весіллях, а там, напевно, постійно підходили і пропонували випити «за здоров’я молодих». З вами таке було? Що робили в таких випадках?

– Постійно такі ситуації траплялись. Починаючи навіть з тих часів, коли я співав в ресторанах, а там найбільша спокуса, бо кожен клієнт тебе хоче підкупити і часто підходить й пропонує випити. Я завжди кажу всім музикантам, що ось цей момент є переломним. Адже якщо ти йдеш на повідку у клієнта та погоджуєшся з ним випити, то це не твій бізнес і йди з нього відразу. Жодного разу в житті я не вживав алкоголь на роботі, чи то був ресторан, чи виступи на чиємусь весіллі.

– А як тоді вдавалось «відбиватися» від надокучливих людей, які пропонували випити?

– Якщо я кажу «ні», то це означає «ні» і все.

– Як у вашому житті з’явилась ось така діяльність – грати на весіллях? Можливо пам’ятаєте свої відчуття, коли доводилось вперше виступити на чиємусь весіллі?

– Почувався досить кайфово.

– Це ж публіка, і зазвичай, вже до часу виступу музикантів здебільшого не зовсім твереза.

– Почну з того, що свого часу я вивчився на столяра і працював за спеціальністю. Однак потім з’явились проблеми зі спиною, через які не можна було працювати фізично важко. Тоді я пішов співати у кафе. Спочатку мені платили за те, щоб я мовчав (сміється – ред.). Але я розспівався і згодом мені вже почали платити гроші за виконання пісень.

– Коли зауважили у себе ось цей хист до співів?

– Співав я ще з дитинства, якщо так можна назвати підспівування пісні, що звучить з магнітофона. Однак, вже коли пішов вчитись в училище, то там познайомився з Сергієм (до слова, є моїм кумом), який грав на баяні. Ми тоді ще з ним зробили такий собі маленький гурт.

– Скільки це вам років було?

– Десь по 17.

– А ось в дитинстві все ж ким мріяли стати?

– Ну хотів бути ще міліціонером. Але, тим не менш, дуже хотів співати, практично з дитинства. Разом з тим мені подобалось працювати з деревом. Я навіть мав таку собі імпровізовану міні-майстерню, де були деякі інструменти для роботи з деревом. В тій міні-майстерні я власноруч робив якісь корита, які ставали в нагоді в господарстві, клітки для кролів, яких ми тримали в селі, і так далі. Вже коли почав навчатись в училищі, то виїхав з села і почав жити в смт. Торчин. На відміну від сільської місцевості, в якій окрім городів, чи якихось корівників немає нічого, там були якісь секції з футболу, музична школа і багато іншого. На той момент я до кінця не розумів, що я роблю і для чого, але просто хотів співати і все.

– А столярські навики ще збереглись? Можете зараз щось змайструвати з дерева?

– З дитинства в мене була маленька мрія – мати станочок для обробки дерева. Мій сусід, який жив через декілька хат, мав такий станок, на якому постійно щось майстрував. Я до нього постійно приходив і спілкувався з ним, дослуховувався до його порад, спостерігаючи тим часом, як він працює з тим деревом. До речі, він мені постійно говорив, що ніколи не можна красти і навіть розказував таку історію з життя, що якось йому підкинули гроші, аби перевірити наскільки він чесний. Він ці гроші підняв і пішов шукати власника. Ось цей момент мені так врізався в пам’ять, що я, в принципі, в житті ніколи, нічого, і ні в кого не крав. Ну, якщо не рахувати того, що колись малим з сільського току набирав пшеницю в кишені і приносив додому та згодовував її куркам. Отож, якщо повернутись до теми розмови, то скажу, що три роки тому, я все ж таки втілив в життя свою дитячу мрію і собі на дачу купив ті станки для роботи з деревом.

– То я так розумію облаштували там собі таку міні-майстерню?

– Ну це не зовсім майстерня, але якщо мені треба щось зробити, то вже маю на чому і де.

– Тільки собі? А друзям щось майстрували з дерева?

– На жаль не маю часу на це.

– Якщо повернутись до теми весіль, то цікаво ще й те, чи часто траплялись надокучливі гості, які влаштовували конфлікт з музикантами? Як ви вирішували ці конфлікти, якщо вони з вами ставались?

– Не на кожному весіллі, але часто трапляється таких надокучливих одна, чи дві людини. Завжди варто бути готовим до того, що така людина буде, і ти мусиш якось уникнути конфлікту звичайною розмовою, чи згладити ситуацію за допомогою жартів. Одного разу мій товариш попросив мене допомогти попрацювати з ним на одному весіллі. Там була одна людина, яка фактично ходила слідом за мною і не давала спокою. Я довго терпів це і, навіть, намагався згладжувати цю ситуацію. Однак коли біля нас поставили шматки короваїв, то цей надокучливий персонаж відпихнув мене і вмостився на той коровай. Тоді мені увірвався терпець і я взяв його за комір щоб відвести, а він почав розмахувати кулаками, між нами зав’язалась бійка, що аж довелось розбороняти. Але після цього випадку я зрозумів, що маю я рацію, чи ні, але битись не можна, треба якось виходити з подібних ситуацій інакше.

– Я розумію, що ведучий весілля має бути ще й таким собі психологом?

– Він має бути дуже крутим психологом, і ще й сам ходити, якщо це потрібно, до психолога.

– А ви ходите?

– Якби мені колись хтось сказав звернутись до психолога, я би відповів тій людині, що не потребую таких послуг. Втім, коли був минулого року на «Фабриці ведучих», де була запрошена психологиня, яка провела 5-годинний тренінг, то це допомогло мені переосмислити певні погляди на життя. Тоді розмова з нею підштовхнула мене до самоаналізу, і осмислення того, що я робив правильно, а що ні в своєму житті.

– Чи часто на весіллях просили заспівати якийсь шансон, чи пісні, яких ви особисто не любите?

– Шансон я співав, і більше того скажу, що не цураюсь жодної музики, виконання якої в мене хоч трохи виходить. Якщо навіть ти знаєш, що та чи інша пісня на якомусь заході не «зайде» для публіки, але замовник просить тебе її виконати, бо це його улюблена пісня, то треба співати.

– Чиє весілля мрієте провести?

– Мрії немає такої, мені просто хотілося б бути ведучим якогось цікавого заходу, бо це мені подобається. Щось на кшталт шоу «Шанс», де був ведучим Андрій Кузьменко, який дуркував (в хорошому сенсі цього слова) в кадрі. Я не впораюсь з якимось класичним, офіціозним проведенням заходу, присвяченому якійсь зірці тощо.

– Скільки коштує запросити вас ведучим на свій захід, чи то буде весілля, чи інша не менш важлива життєва подія?

– Мені більше подобається співати, але і вести я теж люблю заходи. То це буде десь в районі 500-600 доларів.

– В рамках Луцька це багато чи мало?

– В рамках Луцька це, напевно, найвища ціна. Але справа полягає в тому, що коли ти себе цінуєш, умовно кажучи в 200 доларів, то ти будеш працювати в людей, які тобі за ці гроші будуть «виносити мозок». Але коли твоя робота коштує дорожче, то, зазвичай, і люди до її виконання тобою інакше відносяться теж.

– Кому із ведучих ви б довірили проведення свого власного весілля?

– Одній людині – Володимиру Остапчуку ( телеведучий і ведучий «Євробачення – 2017» - ред.). Я просто багатьох ведучих бачив, ми працювали на різних весіллях (Львів, Тячів, Івано-Франківськ тощо). І там люди вміють круто робити весілля, вони наймають агенції, там є різні ведучі. В нас (на Волині – ред.) такого ще не побачиш.

– Тобто на Волині до такого рівня недотягують?

– Ні, але вже потроху є якийсь рух в цьому напрямку. Недотягують тому, що в нас мало агенцій. Я бачив по наших ведучих, музикантах, що вони заморочуються тим, що в людей немає грошей і варто погоджуватись на те, що пропонують, бо назве дорожчу ціну, то його не візьмуть. Я, як бізнесмен, зі свого досвіду скажу, що якщо ти продав якісне і дорожче, то людина два-три роки не дзвонить, а продав погане, то вона до тебе постійно дзвонить, бо щось поламалось, щось не працює і так далі.

Якщо людина хоче брати 500 доларів, то треба показати, що ти можеш зробити на такі гроші хорошу озвучку, світло по залу, звукорежисера і так далі, а не прийдеш з мікрофоном і однією колонкою.

– Напевно, нашим людям треба перерости ці моменти, щоб зрозуміти, що якість коштує дорожче?

– Одні люди бояться високих цін, бо можливо колись були обдурені. Але розумні люди високих цін не бояться, бо знають що якісна річ не може коштувати дешево.

– Готуючись до інтерв’ю перерила goоgle в пошуках інформації про вас, якої виявилось мало, а про особисте життя взагалі нічого. То чи ваше серце зараз зайняте кимось, чи вільне?

– «Я свободен…» (посміхається – ред.).

– Тобто ваше серце в пошуку?

– В роботі моє серце.

– Якою, на ваш погляд, має бути ідеальна жінка?

– Це людина, яка тобі довіряє. Багато людей може й не зрозуміє про що я, але довіра багато значить.

– А зовнішність важлива?

– Це теж важливий момент, бо ж з бабою-ягою не хотілося б жити. Однак довіра – це найважливіше і вирішує чимало. Наприклад, ви не будете ревнувати, якщо довірятимете своїй людині.

– Оскільки зовнішність теж важлива, то блондинка, чи брюнетка?

– Не важливо.

– Анджеліна Джолі, чи Памела Андерсон?

– Ні та, ні інша.

– То який ваш ідеал, якщо візуалізувати на прикладі якоїсь зірки?

– Для прикладу, наша співачка Злата Огнєвіч – ну просто ідеальна жінка. Ми колись з нею працювали, ставили на її концерті звук, то вона, як людина - дуже приємна в спілкуванні і класна, і зовнішні дані – все при ній. Хоча я ж не знаю, якою людиною вона є в приватному житті.

– До речі, у вас є своя компанія прокату звукового обладнання «MEDISON RENT». Коли і як ця компанія створилась? Чиї концерти ще обслуговували?

– Взагалі музика для мене – це життя. І перше, що я почав в музичній сфері - робити акустичні колонки. Зараз ці колонки є у багатьох музикантів. Але потім вийшли китайці на ринок, які зробили ціну меншу, а якість не гіршу і я з цього вийшов. Я був найдорожчим музикантом, і не тому що співав краще від інших, а тому, що завжди слідкував за звуком, який був найкращий. Коли я три роки тому почав думати над тим, що продаж звукового обладнання з магазину віджимає інтернет-торгівля, то я нічого кращого не придумав, як зробити ще й прокат звукового обладнання.

В світі є три топових бренди по звуку, і я взяв одного з них. Це був серйозний крок, хоча я тоді не усвідомлював наскільки. Цей крок потягнув за собою ще купу різних витрат. Адже купити один звук – цього мало, має бути ще і відповідне музичне обладнання, тобто все в комплексі.

– Важко було починати роботу в цьому напряму і чи допомагав вам хтось у цьому?

– Дуже важко. Мені з дитинства ніхто не допомагав. Але створенню «MEDISON RENT» я завдячую своєму директору Антону Ємєльянову – це хлопець з клепкою, який вміє працювати з артистами.

– Чиї концерти ще обслуговували?

– Найперша наша робота була з гуртом «Мотанка». В часи коли я грав на весіллях, років сім тому, Вітя (їхній вокаліст) прийшов співати для випускників зі старенькою гітарою. Я тоді дуже в нього повірив, бо він реально крутим був і на той час. Коли ми зробили «MEDISON RENT», він був один із перших замовників, і я йому тоді ще подарував гітару. Нещодавно він написав пост у «Фейсбуці», де йшлось про те, що колись я йому подарував цю гітару, а сьогодні поставив крутий звук на концерті. Мені це було дуже приємно. Взагалі в житті я зустрічав дві людини, в яких я повірив – соліст «Мотанки» і Монатік.

– У вас, очевидно, є якась чуйка на талановитих людей.

– Просто їх видно, вони якісь інші. Віктор – це дуже простий і хороший хлопець. Монатіку я ставив років 10 тому на його виступі дві колонки і пульт. Я тоді стояв і в мене просто щелепа відвисла – наскільки він прикольно рухався на сцені і співав. Ми тоді так і познайомились з ним, до ранку протусили, але після того жодного разу не спілкувались. Ось з його музикантами спілкуюся й до сьогодні.

– А ще кому звук ставили?

– Ну найчастіше ми працювали з Арсеном Мірзояном, зі Степаном Гігою, з Ольгою Поляковою, Романом Скорпіоном, Таяною.

– Чий концерт мрієте обладнати звуком?

– Це питання мені вже задавали на «12 каналі», тому повторю відповідь – я мрію співати на сцені, а не ставити звук артистам. Просто зараз ми робимо свою роботу.

– Ви часто виконуєте пісні з репертуару інших артистів, а чиї пісні любите виконувати найбільше?

– Найбільше до душі мені пісні з репертуару Андрія Кузьменка (Скрябіна).

– А голос якого артиста для вас є просто божественним? От для мене, наприклад, це голос соліста «Scorpions» Клауса Майне.

– Мені просто подобаються класні голоси. Люди співають, і не можна сказати, той улюблений, а той ні, вони роблять свою роботу, вони подобаються людям. От той таки Степан Гіга: люди не те що його викликали на біс, а постійно ставали з своїх місць та аплодували йому. І доставляли понад сто стільців у драмтеатрі, бо стільки охочих було почути його і це – показник. Коли в людини багато хвороб, перед сценою вона ходить в’яла, але на сцені оживає – ось це круто. Я пам’ятаю ті дні, коли на весіллях виходив хворим і співав, бо ти мусиш це робити, люди замовили в тебе послугу і вони хочуть тебе чути.

– Напевно, це чи не найважчі моменти в роботі співака, коли хворим доводиться виступати перед публікою?

– Для мене немає такого поняття, що захворів, і сидиш вдома. Відмовитися від виступу можна хіба що, коли ти лежиш в реанімації – ось це поважна причина. Якось я з ангіною переходив, і одного разу просто втратив свідомість, коли чистив зуби, але я не міг інакше, бо мені треба було тоді співати. Тут справа навіть не в грошах, а в тому, що люди довірились тобі і неможна їх підводити. От є артисти, що горло заболіло і все – відміняйте концерти.

– На сьогоднішньому етапі вашого життя з’явився такий проект Re-Lab. Розкажіть про нього?

– Створений він наприкінці жовтня. Я хочу дійти до сцени і я дійду туди, з кимось чи сам, бо я туди хочу. Коли ти один – в тебе все виходить, але люди думають інакше. Я зробив максимальну ціну за гурт 1500 доларів. Я хотів зробити, щось з таким репертуаром типу «Іванушки Int.», «Руки Вверх» тощо, бо такою музикою легко заповнити вечірки, бенкети та інші заходи, бо цільова аудиторія такої музики – люди 30-40 років, які росли на цих піснях.

Я зрозумів, що якщо ти щось робиш, то треба бути іншим. Ось мій магазин музичних інструментів був шостим – став першим, прокат звукового обладнання був шостим – став першим. Якщо ти щось робиш, то треба зробити якось інакше і постійно оживляти цю справу.

– Як знайшли людей в команду?

– Я маю музичний магазин, то в принципі всіх музикантів знаю.

– Як у вашому житті з’явилась ось ця історія з суддівством у вокальному конкурсі «V-фактор», що проходив у нічному клубі «Версаль»?

– З власником клубу «Версаль» Олександром Мельником знайомий давно – колись продав їм звук і ми потоваришували. Він тоді ще мене запрошував до себе арт-директором в клуб, щоправда я тоді відмовився. Адже тоді б у мне не було часу займатись своїм бізнесом та гуртом. Він просив стати арт-директором декілька разів, я десь одного разу кивнув, а він це зрозумів, як мою згоду. Я три місяці пропрацював арт-директором, зробив свою роботу. Саша мені завжди говорив про ідею зробити вокальний конкурс. Я тоді казав, що це взагалі-то плагіат, але для рівня Луцька такий конкурс – це круто. Спочатку я не мав бути у журі, мав бути Роман Сорока, але він тоді захворів і я його замінив. Коли учасникам інші судді розказували, що вони робили правильно, що ні, то я їм казав, якби я це робив, жартував часто з ними.

– Ви там виконували роль «хорошого поліцейського»?

– Мене там так і називали – «найдобріший суддя». Ну як я можу сказати людині, що вона ніхто і співає ніяк? От якби я був її викладачем і навчив людину, як правильно співати, тоді можна й покритикувати, якщо щось не так.

– А самі хотіли б взяти участь в якомусь конкурсі для виконавців типу «Х-фактор» чи «Голос країни»?

– Ні, я вже один раз ходив на «Х-фактор», щоправда я не знав, що це саме цей конкурс. Я тоді співав в караоке і одна знайома підійшла й спитала, чи маю я свої пісні і сказала за цей конкурс. Я дочекався своєї черги, а вони кажуть: «співай акапельно», а який я акапельний співак? Я тоді заспівав акапельно, вони сказали, що мені подзвонять, і тоді я вирішив, що ніколи на жодні конкурси не піду.

– Бо не вірите в чесність таких конкурсів?

– Знаєте, це ніби на весілля, де всі все життя слухають попсу, замовити джазового виконавця. Якщо під фонограму я заспіваю, і людям сподобається, то акапельно я нічим не здивую. Та що там казати – половина артистів не здивує нікого акапельно. Хоча пройшло стільки часу, але ось два роки підряд мені менеджер пише щодо участі в «Голосі країни», але я відмовляюсь. Що я там покажу?

– Як думаєте, чи мають моральне право люди, яким ведмідь наступив на вухо, співати в караоке-барах, де відпочивають інші?

– Всі мають таке право.

– Так це ж знущання над тими, хто там відпочиває?!

– Ну то, коли я негарний, то мені не можна заходити в ресторан? Тут така ж логіка. Хочуть співати – нехай співають.

– Ви співаєте у дУші?

– Я співаю у душІ (сміється – Ред).

– Яке найулюбленіше місце маєте вдома, де любите проводити найбільше часу?

– Найбільше часу люблю проводити на своїй дачі, щось там робити, відпочивати.

– А як ще відпочивати любите?

– Люблю відпочивати на лижах, два рази в рік їжджу в Австрію на тиждень і ось таким чином відпочиваю.

– Помітила, що ви не цураєтесь заходів, які носять благодійний характер. Це такий поклик душі, чи вважаєте благодійність обов’язком кожного громадянина?

– Будь-яка людна (чесна чи ні) вам скаже, що благодійність – це добре. Але я з дитинства навчений, що треба ділитись. Коли в школу завжди іменинник приносив торт, який ділився між усіма однокласниками, то я, чи мої дві менші сестри, ми не з’їдали свій шматок окремо, а приносили додому і ділили його між усіма. Тому я навчений, що ділитись завжди треба. А щодо благодійності, то завжди треба допомагати, коли тебе про це просять, а коли не просять – не лізь.

– Одного разу ви написали на своїй сторінці у «Фейсбуці», що якось йшли і побачили дідуся, який порпався в сміттєвому контейнері. Вас це вразило настільки, що ви дали йому гроші.

– Ніколи не забуду цієї ситуації картини, від якої аж сльози текли не тільки з очей, а й по серцю.

– Були ще якісь моменти в житті, через які ви не могли втримати сліз?

– Я заплакав ось від цієї ситуації з дідусем і від фільму «Хатіко». Більше ніколи так не плакав.

– До речі, які ще фільми любите дивитись?

– Та загалом чомусь з дитинства любив дивитись різні бойовики.

– Чи варто чоловікам соромитись своїх сліз? Бо в нас такий стереотип в суспільстві: мовляв, справжні чоловіки не плачуть.

– Та не правда це все, всі чоловіки, напевно, плачуть.

– Який зараз період в творчості переживаєте, яку останню пісню написали?

– Я записав пісню «Пам’яті Кузьми», вона є в ю-тубі. Є дві пісні мого авторства, зараз будемо аранжування робити. Я хочу серйозно за це засісти, бо коли ти сам – підеш далеко. Знаєте, є ще й така приказка, що коли людині дати одну лопату, то вона перекопає за день 5 соток городу, і коли дати 5 лопат –результат за день буде такий же. Я зараз хочу вкладати в себе і створювати пісні.

– А ці дві пісні про що?

– Про любов.

– Що побажаєте читачам «Таблоїда Волині»?

– Бути чесними, робити добро, наполегливо працювати та йти до своїх цілей.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}