Красень СНУ: поет-географ, який не дивиться «Гру престолів»

^{Текст і фото: Аліна ХОЛБАН}

У новому спецпроекті «Таблоїд Волині» продовжує знайомити читачів з найяскравішими студентами луцького вишу – учасниками «Містера СНУ 2019».

Цього разу ми поспілкувалися зі Святославом Капітулою – невиправним романтиком, завзятим мандрівником та «Містером географічного факультету 2019».

У нашому інтерв’ю студент-першокурсник розповів про участь у конкурсі «Містер СНУ», поділився власним баченням ідеальних стосунків та пояснив, чому не дивиться «Гру престолів».

***

– Ти навчаєшся на географічному факультеті. Чому обрав саме його?

– Взагалі я хотів бути істориком. Але у мене в родині багато георгафів та педагогів, тож я не виключав і такого варіанту. Після випуску я можу працювати вчителем, або ж географом-економістом. Останнє мені більше імпонує: самі знаєте, яка зарплата у вчителів.

– Що відчував, коли вступав до СНУ?

– Спочатку було трохи страшно, адже я не знав, що на мене чекає. Готувася до спілкування з майбутніми одногрупниками, дивився ролики на Ютубі про те, як готуватися до сесії.

Але, зрештою, я знайшов на факультеті справжніх друзів і сесію, насправді, здавати не так складно, якщо готуватися заздалегідь. Так, існує певна конкуренція серед одногрупників, але у нас дуже дружній колектив.

– Пригадай найяскравіше враження, пов’язане зі студентським життям.

– Ми, як студенти географічного, маємо багато подорожувати. Наша група вже встигла поїздити по замках Рівненщини та Львіщини, зокрема відвідати Тараканівський форт. Це була класна одноденна подорож, яка дуже зблизила нас.

Також згадую конкурси, різні епізоди зі студентського життя. Коли в універі був тиждень географічного факультету, ми заспівали майже всією групою – 28 людей. Було круто.

Ну і найяскравіший експірієнс – це, звичайно, «Містер факультету» та «Містер СНУ».

– Опиши своє життя поза університетом. Як відпочиваєш?

– Після пар вдома дивлюся фільми, слухаю музику. До одинадцятого класу я також багато читав, але зараз зробив перерву. У мене вдома велика бібліотека. Люблю фентезі: «Гаррі Поттер», «Персі Джексон», «Ерагон».

– Як щодо «Гри престолів»?

– А от «Гру престолів» не дуже люблю. Всюди говорять про цей серіал. У мене всі друзі його люблять. Навіть тато його дивиться та читає Джорджа Мартіна. А я переглянув декілька фрагментів і він здався мені трохи нудним: було багато розмов і мало дії... Прикольно, але не моє. Я взагалі не любитель серіалів. Хіба що міні-серіали, такі, як «11.22.63».

– З Фейсбуку дізналася, що ти обожнюєш подорожі. Де вже встиг побувати?

– Так, я дуже люблю подорожувати, але, оскільки фінанси зараз не дуже дозволяють, здебільшого їжджу Волинню на велосипеді. Моя найдовша подорож – з Луцька до Олики. Там живе мій товариш. Після того, як я дістався пункту призначення, ми з ним ще поїздили прилеглими селами. Повертатися назад було трохи важко, ноги вже були ватяні. Плюс їхав ввечері, майже в темряві.

Такі поїздки мені дуже подобаються. Завдяки ним я відкриваю нові краєвиди та гарні місця нашого краю.

На черзі у мене Україна. Я вже багато де побував, а у майбутньому хочу відвідати Тернопіль, Хмельницький, Суми, Харків, Дніпро, Херсон...

– Як тобі Луцьк у порівнянні з іншими містами?

– Він активно розвивається, особливо останні чотири роки. Загалом я люблю Луцьк, адже це моє рідне місто.

– Чи не мав бажання пожити в іншому місті?

– Якщо і мав, то точно не в Україні. Думаю, це була б Швеція, Швейцарія або Канада. Мені здається, люди там зовсім не схожі на нас. Наприклад, у Швейцарії немає війни та корупції. Швейцарці звикли до порядку, живуть спокійно, мають перспективи… Не те, що в Україні.

Так само і з системою освіти. В Європі головне – отримати знання, а у нас – гарну оцінку. Тому я не розумію сенсу списувати на екзаменах. Якщо ти нічого не знаєш, високий бал – не показник твого рівня.

– Як любиш подорожувати: наодинці чи в компанії?

– Знаєш, на велосипеді я зазвичай подорожую сам і бачу в цьому як плюси, так і мінуси. З одного боку, я можу забути про всі свої проблеми, просто їхати та ловити повітря – це чудове відчуття. Але іноді стає нудно, хочеться з кимось поговорити, особливо коли вирушаєш у довгий тріп.

– Ти брав участь у «Містері факультету», потім у «Містері СНУ». Як потрапив на ці конкурси?

– На «Містера факультету» мене запросив староста, який вважав, що я підходжу на цю роль. Спочатку я відмовлявся, адже по своїй натурі трохи боюся сцени. Потім подумав, чому б не спробувати свої сили та не зарекомендувати себе з хорошого боку... або з поганого (посміхається). Я довго готувався, підбирав вірш, який сподобається публіці. Також ми репетирували танці – один головний і три виходи.

Коли мене оголосили Містером факультету, я дуже здивувався та зрадів. Містер має певні привілегії, але також цей титул несе за собою і неабияку відповідальність, адже ти представляєш факультет на рівні всього університету.

– Здається, ваш проморолик факультету на «Містері СНУ» був технічно найскладніший. Як ви його знімали?

– Ролик міг вийти непоганим, якби не один технічний момент. Ми знімали в аудиторії, де була зелена стіна. Її відтінок був не зовсім такий, як треба і це відобразилося на відео. Тим не менш, нам вдалося донести те, що хотіли.

Сценарій я придумував разом з Денисом Недбайлом – студентом третього курсу та нашим оператором.

– Як сьогодні оцінюєш свою участь у конкурсі?

– Думаю, я точно показав себе не з гіршої сторони. Чи показав з кращої – не знаю, але я старався. Вже майже місяць пройшов, сьогодні згадую конкурс з посмішкою.

Ще під час «Містера факультету» я зрозумів: чим довше знаходишся на сцені, тим легше тобі виступати перед публікою. Тому на «Містері СНУ» я читав вірш у своє задоволення.

– Нагадай, про що був цей вірш?

– Це патріотична тема. Вірш про те, що потрібно боротися за Україну та піднімати її з колін. Я хотів здійснити такий собі поетичний екскурс в історію, показати нашу країну крізь віки, нагадати про нелегку долю українців. Думаю, наш народ може досягнути більшого, ніж може собі уявити.

– Коли ти почав писати вірші?

– Цей талант я відкрив класі у десятому. Зараз маю близько двадцяти віршів, далі хочу зайнятися прозою.

– Як у тебе відбувається творчий процес?

Перша умова – нікого не має бути вдома. Спочатку в голові з’являється певна ідея, потім я починаю думати, як її розвинути. Виникає перший рядок, до якого підбираю риму. Так поступово і складається цілий вірш. Якщо щось не подобається – перероблюю, додаю нові рядки, змінюю послідовність. Пишу зазвичай під музику. Особливо добре виходить під сумні мелодії.

– Що тебе надихає?

– Якщо це інтимна лірика, надихають стотунки та люди. Але зараз я відійшов від цієї теми і пишу щось більш патетичне.

– Можеш пригадати епізод з життя, який спонукав тебе написати черговий вірш?

– Два роки тому в мене була дівчина, моє перше кохання. Вона надихнула мене на написання двох віршів. Згодом ми розійшлися через несумісність поглядів і я написав ще один твір, у дещо негативному ключі. Це були дуже емоційні рядки. Потім я трішки «відійшов» та усвідомив, що життя не закінчується на одній людині.

– Що є запорукою ідеальних стосунків, на твою думку?

– Тут у мене немає особливих правил. Головне, щоб була довіра і не було ревнощів. Люди можуть бути схожими, а можуть повністю відрізнятися один від одного – думаю, це не відіграє вирішальної ролі.

– Якою бачиш ідеальну дівчину?

– Вона має бути розумною, навіть розумнішою за мене. Це спонукатиме мене до саморозвитку.

В першу чергу я дивлюся на обличчя. Якщо дівчина мене зацікавила, починаю вивчати її характер, намагаюся дізнатися, чим вона живе. Хотілося б, щоб моя друга половинка дотримувалася здорового способу життя, адже я і до себе маю такі вимоги.

– Зараз маєш дівчину?

– Два місяці тому розійшовся. Після перших стосунків я поставив собі певну планку, тому зараз прагну, аби кожна наступна дівчина була кращою за попередню. Це, в принципі, логічно, але трошки гальмує пошуки «тої єдиної».

– На яке місце ставиш стосунки зараз?

– Думаю, треба вміти поєднувати. Якщо ти занадто акцентуєш на стосунках – перестаєш розвиватися професійно. І навпаки.

– Про що зараз мрієш?

– Хочу знайти справу свого життя, яка приносила б мені достатньо грошей для комфортного існування. Щоб можна було вільно подорожувати, мати власне житло та машину. Хотілося б з роками ставати кращим та просто радіти життю.

Бліц

– Нове знайомство чи новий фільм?

– Можна познайомитися, а потім піти на фільм.

– Гучна вечірка чи домашній затишок?

– Домашній затишок, вечірки не дуже люблю.

– Море чи гори?

– Море.

– Природа чи кам’яні джунглі?

– Природа.

– Дощ чи сонце?

– Дощ.

– Рок чи реп?

– Рок. Реп не дуже люблю, але якщо сухаю, то тільки американський.

– Ранок чи ніч?

– Взагалі дуже люблю ніч. Але я сова, яка прагне стати жайворонком. Вранці теж добре, якщо ти рано встаєш, бігаєш. Зараз я цього не роблю, але хочу, щоб такий режим ввійшов у звичку.

– Новий телефон чи новий одяг?

– Новий одяг. Телефон у мене вже є і він мене повністю влаштовує. Я не залежу від айфонів. Не розумію, чим айфон кращий за той самий «Xіомі». Вважаю, що переплачувати за бренд – це безглуздо.

– Брюнетки чи блондинки?

– Тут все відносно. Блондинки можуть бути гарними і не дуже, так само, як брюнетки.

– Бачу, ти також експериментуєш із зовнішнім виглядом.

– Так, мій природній колір волосся – каштановий. Колись мама пофарбувала мене в рудий. Батько тоді дуже плювався – він не любить рудих. Потім я перефарбувався в білий. Взагалі, щодо одягу та зачісок, я відкритий до експериментів.

– Що побажаєш нашим читачам?

– Побажаю всього найкращого. Читайте «Таблоїд Волині» (посміхається).

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}