BLOG на нічку: «як я дозволила доньці не ходити до школи»

Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте цікаву історію про те, чому відома лучанка, тренерка з особистісного розвитку Надія Рогозіна дозволила своїй доньці не ходити до школи.

Допис вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Рік тому я дозволила доньці не ходити до школи. За попередніх вісім років Софія змінила чотири державних школи (ми багато переїжджали). І тому я маю з чим порівняти. Тільки одного разу з 4 нам пощастило. Всюди решта – обняти й плакати.

Не буду зараз про нашу систему освіти, ви і так все знаєте. Розкажу як пройшли півтора роки навчання вдома.

Хоч дистанційну освіту в Україні гарантує закон, по факту навчатися за межами шкільних стін можна або за умови хвороби або у приватній школі. Ціни коливаються від 700 до 4000 грн/міс. Хоча великої різниці в якості насправді немає.

Дистанційна школа забезпечує кожного учня онлайн-кабінетом з розкладом і доступом до книжок та відео-занять. Головні плюси такого навчання:

вільний графік (встаєш коли хочеш, виконуєш в своєму темпі, сам собі складаєш розклад);

неупередженість оцінювання (99% оцінок виставляє комп‘ютерна система і особисте ставлення вчителя не впливає на семестрові бали);

можливість присвятити більше часу своєму майбутньому (особливо класно для спортсменів або артистів);

повна відсутність стрессу (за цей час Софія змінилася на очах! Стала більш відкритою, спокійною, почала читати, тепер поглинає книжки зі швидкістю світла і витрачає на них всі кишенькові);

комфорт (в дощ і мороз нетреба нікуди йти).

Але хоумскулинг – це не панацея. Безперечно він має мінуси також і далеко не кожна дитина справиться з ними.

Найголовніше випробування – самоорганізація. Перші 2 місяці мені фактично довелося перетворитися на вчительку. Бо шкільна звичка, що тебе підганяють і нагадують, як виявилося розслабляє. На щастя, я працювала вдома і змогла допомогти адаптуватися. Для батьків, які ходять на роботу – це було б дуже складно.

Немає в кого «списати» – насправді це жирний ПЛЮС. Але звички не так просто позбутися і в перший час перелаштуватися і взяти на себе повну відповідальність за власні результати – це челендж.

Домашнє навчання, насправді, для тих дітей, які ХОЧУТЬ вчитися. Лінивих або тих, кому не цікаво – буде неможливо змусити. Мені, можна сказати, пощастило: Софія хотіла.

Славнозвісне «оточення». Допоки ми жили в рідному місті, все було ок: вона регулярно бачилася з подругами. Коли переїхали у Львів – це стало ускладненням, хоч і не катастрофою. Танці, гуртки і т/д не дають необхідного. А у підлітковому віці оточення однолітків – це фактор дорослішання. Інакше починає проявлятися інфантилізм. Тому якщо вашій дитині друзі потрібні, як повітря, то хоумскулинг не для вас.

В цілому Софія спокійно ставилася до всіх мінусів. Але влітку ми поговорили і прийняли спільне рішення: пора повертатися до школи...

Так почалася моя чотиримісячна епопея з пошуку підходящого навчального закладу. Я вирішила не поспішати і підійти до питання серйозно. Почала з державної школи в сусідньому будинку. Коли зайшла всередину, мене аж пересмикнуло. Класичний «запах школи» підняв у свідомості всі мої нічні кошмари про те, що треба знову туди повертатися (досі інколи сниться). Ще кілька шкіл в районі викликали таке ж гнітюче відчуття.

Тоді я почала перебирати варіанти приватних шкіл. Вони практично всі недешеві, і, як виявилося, не всі хороші. Але я таки знайшла те, що мене справді приємно здивувало.

Розкажу про це окремо, коли вже будуть перші повноцінні враження. Але там все не так, як всюди! І це нереально круто.

А що для вас найважливіше в шкільному навчанні ваших дітей? Знання? Режим? Локація? Чи може можливість «домовитися»?

Сподобалось