Помічник нардепа зізнався, що працював у Британії під вигаданим ім’ям

^{Текст: Вікторія ЧУБАРКО
Фото: з архіву Олександра ПИЗИ}

Закордон по додатковий заробіток українці, на жаль, їздять частіше, ніж по враження. «На зорі» незалежної України саме завдяки закордонним поїздкам заробили перші гроші поважні і заможні нині волиняни.

Як «за бугром» довелося із банківського працівника перетворитися на будівельника і називатися Леслі Кіганом – розповів інтернет-виданню «Конкурент» помічник народного депутата Сергія Мартиняка Олександр Пиза.

Політик розповів, що на початку 90-х випала нагода поїхати у Великобританію, проте не на заробітки, а – до родичів.

«Родичі не давали про себе знати дуже довго. Не можна було їхати. А коли з ними вдалося сконтактувати, то домовились про зустріч, нам зробили запрошення, і ми з сестрою поїхали до міста Единбурга в кінці липня 1991 року», – пригадує чоловік.

Олександр каже, що купили для родини багато подарунків, потративши чималі гроші. І розраховували, що їм взамін теж щось подарують – такою була радянська ментальність.

«В Единбурзі побули два тижні й дуже хотілося знайти роботу, щоб повернути гроші за дорогу. Зробити це було складно, бо саме влітку там було багато студентів із Франції, Італії, Німеччині, які теж шукали заробіток», – каже Пиза.

Отримати роботу вдалося, переїхавши до Лондону. Олександр допомагав займатися реконструкцією приватного будинку. Хоча він був банківським працівником в Україні та про будівельні роботи мав загальні знання, йому дуже хотілося попрацювати та щось заробити.

«Коли я приїхав у Великобританію в липні, то роботу знайшов у вересні, працював на будові, отримував 25 фунтів у день. То можете собі уявити, як я дивився на якісь харчі на одяг, чи навіть пиво, яке коштувало два фунти за пінту, коли я отримував 12 фунтів у місяць в Україні, працюючи на пристойній роботі в банку», – згадує помічник депутата.

[caption] Knightsbridge, Лондон, 1992 рік[/caption]

Олександр Пиза каже, що мовний бар'єр все ж був, при тому, що він відвідував уроки англійської мови перед поїздкою та мовні школи в Лондоні. Важливе значення має швидкість мовлення та акцент.

«Англійську мову я непогано знав зі школи. Я навіть колись грав Тома Сойєра в англомовній шкільній виставі в шостому класі. Перед тим, як я дізнався, що поїду в Британію, майже чотири місяці брав уроки англійської мови у викладача Олександра Олександровича Білякова, за що йому дуже вдячний. Нас там вчили елементарних речей, які могли б пригодитися у побуті. Це мені дуже допомогло», – зауважує чоловік.

І додає, що коли вони з сестрою перепливали на поромі через Ла-Манш із Нідерландів у Дувер (порт у Великобританії), там продавалися бутерброди в пластиковій упаковці. І він жодного не купив, бо не знав, як його відкрити, було дуже соромно, тому купив «кока-колу». Олександр каже, що от такі були на той час обмеження «совєтського гражданіна».

Адаптуватися до нових умов проживання йому допомогли поляки, з якими він працював.

«Польську мову я розумів, бо молодим слухав хіт-парад на польському радіо. І поляки допомогли мені знайти роботу», – каже Пиза.

[caption] Святкування Дня Святого Патрика, Лондон, 1992 рік[/caption]

Після допомоги поляків Олександр Зіновійович познайомився з ірландцями, з якими працював у будівельній бригаді. Там були українці, поляки, ірландці. За словами чоловіка, поляків та інших іноземців згодом вигнали, бо вони були лінивими.

«Мені пощастило, бо ця будівельна компанія кидала нас з об'єкта на об'єкт, і кожен із них для мене був дуже цікавим і пізнавальним», – загадує з усмішкою помічник депутата.

Перший об'єкт – відновлення центрального офісу Європейського банку реконструкції та розвитку. Чоловік каже, що можна з упевненістю сказати, що в Лондоні він працював у всесвітньо відомій структурі.

Другий об'єкт – це був відомий в Лондоні торговий центр «Harrods». У найпопулярнішому універмазі Лондона «Sale» відкривав чемпіон світу з автогонок у класі Формула-1 Найджелл Менселл. «Harrods» був офіційним постачальником королівського двору.

[caption] «Harrods», Лондон, 1992 рік[/caption]

Ще один об'єкт – реконструкція станції лондонського метро, яка в 1998 році святкувала свій столітній ювілей.

Найбільше Олександру Пизі запам'яталося будівництво об'єкта «Canary Wharf» («Гніздо канарки»), яке знаходилося в східній частині Лондона. Він там працював на канадську компанію з сьомої години ранку до десятої години вечора, шість робочих днів і отримував майже 700 фунтів на тиждень. На той час це була найвища будівля в Європі. Бригада здійснювала підготовчі роботи для облаштування центру.

«Працювали всього два тижні, бо одного вечора ми дивилися ВВС-новини і побачили, що якісь два британських банки відмовили в кредитуванні цій канадській фірми, що будувала об'єкт, вона не змогла виконувати свої зобов'язання і збанкрутувала», – розповідає чоловік.

Наступного дня, коли будівельники прийшли на роботу, їх попередили, що вони працюють тільки до обіду, отримують розрахункові і будівництво зупиняється.

Зі слів Олександра, він працював на будівництві не під своїм іменем, а під різними британськими іменами.

«Я був і Леслі Кіган (Кіган – відоме в Британії ірландське прізвище футболіста) і Леслі Арчер. Чому змінювали свої імена? Тому що ми отримували зарплати, а коли ти її отримуєш, то платиш податки (ставка податків на доходи фізичних осіб 25% від зарплати). Якщо ти платиш податки, тоді будеш мати пенсійне забезпечення, а коли повертаєш, то його не отримуєш. Я повертав», – згадує Пиза.

Чоловік каже, що перебував у Британії офіційно шість місяців, поки була дійсною віза і, маючи роботу, він залишився нелегально.

Згодом йому підказали, щоб подав прохання на отримання політичного притулку. Після подання такого звернення, статус перебування став офіційним.

Олександр Пиза каже, що раніше українців не розрізняли між росіянами і казали на всіх «russians». Його колеги англійці та ірландці змінили своє ставлення до українців, коли він ірландців почав називати «еnglish».

«Вони почали казати: «I am not f*cking English!» А я їм: «I am not f*cking russian!» Тоді до них дійшло", – з усмішкою згадує Пиза.

Олександр Пиза пропрацював у Лондоні два роки. Каже, що завжди знав, що повернеться в Україну.

«Я перед тим, як поїхати, працював у «Промінвестбанку» і вважав себе хорошим працівником. У банківській справі не так багато було чоловіків, я прогресував, після першого року роботи мене вже брали на обласну ревізію, а через рік – на республіканську», – каже Пиза.

Зі слів чоловіка, у Великобританії отримати схожу роботу неможливо, британське суспільство можна назвати навіть «кастовим», навіть іспанці та італійці там почувають себе «дуже іноземцями».

«Після того, як Україна стала незалежною, я думав: от ми – в центрі Європи, може, і десь через два роки в нас таке буде. Капіталізм! І я приїду, і займу свою нішу! Я приїхав, як і старався. Але, на жаль, у нас капіталізм вийшов не таким. Думали, що він буде європейського зразка, а отримали колумбійського», – з жалем констатує помічник депутата.

І додає, що українцям ще потрібно змінити хоча б два покоління, щоб вони були освіченими, щоб люди, які їдуть за кордон поверталися і тут старалися щось зробити. Такі випадки, коли люди, які працюють за кордоном, повертаються в Україну, є винятковими, адже з європейською філософією і українською зарплатою тут важко вижити.

Про можливість в майбутньому попрацювати за кордоном Олександр каже, що банківську сферу потрібно завойовувати в молодшому віці, а працювати на будівництві йому вже пізно.

«Можна поїхати, вмію багато речей робити, дав би собі раду! І якщо би поїхав, то обрав би Іспанію, бо вона дешевша за Британію і там тепло», – з оптимізмом підсумовує Олександр Пиза.