Донька В’ячеслава Хурсенка: Батько з дитинства заборонив мріяти про кар’єру співачки

23 березня 2016

Текст: Ілона ЛІБЕРМАН
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «Шарлотка»

Цьогоріч «золотому голосу» України, авторові популярної пісні «Соколята» та інших шлягерів, лучанину В’ячеславові Хурсенку мало б виповнитися 50. Та, на жаль, його життя обірвалося надто рано – у 43-річному віці.
 
Ім’я Хурсенка відоме далеко за межами України. Мабуть, не знайдеться людини середнього віку, яка б не знала та не могла наспівати куплети з його пісень. «Соколята», «Віра, Надія, Любов», «До рідного дому», «Сповідь», «Сон», «Тато» – справжня класика української естради.
 
«Таблоїд Волині» поспілкувався із донькою митця – Марією, яка у спадок отримала головне – татові пісні.
 
– Впізнають, що ти дочка того самого Хурсенка – музиканта?
 
– Так, ще з молодших років багато хто знає мене. А інколи навпаки – при знайомстві кажуть: «О, таке прізвище, як у нашого співака»!


 
– Ви завжди мешкали у Луцьку ?
 

– Тато народився в Дніпропетровську, хоча чомусь побутує думка, що він корінний волинянин. Вже пізніше його мама маленьким привезла до своїх батьків у Ковель, а тоді вже – у Луцьк. Часто був у відрядженнях й знімав квартиру в Києві. Коли захворів на цукровий діабет – тоді тільки їздив на концерти, й одразу ж повертався додому.
 
– Батько часто брав тебе на свої концерти?
 
– Дуже рідко, тому що концерти відбувалися далеко за межами Волинської області, зазвичай у столиці.
 
Є один яскравий спогад, можливо, це був концерт гурту «Світязь». Пам’ятаю, що я танцювала біля стільців, а далі мене взяли на руки і передали на сцену до тата. Потім навіть фото з концертного запису зробила, на пам’ять.
 
Дуже мало знімків залишилося, де ми разом. Батько не любив фотографуватися, і в той період життя ми про це не думали.


 
– Маріє, яким було твоє перше знайомство з музикою?
 
– Звичайно, через татові пісні. Я дуже любила змалку слухати музику.
 
Але я не ходила до музичної школи, тато з дитинства заборонив про це мріяти. Він прослухав мій спів і переконував, що це не моє – не варто починати займатися.
 
Оскільки дорога до музичної освіти мені була закрита, я відвідувала зовсім інші факультативи.
 
– Де здобула вищу освіту?
 
– Хотіла вступати до Києва, але тато нікуди не відпускав з Луцька. Він знайшов альтернативу – я навчалася у філіалі Київського університету внутрішніх справ на юридичному факультеті, паралельно працювала у паспортній службі.


 
– Яким батьком був В’ячеслав?
 
– Дуже строгим, справедливим! У мене все було за графіком. У зимовий час я о 21-й повинна була бути дома, і не пізніше, а у літній час – до 22 години. Дуже переживала, щоб його не розгнівити – тому мої прогулянки закінчувалися на півгодини раніше.
 
– Тато часто вдома музикував?
 
– У нас гітара і досі стоїть, на якій він часто грав для нас. Міг також закритися в кімнаті, співати для себе. Раніше я так не звертала уваги на це. Зараз розумію, що потрібно регулярно репетирувати для хорошого результату.


 
– Тобто ти все ж вирішила співати?
 
– Так, вже 2 роки відвідую уроки вокалу в Інни Кириченко. Вона каже: «З такою генетикою гріх не займатися музикою». Інна – вимоглива викладачка. Оскільки це ще й моя подруга, то ми можемо посміятися, уроки відбуваються легко і цікаво. Якщо у нас обох з’являється вільний час – ми займаємося.
 
– Майбутнє не хочеш пов’язати із музикою?
 

– Я об’єктивно оцінюю свої можливості і розумію, чому батько остерігав мене. Дуже тяжко потрапити в шоу-бізнес і втриматися там. Якщо така можливість з’явиться – я буду над цим працювати. Поки що я в юриспруденції, а музика –хобі.


 
– Яка твоя улюблена пісня в татовому виконанні?
 
– Їх дуже багато, назвати одну тяжко. Відома усім «Крик белых журавлей», потім у певний період життя я відчула і захотіла заспівати «Последний миг».
 
Колись в одному інтерв’ю тато сказав: «Мені немає що залишити своїй дочці, тому я залишаю всі свої пісні». Це величезне надбання, і я люблю кожну його пісню!
 
– Яку музику, окрім батькових пісень, ти слухаєш? Хто для тебе є кумиром?
 
– Це та музика, на якій я виросла, наприклад, Джо Кокер та Крістофер Рі. З естрадних виконавців мій кумир – Тіна Кароль, також подобається Тетяна Решетняк.


 
– А пригадуєш, що слухав батько, українські чи російські гурти? Адже в його репертуарі можна почути дві мови...
 
– У дитинстві він розмовляв російською, зі мною спілкувався українською, але оскільки більшість друзів розмовляли російською, для нього не було проблемою говорити чи писати тексти двома мовами.
 
Тому переважно у машині я чула російську музику. Пам’ятаю деякі хіти Кіркорова, Олександра Панайотова. Він любив виконавців з красивими голосами, а пісні з глибоким сенсом.
 
– А концерти на Волині були?
 
– У Луцьку його не дуже визнавали, ніде не запрошували, не пам’ятаю, щоб виступав тут. У Луцьку хоча й знали, але в столиці батько був більш популярним. Я не знаю, в чому полягала проблема. Пік популярності, напевне, припав на кінець 90-х – початок 2000-х років.
 
Навіть взяти М1 – кліпи тата не крутили – казали «неформат», однак як тільки тата не стало – постійно показували «Крик белых журавлей».


 
– Як життя змінилося після втрати батька?
 
– У нас все вирішував батько. Перший рік був дуже складним, тому, що це була адаптація життя без тата, який захищав нас із мамою, з ним ми були, як за кам’яною стіною. Тоді, як його не стало, багато лягло на мої плечі, і переоформлялося на мене. Я є спадкоємицею суміжних авторських прав.
 
Була купа неприємних дзвінків – той хоче ту пісню собі в альбом, той іншу... Або казали: «Мені він обіцяв, що дасть просто так». Як це не прикро, багато людей просто користувалися сумним моментом, хтось включав без нашого відома його пісні до свого альбому. Було дуже нелегко.
 
Колишній директор батька, відомий у шоу-бізнесі як Дядя Саша, добряче потріпав мені нерви, навіть доводив до сліз. Включав пісні без дозволу у свій альбом, хотів заробити на цих дисках гроші. Я знаю добре, що тато б не дозволив цього ніколи!
 
Також багато артистів почали виконувати пісні на своїх концертах без мого дозволу. Був колись проект на Інтері, звучали відомі українські пісні, і там Олександр Пономарьов виконував популярну «Соколята». Я відразу ж написала заяву до організації, де зареєстровані мої права, вони звернулися до телеканалу, і вже тоді Інтер спохватився налагоджувати контакти. Сказали, мовляв, не могли мене знайти.
 
Всі чомусь думають, якщо В’ячеслава Хурсенка не стало, то його пісня – це вже загальна власність.
Не є винятком і Катя Бужинська. Після того, як вона виконала пісню в Луцьку, навіть Дмитро Гершензон запитав : «А вона в тебе питала дозволу, ви підписували юридичний документ?» Ми дзвонили директору Каті.
 
Для того, щоб виконати пісню, щось внести нове, потрібно підписати угоду з виписаними умовами, адже ти використовуєш чиєсь надбання.
 
Хоча часто буває, що я просто погоджуюся на виконання твору тими чи іншими музикантами. Колись пішла назустріч з молодим колективом «Фіолет», його директор зателефонувала до мене із проханням дозволити виконати пісню « Соколята», я врахувала всі нюанси, і без жодних договорів дозволила їм це зробити.
 
А коли люди мають на меті заробити гроші, вносячи татові твори у концертну програму, то я не розумію, чому сім’я не може заробляти гроші?! Мій тато вкладав багато сили, енергії і душі у свою музику.


 
– Диски ще є у продажу?
 
– У магазинах ніде немає дисків. Раніше продавали на Варшавському ринку і в ТЦ «Ювант». Оскільки зараз все можна знайти в інтернеті – диски перестали купувати.
 
У мене залишилося багато дисків. Вже після татової смерті я перевидала альбоми «Соколята», «Крик белых журавлей», випустили новий «Это не сон». Я думаю, що на концерті влітку продаватимемо їх за символічну плату.
 
– Чи спілкуються з тобою татові колеги?
 
– Діма Гершензон, соліст гурту «Світязь», до сьогодні підтримує зі мною тісний зв'язок. Він виїхав до Ізраїлю, і зараз допомагає мені організувати концерт пам’яті.
 
Анатолій Говорадло також спілкується зі мною. Його часто плутають з татом, вони подібні зовнішньо.


 
– Що за концерт організовуєте?
 
– 1 червня татові мало виповнитися 50. Спочатку була ідея зробити щось у колі сім’ї і друзів, але коли багато артистів відгукнулися взяти участь у концерті, я вирішила 3 червня влаштувати концерт пам’яті.
 
У тата є дуже багато слухачів у різних куточках світу. У російських ресторанах співають українські пісні, і вони всім подобаються, у Чикаго є люди, з якими підтримую зв'язок. Шанувальник тата Юрій Грем, який знайшов мене після його смерті, завжди вітає нас із мамою зі всіма святами, дарує подарунки на дні народження.
 
Також у Берліні живе його шанувальник, який почав більше працювати над своєю творчістю після того, як він почув татові пісні. Він каже, що творчість батька дала йому нове натхнення. Він готує пісню до ювілейного концерту, вже придбав квиток і дуже хоче приїхати.
 
– Хтось допомагає організувати концерт?
 
– Переважно все роблю своїми силами, артисти приїжджають абсолютно безкоштовно, всі витрати на проживання, харчування та дороги покриваю за рахунок коштів, які зберуться на концерті.
 
На сьогодні оренда залу коштує 10 300 гривень, комунальні, звук і світло...
 
З питаннями щодо театру допомагає голова обласної ради Ігор Палиця , я написала звернення, щоб оренду зали надали на пільгових умовах. У квітні має відбутися комісія, де я маю розповісти про деталі майбутнього заходу.


 
– Я знаю, що Сергій Бабкін виконав пісню пам’яті твого тата «Ще осінь зовсім молода». Можливо, є ще якісь присвячені йому твори?
 
– Шикарна пісня є в Олександра Єгорова «Пам’яті В’ячеслава Хурсенка», дуже зворушливий текст.
 
– В інтернеті зареєстрували петицію до міської влади про те, щоб перейменувати вулицю Московську на вулицю Хурсенка. Це твоя ідея?
 
– Ні, не моя. Мені у соціальній мережі написав чоловік, котрий створив петицію. Просив поширити цю новину серед татових друзів, артистів. Усі позитивно відгукнулися, тільки у коментарях дехто писав, мовляв, нащо перейменовувати, хто такий Хурсенко, якби воїн АТО... Знаючи характер тата, гадаю, він активно підтримував би хлопців на Сході, і може, вже давно був там сам.


 
– Не думала про відкриття пам’ятника?
 
– До мами дзвонила скульптор Ірина Дацюк, яка робила пам’ятник Кузьмі. Вона навіть макет зробила, зліпила пам’ятник в мініатюрі. Мама чемно дала зрозуміти, що їй це зовсім нецікаво. Місце також пропонували не зовсім доречне, через дорогу від філармонії. Тато в філармонії майже не працював, та й з директором склалися не надто теплі стосунки.
 
Ще була пропозиція від депутата зробити скульптуру напроти прокуратури, де маленький скверик. Починаєш про це все думати, сподіватися, а вибори минають – і всі обіцянки забуваються.


 
– Часто випадково чуєш татові пісні?
 
– Знаю, що досі на радіо ставлять його музику, на телебаченні крутять кліпи, концерти.
 
Дуже великий репертуар в караоке, мені нерідко друзі надсилають відео – шматочки з виконанням татових пісень. Коли випадає така нагода, сама співаю «Соколята» чи «Не виню».

* * *
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).

+1
+28
-1

Коментарі

Дуже скромна, хороша, щира людина. Такі дівчата рідкість.

На вигляд дуже приємна дівчина і по тексту інтерв'ю досить скромна,як на певний зірковий статус

Додати новий коментар