Love story: необмежені можливості волинського подружжя Миколи та Олени Стасюк

13 Листопада 2018

Текст: Юлія ДЗЬОБИК

Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

Усі стосунки – різні, а кожна історія кохання – особлива. Буває так, що люди втрачають щось дуже важливе, натомість отримуючи міцне плече поряд та сімейний затишок довкола.

Гостями постійної рубрики «Таблоїда Волині» сьогодні стала дуже цікава пара, яка усім своїм життям доводить, що кохання не зважає на хвороби і життєві негаразди.

Микола Стасюк – з інвалідністю від дитинства, його дружина Олена три роки тому отримала серйозну травму, але разом вони – закохані люди з необмеженими можливостями довіри, підтримки та розуміння.

***

Як познайомилися?

О: Після травми думала, що все життя тепер пролежу вдома, і більше нічого цікавого не буде. Так вийшло, що я ходила на майстер-класи з ліплення глиною кожної неділі, там познайомилася з одним хлопцем, ще й до того другом мого брата, а він якось дав Колі мій номер.

І почалося – смс, питання «Як там справи?», «Розкажи про себе». А потім раптом дзвонить і запрошує на футбол. От скажіть, як можна було не погодитися? Перша зустріч так і відбулася, під матч «Волині» із, здається, «Зорею». Я футболом давно цікавилася, у мене два брати, то поговорити про це завжди було з ким.

Ви одразу сподобалися одне одному?

О: З першої зустрічі ми точно не вирішили б, що будемо жити разом. Чесно сказати, я собі думала, якщо є можливість і компанія, щоб походити на футбол – і то добре (сміється – авт). А потім він мене додому запрошував, там і жити разом почали. І тепер, через 3 роки, нарешті одружилися.

М: А зараз живемо у квартирі в Рокинях, провели газ, прибрали там все і хазяйнуємо помаленьку. Часом їздимо до дітей Альони в Камінь-Каширський район. Вона зараз за станом здоров’я не може про них піклуватися, але відвідуємо.


Як вирішуєте суперечки?

М: Дивимося на здорові сім’ї, на те, як вони часто сперечаються, не розуміють одне одного… У нас такого нема. Це просто смішно! Люди, в яких є інвалідність і купа інших проблем, бережуть те, що вдалося знайти.

О: Я можу з ним сваритися тільки по інтернету (сміється – авт). Бо щойно побачу його, усміхнуся, обійму, то вже зовсім немає бажання щось доводити чи сперечатися.

З якими труднощами доводиться справлятися?

О: Ми постійно помагаємо одне одному: якщо десь щось у мене не виходить, то Коля одразу ж тут як тут, коли в нього щось не виходить, можливо, у мене вдається. Живемо без батьків і дуже тішимося з того, що влаштовуємо своє сімейне життя самі.

М: Спочатку батьки і сестри трохи боялися, як я сам буду справлятися, навіть газ не дозволяли вмикати. А на практиці все вийшло значно легше, ніж всі лякалися. Якщо в нас із дружиною є якась проблемка, то ми вирішуємо її вдвох, разом.

Завжди коли починаєш щось нове, то складно. Береш цукерку і обгортка гарна, а всередині невідомо що, з людьми так само. Тому ми спершу притиралися, вивчали смаки одне одного, хороші і погані якості.

Є у вашій сім’ї чоловіча і жіноча робота?

О: Взагалі ми так не розділяємо, Коля все може по дому допомогти. Мене дуже тішить, що він високий і може легко дістати до карнизів (сміється – авт). Готую зазвичай я, але якось він захотів зробити мені приємно і приготувати сніданок. Почав варити борщ, а вийшло рагу.

М: Бо кинув забагато макаронів! І взагалі, кидав туди все, що під руку попадало – буряк, морква, бульйон. Смачно вийшло!

О: Але все ж це був експеримент, бо за домашній затишок переважно відповідаю я. Коля дбає про фінансову сторону нашого життя, зараз підпрацьовує на будівництві. Незважаючи на свої особливості, він ніколи не відмовляється від роботи і ставиться до цього дуже серйозно!

М: У мене завжди було бажання працювати, як у нормальної здорової людини. Спочатку мені давали легкі завдання: прибрати щось, перенести цеглу. А зараз уже можу і в бетономішалці сам замішати те, що треба.


Чим ви захоплюєтеся?

О: Микола – завзятий спортсмен!

М: Змалечку хотів займатися футболом, але мені сказали, що грати можна тільки без окулярів, а я не міг, бо дуже погано бачу. Треба було зменшити свої апетити (сміється – авт). Потім вчився у Бахмуті, штовхав ядро, метав спис, показував якісь результати, але трохи поступався людям, які стали інвалідами відносно недавно.

Зараз я в команді спецолімпіади, там я можу грати у футбол незважаючи на все. Одягаю банданку на голову, щоб не падали окуляри. Люблю стояти в захисті, бо по натурі і в житті я теж захисник, мені це близьке.

О: Я, на жаль, не можу займатися спортом, але ми разом граємо шашки, шахи. У Колі виграти нереально, тому часом граю з телефоном (сміється – авт). А ще відвідую студію «Оле-арт», де малюю і забуваю про все на світі. Коли була здорова, вчилася на дизайнера, була гончаром-живописцем, але думала, що вже все. Коля ж повернув мені віру, тепер часом зі мною малює.


А як ще разом проводите вільний час?

О: Фільми дивимося! Правда, трошки важко, бо він погано чує. Але ми знайшли вихід – я сиджу на ліжку, а він близько біля телевізора. Особливо часто футбол дивимося, то святе! Вболіваємо за «Шахтар».

М: Сім’я – це ж якраз про те, що треба пристосовуватися одне до одного, розуміти і шукати так, щоб обом було добре.

О: А ще любимо ввечері обговорити, що з нами за день сталося, поділитися різними комічними ситуаціями. Ми можемо одне з одним геть про все поговорити!

Три роки ви жили разом, а як з’явилася думка одружитися?

О: А скільки можна так було жити! Якщо чесно, це була моя пропозиція (засоромлюється – авт). Ну а що, він їхав на змагання, я йшла його проводжати. Купила букет квітів і запропонувала.

М: Та вона просто думала, що я спортсмен, всюди їжджу і когось десь собі знайду. А я що, запропонувала, то й погодився (сміється – авт).

О: Та бо на нього дівчата заглядаються! А що, високий, спортивний, добрий!

А що Вам найбільше подобається в Колі?

О: Усе подобається, а особливо – наївність. Він занадто усім довіряє. Це і подобається, і насторожує, бо мусиш завжди пильнувати, щоб ніхто його не обманув.

М: А я все одно довіряю і пояснюю це тим, що Бог все бачить і кожен отримає по заслугах. Можливо, у мене замало досвіду спілкування з різними людьми, тому неможливо передбачити.

А Ви що цінуєте в Олені?

М: Та все мені подобається, вона моя людина. Особливо ціную те, що вона росла в бідових таких умовах, і народила дітей, дала нове життя, це дуже важливо. Вміє відпускати те, що в неї не вийшло в житті, цінувати те, що є, заспокоювати мене вміє, бо я дуже емоційний. Після аварії вона нічого не хотіла, нічого не вміла, але змогла себе пересилити.

О: «Не вмієш – спробуй», – сказав мені Микола. І я зрозуміла, що для того, щоб точно знати – це в мене не виходить, треба хоча б спробувати. А часто буває так, що я не вірю, а воно таки виходить! Це Коля мене привів сюди, в Центр реабілітації осіб з інвалідністю «Джерело життя», де я зрозуміла, що можу бути людиною.

М: Перший раз нічого не треба боятися робити! «Ковчег» робив аматор, «Титанік» професіонал, самі знаєте, в кого з них яка була доля.

Ви звертаєтеся на імена чи маєте якісь сімейні словечка?

О: Він в два рази вищий за мене, але мені подобається казати «Малий» (сміється – авт). Такий, знаєте, мій маленький хлопчик.

М: Я теж часом кажу, що вона моя маленька. То я її привчив їсти, до нашої зустрічі вона була зовсім худесенька, без апетиту.

Що ви зрозуміли за той час, коли нарешті зустріли одне одного?

О: Треба не падати на коліна, коли стається в житті щось погане. Треба вставати на ноги і показати собі і всім, що ти можеш. Інваліди – такі ж люди, вони багато що вміють. Коліна віра і любов робить дива, вона навіть вилікувала одну мою хворобу, з якою було дуже тяжко справитися.

М: Наше сімейне кредо – «Бачу ціль – не бачу перешкод». Ми переконані, що разом можемо все і навіть більше. Одного дня ми не злякалися одне одного, наших проблем зі здоров’ям, і той день став найважливішим. Так буває, що стається біда, але замість чогось одного Бог дає щось дуже важливе інше. Він не посилає такого, з чим неможливо справитися. У нас обох був досвід невдалих перших шлюбів, і думаю, все це сталося для того, щоб ми нарешті зустрілися і були вдячні за це.

О: Коли взимку холодно, то тулимося і гріємося разом. І більше нічого не треба! Я навіть прізвище його взяла, бо замерзла зі своїм, була Холодова раніше.



Що порадите людям, які тільки знайшли одне одного і ще вчаться жити разом?

О: Найважливіше це взаєморозуміння, підтримка, повага і любов! І головне бути щасливими, а не доводити кожен свою правоту.

М: А мені важливо те, щоб навчитися поступатися одне одному. Якщо піде два барани і упруться рогами, то не сім’я вийде, а стадо! (сміється – авт). Знаєте, якщо я напишу цифру 9, а жінка буде навпроти мене, то вона постійно буде бачити 6. І кожен з нас не поступиться, бо ж подумає, що він правий. Тоді найважливіше бути разом, бути поряд, щоб бачити одну і ту ж цифру, щоб дивитися на життя однаково.









***

Передрук без згоди Таблоїда Волині заборонений.

15

Читати ще

Коментарі

Ната

Такі історії повертають віру в людей та у щось прекрасне. Дякую!

Оля

Дуже красива пара!

Наті

Молодчинки обоє. Настільки мудрі, прості та світлі. Щастя вам, триматися цього правильного шляху та Божого благословення

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter