Красуня місяця: шалені вчинки, експерименти та подорожі Людмили Роспопи. ФОТО

18 Березня 2019

Текст: Соня ГУДИЧ

Фото: особистий архів Людмили Роспопи

Людмила Роспопа – волинська жуналістка, дівчина закінчила Східноєвопейський унівеситет імені Лесі Українки, працювала в мистецьких проектах. Колеги називають її Мілою і полюбляють її тексти та відео. Саме ця дівчина писала неодноразово «мі-мі-мі» про котів та собак.

Вочевидь, за цікаве персоналіті та яскаву зовнішність читачі «Таблоїда Волині» вибрали дівчину «Красунею березня». А ми розпитали переможницю більше про життя та роботу. Людмила розказала про подорожі та мрії, роботу та експерименти зі зовнішністю.

– Як вийшло так, що ти приїхала до Луцька? І чи полюбила це місто?

– Це найпопулярніше питання до мене за останні 6 років . Я вже думала над тим, щоб придумати якусь легенду з кількома варіантами сюжету (як у всіх пристойних легенд у Всесвіті), щоб потім передавати її з вуст в уста і через багато поколінь її записали до якоїсь священної книги всіх великих легенд. Але насправді історія доволі нецікава. Я маю родичів на Волині, і на момент вступної кампанії давно з ними не бачилася. Це маленьке село на Старовижівщині, і там безмежно гарно. Я вмовила маму завезти документи типу у «суперкрутий ВНЗ», і заодно до них з'їздити, хоча насправді думала тільки погостювати тут трохи. Але члени приймальної комісії були настільки класними, що сумнівів не лишалося, і я залишилася в Луцьку.

– Ти журналістка – який свій матеріал вважаєш найуспішнішим, а який найменш вдалим? Опиши їх.

– Це складно говорити про свої матеріали. Я загалом їх вважаю не надто добрими. Але часом у читачів свої погляди на це. Так, я писала купу сумних, радісних, мотиваційних історій та історій про котиків, але найбільш переглядуваним був мій текст про труси (сумне приречене «хах»). Але є матеріал, з якого почалася довга і дуже цінна для мене робота з особливими людьми. Це матеріал про найособливіший концерт евер. Я робила його для Громадського. Волинь.


Про невдалі – тут можна говорити багато. Якось так склалося, що перед крутими історіями, які мені треба написати, я завжди відчуваю велику відповідальність. Простіше написати щось хороше про щось буденне, аніж написати текст, гідний і без нього хорошої історії. Поки не можу побороти в собі цього страху перед хорошими історіями.

– Яка була твоя найбільш шалена подорож?

– Ви здивуєтеся, але то була подорож у Дубно (сміється). Якось ввечері мені було дуже сумно. Це був літній вечір, який повільно, але впевнено перетікав у красиву літню ніч. Я взяла рюкзак, книжку, теплу кофту, Тіто і трохи грошей, і пішла на залізничний вокзал. З Луцька можна було доїхати тільки до Ковеля. А звідти – мені казали – куди завгодно. Коли я опинилася в Ковелі, було за північ. А куди завгодно – то Мінськ (або ще якесь місто в Білорусі) чи Здолбунів. На Білорусь у мене не вистачило грошей, а до Здолбунова треба було чекати ще дві години. Ці дві години я провела з пачкою чіпсів, яку розділила з вокзальним котом. А ще, здається, змусила якогось чоловіка викинути пачку цигарок і запальничку, наставляючи його на шлях істинний . Я поїхала до Здолбунова, і чомусь вийшла у Луцьку, взяла квиток до Тернополя, і вийшла у Дубно. Там я сходила на риболовлю і в замок, дефілювала на секонді у нарядах, які турботливі бабусі купували для своїх внучок. Звідти потім був мій перший самостійний автостоп. І я застопила фуру, в якій слухала історії про привидів білоруських замків.

– Хто такий Тіто?

– Тіто це моя кишенькова мавпа.

– Експерименти з зовнішністю для тебе звичні. Скільки косичок тобі заплітали за раз? Яких кольорів косички тобі заплітали за часи експериментів?

– Здається, максимум у нас було трохи більше 200 косичок. Кольори різні. Блакитні, рожеві, зелені, кольорові, камуфляжні...

– Чи вважали тебе дивакуватою. Які найдурніші зауваження чула в свій бік?

– Дивакуватою – час від часу. Але якось подоброму дивною. Про найдурніші зауваження – якось одна бабусяадуванчік в електричці побачила мій студак і сказала, що диявол стежить за мною.


– Про що в своєму житті шкодуєш?

– Раніше я думала, що не можна про щось шкодувати. Але оце «павзраслєлапаумнєла». Я шкодую про час, який витрачала на чужих людей, і якого не вистачило на рідних, котрих більше нема.

– За що тобі було соромно?

– Найбільше я соромлюся неправильно говорити. Ну, тобто, є ж «канонічна неправильність» – це там суржики всякі, слова інших мов, написані українською абеткою. А є неканонічна – вживати слова у неправильному контексті, помилятися в написанні чи розділових знаках. Я страшенно соромлюся свого діалекту, і часто навіть вдома розмовляю просто українською. За це рідні на мене ображаються.

– Чого боїшся? А які страхи вже поборола і як?

– Боюся робити якісь фатальні помилки, хоча насправді ще ніколи таких не робила. Боюся темряви. За мною, мабуть, дуже весело спостерігати всяким монстрикам, які в тій темряві приховалися. Як я відчайдушно намагаюся в темнійтемній кімнаті знайти рятівний вимикач... А ще боюся падати у воду. Я вмію плавати, але не вмію затримувати дихання під водою... І тому спуск навіть із найдитячішої водної гірки евер для мене – важке випробування, а для оточуючих – жалюгідне видовище. Якось молодший брат запропонував мені багато грошей щоб я спустилася з дитячої гірки. Чи треба казати, що в мене не вийшло?

– Який у тебе тип темпераменту, адже ти, на перший погляд, така контрастна, що й не здогадатися...

– Не знаю. Ніколи про це не думала. Не впевнена, чи таке можливо, але меланхолік з нападами холеризму.

– Які плани на майбутнє?

– Хочу житло у Луцьку і кота. Зараз саме працюю над цим.

– Про що мрієш?

– Коли була малою. то хотіла торгувати бананами в Африці (я думала, всім у Африці потрібні банани), Потім підросла, і мріяла побачити світ чужими очима. Тобто, який він з погляду іншого. Або ж просто абсолютно об'єктивно побачити світ без посередницта органів зору. Тобто, справжній такий. Ще маю мрію глянути у телескоп. А не так давно я дізналася, що за кілька років у круїз поїде другий «Титанік». Тепер маю мрію на нього потрапити.






7

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter