СЛОВОПОРТРЕТ: ресторатор Роман Хорзов

09 Квітня 2015
Роман Хорзов – співвласник піцерій «Дядя Pizza», кафе «Львівський штрудель» та відпочинкового комплексу «OPERA». Проте цими назвами «досьє» Хорзова не вичерпується.

Були у його кар’єрі і спортивно-розважальний комплекс «Zefir», де він розпочинав ведучим вечірок, і ресторани «БамБарБія» та «Бравий Швейк», і нічний клуб «Золото», і кафе «Енштейн», і пивний клуб «Карабас-Барабас». Тут він брав участь у розробці концепції та запуску, розповів ресторатор. А ще – понад 30 об’єктів у Києві, Криму, Тернополі, Рівному, у яких йому довелося взяти участь з початку кар’єри у 2006 році.

Від якогось часу імʾя Романа у свідомості луцьких знавців ресторанної справи нерозривно повʾязане з шоуменом і ресторатором Андрієм Котищуком. Разом вони володіли клубом «Севен», а нині – піцеріями «Дядя Pizza», «Львівським штруделем» та «OPERою». Разом з Андрієм Котищуком Роман організував консалтингову компанію «Face2Face Ho.Re.Ca».

Роману 31 рік, він одружений і виховує двох доньок.

Після дзвінка «Таблоїда Волині» з проханням стати героєм рубрики «Словопортрет», Хорзов запросив журналіста у караоке-ресторан на четвертому поверсі комплексу «OPERA». Запевнив, проводить тут найбільше часу і почуває себе найбільш затишно. Пили ройбуш з молоком. Роман ділився своїми думками, справляючи враження людини, яка не тільки точно знає, чого хоче, а й добре продумує все, що збирається сказати.


***
У «Зефір» мене взяли ведучим вечірок, ще коли був студентом і треба було чимось підзаробляти. Згодом працював у київській компанії менеджером закладів по Західній Україні.

***
Я починав у час, коли людей можна було легко здивувати. Ми організовували вечірку на кшталт «День зеленого мексиканця», робили великий паті-коктейль на барі і на це приходило море народу. Сьогодні такими заходами вже важко когось зачепити.

***
Успіх завжди оцінюю задоволенням гостей. Якщо ж порівнювати фінансову складову зараз і два роки тому, то це смішно. Колись прибуток був значно більшим.

***
Роман Хорзов 10 років тому і зараз дуже відрізняються. Тоді я ще був романтичним хлопчиною, зараз же набагато більш практичний і прагматичний. Разом з тим став менш запальним і виваженіше приймаю рішення.

***
Під час стажування у Німеччині мене вразила їхня організація роботи. Німці ‒ нація, що ніколи не перепрацьовує і разом з тим якісно й вчасно виконує свою роботу.

***
Замало просто зробити класний дизайн закладу. На таке приходять три рази, а потім знову ходитимуть туди, де зручно і де звикли. У нас нема такого напливу туристів, які б постійно ходили на цікаві дизайни. У нас треба дивувати атмосферою, маркетинговими рішеннями. У кожному закладі мусить бути своя фішка. Заклади, які цього позбавлені, я називаю «кафе-шмафе». Таких зараз багато.

***
На початку кар’єри я дуже мало заробляв. Працював на відсотках від прибутку. Тоді мої київські боси казали: «хлопче, ти собі досвід заробляєш». Нині я розумію, наскільки важливим був цей час.

***
Довелось попрацювати й в Криму. У 2009 році, за тиждень після весілля, поїхав туди на все літо. Там брав участь у запуску декількох сезонних проектів. І вже тоді кримчани ментально дуже відрізнялися від нас, вони були не з нами.

***
У 2010 році ми з Андрієм Котищуком наважилися ризикнути й піти ва-банк ‒ використали усі кошти, які були. Андрій взагалі взяв тоді свої весільні гроші. Ми відкрили своє перше кафе в Ківерцях, воно називалось «Гопачок». Там ми самі фарбували стіни. То був вдалий початок: до нас приїжджали люди з Луцька й багатьом заклад подобався. Проте, проект виявився короткостроковим: у нас не склались відносини з орендодавцями.


***
Першою моєю машиною була BMW 5 1997 року. Я її купив у кума. Дуже любив те авто. За атмосферою водіння воно відповідало моєму різкому 27-річному характеру. Зараз їжджу на Audi Q7. Там комфортний й великий салон, а мені часто доводиться возити сім’ю.

***
Пасивні види відпочинку ‒ це не моє. Не люблю їздити в ліс на шашлики, а збирати гриби ‒ це взагалі трагедія. Мені треба постійний рух: спорт, полювання.

***
Відпустку беру раз на три місяці, але ніколи не купую якісь дорогі тури. Краще поїхати кудись дикуном.

***
Засинаю усюди, де тільки можу. Якщо тільки є можливість поспати, одразу відключаюсь. Можу спати в машині.

***
Коли нам не вручили відзнаки «Інспектора Фреймут» і знімальна група вийшла, люди, що у нас були, аплодували персоналу. Було дуже приємно. Це навіть вище телевізійних відзнак.

***
Якби у нас в Україні хтось складав загальнонаціональні рейтинги закладів харчування, такі списки складалися б з кумів-братів-друзів, або за «порішати».


***
Ми не організовуємо танців на кістках, нас так само зачіпає ситуація в країні – як морально, так і економічно. Якщо людей обмежити в чомусь – буде ще гірше. Усім потрібен вихлоп емоцій. Війна – не причина закривати нічні клуби на мирних територіях. В усякому разі не знаю ані одного, що через це закрився.

***
У декого революційний дух і бажання змін перетворилося у прагнення самоствердитися. Вони не розуміють, що діяльність нічного клубу – це наша робота. Ми не винні, що вона не в’яжеться з чиїмись моральними цінностями. Ми слідуємо усім офіційним розпорядженням влади і не працюємо, коли всім не можна.

***
Перші гроші я заробив репетиторством. Викладав англійську дітям 5-6 класів. Брав один долар за заняття та гривню на проїзд. Це було на 2-му та 3-му курсах.

***
Я не дитина багатих батьків. Мені ніхто не дав стартового капіталу для відкриття бізнесу. Як усі смертні, я інколи брав кредити й позичав.


***
Моя мама – дружина офіцера. Це теж професія. Мама завжди була амбітною, але не могла реалізуватися в роботі, адже на ній трималася наша родина. Зараз вона працює у нашій мережі бухгалтером.

***
У старших класах мій місячний капітал становив 10 гривень і проїзний на тролейбус. Якось здав кров для свого дідуся, і мені дали талон на посилене харчування. Я тоді взяв «Снікерс» й не знав куди з ним подітись. То було щастя ‒ «Снікерс»!

***
Коли мене питають, «що головне в ресторані?», я відповідаю: «а в танку що головне?». Тут все головне. Це бізнес тисячі дрібниць.

***
Дуже вдячний долі, що виріс без комп’ютера і смартфона. Зараз же усі відповіді на домашні завдання можна знайти в гуглі. Я не уявляю, як розвиваються теперішні діти.

***
Я завжди на зв’язку й ніколи не вимикаю телефон. Вночі, правда, не беру слухавку від невідомих номерів, але вдень всім відповідаю або передзвонюю. Це бізнес-етикет.

***
Я не люблю застілля, ледве висидів власне весілля. Не розумію оцього церемонного поїдання їжі. Натомість люблю вечірки, де можна вільно пересуватися.

***
Прибуток – це час, помножений на вміння. Чим гірші у тебе вміння й менше досвіду ‒ тим більше треба часу, щоб зробити гроші. І навпаки.

***
Оскільки серйозно займаюся спортом, то надаю перевагу білковій їжі. Це ‒ страви з телятини, курки, кролятини. Обожнюю дружинині відбивні з телятини.

Спілкувалася Ірина САСОВСЬКА
0

Читати ще

Додати новий коментар