Питання під градусом до очільниці волинського благодійного фонду Марії Адамчук

14 вересня 2017

Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій:  кафе кавказької кухні «Шафран»

Є на «Таблоїді Волині» всім відома та улюблена рубрика «кавова розмова». За філіжанкою запашної кави ми розмовляємо з гостями про різні життєві моменти. І досить часто наші співрозмовники жартують: «Та що там кава! Краще б на пиво чи щось міцніше сходили!». Як відомо, в кожному жарті є доля жарту, то ж ми вирішили ризикнути і започаткували нову рубрику «Питання під градусом».
 
Героями нашої нової «родзинки» будуть відомі люди, які не бояться відповідати на провокативні та гострі запитання. 

Президент благодійного фонду «СТОПРАК» та Консультант з управління субпроектом Світового Банку у Волинській області Марія Адамчук стала першою жінкою, яка не побоялася розмови в нашій «гостренькій» рубриці. На зустріч приїхала після роботи, стомлена, але, як завжди, з посмішкою. На попередження про незручні запитання жартуючи каже, що краще розставити всі крапки над «і» одним махом, ніж потім читати додаткові «факти» від коментаторів на «Таблоїді Волині».
 
За келихом вина Марія Адамчук зізналася, де взяла гроші на автомобіль, чи пропонували їй хабарі за «співпрацю» і що відчувала, будучи на межі життя і смерті.
 

– Запитання, яке ми задаємо усім гостям: Ви вдома підлогу самі миєте?

– Звичайно.

– Хатньої працівниці немає?
 
– Немає, але дуже хочу. Інколи навантажую хатньою роботою Сергія (чоловіка, – авт.) та дітей, але люблю сама все робити. Хоча чоловік мені у всьому допомагає. 

– Як ви познайомилися? 

– Нас спільна подруга познайомила. Я його як тільки побачила, то відразу зрозуміла, що це буде мій чоловік.
 
– Він теж відразу це зрозумів?
 
– А я йому не припала до душі спочатку. Я зайшла в блузці з дуже великим декольте і це йому не сподобалося. Але куди вже йому було діватися, коли зверху вже все вирішили (усміхається, – авт.).
 
– Знаю, що ви практикуєте сімейні проблеми розписувати на фліпчарті…
 
– Було таке. У кризових ситуаціях ми описували проблему на дошці й шукали шляхи її вирішення. Мій Сергій дуже чіткий і виважений у сімейних питаннях. От він мені казав ще перед весіллям, що у нас після п’яти років шлюбу настане кризовий момент. Така ситуація буде не тільки у нас, а, як доведено, всі сім’ї через це проходять. І нам треба буде просто цей період пережити. Тобто він готував мене до різних сімейних обставин.

– До речі, як чоловік Вам освідчувався?
 
– Біля замку Любарта, ставши на коліно. В нас тоді нічого не було: ні грошей, ні квартири, ні машини. Але перстень купив. 
 
– Скільки часу прозустрічались до одруження?
 
– Десь більше півроку. Мені було 24, йому 25. І я відчувала, що це – мій чоловік. У мене були й інші кавалери, можливо, багатші та статніші, але я побачила Сергія і зрозуміла, шо це та людина, яка мені треба. Багато з того, що я досягла, це завдяки йому, його підтримці. Він знає суть моєї роботи, радить, підтримує.
 
От я кажу своїм дівчатам, що вийти заміж, то дурне діло. А от нормально вийти заміж – велике щастя.

– Через що найчастіше сваритесь із чоловіком?

– По роботі. Це не сварки, а, швидше, суперечки. Інколи можемо за виховання дітей сперечатися, бо я більш демократична, а в нього більш консервативні методи виховання. Але тут знаходимо якийсь компроміс, а от по роботі... А, ну і я дуже нестримана. Я – такий собі вулкан: можу взірватися, накричати, наговорити, але дуже легко відхожу і прислухаюсь до думки іншого.
 
– Свекруху мамою називаєте?
 
– Так. І свекра татом. Вони в мене дуже класні.
 
– А Сергій до Ваших батьків як звертається?
 
– Він до них дуже гарно ставиться, але, напевно, ніяк не називає. Тобто в нього немає ні «Світлано Оксентівно», ні «Анатолію Івановичу». Він якось примудряється обходитись без звертання. Але батьки його дуже люблять (сміється, – авт.).

– До слова, де працюють Ваші батьки?

– Зараз ніде не працюють. Тато на пенсії, наглядає за церквою, він у мене баптист. А мама моїх дітей доглядає. Вона рано дуже пішла з роботи, ще як ми були маленькими, і з того час вдома перебуває. Спочатку з нами няньчилась, а зараз повністю займається Глібом та Анею.

– Ви казали, що дуже демократичні в питаннях виховання дітей. Все їм дозволяєте?

– Дозволяю все, що не шкодить. Як кажуть, їхня свобода закінчується там, де починається свобода інших людей. Якщо вони роблять щось, що ніяк не впливає на когось, то це не забороняється. Ніколи не розуміла, як можна, наприклад, сидіти в черзі у поліклініці і «шикати» на дітей: «Не бігай!», «Не ходи!», «Мовчи!». Ну як в два роки дитина може не бігати, не ходити, не розмовляти, якщо в неї енергія бурлить?!
 
– Уявіть, що Вашому сину 14 років і Ви у нього в кишені знаходите цигарки. Якою буде реакція?
 
– У мене буде нормальна реакція, бо в 14 я й сама носила цигарки в штанах (сміється, – авт.). Вже зараз діти знають про цигарки, про секс. Ми їм пояснюємо, що є речі хороші, а є погані. Що секс має бути з коханою людиною, що цигарки шкодять здоров’ю і від них люди помирають. Я ж розумію, що якщо битиму свою дитину по вусі за те, що вона курить, то це нічого не змінить. Він піде, стане за рогом і все одно смалитиме ту цигарку. Тому якщо знайду цигарки, то дам для годиться на горіхи, а пачку заберу. Але краще зараз вносити їм в голови, що це шкідливо.


– Чоловік ніколи не ревнував до роботи?

– Можливо, й було таке, але він цього ніколи не показував. Сергій знає, що я незалежна і свободолюбива, і в професійному плані теж,  мене не можна тримати в клітці. Я ж лев по натурі. 

– У Facebook час від часу з’являються обурливі коментарі з приводу Вашої зарплати у 3000 доларів. Часто чуєте в спину, що заробили нечесним методом?

– Яким: «приємним» чи «по-блату»? (сміється, – авт.) Якщо «приємним», то рідко чую. У нас, працівників проекту, завжди заробітки були «білими», і ми їх ніколи не приховували. Всі суми вказані у наших деклараціях. А от «по-блату» чується частіше. Кажуть, що стовідсотково за нею хтось стоїть, хто допоміг їй ухватити таку зарплату.
 
– А не кажуть, хто стоїть?
 
– Не кажуть! Але я нікого не розчаровую (сміється, – авт.).
 
– Від кого йдуть такі чутки: від чоловіків чи жінок?
 
– Ну, бачите, ніхто ж мені в очі не каже. В очі всі ж посміхаються і любі друзі (сміється, – авт.). Не скажу від кого більше, а від кого менше, але образливо в глобальному плані те, що це часто говорять жінки, а ми ж мали б бути одна за одною і підтримувати одна одну. Коли жінка вибивається і досягає чогось, то було б супер, якби й інші цього прагнули.
 
– Найдурніша плітка, яку Ви про себе чули?
 
– Я так відразу і не згадаю. Насправді мало пліток чула, а от бридких коментарів дійсно читала багато, особливо про ту ж зарплату. 
 

– Вам погрожували?

– Бували неадекватні пацієнти, які зверталися за допомогою. Я до цього ставлюсь дуже по-філософськи, бо розумію, що коли людина на межі, вона мислить емоціями. У мене на такі речі образи немає, бо я це розумію. Ось оця неадекватність проявлялась через погрози за те, що ми чимось не допомогли. 

– Чого найбільше боїтеся у житті?

– Втратити дітей. 
 
– Смерті не боїтеся?
 
– Своєї – ні. 
 
– Що відчували, коли дізналися, що хворі на рак?
 
– З’явилась проблема, яку потрібно було вирішити. Тож істерики й паніки не було. Так вже сталося. Все, не було сенсу бідкатися. Я знала, що треба лікуватися, треба докласти максимум зусиль, щоб перемогти, а якщо не вдасться, ну то таке життя.
 
Я не є істеричкою по натурі взагалі-то. І навіть якщо маю якісь проблемні моменти, не впадаю у відчай. Я можу плакати і впадати в якусь депресію тільки коли у мене вже втома шалена, і тоді навіть щось дріб’язкове стається, а я вже сиджу і ридаю. А так, якщо маю якісь великі проблеми, то групуюся і намагаюся їх вирішити. 
 

– Якими рисами в собі пишаєтеся, а які ненавидите?

– Я – комунікабельна. Вважаю, що це класна риса. Завжди наголошую своїм працівникам, що комунікація – наше все. І це дійсно так є, у будь-якій роботі.
 
Які ненавиджу? Я прискіплива до чоловіка. Оце треба викорінювати. Прискіпливість до інших людей, особливо в роботі, це більш-менш нормально, а от в сім’ї, напевно, не дуже. А загалом у мене мало поганих рис (сміється, – авт.).

– Вам пропонували хабарі?

– Я не знаю, чи правильно назвати це хабарями, але так. Під’їжджали люди і казали, що хотіли б виграти у якомусь тендері і за це готові віддячити. Можу з гордістю сказати, що ми не беремо хабарів. І справа навіть не в тому, що у нас всіх високі зарплати, а тому що я і мої колеги ходимо з проекту в проект. І кожен наступний – кращий і з більшою зарплатою, ніж попередній. Відповідно, я уже маю плани на інший проект, по закінченню цього. І розумію, що можу зіпсувати собі цим репутацію. Не питання в тому, що я от не така, мені не треба гроші. Просто маю плани, як заробляти більше чесним шляхом.
 

– Чому ж таки у Вас зарплата 3000 доларів?

– Тому, що я готувала цей проект спільно з Управлінням охорони здоров’я протягом трьох з половиною років, не отримуючи за це ніякої винагороди. Я працювала день в день, і логічно було, що я його й вестиму. У всіх керівників подібних проектів більш-менш однакові зарплати. Світовий банк бачив мене на цій посаді, погодив мене на неї та поставив ту зарплату, яку вважав за потрібне. 

– Трохи не про роботу: що з алкоголю вживаєте і скільки можете випити? 

– Зазвичай п’ю вино, але можу і горілки випити. Ходжу  в спортзал, то намагаюсь менше вживати. А от щоб сп’яніти, то 100-150 грам горілки, і я вже така, як треба (сміється, – авт.). Вина можу півпляшки випити.
 

– Найризикованіший вчинок у житті?

– Народити Аню під час онкології. Мене прооперували на п’ятому місяці вагітності. Від «хімії» я відмовилася, щоб не нашкодити дитині. Курс променевої терапії проходила вже після народження Анюти.
 
– Вас переконували обірвати вагітність?
 
– Так, але ми з Сергієм вирішили не погоджуватись на це.

– У людях розбираєтеся?

– Ні. Але я їм відразу довіряю. 
 
– Найбільша зрада у Вашому житті?
 
– Насправді, мене завжди оточували круті люди. І навіть якщо вони випадали з мого життя, то лишався гарний досвід. Зрад, як таких, не було. Були просто важкі моменти.

– Ваш благодійний фонд «СТОПРАК» працює переважно з дітками? А Ви особисто навідуєтесь у лікарню до пацієнтів?

– Зараз фактично не спілкуюся з дітьми та батьками. Це роблять мої працівниці. Для мене це завжди важко. Доки у тебе немає власних дітей, ти не такий сентиментальний. А так усе переносиш на себе. Пам’ятаю, коли померла перша дитинка, яку ми знали з Сергієм, то десь тиждень відходили від цього. У кожної людини свій поріг емоційності. От у мене високий поріг фізичної болі, я її легко переношу, але дуже низький емоційний поріг. Я все болісно сприймаю, не дивлюсь фільми, не читаю книжки сльозоточиві. Особливо зачіпає те, що стосується дітей, втрати мами, насильства.

– Уявіть, що Ви зараз закінчили школу. Куди б пішли далі?

– Можливо, на прикладну лінгвістику або на перекладача, щоб вивчити декілька мов. А потім знову стала б директором (сміється, – авт.).
 
– Ніколи не думали їхати закордон?
 
– Планую їхати працювати. Там як Бог покаже, але дуже хочу цього. Одна з причин – набути досвіду, реалізуватись, мати досвід адміністрування більших проектів. А друга причина – хочу, щоб мої діти побачили світ, стали космополітами, вивчили мови. Хоча осідати десь інде я не хочу. Планую повернутись потім на Україну.

– За які кошти Ви купили машину? 

– У мене були дві матеріальні речі, які я дуже хотіла мати – годинник і авто. Автівку я хотіла саме таку – Hyundai Sonata. Вона середнього класу, але вигляд має дуже представницький. Ще й чорного кольору. 
 
Машина в кредиті. Десь 32 тисячі коштує. Десятку ми з Сергієм нашкребли відразу і зараз виплачуємо щомісячно решту суми.
 
Машина дає мені свободу. Я себе дуже класно почуваю за кермом, люблю їздити сама. Сергій бере її рідко. Я ж можу з центру міста до ВОДА 100 кілометрів у день накатати. Відкласти кошти на другий автомобіль ми поки не можемо, а брати два авто у кредит – геть не мудро.
 
Багато хто думає, що якщо у нас високі зарплати, значить ми – олігархи. Насправді в мене дуже багато тягне фонд, адже роботу працівників я оплачую зі своїх грошей. І пальне на мені теж, а їздити треба по всій області та й не тільки.

– Назвіть трійку своїх найближчих друзів. 

– Оксана Гузь, Світлана Мікуліч та Сергій Адамчук, який взагалі поза конкуренцією, бо він – мій найліпший друг. Це ті, з ким найдовше та найтісніше спілкуюся.








***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

 

+1
+16
-1

Коментарі

Молодець! Гарна, розумна, успішна Жінка! Нехай ще більше щастить!

От ніби й гарну справу робить жінка,але надто все схоже на сюжет казки:була бідна,хвора на рак і раптом кар'єрний ріст,купа грошей і впливу?Десь є прогалина у вашій "відвертій"розмові.Та й хай би сказала куди йти жінці з дітьми,хворобами,діркою в кишені аби теж стати директором,якого буде обожнювати Світовий банк?

Пані, в кожної людини свій життєвий шлях. І це не за те що я її знаю (привіт Марія), а за те що кожен живе, так як в нього виходить, не всі можуть бути директорами, хто прекрасний працівник, а як керівник бездар.
Так що люди хватить жовч свою на когось виригувати, будьте взаємо вічливі.

Насправді Марія дуууже крута! Привітна і світла. Знаю, бо мала особистий контакт. Діти просто неймовірні, Аня і Гліб дууже талановиті! Приємно бачити, що жінка досягла таких висот! Молодець) Удачі і нових звершень!

Знаю Машу особисто, наші діти навчаються в одному класі. Щира, позитивна, мужня жінка.

Машу знаю з її юності, завжди була впевнена, що вона багато чого доб'ється в житті, бо вона щира, сильна, добра, розумна, харизматична і в той же час жіночна...одним словом -класна! Удачі!

Диму без вогню не буває.Якщо говорять БАГАТО негативного за цю пані значить не все так гладко.А інтерв'ю як і коменти знайомих жінки виглядають як можливість виправдатися.

Машу знаю по роботі. Ми познайомилися майже перед початком її хвороби. Привітна, цілеспямована людина, Має твердий характер. Чудова людина. Молодець, що несклала руки і переборола страшну хворобу тай ще будучи вагітною . Дай Боже тобі, Машенька, терпіння та сили допомагати хворим діткам!

Кожен по собі судить. Особисто не знайома,але чула багато хороших слів про Марію. Якщо шукати погане в людині,то знайдете та чи Варто?На небі є Той,Хто бачить наміри кожного.

Знаю цю жінку особисто, і можу сказати що ще в житті не зустрічала настільки щиру і безкорислову людину. Марія завжди допомагає людям, настільки наскільки це в її можливостях. Дуже рада за те, що знаю її)))

Так дратує читати негатив і т.д. від людей, які особисто Марію не знають і судять по тому на що здатний їхній мозок нафантазувати) уявіть собі маагію - дійсно існують в світі чесні люди, які самотужки чогось добиваються не "пішовши по головах" ...і не даваючи взяток, і не по дружбі чи блату. І якщо навіть вам дати таку ситуацію в житті..а потім і можливості..то я думаю що і десята частина тих, хто пишуть тут злісні комертарі..того б всього ніколи не добилася! Критикувати завжди легше, і виправдати для себе свою бездарність чи лінивість тим що хтось якщо й добивається чогось хорошого то лише тому, що йому принесли це на тарілці з золотим обідком. Нічого не буде з'ячлятись просто так, і не потрібно з заздрощіч чи недовіри поливати помиями людину, яка щодня докладає максимум зусиль щоб допомагати іршим і т.д. А героїні статті побажає ще більше сил, терпіння і натхнення доводити свої задуми до кінця і реалізовувати все заплановане) ти молодець!

Додати новий коментар