Питання під градусом до луцького депутата Миколи Яручика

25 Квітня 2017

Текст: Ольга МАГАС
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ


Є на «Таблоїді Волині» всім відома та улюблена рубрика «кавова розмова». За філіжанкою запашної кави ми розмовляємо з гостями про різні життєві моменти. І досить часто наші співрозмовники жартують: «Та що там кава! Краще б на пиво чи щось міцніше сходили!». Як відомо, в кожному жарті є доля жарту, то ж ми вирішили ризикнути і започаткували нову рубрику «Питання під градусом».

Героями нашої нової «родзинки» будуть відомі люди, які не бояться відповідати на провокативні та гострі запитання. І нашим першим співрозмовником наважився стати чи не найсміливіший депутат, не зрадник і не перебіжчик чи запроданець Луцької міської ради Микола Яручик. Політик, який вміє однаково добре і дерева білити, і на сесіях виступати, і вірші декламувати.

Про те, що цікавить багатьох, але не всі можуть запитати, Микола Яручик розповів у відвертій розмові з «Таблоїдом Волині»:



– Ви самі вдома підлогу миєте?

– З 18-ти років, як я пішов з дому від батьків ще не на свої хліба, але вже почав працювати, мав досить немало зйомних квартир. Жив у гуртожитку, в малосімейці. Тобто роботою мене не злякати. Весь цей період я мив підлогу сам. Зараз уже частково переселився за місто в будинок, хоча в мене ще не завершене будівництво,треба ще багато кімнат доробити, не зроблений ремонт, бо постійно гроші треба то туди, то сюди. То от протягом першого року в тій кімнаті, де я вже більш-менш облаштувався, мив підлогу сам. А вже зараз у господарських питаннях мені допомагає одна жіночка, яка живе недалеко від мене. Бо, щоб прибрати і зробити їсти, мусив витрачати цілу п’ятницю. Я не бачив людей, не спілкувався з працівниками, відповідно, втрачав на цьому більше.

Зараз така допомога є вигіднішою не тому, що мені ліньки. Я люблю працювати вдома: кошу траву, білю та обрізаю дерева, мию бруківку, фарбую. Це – моє. Я сам із села, тож роботою мене не налякаєш. Завдяки своїй помічниці я економлю свій час і більше заробляю.

– Скільки платите помічниці?

– Залежить від роботи. Я зробив так, що даю певну суму, наприклад, 1000 чи 2000 гривень авансу і маю листочок, де розписана бухгалтерія. І ця жіночка, як роботу виконала, то сама оцінила її і написала, що сьогодні зробила те й те, значить мінус 100 чи 150 гривень. Я ж, коли бачу, що доходить до нуля, поповнюю баланс, статутний фонд (сміється, авт.).

– Кому з колег хотілось зарядити по пиці?

– В міській раді?

– Так.

– Я взагалі людина спокійна. Я словом заряджу так, що (сміється, авт.). А ви відкрийте фейсбук, я там останнім часом заряджаю добряче (сміється, авт). Мене може дратувати тільки тупість, продажність, зрадництво і підлабузництво. Я недавно зробив заяву, що серед депутатів минулої каденції з усіма 100% лишився в нормальних стосунках і в цій каденції можу з кожним піти на чай, кофе, і ще, якщо треба, на щось інше піти. Але щоб це було в розумних рамках, на користь лучан. Ціна тих голосів, які були віддані за мене вже протягом двох каденцій, набагато більша ніж якийсь там смердючий долар. У мене є своя позиція, комусь вона подобається, комусь ні. Вважаю її правильною. Її оцінювати лучанам.



– Будете балотуватись на мера?

– (Сміється, авт.) Питання дуже цікаве. Воно викликало посмішку, але насправді дуже серйозне. Чому посмішку, бо десь з вересня місяця лучани почали запитувати, чи буду я балотуватися. Пік настав зараз, останні три-чотири тижні. На окрузі люди цікавляться, запитує бізнес і журналісти.

Я подібних заяв не робив на загал. Я просто роблю свою роботу за якимось покликом, люблю результат і не боюся працювати. Дехто навіть рекомендує балотуватись, а люди старшого віку на мікрорайоні ДПЗ радять, просять і в коментарях пишуть у фейсбуці у мене на сторінці, що от був би хороший мер. Я, звісно, вдячний за підтримку людську, для мене це надто важливо і безцінне. Я людям не сказав, що не буду балотуватися, але й не сказав, що буду. Бо це – дуже відповідальний крок.

Місто – дуже важка справа, це є людські долі в руках однієї людини, за яку віддадуть лучани голоси. Тому треба зважити дуже розумно всі «за» і «проти».

Я реально ще не визначився і не готовий дати однозначну відповідь. В депутати – швидше всього, що так, буду знову балотуватися, бо мені ця робота подобається, вона мені цікава. На міського голову – ще не вирішив.



– Купували коли-небудь речі на гуманітарці?

– Купував б/у інструмент. В Рованцях, у магазині над дорогою. Не пам’ятаю, як називається. Одяг – ні.

– Скільки коштує найдорожча річ у вашому гардеробі?

– Зараз подумаю... Найдорожча? Можливо, дублянки. Може, з-закордону щось привозив. Десь мабуть 300-400 доларів коштує щось із зимових речей. Я на одяг не дуже увагу звертаю, мене більше цікавить побут. От, якщо говорити про інструмент , то в мене є досить багато дорогих речей, які я використовую вдома. Якщо мова йде про гардероб, то більш люблю взуття, але щоб кайфував від якоїсь дорогої покупки, то такого немає.



– Назвіть негативні риси в собі, за які Ви себе не те, що не любите, а навіть ненавидите.

– Бувало, що я себе десь картав, коли приймав необдумані рішення. Але то було в давній молодості, можливо, в студентські роки. Людина росте, набуває більше досвіду. Тепер я більш думаю наперед, прогнозую. Стараюся контролювати свої вчинки, щоб вони не наробили шкоди, а, навпаки, принесли користь.

– Назвіть вчинок, за який Вам соромно.

– Колись на День народження мені подарували пневматичну зброю, «воздушку». Я вийшов з дому, а в мене там черешні ростуть. Я завжди стріляю в сторону, щоб полякати птахів, аби не оббивали мені плодів. Сиділа ворона на проводах, хотів злякати її. Я вище припідняв зброю, спустив курок. І, видно, траєкторія кулі лягла так, що я відправив ту птаху на той світ. Довго дуже мучився, мене так це гризло, ще й по сьогоднішній день осад лишився.

Бувало й таке таке, що птахи потрапляли під машину, але тут вже нікуди не дінешся. Я не люблю вбивати і мисливство засуджую, чесно кажучи. Хоча на рибалку їжджу.

– То навіщо ж Вам подарували зброю?

Ну, пневматика – по мішенях постріляти, по пляшках. Для розваги. Хоча в мене є і зброя з дозволом. Ну от шкодую за ту ворону. Думаю: оце налякав…

– Скільки можете випити алкоголю? Горілки до прикладу?

– Я горілку не дуже люблю. Щось останнім часом вона мені не подобається. Хіба що це горілка власного виробництва, хороший самогон. Маєте на увазі, яка в мене доза, щоб лишатися адекватним?

– Так. Щоб пам’ятали, хто Ви.

– Я стараюсь не доводити себе до такого, але ситуації різні в житті бувають. Не скажу, що я є таким затятим пиятикою. От коли був студентом, то більш любили на дискотеки з друзями піти, до дівчат, у гуртожиток чи ще кудись. Нам там багато і не треба було (сміється, авт.). Організм молодий, завжди голодний, бо ж їсти студент завжди хоче. Якось тоді з алкоголем частіше мав справу. Зараз – дуже рідко.

Треба посперечатись із кимось, щоб визначити, але то буде не дуже розумна суперечка. Коротше, півлітра, певно, вип’ю.



– Чому Ви досі не стерилізували кицьку?

– Мені шкода тварин. Тим більше, що є постійний споживач котенят – це редакція інтернет-видання «Таблоїд Волині». Увесь час від них йдуть запити, прохання, потреба в них така потужна в котенятах. То чому б і ні (сміється, авт. ).

Насправді, зараз в мене вдома є дві кицьки, обидві вагітні. От вони котенят приведуть і одну, напевно, поїду стерилізую. А друга – молоденька, то хай собі бігає. Це ж життя. Оця старша вже народжувала разів п’ятнадцять, то її стерилізую. Тим більше, я ж котенят в інтернеті добрим людям роздаю. Друзям дарую. Навіть просили одного, я давав відразу два (сміється, авт.).



– Кого Ви вважаєте найсексуальнішою жінкою в українській політиці?

– А хто там є?

– Ну, от Гонтарєва, наприклад.

– Нє, Гонтарєву я не дуже сприймаю, бо з тим її курсом долара попав на гроші так, що міг зробити в двох-трьох під’їздах ремонт. Тому вона хай не ображається, але не дуже мені подобається.

Симпатичною є Кошелєва з радикальної партії, гарна дівчина. В місцевому політикумі, у нашій міськраді всі дівчата гарні. Всі дружні, мирні між собою, спокійні. Хлопці їм допомагають у всьому. От нещодавно показали яскравий приклад, що міська рада – єдине ціле. Всі лучани побачили хто є хто, будуть тепер, може, краще орієнтуватися на наступних виборах.

Та хіба то важливо? Від краси нічого не залежить. Треба себе проявляти в інших якостях. Якщо вона – політик, то хай проявляє як політик. Якщо вона – кулінар, то якою б красивою не була, якщо спече пригорілий хліб, то хто його буде їсти. Треба результати праці.

Жінки ж всі симпатичні, негарних не буває (сміється, авт.).



– Чому ще досі не одружилися?

– Рано ще! (сміється, авт.).

– Вам скільки років?

– По паспорту чи в душі? (сміється, авт.). По паспорту буде 37 цього року.

– То вже ж пора!

– Ну, це твердження багатьох. Справа в тому, що мені постійно друзі говорили: «Чого в тебе немає мобільного телефону? Ти ж підприємець!». Вже рік у мене була фірма, а я був ще без цього гаджета. З ним ходили вже тоді всі підряд, навіть ті, хто до бізнесу стосунку не мав. А мені мобільний не потрібен був. Вже як виникла потреба, я його придбав.

Потім всі довбали, чого ти без автомобіля. Я пояснював, що мені маршруткою проїхати було дешевше, ніж заправити авто. Але коли вийшов на інший рівень, де треба в інше місто поїхати чи ще щось, я бачив, що втрачаю час, а час – це гроші, то, відповідно, настала пора купити автомобіль.

Я вважаю, що це має бути бажання зсередини. Я зараз зустрічаюся з дівчиною. Штамп у паспорті хіба щось значить? Я думаю, що ні. Треба щоб довіра була у стосунках. Я ж не живу особистим питанням для суспільства. Для суспільства я живу громадською та благодійною діяльністю. А особисте питання – то особисте. Для мене зробити цей крок – не є щось важке. Просто не було такого поклику ще, напевно.

Я вже надивився, як люди роблять гучне весілля і, буває, на наступний день розходяться. Або живуть, мучаться, розлучаються, а потім діти страждають. Але й бачив такі приклади, коли люди живуть довго разом, не одружуючись офіційно, і щасливі. Я прихильник того, щоб було за що жити, щоб був спокій, довіра, затишок певний і, звісно, кохання.

Я не є затятим чи категоричним холостяком. Плюс, я не почуваю себе на свій вік. Мені здається, що я ще студент. Приходять волонтери якісь, дівчата-студентки і кажуть до мене на «Ви». Я їм наказую, щоб переставали так звертатися. Тільки на «ти». Кажуть потім: «Ти – нормальний пацан!». От і добре (сміється, авт. ).



– Ви готові стати татом?

– Так. Я в житті готовий до багато чого. Просто останнім часом багато чого зрозумів. Особливо після смерті міського голови.

– Ніколи не плакали?

– Плакав і не раз.

– Це тоді, коли ворону застрелили?

– Ні (сміється, авт. ). Плачу, коли втрачаю близьких чи рідних людей. Мені важко стриматись. Тому я не люблю ходити на похорони. Кожна втрата – це є біль, і кожен її сприймає по-різному. Може, ще й далось взнаки виховання батьків.

– Вам коли-небудь погрожували?

– Щось десь таке було. Натяки передавали мені люди. Але щоб такої прямої погрози, то не було. Так а за що мені погрожувати? Я – людина компромісу, свої мене поважають, бо я не зрадник. Опоненти теж. Я завжди можу домовитися з будь-ким: зрадником, перебіжчиком, продажною шкурою. Я спілкуюся зі всіма прямо, відкрито і відповідаю за свої слова. Тому, може, на вибори і йшов з гаслом «Без жодних обіцянок!». Потім таку програму мого авторства ще дехто з депутатів підхоплював.



– Ви вірите у привидів?

– Ніколи не зустрічався з ними. Хоча колись, як жив у гуртожитку педучилища і настало літо, то там один я лишився і вахтер. І хтось десь написав у газеті, що в тому гуртожитку є привиди. То єдиним привидом, що там жив був я (сміється, авт.).

Вірю, що є якась позитивна і негативна енергетика. Стараюсь бути чесним і справедливим, робити так, щоб мене поважали лучани і люди не казали «О, ми за Яручика віддали голос, а він там за 1000 чи за 20 000 доларів кудись побіг». Гроші треба заробляти. Я вчуся це робити. Не скажу, що є геть вже крутим бізнесменом, але потихеньку роблю свою справу. Частинку віддаю на благодійність. Якщо є можливість – допомагаю.

– Скільки разів можете від підлоги відтиснутись?

– Вчора відтискався – від 20 до 30 разів. Але максимальну кількість не рахував.



– Що Вас найбільше лякає в житті?

– Звісно, не боїться тільки дурень. Боюсь війни, яка в нас зараз йде. Не те, що боюсь, але боляче, коли втрачаєш близьких людей. От, я перефразую запитання і скажу, чого не люблю в житті. Дуже не люблю підлабузників. Як бачу, коли до мене або до інших при мені говорять з підлабузництвом, то мене всередині аж вивертає.

Трішки менше, але не люблю жадібних. І хитрих, які хочуть тебе використати на свою користь. Я стараюся переступати таку людину і йти далі. Страшно не люблю нечесних людей, які є фінансово безвідповідальними. Бо такі люди наносять шкоду бізнесу, який міг би давати додатково одне-два робочих місця.

І хвальків не люблю. Найбільше хто хизується? Той, хто не має поваги в суспільстві й хоче про себе якнайбільше розказати. Я, з вихованості, можу раз-два-чотири вислухати, а потім мені набридає. Як правило люди, які чогось досягли, хай навіть небагато, вони щасливі в своєму світі і їх працю обов’язково оцінять інші.

Треба робити дрібні, прості речі, які приноситимуть щастя іншим. Бо ніякі гроші не варті простого банального людського «Спасибі!».



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]



1

Читати ще

Коментарі

тьотя Мотя

Дуже хочу бачити Вас мером

Етеншн, ахтунг, атансьйон!

Кофе, кажете? Відносини між

Привіт

Він голубий

мммм...

Оте, кофе якраз родзинка

Таня

Він дуже класний Мужик... і

Анонім

Ти перевіряв?

Лучанка

Цікава розмова, так легко та

Ната

Яручик великий молодець!

Рыбак

Хороший Коля человек. Он еще

Пока

Ти сам голубий "Привіт" по

Лучанин Мах

Тим хто брудом (лемета)

олександр

"я завжди зможу домовитися з

Нік

Компромісна постать тим і

Валік

дивлюсь на фотографії -

Real_cc

Штоп стать діпутатам, ага.

Тетяна

Молодець Коля так тримати і

кореш

...Не зрадник,не перебіжчик

Корешу

Ти так нічого й не зрозумів.

Спостережливий

постарів

Непесічний лучанин

Ви знаєте, що Сергій

Lady

Відповідальний, розумний і

Всі вони такі

Коли прибудовували Апельсин

Ахаха

Оце брєд на Колю

Нестор

не буде з нього мера

Нестор

голова громади (округу) да,

глибокий висновок

хазяїн апельсинової імперії,

Анонім

вміє чоловік дожіночок підхід

Анонім

про оплату послуг

Юко

Зриднику, заспокойся )))

Анна

дивно читати коменти!.....

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter