«Ми ніколи не були «лабухами», – луцький шоумен Сергій Скулинець

28 вересня 2017

Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: Ресторація «Бравий Швейк»

 
Якщо театр починається із вішака, то будь-яке грандіозне свято – із енергійного, позитивного та професійного ведучого. Якщо ж до цієї ролі додати ще й вправного організатора, талановитого співака і музиканта, щирого благодійника, люблячого батька та коханого чоловіка, то вийде образ героя нашої сьогоднішньої кавової розмови – Сергія Скулинця.

Ексклюзивно для «Таблоїда Волині» шоумен розповів про початок кар’єри, гурт «Шанс-music», знайомство із майбутньою дружиною, народження синів та віру в те, що ніщо у світі не трапляється випадково.

Традиційне питання кавових розмов: чай чи кава?
Чай. Не люблю каву взагалі. Дружина у мене – кавовий гурман, п’є її щоранку, а я люблю чорний або імбирний чай із медом та лимоном. Так практично і починається мій ранок, бо не снідаю більше нічим, крім чаю.

Ким хотіли стати у дитинстві?
Років з чотирьох я почав грати на баяні. Ще за інструментом не було мене видно, а вже грав. Тато працював музичним керівником у дитячому садочку, мабуть, уже звідти і зародилася моя тяга до музики. А далі, як то кажуть, «запахло» музичною школою, адже музичний хист уже більше давав про себе знати. Я родом з Турійська, у дитинстві часто співав за школу, за район на усіляких конкурсах та святах, з того й почалася ця моя практика.

Де здобували музичну освіту?
Спочатку музична школа у Турійську. Дуже добре грав на баяні, займав призові місця в області. До речі, навіть зараз, коли приїжджаю до батька, то іноді граю на баяні. Згодом я вступив до музичного училища, де додатковим інструментом стало піаніно. Тепер я володію шістьма інструментами: піаніно, ударні, бас-гітара, соло-гітара, баян, акордеон. Власні авторські пісні найчастіше створюю під гітару або ж піаніно.

Пам’ятаєте перші кроки професійної кар’єри?
Знаєте, не було якогось такого розуміння, що от – оце вже професійна кар’єра. Просто робиш, робиш собі те, що Бог тобі дав, і воно саме поступово переростає у професію. Ніхто не стає професіоналом одразу, я навіть зараз не вважаю себе якимось там мегапрофесіоналом, бо людина усе життя має вдосконалюватись і йти вперед, доки дозволяє здоров’я, натхнення і допомога рідних. Підтримка родини – це найцінніше.

Заробляти співом у час Вашої юності було непросто. Чим іще займалися тоді?
Коли я навчався в Рівненському державному університеті, то дружина подарувала мені двох синів. Я взяв академвідпустку і працював, аби забезпечити сім’ю. Працював тоді і в нічних кіосках, і продавав цукерки та аудіокасети на ринку, розкладав морозиво у морозильні камери, навіть такий досвід був – усе, щоб прогодувати синів. Ми знімали квартири  (до речі, всього я поміняв аж 6 квартир!) 19 років, аж доки не з’явилася своя. Я ніколи раніше не міг подумати, що матиму власне житло, автомобіль узагалі був мрією якогось третього життя. Але так склалося, що Бог дав мені 19 років випробувань, проблем та негараздів, щоб зараз ми більше цінували сім’ю, яку нам вдалося зберегти.

Музика завжди була з Вами? Навіть у ті непрості часи?
Так, музика була завжди. Я жив і живу нею! Уже більше я почав реалізуватися у шоу-бізнесі, якщо так можна назвати цю сферу, коли прийшов працювати у ресторан «Корона Вітовта». Вісім років працював там спершу ді-джеєм, згодом – арт-директором. До речі, мій син Роман теж починає зараз свою професійну кар’єру із цього ресторану, така собі уже династія виходить.

А поза сценою співаєте? Скажімо, коли душ приймаєте…
В душІ чи в дУші (сміється – авт.). У мене хлопці, коли купили собі велику колонку, то почали вмикати її у душі, співати і кайфувати. Я ні, поза сценою голосові зв’язки відпочивають. А взагалі я дуже люблю засинати із телевізором, де б я не був, перед сном на кілька хвилин вмикаю його, як фоновий шум і навіть неважливо, що там показують.

«Шанс-music» спершу був вокальною студією, а згодом став продюсерським центром чи вони існували паралельно?
Одинадцять років я працював культорганізатором, ді-джеєм у Палаці учнівської молоді. Це був модний диско-зал, куди свого часу ходив увесь Луцьк, бо то було дуже модно. Цей досвід дав мені поштовх для роботи із дітьми, навчило психологічних підходів співпраці із молоддю.

А пам’ятаєте найпопулярніші пісні того часу?
О, тоді тусили під популярні закордонні хіти, такі як «Сoco jambo» і таке інше.

Так-от, «Шанс-music» почався із моєї співпраці з Тетяною Панасюк із Палацу учнівської молоді та соліста Юрія Матвійчука, який став першим виконавцем моїх авторських пісень. Це був такий «кістяк» гурту, ми вже пробували себе у проведені весіль та забав, а поступово набирали ще виконавців та інструменти. Зараз гурт «Шанс-music» налічує 15 чоловік. Мені дуже хотілося допомогти талановитим людям з реалізацією себе, дітям, які, безперечно,  наділені чудовими талантами, але не мають матеріальних можливостей.

Як відбирали охочих співати та грати у вашому гурті? Були якісь кастинги?
Так, бували кастинги, але часто хтось когось радив послухати, і так назбирався оптимальний склад учасників із не лише помітними талантами, а й хорошими людськими якостями. Благодійність – це те, що постійно живе у мені, тому я радо погоджуюся на виступи вихованцями сиротинців чи дітками із певними вадами зору чи слуху. А основна робота гурту, наш достаток і статус – це весілля, корпоративи, ювілеї, найрізноманітніші свята.

А зараз склад гурту уже остаточно сформований чи якщо раптом Ви побачите когось дуже талановитого, то запросите до себе?

Уже сформований. Це саме ті люди, з якими я хочу працювати, яким довіряю, і найголовніше – аби вони не зазнавалися, не ставали зірочками. Хоча якщо ж бачу якісь суперечки чи непорозуміння у команді, то можу зробити заміну у складі, оскільки попит на таку професію зараз чималий.


Маєте у гурті особливі традиції?
От буквально вчора «Шанс-music» святкував свій день народження, і ми усі зібралися у нічному клубі «Опера», поспівали у караоке, разом весело провели час. Як є нагода, то вибираємося кудись разом, але не завжди є час і можливість в усіх 15 учасників.

Виступаєте ж ви не завжди усі разом?
Так, це залежить від можливостей і бажань замовників. Я можу взяти лише двох солістів і кілька інструментів, а можемо виступити повним складом. Також, у нас є співаки із Намібії і Камеруну, така собі наша «родзинка».

До речі, про Армеля із Камеруну, якого в контексті «Шанс-music» знають, напевно, усі. Коли він з’явився у гурті і де встиг так добре вивчити українську?
Армель перевівся у наш університет із Сімферополя. Я побачив його на звітному концерті факультету міжнародних відносин, де він навчався. Хлопець із Камеруну, вишита сорочка і українська пісня – продюсерське чуття побачило у ньому цікаву перспективу. Ми одразу ж поговорили, я розповів, що роблю мікси на українські пісні, щоб продовжити їм життя і зробити актуальними і для молоді, і для старшого покоління. Армель погодився і почалася співпраця. «Червона рута», «Два дубки», «Смерека» – він не просто завчає тексти, а й розуміє сенс пісні.

«Шанс-music» взяв участь у цьогорічному «Х-факторі». Як з’явилася думка піти на шоу і які враження від нього залишилися?
Усе почалося значно давніше, ще із моєї перемоги на «Караоке на майдані» у той рік, коли я із сином Владиком приїздили на інавгурацію до Ростислава Валіхновського. Потяг назад відправлявся о 16.20, ми прокинулися о 10.00 в готелі, погода була чудова і вирішили сходити вперше на «Караоке на майдані».

Так сталося, що я й переміг у тій ювілейній 900-ій програмі і виграв плазмовий телевізор. Була ще ціла весела і пригодницька історія, як нас не пускали спершу у метро, а потім у потяг з тією плазмою, але все вирішилося добре. Зрештою, я познайомився із Ігорем Кондратюком, із їхнім менеджером Тамілою, згодом мене запросили на шоу заспівати власну пісню в рубриці «Новий хіт».

Після такого свого успіху я подумав, чому б не взяти участь у якомусь шоу усією командою, так з’явилася ідея з «Х-фактором». На відбір до Львова ми привезли відео-інформацію про гурт, а згодом нас запросили на зйомки у Київ. Зйомки тримали з 8 ранку до 16 дня, було дуже цікаво робити усе те,  що бачили у шоу по телевізору: персональний номер, реєстрація, інтерв’ю, камери, багато спілкування і знайомств.

Ситуація, коли Pianoboy розбив гітару учаснику сталася на вашому кастингу?
Не хочу особливо коментувати, але після цього інциденту я зненавидів Дмитра Шурова, я вважаю, що ця людина більше для мене ніхто. Знаєте, коли з’їжджаються люди з усієї країни, серед них багато і неповнолітніх дітей, і людей поважного віку, а «зірка» у супроводі п’яти камер дозволяє собі давати їм якісь настанови, пересипаючи нецензурні вирази… Я був приголомшений, навіть якщо це піар, то не занадто піар, бо людина мистецтва не може такого собі дозволяти.

А інші судді яке враження справили на вас?
Я думав, що зйомки відбуваються у містах-мільйонниках, а виявляється, судді не їздять Україною, а відбори з усіх міст відбуваються у столиці, лише у різні дні. Звісно, було трохи страшно виходити на цю сцену, до суддів, під софітами камер і повному залі слухачів, до того ж ми співали найпершими того дня. Обрали пісню «Ой, чий то кінь стоїть», разом зі мною і командою співав камерунець Армель, а після другого куплету ми навіть змогли покликати Настю Каменських до нас «двіжувати» на сцену.

Про результати ще не можу сказати (на час інтерв’ю випуск Х-фактору ще не вийшов в ефір – авт.), бо нас попереджали про нерозголошення, але скажу, що народ нас одразу підтримав, люди танцювали. Данилко запитав мене, у чому саме наш х-фактор, на що я відповів, що людина з Камеруну доносить і до українців, і до своїх земляків українську пісню, що ми пропагуємо своє, національне. Якщо чесно, для мене результат не був важливим, бо це шоу.

Я навіть боявся пройти далі, боявся, що продюсери будуть нав’язувати нам чужі образи і пісні, боявся, що відмовлю багатьом людям, яким пообіцяв свята. Усе стається так, як мало бути. Мій внутрішній голос каже: «Серьожа, ти зробив те, що мав, але твоє місце тут». У нас уже 2018 рік розписаний подіями, але звання учасника «Х-фактору», думаю, теж не буде зайвим для гурту.

Ви провели багато сотень найрізноманітніших подій. Яка найбільше запам’яталася?
Кар’єра ведучого почалася так спонтанно, ніби кинули мене у воду і сказали: «От ти хотів, то давай». Знаєте, найбільше, певно, запам’ятався найперший досвід проведення заходу. Якось мій однокласник і товариш, пластичний хірург Ростислав Валіхновський запросив мене на вручення премії «Людина року» у своїй категорії.

Там я познайомився із режисером того дійства, ми обмінялися контактами і згодом мені запропонували провести відкриття літнього сезону у київському туристичному агентстві Ми приїхали із сином, не маючи жодного такого досвіду і жодного сценарію. Як виявилося, відкривали сезон в «Idriska-Tour», агентстві-партнері шоу «Холостяк», була червона доріжка, барабанщики, оркестр і чи не весь столичний бомонд: Паша Зібров, Віктор Павлік, Міла Нітіч, Катерина Бужинська… Телевізійні камери, журналісти, а крім того, ще й представники з інших країн, консули, загалом десь людей 200! Ну, думаю, я попав, доведеться вмикати імпровізацію.

Це була серйозна перевірка, яку я пройшов, поштовх, який дав мені багато досвіду і контактів із організаторами та артистами. І тепер у мене є можливість заспівати авторську пісню «Моя любов» із метрами нашої естради 15 жовтня у Палаці Україна на «Шлягері року». Це надзвичайна мрія, яка здійсниться уже за лічені тижні! Я навіть привіз батькові афішу, аби показати, що його прізвище в одному ряді із прізвищами найвідоміших зірок України.
 
До речі, у той рік, коли Ростислав Валіхновський став «Хірургом року», Ви стали «Шоуменом року» на Волині. Який він, справжній шоумен?
Часто люди не розуміють, що таке шоумен, називаючи так навіть просто ведучих. А це людина, яка може і розказати, і провести свято, і організувати, і заспівати, і заграти, і виконати роль продюсера – тобто цілий комплекс професій в одній. Я можу назвати себе шоуменом, бо все це можу за потреби робити.

Важливо, також, бути психологом, знати, що і як говорити на кожному окремому святі, як достукатися до усіх 200 людей у глядацькій залі, що за чим показувати на весіллі. А то знаєте,  буває, що недосвідчені весільні організатори ставлять конкурси саме у той момент, коли усі гості їдять… Я ж знаю, що маю організувати усе так, щоб люди їхати потім з того свята і відчували кайф. Якщо люди сидять і чекають, коли ж це свято закінчиться, то це велика проблема організаторів.

Чи є досі страх перед виходом на сцену?
Уже ні, хіба якесь невелике хвилювання. Але я думаю, що без нього не можна, бо це означає, що тобі досі не байдуже, що тебе досі чіпляє те, що ти робиш. До речі, багато хто долає страх і налаштовується на виступи за допомогою алкоголю. Моя ж команда ніколи не вживає перед виходом на сцену, а я не п’ю алкоголю вже 15 років, обходжусь навіть без шампанського на Новий рік. Або професійно займаєшся справою, або сидиш на склянці.

Звідки взялося слово «лабухи»?  Від того, що такі музики завжди п’ють на весіллях. Ми ніколи не були лабухами, від самого початку не були, бо у нас гурт, костюми, якісні шоу і жодного алкоголю. Ми робимо свято, яке люди запам’ятають надовго, а це можливо і на тверезу голову. Я сам пишу сценарії для весіль, підлаштовую все під конкретну пару, можу навіть в процесі свята міняти пісні, бо не приходжу відбути подію, а реально віддаюся їй.

Вже коли зайшло про весілля, то розкажіть трохи про своє. Де гуляли і як взагалі познайомилися із дружиною?
О… То було так давно, але таке ж не забувається. Мій тесть працював у школі, а тоді було модно робити весілля у шкільних їдальнях. Родина, друзі, з Турійська до Луцька їхали автобусами. Це був 1993, особливих розважальних програм на весіллях тоді не було, просто музика і тамада.

А познайомилися з дружиною у музичному училищі. Я був тоді на 3-му курсі, а вона тільки  вступила на 1-й курс того ж диригентського відділу. Ну що, я одразу пригледів гарну дівчину. І так вийшло, що 10 вересня ми познайомилися, 12 вересня вона святкувала день народження, і я вже дарував квіти і кликав у кіно, дружили, закохалися, одружилися…

Як Ви відреагували на новину про двійню?
Я просто шаленів від щастя, коли дізнався про двійню! Ні в кого в родині до цього не було двійнят. До речі, ще коли ми не знали, хто в нас народиться, але Таня вже була вагітна, ми поїхали копати картоплю до батьків, і дружина постійно викопувала подвійні картоплини, зрощені. А потім на УЗД ми дізналися, що дітей буде двоє одразу, і це стало чимось дуже особливим, дуже радісним.

А Ви одразу розрізняли синів?
Та ні. Я їх, буває, і зараз можу сплутати (сміється – авт.).

Сини зараз допомагають Вам у роботі?
Владик уже давно мій звукорежисер, а Рома став моїм співведучим. І мені легше, і синам практика. Мені приємно, що вони знаходяться у середовищі талановитих людей, що усього самі досягають, що розвиваються у творчому плані.

Шоу, музика, нові знайомства – це вже ж, хоч і непросте, але дуже веселе життя, тому я зовсім не проти, що сини продовжать мою роботу. Хоч є багато заздрісників, але це ті люди, які не досягли чогось у власному житті. А для успіху треба просто частіше стукати, і тоді двері відчиняються.

Вашому шлюбу скоро 25 років, срібне весілля! У чому секрет щасливого і довгого подружнього життя?
Бо усе було в житті. І сварилися, і мирилися, і пережили усе разом. Кожна помилка – це спосіб дослухатися кожному до себе і якось по-новому оцінити людину, яка поряд з тобою. Ми не відразу жили в достатку, але це зробило нас сильнішими, навчило цінувати усе, що маєш, бо знаєш, звідки і якою працею воно прийшло.

Так само я тішуся, що і діти мої все це знають і вміють побачити цінність сім’ї. Людина дуже легко може все втратити, а завтра-післязавтра шкодувати за тим. Багато хто живе, думаючи, що краще стане завтра, а це завтра може і не настати. І насправді щастя – це зараз, усе, що відбувається саме в цю мить. Ми із Вами зараз сидимо, говоримо, обоє здорові і веселі – це вже щастя. Його треба будувати і помічати самим, а люди, які важливі для тебе, які тобі призначені, знайдуть тебе.

Щаслива людина займається тим, чим її наділив Бог. Моя місія – дарувати свято і робити це максимально чесно. І я стараюся, щоб біля мене були люди, яким я можу довіряти. Даремно люди ніколи не зустрічаються, це я перевірив багато разів.

Бачу у Вас червону стрічечку на руці. Ви забобонна людина?
Так, стрічка, бо ходжу всюди, поміж різними людьми, з різними поглядами, я в усе це вірю, воно є. Іноді поговориш з людиною і нема ніякої енергії після цього. Я православний, ношу хрестик, ходжу до собору, прошу у Бога опіки перед поїздками і дякую йому за все, що маю у житті. Якби кожен дотримувався такого способу життя, то не було б війн, обманів і підстав, вбивств і зґвалтувань, і взагалі жити стало б простіше. Треба обов’язково жити з Богом і жити по-людськи.

Які у Вас хобі, окрім музики?
Моє хобі – футбол і полювання на качку або на зайця. Маю офіційно оформлену рушницю, а впольовану здобич обов’язково готую. О, ще готувати люблю! Коли нікого немає вдома, вмикаю собі телевізор і спокійно щось куховарю. Вчора, наприклад, борщ варив. А ще люблю тушити картоплю з м’ясом.

Ви – публічна людина, яка має постійно стежити за зовнішнім виглядом. Маєте якісь секрети?
Мені у листопаді буде 45 років, а пивного живота досі немає. Я стараюся обмежувати себе, мало їсти на вечір, вранці не снідати. Хороший обід, легкий перекус – і далі побіг вирішувати справи. Косметичні процедури і все таке – то не для мене, я нормальний чоловік, який не любить ходити по всіх тих кабінетах краси.

Як Сергій Скулинець, позитивна і енергійна людина, радить долати осінню депресію?
Що таке депресія? Це коли людина здається, опускає руки. Я вважаю, що все це людина має долати сама, як страхи. Подзвонити до колеги чи друга, поговорити із жінкою чи дівчиною, усміхнутися комусь, зняти стрес у спортзалі, обмінятися чимось добрим. А ще класно зайнятися сексом з коханою людиною! Потім добре поспати і знову зайнятися сексом!

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

 
 

+1
+11
-1

Коментарі

КОТ ))))))) усе сказане тут правда....так тримати БРАТАН

Клас! По іншому побачила цього дядька.

Додати новий коментар