Cool School: Святослав Форманюк прибирає частинку планети і співає пісні Олега Винника

05 жовтня 2017

Текст: Світлана ЗОЗУЛЯ
Фото: автора та з архіву Святослава ФОРМАНЮКА

 
Британський політик Вільям Ворд якось сказав: «Посередній учитель викладає. Хороший вчитель пояснює. Видатний вчитель показує. Великий учитель надихає». У новій рубриці «Cool School» «Таблоїд Волині» буде знайомити вас із вчителями та викладачами, які не просто надихають, а надають крила своїм учням, аби ті могли підкорювати найвищі вершини.
 
Різні школи, коледжі, училища та виші. Різні предмети, науки та досвід. Ми покажемо педагогів як молодих та енергійних, так і старших та досвідченіших. А ви читайте, впізнавайте своїх наставників та діліться своїми спогадами у коментарях!  

 
На щастя, є у нашому древньому місті над Стиром чоловік, якому не байдуже, в яких умовах він живе, працює і що відбувається навколо нього. Про нього хочу по доброму написати словами нашої Ліни Костенко: «Од звичайного розуму скрите відкривається лиш дивакам».
 
Отож, знайомтеся – педагог Луцького навчально-реабалітаційного центру Святослав Форманюк, який декілька років поспіль у вільний від роботи час наводить лад у своєму під’їзді та на прибудинковій території по вулиці 8 Березня, 33.
 
Проте, мало хто знає, що Святослав Миколайович не тільки приводить до ладу цей луцький клаптик планети. Він є душевним наставником для діток із особливими потребами.

– Як, коли і де почали вчителювати?
 
– Після закінчення нашого педінституту в 1986 році, мене направили на роботу у спецшколу № 6 на Красному, де навчалися діти із затримкою психічного розвитку. Мені тоді було 25, і я працював учителем початкових класів. А 2000 року ми переїхали сюди, у колишню восьму школу.
З 2003-го тут створений Луцький навчально-реабілітаційний центр. Перший рік ми набрали підготовчий клас для дітей із порушеннями розумового розвитку. Також навчаю малечу з вадами зору й мовлення. Зараз моє завдання як педагога, аби вони більше звикли до школи, сформувати певний колектив. Допомагає мені у цьому вихователь групи продовженого дня Світлана Мартинюк.
 
– Чи пам’ятаєте, як проходив ваш перший урок у якості наставника?
 

– Відверто кажучи, не дуже добре. Але з часом я зрозумів, що потрібно мати індивідуальний підхід до кожної дитини, полюбити її душею й серцем, адже вона – така ж особистість. Так само живе на цій землі і хоче бачити сонечко, хоче зрозуміти, як їй далі жити. У цьому плані від учителя, як і від батьків, багато чого залежить. А діток з особливими потребами ще й треба підготувати до життя, щоб вони могли давати собі раду.

– Колишня школа й теперішня… Як було колись вчителювати, а як зараз?
 
– Раніше не було такої наочності в навчанні, а зараз, аби тільки гроші: можна стільки необхідних матеріалів накупляти в будь-якому магазині. Раніше ж вирізали різні вироби з паперу. Нині – технології, комп’ютери, тому й набагато простіше з пошуком методичної літератури.
Завдяки батькам учнів і спонсорам, у нашому центрі сьогодні є все необхідне: парти, таблиці, телевізор, DVD-програвач… Дітям зараз на уроках цікаво.
 

– Чи змінилися з роками самі учні?
 
– Я переконався, що у всі часи той, хто хоче вчитися, той і буде. Хто був дисциплінований, той і буде. Перш за все – виховання в сім’ї.
Проводимо бесіди кожен день про правила поведінки під час уроку, перерви, вивчаємо державну символіку, а також – правила дорожнього руху.
У моєму дворі, зокрема, діти з гімназій, звичайних шкіл, а культури в них особливої немає. Скільки вже я слідкую: поприбираю з самого ранку, смітники є, а тільки прийшов з роботи – вони лузають насіння, сміття кидають. Скажу їм, що так не годиться, тоді вже цього не роблять. Якось залучив їх до збирання сміття – ціла бочка вийшла. Проте, через кілька днів у дворі знову була та ж сама картина…
 
Мене також дратують вульгарні слова, які вживають теперішні підлітки. Буває, що не зважають навіть на зауваження старших.
 

– Якщо не секрет, які у вас були оцінки в школі?
 
– Переважно, вчився на «4» і «5». Краще любив українську мову, літературу, музику, фізкультуру, трудове навчання. Математика трохи важче мені давалася. Початкову школу (три класи) закінчив у селі Залужне Локачинського району… Із 7-го по 10-й клас навчався в Локачинській школі. Закінчив її без медалі, але й батьків до директора жодного разу не викликали, дякувати Богу.
 
Діти таки слухняніші колись були, більш дисципліновані.
 
– На вашу думку, з чим таки це пов’язано?
 

– Із соціальними факторами, зокрема, сімейними. Також – із війною, яка зараз триває в нашій країні. Діти теж це бачать, втрачають своїх батьків, родичів.

Вчительська ж праця – завжди на нервах: все в собі «переварюєш», змушуєш себе стримуватися.
 

– Як ви розслабляєтеся після роботи? Чи маєте якесь улюблене заняття?
 
– Люблю співати: і удома, й на роботі, і в будинку вчителя (із Валентином Сітовським і Михайлом Падалюком). Я настрій піднімаю піснею: народною й сучасною. Щось не так – заспівав, і вже якось легше. Мені подобається  слухати й виконувати твори Олега Винника.
 
Взагалі ж любов до співу успадкував від своїх батьків. 












***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

 

+1
+5
-1

Додати новий коментар