Волинські журналісти розказали, що п'ють зі своїх чашок

Часто журналістів асоціюють з професійною технікою ‒ диктофонами, фотокамерами й мікрофонами. У світі цифрових технологій без цих речей й справді важко обійтись. Не менш важливою у журналістській творчості є й робоча чашка журналіста.

Чого тільки не переживала ця вірна коліжанка! І майже у кожного вона зі своєю особливою історією. Про свої кружки волинські журналісти розповіли «Таблоїду Волині» напередодні професійного свята.

Тетяна Грішина, «Хроніки Любарта»:
«Це ніби як мої чашки. Точніше, я їх найчастіше використовую. Насправді, в редакцію я принесла лише чашку з сердечками. Не пам'ятаю достеменно, як вона з'явилася у моєму житті. Швидше за все, я її «віджала» в когось з домашніх. З цієї чашки я п'ю чай або воду, або сік. Каву я з неї не п'ю, бо кава смачніша в чашці з рисочками. Хто приніс чашку з рисочками, я не знаю. У неї ще пара є. Чай у чашці з рисочками не такий смачний, як у чашці з сердечками. Хто б що не казав, але я чашки мию. А якщо комусь здалося, що вона брудна, то це значить, що я ще недопила з неї все що треба допити (навіть якщо воно вже не гаряче). Раніше я більш трепетно ставилася до чашок, якийсь час їх колекціонувала. Але з часом зрозуміла, що прив'язуватися до будь-яких матеріальних речей, робити щось улюбленим ‒ це невдячна і безглузда справа. І тому я не дуже, точніше, зовсім не буду сумувати, якщо чашка розіб'ється»


Антон Бугайчук, «Волинське Агентство Розслідувань»:
«Чашку купив у магазині сувенірів у Шацьку. Але купував не як сувенір, просто забув чашку вдома, а пити із стаканчиків не зручно. Потім якось вирішив забрати собі на роботу. П’ю із неї чай або каву. Чаю – 2-3 чашки на день, кави – одну. Але це, коли працюю в редакції, а не на виїзді. Це допомагає працювати, зосередитися, зібратися, аби щось хороше написати. Мию завжди перед тим, як пити щось, а не після.


Анна Єкименко-Поліщук, ВОО партії «Солідарність»:
«Взагалі я фанат кружок і вдома в мене їх багато. Раніше на роботі мала літрову кружку і всі дуже заздрили, бо я могла варити «відро чаю» і сьорбати його півдня. Але зараз я перейшла на «меншу тару». Ці кружечки сподобались за кольорами. Тож взяла дві. Спочатку думала, що буде для мене і «гостей». Але часом зайнятість і всесвітня лінь перемагає, тому п’ю з обох, а потім обидві і мию. Щодо миття, то воду вони бачать, коли хазяйка знову захотіла кави, чи чаю. Зранку я зазвичай каву п’ю, а потім ‒ зелений чай. Чорний чомусь геть не люблю. А взагалі я люблю мати «свою» кружку. І страшно не люблю сервізи. Вони скучні. І чашки люблю змінювати. Коли якусь гарну побачу ‒ купую. І вона може стати моєю улюбленою на довго».


Галина Падалко:
«Цю чашку я купила рік тому у Відні в «Starbucks». Там же була можливість нанести на чашку зображення: «Stud Life» ‒ це студентська передача, яку я вела до «Протилежного погляду». Зазвичай п’ю чай з трави, кави не вживаю. Мию, перед тим, коли наливаю окріп у чашку й роблю чай.


Оксана Головій, «Сім’я і Дім»:
«Як і у кожного порядного журналіста, робочий день у мене починається з кави. Це такий собі вранішній ритуал, який пропускати не можна. Щодо «робочих» чашок, то їх у нашому кавоманському кабінеті ‒ до кольору до вибору: маленькі, великі, високі й пузаті... Частенько вони мігрують сусідніми кабінетами, а потім, «нагулявшись», якимсь магічним чином все одно повертаються до нас. Іноді ми виявляємо «чужинські» чашки у себе, і вони потім так само, як і з’явилися, зникають без попередження. Ми, звісно, здогадуємося, що то «шаманить» прибиральниця, коли їй доводиться за нами, лінтюхами, ті чашки мити. Та найбільше кава смакує чомусь із оцієї «якобсівської». Її якогось року на Різдво подарував друг-колега. А ще вона вміє піднімати мені настрій. Напевно, тому, що якось символічно двоє кумедних дівчаток, що на ній намальовані, ‒ руденька й білявенька ‒ схожі на нас із Інною Семенюк. Ця чашка в мене навіть підписана на денці лаком для нігтів. Відтак усі в курсі, що чашка МОЯ І П’Ю З НЕЇ КАВУ ТІЛЬКИ Я!».


Ірина Качан, «Хроніки Любарта»:
«Люблю спонтанні покупки, бо саме так у мене з'являються найкращі й найулюбленіші речі. Все банально ‒ пішла в магазин за яблуками, а побачила кружку і не змогла пройти повз. А взагалі маю кілька улюблених горняток і усі вони такі дитячі-дитячі, кольорові-кольорові! Одне із них служить мені на роботі. Я люблю яскраві речі, я сама життєрадісна, тому й моя робоча кружка отака весела. Чого й усім бажаю!».


Олена Лівіцька, «Волинська газета»:
«Ходила якось «Епіцентром». Грошей – мінімум… Словом – так, на екскурсію. Глянула на кружку, згадала анекдот про «знову хочеться в Париж»… і купила. Так років два вона у мене і «живе», на робочому столі. Хоча – не зовсім моя. Хочеться такого теплого рукотворного глиняного горнятка. Але якось не складається. Найчастіше у моїй кружці – кава, але буває і вівсянка, і кефір, і, чого гріха таїти, мівіна (каюся). Ще я чомусь не люблю тендітних філіжанок. Хоча кави у кружку наливаю не «по вінця», а трохи більше половини. Маю звичку недопивати. А загалом, «робочих кружок» у мене має бути багато. Щоб коли щось гарне і серйозне пишеться, можна було сьорбати гарячу каву, відставляти брудні кружки в тумбочку, знову сьорбати, знову відставляти… Ось тому я часто робочий ранок починаю з миття посуду. Свого часу моя колега Світлана Головачук до чергового професійного свята вирішила зробити сюрприз для всієї редакції «ВГ». Кожному придумала і вручила жартівливу грамоту. У всіх грамоти як грамоти, то за «оперативність», то ще там за що… В мене (цитую): «За доброту, чуйність, талант і «своєчасне» миття редакційних кружок». Зацінили!»


Аліна Ольхович, «Волинська правда»:
«З дитинства маю слабкість до величезних чашок (мабуть, все через улюблений багатьма серіал «Друзі»). Не оминула ця пристрасть і роботу ‒ оскільки тут я проводжу більшу частину свого часу, то і пити що би там не стало із маленьких «кавових» чашок навідріз відмовляюся».


Олександра Містюк, «Волинська правда»:
«Прийшовши працювати на інтернет-видання «Волинська правда», я помітила в одному з темних куточків тумби цікаву річ. Відтоді ми і знайшли одне одного. Направду, я досі не знаю з ким вона раніше мені зраджувала. Однак зараз усі колеги знають: «вишиваночка» моя і тільки моя. Коли хтось бере її до рук, моє внутрішнє «Я» протестує і, здається, ніби очі наливаються кров’ю :). Як кружка пересічного волинського журналіста, куштувала вона усе: від ароматної кави до не зовсім запашних, проте стимулюючих напоїв».


Ілона Карпюк, «Волинська правда»:
«Свою улюблену кружку я побачила у магазині і одразу вирішила її придбати. Вона мені асоціювалася із пахнючими кав'ярнями, де у такий посуд наливають латте. П'ю із неї майже усі гарячі напої. Кружці уже більше 5-ти років і весь цей час ми майже нерозлучні. Загалом полюбляю напої пити зі скляного посуду і майже ніколи не лишаю брудної чашки».


Костянтин Яворський, «Слово Волині»:
«Щодо чашок чи іншої тари ніколи не був перебірливим. Головна вимога до кружки ‒ ВЕЛИКА!!! На різних роботах були різні кружки, інколи, як і зараз ‒ брендові. Є люди, які таскають за собою улюблену чашку з роботи на роботу. Цього ніколи не робив. Декілька трофейних маю в колекції вдома, але на роботу їх ніколи не понесу. Вважаю це чимось, на кшталт: «Бачите, де я раніше працював». Мити, як і більшість чоловіків, не люблю».


Максим Яблонський, «Слово Волині»:
«До фірмової чашки «Слова Волині» в мене була з емблемою збірної Німеччини з футболу, та одного злополучного вівторка (день здачі газети в друк) вона розбилася. Головний критерій вибору кружки для роботи ‒ великий об’єм, щоб зробити собі чаю, і щоб вистачило його на годину. Каву не люблю, можу випити одну-дві філіжанки в місяць... Найчастіше запарюю на роботі мікси з лікарських трав, вони смачні і гарно пахнуть. Чашку мию регулярно».


Олена Кузьмич, «Волинська правда», «ТСН.ua»:
«Так склалося, що я ‒ дуже домашній журналіст. Переважно працюю і відписуюся із подій вдома. Тому робочої чашки в мене немає, є тільки домашні. До слова, на офісі у мене немає особистої чашки, тому частенько забуваюся мити «гостьовий» посуд, за що колеги іноді ладні мене ледве не вбити. Моя остання улюблениця ‒ це чашка, котру подарувала дуже дорога мені людина. Її сестра-близнючка, щоправда, у інших кольорах, дісталася моєму чоловіку. Із улюбленої чашки я п’ю переважно чаї ‒ чорний, трав’яні, із лимон, грейпфрутом, пуер тощо. Через засилля новин іноді не встигаю дійти навіть до кухні, тому ввечері, коли я працюю на «ТСН.ua» чоловік приносить мені чай. Горнятко за горнятком. Дуже багато горняток. Звісно, багато чаю споживається вночі, коли я сиджу на зміні. Вранці я не встигаю випити чай, тому сьорбаю його уже в обід».


Наталка Воскресенська:
«До чашок, з яких п’ю чи то каву, чи то чай, ставлюся не фанатично. Саме тому у мене лише одна чашка, зате улюблена. Подарувала мені цю чашку моя подруга з Черкас, з якою ми не надто часто бачимося. Як справжній чаєман підкреслю, що чашку треба обирати ретельно, оскільки вона повинна милувати око, бути зручною та, головне, якісною. Маю собі такий своєрідний чайний ритуал – приходжу ввечері додому, готую чашку смачнючого білого чаю та читаю книгу (або переглядаю новини). Це займає не надто багато часу, однак такий процес дозволяє мені плавно, без напруги, перейти з соціального середовища у родинне».


Мая Голуб:
«В мене є три улюблені чашки. Найчастіше п'ю з чашки з написом «POLICE under control» (Поліція під контролем - англ.). Цю чашку мені подарували представники Асоціації українських моніторів дотримання прав людини (УМДПЛ) – це один з подарунків за призове місце у конкурсі «Міліція під контролем». У 2014 році на журналістський конкурс відправила своє розслідування «Міліція бере гроші за безкоштовну довідку». Маю ще з таким написом сумку і футболку. Ця біло-блакитна чашка в мене з квітня 2014 року. Найчастіше п’ю з чашки зелений чай, або натуральну каву з молоком, або сік. Мию чашку часто, бо люблю чистий посуд. Також дуже подобається чашка, яку мені подарував минулого року головний редактор порталу «Четверта влада» Володимир Торбіч. Там напис такий: «Викривати брехню, Висвітлювати правду, Показувати важливе». Я вважаю, що цих принципів має дотримуватись справжній журналіст. Ще одна з моїх улюблених чашок ‒ патріотична. Там напис «Україна – єдина!». І зображена там синьо-жовтим кольором карта України. Мені цю чашку подарувала мама».


Андрій Лучик, «Хроніки Любарта»:
«Цю кружку подарували мені Грішина з Качан, коли ми заїхали в новий офіс «Хронік Любарта» на пр. Волі. З неї п.ю: кефір, трав’яний чай, звичайну воду. Мию за мірою забруднення: завжди в кінці робочого дня після кефіру, після декількох заварювань чаю (інколи раз на декілька днів), ніколи після пиття води. Для інших напоїв є інший улюблений посуд».


Інна Семенюк, «Сімейний порадник»:
«Як на мене, пити чай можна з будь-якої чашки. А от каву... Для неї треба особливе горня. Бо кавування – то ритуал. Тим паче, коли п’єш каву зранку перед початком роботи. Усе обмірковуєш, розплановуєш, налаштовуєшся на плідну працю. І чашка має цьому сприяти. Або, як мінімум, не відволікати. Моя, наприклад, саме така – чорна, строга, лаконічна. Їй уже 15 років. Довгий час вона посідала почесне місце у мене вдома у чорно-білій композиції, стояла на білосніжній мережаній серветці поряд зі смугастою вазою-зеброю і свічками, обвита перловим намистом. А тепер цей «музейний експонат» допомагає мені працювати».


Катерина Устимчук, «Таблоїд Волині»:
«Свою чашку я не обирала, вона обралася сама. Ніякого сакрального змісту вона для мене не несе, звичайна біла чашка з якої я п'ю й інколи їм. Вона б була особливою, якби сама себе мила, але це вже з області фантастики».


Сергій Мартинюк, «Таблоїд Волині»:
«Цю кружку мені подарувала давня подруга Оксана Лойко. Привезла вона її з Польщі, з тамтешнього фестивалю Woodstook. На робоче місце вона потрапила випадково, до того виконуючи функцію підставки для ручок та олівців. Мию рідко, чай п'ю ще рідше. Віддаю перевагу різним увєсілітєльним напоям підозрілого складу і кольору».


Людмила Яворська, «Таблоїд Волині»:
«Цю кружку з буковками мені подарував чоловік, коли я півроку тому змінила роботу – типу з приводу повернення в журналістику. Це, мабуть, єдина причина, чого я її ще десь не відреклась. Хоча чесно кажучи, використовую вкрай рідко – коли зачинена «точка» з кавою-еспресо. Паперові стаканчики, як і загалом разовий посуд, придумала мудра людина. Використав – викинув, приблизно таким, мені здається, має бути ставлення до речей. Не пам'ятаю, щоб мала улюблену ручку/спідничку/тим більше предмет посуду. А стосовно того, коли мию... у мене дуже складні стосунки з різними рослинами і вазонами, то дівчата в редакції, дивлячись на мою кружку, жартують: і чого жалієшся, що нічого не цвіте? глянь – аж буяє :)»


Вікторія Семенюк, «Волинські новини»:
«Духмяну кавусю люблю понад усе. Без горнятка, цього чорного дива, не починається жоден із моїх ранків. При цьому обожнюю, коли кава гаряча. Саме це й врахувала моя сестричка, коли добирала черговий подарунок під ялиночку. Й справді, велика термокружка – це справжня знахідка для кавоманів. Вона багатофункціональна, адже іноді використовую її як тарілку. Або супчики швидкого приготування заварюю. Чай теж можна, особливо смачно у ній заварювати чорний з лимоном. Загалом, на роботі як на роботі: хто яке горнятко вхопив – той з того і кавує. Але моя термочашечка має особливий статус, тому нею користуюсь виключно я. Утім, якщо комусь із колег вона буде потрібна, я не проти. Хай тішаться на здоров'я».


Ірина Сасовська, «Таблоїд Волині»:
У мене з робочими чашками якось так складається, що на кожному робочому місці – нова чашка: вже була величезна зелена (схожа на ту, як у Аліни Ольхович), блакитна з коровою й маленька прозора. Цю нещодавно купила на «Таблоїд». Дуже сподобався петриківський розпис й пам'ятаю, що мене ще здивувала вкрай низька ціна. Вже вдома побачила, що виробник – Росія. Так і п'ю з російської чашки з петриківкою. Найчастіше п'ю каву. Дуже люблю її. Мию по-різному: буває, що одразу після того як каву випила, а часом аж наступного дня.


Іван Савич, «Волинські новини»:
«Цю термокружку подарувала мені кохана, після чого я відразу вирішив, що вона (не кохана, а кружка тобто) обов’язково прикрасить моє робоче місце. Здалеку вона дійсно схожа на об’єктив L-серії Canon, особливо, якщо закрутити її кришкою. Спочатку колега Вадим Панафідін подумав, що це справжнісіньке «скло» до редакційної зеркалки. Ви би бачили його лице, коли я зі словами «на, заціни» кинув йому псевдо-об’єктив через весь кабінет :) До речі, кружка виявилась дуже практичною і зручною: добре тримає температуру а також захищає від сторонніх очей її вміст. Вона мандрує зі мною скрізь, куди я їду на декілька днів і більше. Нею дуже зручно відкривати скляні пляшки та розбивати кокоси. І це, я впевнений, далеко не всі її можливості – прихований потенціал ще дасть про себе знати, будьте впевнені! ;) Найчастіше п’ю з неї воду, чай або каву, іноді використовую як тарілку – готую в ній вівсянку з фруктами. Колись навіть прийшлось компенсувати нею відсутність бокалу для віскі, але робити так більше ніколи не буду. Чомусь тільки коли мене запитали про неї, зрозумів як не вистачає улюбленої речі на робочому столі (повертаючись з навчання у Луцьк на декілька днів, я залишив її вдома). А тому змушений паразитувати на посуді колег. Наприклад, на кружці Вікторії Семенюк, про яку вона вам із задоволенням розповіла сама».


«Таблоїд Волині» щиро вітає колег з професійним святом. Наповніть ваші чашки чимось смачним і випийте!

Запитувала: Ірина САСОВСЬКА