Старі фотографії родини піонерів волинського джазу

Викладача Луцького педучилища Георгія Мірецького вважають одним із тих, хто вивів українську композиторську школу на світові обрії. Проте ім’я луцького митця залишається маловідомим широкому загалу, адже творив виключно академічну музику.

Вершиною творчості Георгія Мірецького називають транскрипції волинських народних пісень для мішаного хору.

Син композитора Олександр записав спогади про сім’ю, у якій зростав майбутній маестро, тобто про своїх дідуся й бабусю – Адама й Марію. Блог, опублікований в інтернеті, передрукувало видання «Район.Луцьк».

Музичні сусіди

Сім’я Мірецьких проживала у приватному будинку на вулиці Ягеллонській. Наприкінці 20-х років ХХ ст. це була практично околиця міста. Це місце ще у 1910 році, коли зводили будинок, знаходилось поза межами Луцька у селищі Яровиця. «На моїй пам’яті десь у 1959–1960 роках на будинку була позначена вулиця Садова, і дільничний міліціонер допікав мого діда Адама Мірецького, щоб той поміняв напис на «Радянська», – пише пан Олександр у своєму блозі.

«Калитка у калитку» знаходився будинок сусідів – Зеленових. Ярослав Зеленов, син відомого у 30-ті роки ХХ ст. луцького футболіста-нападника, навчався грі на фортепіано. Пізніше Ярослав став концертмейстером Волинського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Трохи вище вулицею до господарства Зеленових примикала територія обійстя родини Стокалічів. Святослав Стокаліч – друг дитинства Георгія Мірецького, чудовий джазовий піаніст, викладач Луцького музичного училища. Він також рано пішов з життя, не доживши до 50-ти років.

«Зрозуміло, що з таким сусідським оточенням, а головне – талановитим батьком, просто важко було не стати обдарованим музикантом», – переконаний син Олександр.


[caption] Георгій Мірецький[/caption]
[caption] Весільне фото батьків Георгія Мірецького – Марії та Адама Мірецьких (1927-1928 рр.)[/caption]
[caption] Святослав Стокаліч, друг дитинства Георгія Адамовича[/caption]

Міські огородники

Дід Адам Мірецький – поляк. Замолоду втік від тифу та голоду з території революційної Росії, де у Ярославській губернії перебували його батьки. Туди їх заслав царат наприкінці ХІХ століття за участь у польському повстанні.

Адам Мірецький мав чотири класи освіти церковно-приходської школи, працював на Луцькому пивному заводі Земана, який зараз відновили. Хоч не мав музичної освіти, вправно грав на шести музичних інструментах: банджо, домрі, скрипці, фортепіано, акордеоні та ударних.

Мати – українка Марія Мірецька (Денисюк). Усе життя присвятила сім’ї, вихованню дітей. Марія Денисівна мала добрий голос та співала у хорі Свято-Троїцького собору, що у центрі міста.

«Під час німецької окупації у нашому будинку проживали німецькі офіцери, для яких бабуся Марія мусила прати та готувати їжу. Батько Георгій розповідав, що ледь не загинув, коли вони 12-річними пацанами з сусідом Святославом Стокалічем поцілили гнилими помідорами у німецького офіцера… Той довго ганявся за ними та прицільно стріляв з пістолета на ураження», – наводить внук епізод з життя лучан у часи німецької окупації.

У воєнні та повоєнні роки сім’я існувала на кошти від продажу ранніх овочів, які вирощувала на присадибній ділянці розміром близько 10 соток. По розсаду до Мірецьких їхали навіть із сусідніх областей. Овочами – переважно редисом, огірками та помідорами – на центральному міському ринку торгувала пані Марія.

[caption] Адам Володимирович Мірецький, невтомний працівник, за притаманною роботою у парниковому господарств[/caption]
[caption] Адам Мірецький – «жовнєж війська польскєго» 10.06.1927 року (крайній справа на лавці)[/caption]
[caption] Парникове господарство Адама Мірецького. На передньому плані – теплиця, димохід від її грубки, на задньому, за огорожею – льох та частина будинку сусідів – родини Стокаліч.[/caption]
[caption] Родина Мірецьких (зліва-направо: Марія Денисівна, донька – Таїсія, Адам Володимирович, син – Георгій)[/caption]

Джазмен з Ягеллонської

«Адам Володимирович ніколи не працював у неділю – святий день… Дід сідав у своє улюблене крісло біля старовинного овального масивного столу, спиною до етажерки, де були ноти. Знімав з шафи футляр зі скрипкою, діставав ноти, що були позаду, і починалися години скрипальських вправ. Запам’яталося вправне виконання полонезу Огінського. Твір звучав голосно і проникливо, й музика, від якої бралося тугою серце, розносилася по усьому будинку. Рідше, під настрій, дід грав на акордеоні та на домрі…» – передає спогади дитинства пан Олександр.

Музикант-самоук Адам Мірецький став практично піонером волинського джазу, створивши два джаз-бенди у характерному для тих часів складі. За польських часів – це були дві гітари та три банджо, за радянських – акордеон або фортепіано, труба, саксофон або кларнет, ударні.

«Дід сам розписував інструментальні партії. Пам’ятаю – чорною тушшю, пір’євою ручкою… До сьогодні в архіві залишились кілька оригіналів. Інколи в репетиціях брав участь і мій батько Георгій, який вправно грав на акордеоні та фортепіано. Ми з двоюрідною сестрою Тетяною «стирчали» на тих репетиціях. Саме «стирчали», бо особливого задоволення від галасливого ресторанного репертуару (оркестр грав у ресторані готелю «Україна», що у центрі Луцька) не отримували. Можливо, вік у нас був занадто юним», – зізнається син композитора.

«А ще ми з сестрою Тетяною, як і всі діти, полюбляли свята. Бо в родині Мірецьких це були не просто свята, а цілий святковий ритуал, який складався з багатьох канонічних частин, – йдеться у блозі. – Гостинність тих часів стала вже «притчею во язицах»… Мало який недільний день обходив оселю Адама Мірецького багатим столом, музикою, співами, жартами та забавою. Сам господар вживав спиртне вкрай обмежено, не курив. Був дід і вимогливим педагогом для сина».

Олександр на підтвердження цих слів цитує витяг з листа Георгія Адамовича дружині Вікторії від 29 листопада 1954 року: «…Батько мене навчав не обманювати, бути щирим, якщо любити, так з усієї душі, робити людям тільки добро… Так батько мене виховав і таким я помру».

[caption] Адам Мірецький (справа) і джаз-бенд за польських часів[/caption]
[caption] Атестат зрілості[/caption]
[caption] Олександр Мірецький зі своєю двоюрідною сестрою Тетяною[/caption]