Хвилинка слави: громадянин світу Максим, який не зміг би жити за кордоном

23 вересня 2017

Текст і фото: Софія ГУДИЧ

У нього в руках актуальна еко-торбина, в очах – цікавість з якимось особливим вогником. Він не лучанин, точно не лучанин. Знайомимося з Максимом, виявилося, що живе та працює у Луцьку, а сам – громадянин світу.

Прожив трохи більше року в різних країнах Європи, а в Україні спробував знайти себе в Чернівцях, Києві, Івано-Франківську. І ось доля привела хлопця на Волинь.

Тож знайомтесь із сьогоднішнім героєм рубрики «Хвилинка слави» – Максимом.

– Якби тобі треба було познайомитися з Луцьком, як би ти відрекомендувався?

 – Оці питання «як Вас звати» – найважчі. Власне, я – Макс. Мандрівник, фотограф.

– Як тебе занесло до Луцька?

– Назвемо це трудовою міграцією. Мене запросили на роботу. Я телеоператор. Власне, я ж фотографую, тому картинка і телебачення мені близькі.

– Луцьк як картинка подобається тобі?

– Цікава картинка, але брудне місто. У віртуальному плані, зокрема, багато реклами в центрі.

– Чи є вже ті місця, які ти вподобав для себе?

– Власне, стометрівка. Ну, оця вулиця, вона дуже схожа на івано-франківську Стометрівку, не вистачає хіба дядька “Пане дайте пару копійок” . Дуже люблю Франківськ, а Луцьк на нього чимось схожий.

– А чого тобі тут не вистачає?

– Мабуть, гір та якихось культурних місць, або я їх для себе ще просто не відкрив. Немає такої богемної тусовочки, як Дзиґа у Львові, квадрат Курбаса у Станіславові. Таких кабаків, де зависає творча інтелігенція. Мало дуже активних людей. Є ось «Молодіжний центр Волині». Я дізнавався, як вступити в їхню команду чи секту (усміхається).

– І чого б тобі хотілося для Луцька зробити?

– Найперше, це кінопокази…

– Але ж вони є!

– Вони є, але це сучасне комерційне кіно, а я б хотів показувати хороші фільми з живим сюжетом. Нехай це буде дивитися дві чи три людини, але ми дивитимемося кіно з нешаблонним сценарієм та потужною історією.  Дивитимемося класику і очищуватимемо наші душі через катарсис.

– Твій ідеальний день без чого не може бути?

– Окрім зйомок і сну, то, мабуть, без музики.

– Яку музику любиш?

– Дуже різну. Від класичного джазу та блюзу до сучасних екстремальних гуртів, класифікувати за стилем яких я не можу (СПБЧ, Антоха МС) . Коли питав у поляків чи французів, що вони люблять, то найчастіше вмикали якийсь кітч. Хорошої музики у європейців мало, а українська сцена молода і доволі цікава.

– О.Torvald чи Imagine Dragons?

– Таки Imagine Dragons. 

О.Torvald спопсився, грають «дічь», при тому, що раніше в них були дуже класні альбоми. А зараз це зайде школярам, але не мені. Дуже люблю Даху Браху, Перкалабу, ГИЧ оркестр та  Запаску.

– В тебе буває таке, що хочеться кинути все?

– Я таке робив, але не в Луцьку. Востаннє таке було, коли працював на «Правда.Тут». Умови були, м’яко кажучи, х**ові. Тоді я звільнився, поїхав у Карпати, десять днів помедитував і поїхав далі. Це була Грузія. Там опинився без грошей, бо власник “Правди” мене “кинув” на немалу суму. Два місяці бродяжнічав та фотографував, потім приїхав в Україні, а потім поїхав у річну мандрівку Європою.

– Де був?

– Молдова, Росія, Грузія, Польща, Чехія, Німеччина, Бельгія, Франція і далі до Іспанії, а потім цим же маршрутом до України.

– Яка різниця між українцем і європейцем?

– Найперше, це менталітет. Коли вирушав з дому, думав, що європейці – це ті ж українці, просто розмовляють незрозумілою мовою. Коли приїхав, то зрозумів, що там – інакше планета.

– За кордоном зміг би жити?

– Думаю, ні. Хіба Польща, там природа гарна і люди прості. Але чим довше я не в Україні, тим більше сюди тягне, особливо в Карпати.

– Ти відчуваєш себе українцем?

– Так.

– Окей. Я кажу: «Україна». Що ти уявляєш?

– Картинки з кінця 90-х- початку двотисячних. Хоч і був малим і погано пам’ятаю ті часи. Сплеск української культури. Це фестиваль «Червона Рута», Карпати, старі кліпи Назарія Яремчука, долар по 5 і прості українські люди, які не паряться зайвим.

– Фотограф, оператор, мандрівник. Яким би фото можна було описати тебе?

– Фото – це інша мова, на букви не перенесеш. Це має бути зображення людини, я відчуваю картинку, але структурувати це все по поличках словами я не можу. Дайте камеру і я зроблю автопортрет, це дуже тонка річ.

– Яке було найбільшим твоїм відкриттям у житті? Проста чи непроста істина?

– Коли я жив в Іспанії, то був найцікавіший етап. До того в Україні на стабільних роботах я ніколи не заробляв більше, аніж двісті доларів. Сто баксів на житло, сто баксів на життя. Це доволі складно. Я боявся стати безхатьком. В Іспанії я ним став і усвідомив, якщо не тратити здоров'я на випивку та іншу фігню, то це не так страшно.  Я заробляв продажем власних фото на вулиці. Тоді зрозумів, що навколо величезний світ і ми самі будуємо власне життя і нікому нічим не зобов’язані. І відповідальність за своє життя несу сам.

До слова, Максим вступив до вишу, але зрозумів, що університетська освіта не для нього і вирішив не гаяти свого часу, а просто жити, робити ту роботу, яку він любить  і знає. Він наче має певний девіз, який полягає у тому, щоб робити помилки, але завжди знаходити нетиповий вихід із скрути.  А У фейсбуці хлопця можна знайти за нікнеймом «Зоряне Сало». Людина – суцільний креатив, чи не так?

***
Передрук без дозволу "Таблоїда Волині" заборонений

+1
+9
-1

Коментарі

Prykolnyy chuvak. Nadiyus ty znaydesh u Lutsku shos' cikave dlya sebe, chy kogos cikavogo. Bo Lutsk ce ne Karpaty , ne Frankivsk. Tut zovsim inshyy region zi svoeyu istorieyu. Ja dlya sebe znayshla chas, koly pereihala u Lutsk, chasu realno stalo bilshe na uljublenu spravu.

Додати новий коментар