Директор луцької книгарні Людмила Штогрина – про каву, гроші і «укрсучліт»

Книга відходить у минуле – кажуть скептики. Утім, вистачає і оптимістів: вони не лише купують, дарують і читають книги. А й вкладають у цю справу гроші, вірячи у прибутковість книжкового бізнесу. Одна з найновіших книгарень у Луцьку відкрилася менше двох років тому – це магазин Волинської обласної друкарні.

Напередодні Дня працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження, який в Україні відзначають в останню суботу травня, «Сім’я і дім» поспілкувалася із керівником книгарні – заступником директора ПрАТ «Волинська обласна друкарня» Людмилою Штогриною. Жінка має фінансову освіту, втім уже третій рік працює у поліграфічній галузі Волині.

- Книгарня у Волинській друкарні відкрилася не так давно. Складно було розвинути цей напрямок?

- Ми зробили книгарню з бюджетом в одну гривню. У нас уже існувало до того два магазини: книгарня і канцтовари. Але після структурно-організаційних змін на підприємстві, з’явилася ідея об’єднати їх в одну книгарню. Утім, ми твердо вирішили створити щось нетипове для Луцька. Ми працювали місяць, не наймали жодних дизайнерів, креативних менеджерів. Усе – своїми силами. Частину меблів використали із старого магазину, частину довелось переробляти. Також в хід йшли і старі металеві стелажі, шкребли їх, фарбували, намагались наповнити інтер’єр своєрідною атмосферою, спеціально навіть картини для стін підбирали в книжковій тематиці. Робочий день тривав годин 10, а потім вдома ще треба було підготуватися до наступного. Ми робили все для того, щоб у покупців виникало бажання повернутися саме в цю книгарню.



- Тим більш у вас кава зранку – усім клієнтам, які купують книги до 11:00…

- Особливо кава! Це наша фішка. Я сама дуже люблю каву.

- І як Вам результат? Очікування справдились?

- Я задоволена, але хочеться ще руху вперед. Хоча в моїх мріях – кав’ярня-книгарня. У нас вистачає і площ, і натхнення. Але, щоб втілення такого проекту було якісним, потрібні суттєві інвестиції, тому поки декларуємо наміриJ

- Другий спектр (а за потужністю, можливо, й перший) діяльності підприємства – поліграфія. З чим працювати легше й економічно вигідніше? Книги друкувати чи продавати?

- Ми, звичайно, хотіли б працювати як повноцінне видавництво. Але нинішні реалії поки цього не дозволяють. Автора не просто треба видати (навіть якщо це надзвичайно талановитий письменник), потрібно вкласти чималу суму в сам книжковий продукт, зробити рекламу, тур. До речі, літературні тури – новинка останніх років – дуже недешева річ. Тому, в основному видаємо і друкуємо «платоспроможних» авторів, коли тираж видання повністю оплачений, ще до моменту друку.

В минулому році ми видали книгу для потреб АТО. Видали «за добре слово», скажімо. Це релігійна тематика, книга для бійців, що повернулися і потребують психологічної підтримки. Але постійно таке робити не має змоги. Хоча до благодійної діяльності долучаємося постійно, в міру своїх можливостей.

Сьогодні основна наша продукція це газети, журнали, бланкова продукція, рекламна поліграфія. Більшість волинських видань друкується у нас. До того ж, наші виробничі можливості зараз суттєво зросли, оскільки було встановлено нове обладнання. А книги, на жаль, для більшості волинян не є товаром першої необхідності, це все більше стає «предметом розкоші», такі собі «ласощі для душі».

- Щодо книгарні, хоча ви й говорите, що це найменш прибутковий бізнес, ваш магазин має нині якісний асортимент. Усі новинки – на полицях. Хто займається підбором?

- Я. Сама займаюся підбором, тому що дуже це люблю. Намагаюсь відвідувати великі книжкові ярмарки, як-от Форум видавців чи Книжковий Арсенал. Ходжу між стендами з блокнотом і нотую всі найменування, відсутні у нас. А потім технічна справа – замовити. До речі, щоразу не можу побороти спокусу накупувати собі книг. Знаю, що скоро вони будуть у книгарні і значно дешевші, та все одно везу до Луцька переповнену валізку.



- А що робите, коли приходять шукати книгу – а у вас такої нема?

- У нас діє послуга «Книга на замовлення». Людина може замовити певну книгу, а ми через свої ресурси її дістаємо. Наважусь стверджувати, що десь 80 % таких запитів було виконано.

- Ви – активний читач. Чи можете те ж саме сказати про волинян?

- Так. Останнім часом люди читають усе більше. Однозначно добре купують сучасну літературу. Молодь розбирає книги Сергія Жадана, Оксани Забужко, Люко Дашвар, Ірени Карпи – все те, що на слуху і що активно рекламують в інтернет-середовищі. Із покупцями середнього віку складніше. Тут «як карта ляже» - не вгадаєш, що вони захочуть.

- А як щодо краєзнавчої та історичної літератури?

- Краєзнавча література – це статика. Вона повинна займати своє місце на полицях книгарень. У нас, до речі, найбільший вибір такої літератури у Луцьку. Історична, проукраїнська література завжди затребувана, люди цікавляться і на подарунок беруть. До речі, повертається мода дарувати книги.



- Можете визначити, які книги купують найкраще?

- Певно, дитячу літературу. Вона завжди має свого споживача. Від книжок для малюків з казковими історіями та яскравими ілюстраціями до хороших підліткових книг. Молодці Видавництво Старого лева. У них якісні переклади зарубіжних авторів тощо.

- А як щодо волинських авторів?

- Дуже добре. Це ще один сегмент успішних книг. Книги Володимира Лиса ми регулярно купуємо партіями – знову й знову. Люди прочитують «Століття Якова», «Соло для Соломії» і відразу йдуть по його попередні чи наступні. Хоча враження не завжди однозначні…

- А що припадає пилом на полицях?

- Поезія. Поезію не хочуть. Якось ми робили акції, коли до кожного купленого видання дарували книжку поезії. Потім люди приходили й казали: «А що, вже не даруєте?» Виняток – твори Ліни Костенко. Їх купують охоче.

- На полицях вашої книгарні не побачила жодної книги російських видавництв…

- Це принципова позиція. Ми не працюємо з російським продуктом. Потрібно розвивати своїх. Маємо достатньо українських класиків і сучасників, які потребують популяризації. Шкода, що світових нині українською мало перекладено, але краще зараз добре вивчити власну літературу. До Пушкіна-Лєрмонтова якось прийдемо. Ми готові пожертвувати зайвою гривнею, але російських книг не буде. Коли тільки відкривалися, закупили серію Дарини Донцової і ще кілька російських авторів. Але то все "гріхи минулого".



- Що чекає книговидавничу галузь, скажімо, років через п’ять?

- Все залежить від державної підтримки. Люди читають і читатимуть. Але якщо будуть розвивати такі фестивалі як Форум чи Арсенал, пропагуватимуть читання на рівні державному, поліпшать законодавство щодо видавничої діяльності, спростять бюрократичні процедури – все буде набагато краще. До прикладу, іноземці готові друкуватися у нас. Хоча ми й замовляємо інструментарій чи папір з-за кордону, послуги й робоча сила у нас дуже дешева порівняно з Європою. Це і для нас би стало значним поштовхом й інвестицією. Будемо сподіватися, що колись так воно і буде.

Розмовляла Ельвіра ЯЦУТА (спеціально для "Таблоїда Волині")