Сніданок з Таблоїдом: ягідна мушля для фотомоделі-скрипальки Каті Радзивилюк

^{Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА}

^{Текст: Наталка МАЗЕПА}

«Таблоїд Волині» щотижня запрошує своїх Інстаграм-читачів поспілкуватися за смачним сніданком. Познайомитися з виданням ближче може кожен, хто візьме участь у розіграші, який проводять у соцмережі. Переможця обирають через генератор випадкових чисел.

Цього разу прийшла черга журналістки Наталки Мазепи поснідати у компанії читачки інтернет-глянцю Каті Радзивилюк.

Ната: Привіт, рада знову тебе бачити! (Катя була учасницею одного із випусків рубрики «Вулична мода Луцька» – авт.).

Катя: І я тебе. До речі, дуже рада, що ми зустрілися знову! Коли перший раз бачиш людину, то поводиш себе скуто. Оскільки ми бачимося уже вдруге, значно простіше спілкуватися і взагалі – це круто (усміхається – авт.) Виграш став для мене приємною несподіванкою. Ще тоді інтернет «підглючував» . Я така оновлюю і бачу, що перемогла… Я дуже рада.

Ната: Спасибі, приємно чути (усміхається – авт.). Катю, розкажи, до участі у «Вуличній моді», чи чула про цю рубрику?

Катя: Так, чула і читала. Завжди у Фейсбуці натрапляла на статті. Також люблю читати «Красуня дня», «Красень дня», інтерв’ю з переможцем місяця, дізнаватися про цікавих людей нашого Луцька. До речі, після участі у «Вуличній моді», я почала більше стежити, у чому виходжу на вулицю (сміється – авт.). Ви мене тоді підловили зненацька (усміхається – авт.).

Ната: Розкажи про свій сніданок.

Катя: Коли мама прокидається першою, то вона готує сніданок, а коли спить, то я. Сніданок не дуже люблю, але заставляю себе поїсти вранці. Я люблю тости з тягучим сиром. Люблю їсти щось смачне. І каву. Кожен день п’ю каву. Мене мама навчила розумітися на каві. Наприклад, як за запахом відрізняти якісну від поганої. Зазвичай п’ю 100% арабіку, але інколи – мікс арабіки і робусти.

Ната: А яку ТМ обираєте?

Катя: «Lavazza», мелену.

Ната: Я теж її люблю(усміхається – авт.). Вранці хочеться випити щось з вираженим смаком, то стараюся стовідсоткову арабіку заварювати.

Серед асортименту рожево-білого меню «Pur Pur» дівчата, розпитавши про «Кофетон» і «Шокобам», все-таки обрали вже звичні кавові напої – лате та капучино. На десерт Катя замовила мушлю з ягодами, а Наталка – карамельний мус.

Ната: Бачила в Інстаграмі, що ти фотографуєшся для луцьких магазинів одягу. Ти займаєшся моделінгом?

Катя: Я можу сказати, що це моє хобі, бо навчаюся на юриста у СНУ імені Лесі Українки. На відміну від моєї старшої сестри Лізи, я не закінчувала модельну школу. Якось так виходило, що мене знаходили за цим самим Інстаграмом. Почали пропонувати зйомки. Нас дуже часто вдвох з сестрою запрошують – ми дуже схожі. Завжди плутають, говорять, що близнючки, хоча у нас різниця у віці майже 4 роки. Я менша (усміхається – авт.).

Ната: А у показах брала участь?

Катя: Ні, сказали, що я за параметрами не підходжу (усміхається – авт.). Там треба дуже-дуже худі дівчата.

Ната: Які у тебе стосунки з сестрою?

Катя: Ну, в нас різниця у віці 3,5 роки. Коли мені було 13, а їй маже 17 років, то у нас були конфлікти. Ми не могли знайти спільної мови, бо ж я ще дитина, а вона вже майже доросла.

Ната: У мене теж старша сестра, то я тебе розумію (сміється – авт.).

Катя: А яка у вас різниця?

Ната: 5 років.

Катя: Ну, а зараз у нас стосунки дуже хороші. Ми дружимо. Якщо якісь проблеми є в мене, то я її розказую. Вона мені допомагає і навпаки – я її. У нас ще є брат Тимофій. Йому шість. Просто чудо-дитина.

Ната: За що ти найбільше вдячна сестрі?

Катя: За підтримку. От просто за це. Багато є таких моментів, якими я не можу поділитися з мамою чи з подругами… А вона – така, як я. Можу їй все розказати.

Ната: Повертаючись до моделінгу. Ти коли-небудь пробувала схуднути, аби взяти участь у показі?

Катя: Ні, я не сиджу на ніяких дієтах. Кожного разу, коли підвертаються якісь кастинги, я себе запитую: а воно мені потрібне? У цьому є якась перспектива, майбутнє? Це просто моє хобі. Я фотографуюся у своє задоволення, а щоб там дієти якісь чи ще щось, то ні. А щодо схуднення – коли ти вчишся, ходиш на пари, то нема часу задумуватися над тим, що маєш їсти. Завжди в навчанні, кудись біжиш, якісь зустрічі – про їжу навіть не думаєш.

Ната: Що тебе пов’язує з Польщею?

Катя: З самого дитинства я ходила у Товариство польської культури імені Тадеуша Костюшка. У мене прадідусь був поляком, але його пересилили на Україну і змінили паспорт. Моя сестра навчається у Польщі.

З самого дитинства мене мама відправляла на різні гуртки – музичні, танці. Я закінчила музичну школу 3 роки тому. Граю на скрипці. Я так не любила це діло (усміхається – авт.). Мама правду казала, що пройде час і ти, як згадаєш, подякуєш мені, що я тебе туди водила. Так і сталося. Був період, коли я не займалася музикою – така ностальгія була… Пішла до вчительки, щоб вона дала мені ноти і я щось заграла.

Ната: Музика – це круто. У мене прадідусь був музикантом. Грав на усіх духових і струнних інструментах, не знаючи жодної ноти. Він – самоучка. Дідусь – на цимбалах і трубі. Мама грає на баяні, а я – на сопілці (усміхається – авт.).

Катя: А ти не хотіла займатися музикою?

Ната: Не те, щоб не хотіла... Я дуже люблю музику, особливо народну – пісні, інструменти. Мама знає, на скільки це важкий труд, завжди хотіла для мене «серйозну» професію. Єдиний компроміс, який ми знайшли, – це журналістика (сміється – авт.). А слово батьків, як то кажуть, закон. Тому музика залишилася хобі, а народні пісні співаємо, коли збираємося усією родиною, чи хоча б її співочою частиною (усміхається – авт.).

Ната: У тебе суворі батьки?

Катя: У мене суворий тато. Мама – вона така лагідна. Тато не дозволяє, щоб я ходила до своїх подруг на «ночовки». Він, коли я їду кудись ночувати, каже, щоб я вмикала відео виклик. Вмикаю, показую, що я у своєї подруги, що все нормально, що батьки подруги вдома, що ми нікуди не підемо і все буде добре.

А з мамою ми можемо домовитися. Так, щоб тато не знав, піти на якусь дискотеку.

Ната: Куди ходиш на дискотеки?

Катя: Коли була «Опера», то туди, а зараз з дівчатами ходимо у «Версаль». Але рідко.

Я дуже люблю Бар «11». Там своя атмосфера. Люблю їхнє какао з горішками. Люблю «Львівський штрудель», бо там дуже смачний сирник. «Базилік» люблю, бо там піца «Маргарита».

Ната: А як щодо серіалів? Що дивишся?

Катя: Дуже люблю «Щоденники вампіра». Він мені просто снився. Я навіть себе уявляла вампіром (сміється – авт.). Я читала, чи існували вампіри, які вони були колись… А тепер переглядаю «Первородні».

А тобі які серіали подобаються?

Ната: Теж дивилася «Первородні». Фантастика – наше все (сміється – авт.). Ще «Надприродне» подобається. А якщо комедії, то «Як я зустрів вашу маму» і «Теорія великого вибуху».

Розкажи про якісь ваші сестринські «фішки».

Катя: В нас є така «фішка», коли ми говоримо про хлопців з сестрою. От хлопець має пройти мій контроль. Якщо не пройде, то я до Лізи його не підпущу. Інколи навіть говоримо з нею про весілля. Я така: якщо у тебе буде майбутній чоловік, мені що робити? А вона каже, що будеш жити з нами, поки свого судженого знайдеш (сміється – авт.). У нас усі друзі знають, якщо когось із нас запрошують гуляти, то ми обов’язково прийдемо удвох.

Ната: А Ліза свою перевірку твоїх кавалерів влаштовує?

Катя: Я до цього ставлюся набагато суворіше і серйозніше, бо я за неї дуже переживаю, хочу, щоб вона потрапила у надійні хороші руки. А у мене взагалі ніколи не було стосунків. Я ні з ким не зустрічалася.

Ната: Очевидно, що маєш досвід провальних побачень. Розкажи про горе-кавалера, що пішло не так?

Катя: Насправді було. Якось я переписувалася з хлопцем. Він був дуже уважний і гарний такий. Запросив на побачення. Я пішла. Коли ми зустрілися, то він виявився не просто замкнутим, а й якимось агресивним. Зовсім не такий, як у переписці. Мені стало ніяково. Коли я спілкуюся з людиною, то має бути повага. Коли хлопець забагато собі дозволяє, це одразу відштовхує.

Ната: Давай про позитив. Яким має бути хлопець, який мав би шанси стати твоїм?

Катя: «Мужик». За нього мають відповідати його вчинки. Зараз хлопці навчилися дуже гарно говорити, просто щебетати. Питання, що він зробить з перерахованого? Абсолютно нічого! Я маю розуміти, що я за ним, як за кам’яною стіною. Він – підтримка і опора.

Ната: Про що ти мрієш?

Катя: Я дуже хочу навчитися малювати. Це просто мрія мого дитинства. У мене на художню школу ніколи не вистачало часу.

Ната: Фільм чи вистава?

Катя: Вистава. Дуже люблю театр.

Ната: Книги чи музика?

Катя: Ну, напевно, що музика (усміхається – авт.). Коли слухаю, то у мене мурашки. Люблю ді-джеїв – Стіва Аокі, Арміна ван Бюрена. А щоб заспокоїтися, слухаю Людовіко Ейнауді.