Луцькі тати: Сергій Панас із донькою-пластункою Дариною. ФОТО

24 Березня 2019

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

Настрій: ресторан грузинської кухні «Сулі Гулі» (Набережна вулиця, 2)

Дитина перебуває 9 місяців у лоні матері, найчастіше саме «мама» стає її першим словом, яке надихає поетів, піснярів і режисерів. Втім, не так часто згадують тих, хто бігає містом о першій ночі в пошуку ананасів з крейдою для вагітної дружини, а потім спритно ховає на важливих переговорах помальовані дитячими каракулями офіційні документи.

Сьогодні героєм рубрики «Луцькі тати» став лучанин Сергій Панас зі своєю донькою Даринкою. Я помітила їх в Instagram, і вже через фото відчувалося, що розмова буде цікавою.

Сергій – підприємець, а також займається народними танцями і дизайном домашнього одягу для одного луцького бренду, цікавиться політикою, культурою, мистецтвом.

Дарині – вісімнадцять, вона майбутня культурологиня, навчається в Українському Католицькому Університеті, пластунка. Теж танцювала з 4 років, по татовій лінії у них – танцювальна династія. Дуже активна, багато волонтерить, зокрема, зараз є стилісткою у студентському проекті, де збирають кошти на лікування онкохворих. Час від часу займається моделінгом. Сергій жартує, що цим теж пішла у нього, адже у свій час він також підпрацьовував моделлю.

Під час розмови помічаю, що дівчина звертається до тата на «Ви». Хоча це давній український звичай, у наш час звучить доволі рідко. Сергій пояснює, що у нього в родині всі завжди зверталися так до батьків.

«Це моя сімейна традиція. Дехто каже, як то так, Боже, це ж як до чужої людини. Але це не заважає нам поводитися краще і більш розкуто, ніж багато з тих, хто говорять на «ти», - каже він.

А Дарина з посмішкою додає, що дуже часто люди, які їх не знають, думають, що вона татова дівчина.

ЯК ОБИРАЛИ ІМ’Я

Сергій: Наша сім'я поєднує багато автентичних українських речей із сучасними, але ім'я ми хотіли якесь традиційне українське.

Вагалися, імен було багато. Даринчина мама хотіла, щоб вона була Дариною, а я Дариною або Яриною.

На той час я працював ще в школі, вчителем фізкультури і хореографії, і в класах, я так помітив, що всі Дарини були дуже енергійні і творчі. А серед хлопців - Лесики, всі Дарини і Лесики були зірвиголовами. Тому зупинилися на Дарині.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДОНЬКИ

С: У першу чергу став більш відповідальним. Але не скажу, що щось кардинально змінилося.

Мені на той час було 23 роки, дружині - взагалі 19. Було важко, бо був, по-перше, важкий час економічно, але ми вели активний спосіб життя, ходили на всі можливі концерти, акції, тягали з собою Дарину.

ПЕРШИЙ ПОХІД В ГОРИ – У 5 РОКІВ

С: Коли Дарині було 5 років, ми вперше з нею пішли в гори. Є в Карпатах така гора Яворина, куди в 1943 році перебралася школа УПА із Волині. І в нас така традиція, кожного року туди їздити, віддавати шану.

На цю гору треба йти 15 км, і ми взяли з собою Дарину. Треба їй віддати належне: не скиглила, пройшла спокійно на вершину. Назад почалася буря, я її, як мавпочку, на себе, зверху прикрив плащем. Але я тоді впевнився, що з неї можна ліпити туриста. Вона в нас взагалі міська дитина, але я побачив, що можна її віддавати в «Пласт».

ПРО «ПЛАСТ»

С: Я дуже мріяв бути пластуном. У нас така родина, в якій були і дисиденти, то про «Пласт» знали, але в Радянському Союзі, звісно, я ним бути не міг. Тому Даринка втілила в життя мою мрію.

Взагалі дитину треба чимось займати. Щоб батьки мали для себе час, дітей треба віддавати на якісь гуртки. Ми придивлялися до її талантів, я дуже хотів, щоб вона стала пластункою, але не хотів давити. Нам дуже пощастило, що Даринчина пластова виховниця була дуже хорошою.

Були ще танці, у нас династія – мій тато танцював, я танцюю, моя сестра танцює. Танці - це взагалі корисно і для хлопців, і для дівчат, це фізичні навантаження, це подорожі, знайомства, друзі, це школа життя.

Дарина: Потім були співи, це вже мамина сторона. Бабуся створила першу на Волині капелу бандуристів. Мама хотіла, щоб я грала на скрипці, але то було не моє.

Мені дуже сподобався «Пласт», бо там змогла зреалізуватись не просто як пластунка, він мені дав багато таких навичок, яких не дала школа. Вони корисні для майбутнього дорослого життя, для роботи. Це дуже хороша організація, яка дітей мотивує і навчає у вигляді гри. Не з-під палки, а вони все самі для себе обирають. Це цінності, це колектив.

«Пласт» вчить дитину самостійності – слідкувати за собою, попрати речі, поприбирати. Я в 14 років уже робила проекти. Це дуже розвиває. Якби я не була в «Пласті», ніколи б не могла подумати, що можу мати свій гурток чи вести табір.

С: Даринка потім сама стала виховницею, стала відповідати за інших дітей і сама з ними рости. Дуже багато політиків вийшло з «Пласту».

ПРО ВИБІР УНІВЕРСИТЕТУ

Д: З 10 класу у мене була мрія вчитися в УКУ, але я розуміла, що це дуже складно, бо треба дуже високі бали ЗНО. По-друге, там навчання платне. До останнього моменту я проходила на державну форму на філологію в іншому виші.

І ми сіли за столом за консиліум - мама, тато і я - дуже довго обговорювали і зрозуміли, що в іншому навчальному закладі мені не буде цікаво. Я соціально активна людина, а в УКУ якраз така спільнота, де зможу себе зреалізувати. Я не хотіла вчитися в університеті, щоб мати просто «папірчик».

Хотіла йти в УКУ або на політологію, або на соціологію. Але мама мене подала на культурологію, поки я була на таборі.

С: Ми відслідковували рейтинг онлайн, можна було побачити, в які виші інші діти подавали документи. І що цікаво, ті, хто пройшов на державну форму в інших університетах, з платної в УКУ все одно документи не забирали.

Не хотів, щоб вона навчалася за кордоном, бо це одразу обрубуються коріння тут. І десь відправляти її на навчання, де вона буде вчитися на державному, але мучитися, ми теж не хотіли.

Я маю диплом педагога і хореографа, другий – економіста, а працюю в сфері економіки, маркетингу і займаюся ще дизайном одягу, хоча ніколи цим не займався. Зараз дуже динамічний світ, людина буде себе шукати, можна всього навчитися, головне мати якусь базу.

І я розумів, що в УКУ культурологія - це не те, що в інших містах. Вона дуже широка, бере різні аспекти - від політики, мистецтва.

Д: Я зараз дуже задоволена, моя програма має назву «Вільні мистецтва», туди входять історики, культурологи і філологи. Перший рік ми вчимо дисципліни ґрунтовні, отримуємо базу, а з другого року починаємо більше розгалужуватися.

С: Мені теж цікаво, бо тато може бути корисним. До тата можна подзвонити, такий собі дзвінок другу – я в спортзалі, а мені треба за пару хвилин видати щось про роль козацтва у добу Просвітництва. І мені це теж так приємно, що мої знання є корисними.

ПРО СПІЛЬНІ РИСИ

С: Батьки хочуть, звичайно, щоб у чомусь діти були на них подібні. Але найголовніше, щоб це не був диктат, бо все-таки це вже окремі особистості, зі своїми смаками і так далі.

Ми обоє вперті, емоційні. Ми любимо мандри, різноманітні тусовки, шукаємо завжди щось нове. Чесно кажучи, мені зараз дуже бракує Дарини, бо вона безвідмовна - на будь-яку акцію чи перформанс.

Мені подобається, що в нас з Дариною однакові погляди. Ми спільні в тому, що трохи андеграундні. Любимо дивитися фільми якісь разом і обговорювати їх. Можемо вдома співати, що нас усі на вулиці чують.

Все через те, що ми розвивалися разом. Ми йшли поруч, і коли навчали Дарину, навчалися самі. Я разом із нею ріс, цікавився тим, що було їй цікаво.

Люди, які нас добре знають, думають, що в нас так все дуже весело, просто, легко. Але тато буває вдома дуже строгий. Повинен бути баланс між тим, що я для Даринки друг, але не забуваю, що я тато. Ця грань мусить бути, щоб у свободі далеко не зайти. Все-таки треба на відстані, але контролювати, підказувати.

Зараз є дуже багато батьків, які відкупляються від дітей грошима, можливостями. Можливо деколи Дарині важко буває, коли ось там хтось комусь дозволяє таке чи таке, а я ні. У певних питаннях я дуже принциповий. Особливо був у її підлітковому віці, коли дитина візуально вже доросла і їй здається, що вона все знає, але все одно вона ще дитина.

Д: Ми з татом дуже подібні, але водночас і дуже різні. Тато більш консервативний. Деякі наші погляди не сходяться, але ми дискутуємо.

НЕ ТРИМАТИ В СОБІ, А ВИГОВОРЮВАТИСЯ

С: Легше з татом посперечатися і доказати емоційніше, ніж із кимось. З кимось Даринка буде себе стримувати, а тут можна виплеснути всі емоції. У нас так було завжди, ще з дитинства. Я рекомендую усім батькам - треба спілкуватися з дітьми, викликати в них інтерес до дискусії. Знання діти можуть здобути і без батьків, а інтерес до всього треба прищепити.

Ми завжди десь багато мандрували, ходили. Дивилися такі фільми, арт-хаузні, що дехто казав: «Боже, що ти, Сергій, включаєш дитині, тут дорослі люди мозок ламають». Але разом з тим у неї виникала купа питань, і мені було цікаво, бо це треба було якось цікаво їй пояснити.

Д: Ви вже тоді почали закладити в мені культуролога. Тому що культуролог - це людина, яка вміє правильно поставити питання і не знайти відповіді, а ще більше питань (сміється)

С: Людина чим більше знає, тим більше розуміє, що вона нічого не знає.

Д: Ми завжди багато говоримо. Ніколи не тримаємо в собі. Мене так виховували, що завжди треба виговорюватися. І я зараз з людьми інколи, може, і занадто прямолінійна, але я не звикла щось у собі стримувати і мовчати. І тато, і мама мене навчили, що якщо щось не окей, то завжди про це казати.

ПРО ПОКАТУШКИ

С: Треба більше проводити часу з дітьми, треба їздити на велосипедах. У нас є така фішка: сідаємо на велосипеди і кудись їдемо прокататися.

Нехай це не займе багато часу, але ми робимо це так гарненько, заїдемо кудись ще попити кави, велосипеди біля себе поставимо.

Д: У мене дуже вінтажний велосипед, на ньому якась француженка ганяла (сміється).

ПРО МУЗИКУ, ЯКА ДОЗВОЛЯЄ ВИДІЛЯТИСЯ

С: Я старий неформал, у молоді роки мав довге волосся, пірсинг. Мої батьки мали на мене вплив, але дозволяли бути собою, хоча на той час це було дуже складно. Наприклад, у Луцьку тоді було троє хлопців, які носили сережки у вусі, і серед них був я. І що вони вислуховували від своїх друзів, наскільки їм важко було пояснити, що я нормальний, а не якийсь наркоман.

І мені хотілося, щоб Дарина не слухала якусь дику попсу чи шансон, але не тому, що я цього не хочу. Це було якось ненав'язливо. До речі, ще коли Даринчина мама була вагітною, ми спеціально слухали багато музики різної - від класики до "Нірвани". І потім вона сама її слухала.

У школі Дарина мала лідерські завдатки, а в класі теж було багато дівчат із лідерськими амбіціями. Тоді вона перейшла в іншу школу і хотіла якось виділитися. Я їй дозволив робити те, що інші батьки не дозволяли. Тоді була тема на емо і вона ходила з тими черепами, коли всі дівчатка ходили з бантиками. І тато дозволив. Я побачив, що вона цим хотіла виділитися і не побоялася показати, що в неї є свій стиль. І музикою можна відрізнятися.

Д: Я пам'ятаю той період, коли перейшла в іншу школу. Мені зараз дуже легко знайти спільну мову з будь-ким, сказати: «О, гарно виглядаєш» чи «Класна помада», нема проблем. А тоді я була меншою, почувала себе не так впевнено.

Я носила галстуки і слухала Tokio Hotel. Але справа не тільки в музиці, а взагалі у сприйнятті світу.

ЯКЩО СУПЕРЕЧКИ – ТО ПРО РОЛЬ ЖІНКИ В ІСЛАМІ ЧИ ПРО ЕПОХУ РЕФОРМАЦІЇ

С: Конфлікти у нас бувають. Дуже емоційні. Я взагалі стримана людина, але коли впевнений у чомусь, то вмикаю свого Овна і не можу відступити.

Головне на суперечках не зациклюватися. На щастя, в нас стільки нових тем, що ми швидко забуваємо про конфліктні. А потім думаєш, а все-таки під час суперечки ми стільки підняли тем, чогось навчилися.

Д: У нас сварки бувають не на якомусь побутовому рівні, хто чайник поставить. А це може бути звичайна розмова, в якій у нас погляди розходяться.

С: Зазвичай ми споримо щодо якихось засадничих, ідеологічних тем.

У нас велика родина, і коли всі збираємося, починаємо сперечатися, то бабуся сидить дві години і не може зрозуміти. А в нас тема - роль жінки в ісламі чи про епоху Реформації.

ПРО КРИТИКУ

Д: З дитинства мене батьки часто критикували, мене це навіть інколи дуже ображало... Але якось на Різдво тато сказав монолог, що я виросла така, як він би хотів…

С: Дуже багато йде конструктивної критики, бо я хочу, щоб вона росла, намагаюся її зробити кращою. Я люблю хвалити, коли її поруч немає. Але розумію, що їй це деколи боляче…

Д: Тому в мене було таке питання, чи взагалі батьки пишаються мною. Але тато мені сказав у тому монолозі, що він дуже радий, що в нього така дитина. Це було вперше і дуже неочікувано. І дуже приємно.
















***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

15

Читати ще

Коментарі

Яр

Круті! Цікаво!))

Лучанка

Супер! Дуже цікаво!!!

Тетяна

Чудова сім'я! Сергій прекрасний, зразковий батько, який виховав чудову донечку!

Леся Олексіівна Стеранюк

Побільше б т

Max Freeman

Обожаю эту семью. Прекрасный отец и дочь, которой можно гордиться.

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter