Хвилинка слави: суперстудентка з Луцька Олександра Кучукова. Фото

^{Текст: Юлія ГАВРИЛЮК}

^{Фото: Макс ТАРКІВСЬКИЙ; особистий архів Олександри КУЧУКОВОЇ}

^{Настрій: «Львівська Майстерня Шоколаду»}

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які щохвилини зустрічаються тобі на вулицях, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком у кафе. В кожного з них – особиста історія, яка заслуговує того, аби бути почутою.

У рубриці «Хвилинка слави» героєм або героїнею абсолютно несподівано може стати будь-який житель міста. Cловом, якщо побачите наших журналістів, то не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!

Цього разу «Таблоїд Волині» знайшов особливого студента. Точніше – студентку. Жалієтеся, що завжди бракує часу? Весь день на роботі або навчанні? А як вам таке: навчатися на трьох спеціальностях одночасно і працювати на трьох роботах у19 років?!

Про своє насичене життя нам розповіла молода режисерка, танцюристка, музикантка й фотографка – Олександра Кучукова.

— Розкажи про себе: звідки ти, скільки років, на скількох спеціальностях навчаєшся?

— Я народилася у місті Хмельницькому, але із чотирьох років проживаю у Луцьку. Переїхали ми сюди через сімейні обставини. Мені дев’ятнадцять років, навчаюся на театральній режисурі, на хореографії і на музичному мистецтві (граю на саксофоні). Зараз я на четвертому курсі, у червні в мене будуть державні екзамени і я вже матиму три вищі освіти. На всіх цих трьох спеціальностях вчуся на заочній формі навчання, бо я ще й працюю. Багато хто дивується, чому я в дев’ятнадцять років закінчую університет. Так вийшло, що мене у віці п’яти років віддали до школи. Я провчилася одинадцять років, закінчила середню освіту і пішла поступати. Поступила на державну форму навчання на факультет хореографії й музики у СНУ ім. Лесі Українки. Але я не захотіла вчитися саме в Луцьку (у нас не було сучасної хореографії, була тільки народна), тому я вирішила поступити в Рівне. Довелося поступати на заочне. Я ні на мить не шкодую про це, бо стаціонар просто забрав би чотири роки мого життя, а на «заочці» ми осягаємо повністю той матеріал, що й на стаціонарі.

— Чому відразу на трьох? Як виникла така ідея?

— Все своє життя я дуже хотіла танцювати. І з двох років почала цим займатися. На сцені я із чотирьох років. П’ятнадцять років займалася художньою гімнастикою . Стала кандидатом в майстри спорту, але зрозуміла, що все-таки це не моє.

В одинадцять років я пішла в Палац учнівської молоді у танцювальний колектив «Міраж». Провчилася там два роки і мені на гуртку гімнастики сказали обирати: або гімнастика, або танці. Я обрала гімнастику. Проте мені вдавалося не все, було важко. Згодом я завершила свою, скажімо, гімнастичну діяльність. Тоді ж, у чотирнадцять років, я почала працювати тренером гімнастики, це було в 10 класі. Щоправда, пропрацювала недовго, в одинадцятому класі я просто була зосереджена на думці, куди ж мені поступати.

Окрім гімнастики, вісім років я грала на саксофоні, закінчила музичну школу. Також п’ять років брала уроки гітари (в Палаці учнівської молоді). Десь в одинадцятому класі я вирішила, що хочу вчитися на двох спеціальностях. Лишилося дізнатися, чи це можливо на заочній формі. Виявилося — можна. Я поступила, провчилася один рік і тут мені методистка каже, що театральна режисура набирає другий курс і чи не хочу я спробувати. Я відповіла, що вже й так на двох спеціальностях вчуся і мови не може бути про третю. Проте, мама порадила спробувати – була не була.

Я вивчила всю вступну програму і прийшла на творчий конкурс. Я розповідала вірші, монологи, байки, грала на саксофоні, гітарі, танцювала, співала. На тому екзамені пробула півтори години, тоді як інших тримали десь сорок хвилин. І от, через місяць мені повідомляють, що я прийнята, у мене 199 балів! Мені було цікаво, що ж буде далі. Чи мене приймуть, якщо дізнаються, що це буде моя третя спеціальність. Я прихожу в університет: бухгалтерія, декан…всі в шоці (сміється). Вони обдзвонили всі інстанції, майже до Міністерства освіти дійшли (сміється). Виявилося, що так, можливо навчатися на трьох спеціальностях. Наскільки мені відомо, нині я єдина в Україні навчаюся на трьох факультетах одночасно. На заочній формі.

—А ким ти реально хочеш бути? На якій професії сфокусована найбільше?

—Я все життя йду шляхом танцю джаз-модерн. Яку професію хочу мати? Вона в мене уже є. Я працюю на двох роботах у сфері хореографії. І дуже цьому рада.

—Викладачі в університеті до тебе прихильні?

— Поблажок ніяких немає. Навпаки: деякі викладачі кажуть, що я забагато на себе взяла, бо ж за двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш. Але є, як є.

Деколи мені доводиться бути присутньою одночасно на двох парах (сміється). Якщо це в одному корпусі, то я прошу дозволу вийти і біжу в інший кабінет. Там здаю конспекти, тоді біжу назад. До речі, з усіх екзаменів у мене п’ятірки, можливо, є дві-три четвірки.

— Довго готуєшся до екзамену?

— Як коли, інколи є достатньо часу, а інколи – одна ніч.

— У тебе є кохана людина? Опиши його 5 словами.

— Так. Він: творчий, нестандартний, «олдскульний» (специфічні смаки), має неперевершений музичний смак та неперевершену техніку гри на музичних інструментах.

— Скільки часу ви разом проводите?

— Якщо я занурена у кар’єру чи навчання, це не означає, що в мене не буде часу на особисте життя. Звісно, я не проводжу кожну добу з коханою людиною, але два-три рази на тиждень ми бачимося.

— Як ти відпочиваєш?

— Я люблю фотографувати. Для мене це, швидше, не хобі, а все-таки відпочинок. Я маю Інстаграм-сторінку з моїми фотороботами (k_photostudio) і вже маю своїх клієнтів, з якими працюю на постійній основі. Навіть у вас, на «Таблоїді Волині», у деяких інтерв’ю, на окремих світлинах, є мої роботи. Це дні народження, спортивні події, корпоративи, міські події. Фотографія для мене відпочинок не фізичний, а духовний. Фізичний відпочинок я отримую, коли сплю, мені достатньо (сміється).

— У тебе багато друзів?

— Всім відомо, що коли дорослішаєш, то кількість друзів зменшується. Я не вважаю, що це погано. В мене є друзі, з якими я спілкуюся з самого дитинства, а є такі, які з’явилися нещодавно, в інституті. В мене є друзі на роботі, з усіх куточків України.

— Твоє хобі?

—Графічний дизайн. Я почала з візиток, флаєрів, банерів для себе, але потім це переросло в те, що мене захоплює. Коли мене просять зробити якісь афіші, то я роблю. Мені це подобається.

— Чи є людина, яка дуже вплинула на твоє життя? Хто це?

— Як би це банально не звучало, але це — мама. Вона ж і віддала мене на гімнастику, яка дала мені не лише фізичний розвиток, а й загартувала характер. Мама вірила в мене, коли я записалася на гурток саксофона в школі. Потім вона віддала мене на співи, танці, гітару. До речі, моя мама грала на гітарі, писала свої пісні. Саме вона посіяла в мені любов до музики. Їй завжди дорікали, що в мене немає дитинства. Зізнаюся, мені було трішки ніяково , коли мої однолітки гуляти цілими днями, а я мала час на прогулянку раз на тиждень. Я постійно кудись бігла. Було так: зранку в мене тренування, потім школа, потім саксофон, потім гітара,потім танці й потім вечірня гімнастика. Десь в одинадцятій вечора я приходила додому і просто лягала спати. Тільки на першому курсі я зрозуміла: все, що мені дала мама, знадобилося в житті.

— Чим ти найбільше пишаєшся?

— Пишаюся своїми вихованцями, в яких викладаю хореографію. Минулого тижня був хореографічний конкурс «Екзерсис», на якому ми зайняли перше місце за виконання танцю у стилі джаз-модерн. Це був наш перший конкурс і наше перше місце (сміється).

— А за що соромно?

— Ні за що. Бувало, щось не те сказала, але в мене не було таких ситуацій, за які відверто соромно.

— Твоє найспонтанніше рішення?

— Поступати на три спеціальності (сміється). Якщо серйозно, то це поїздки кудись. Я побувала у Німеччині, Франції, Болгарії, Польщі, Москві, Чехії. Моє найспонтанніше рішення – це просто взяти рюкзак, сісти на потяг і кудись поїхати.

— Ти десь працюєш? Де?

— Викладаю «Джаз-модерн» у танцювальній студії «Diamond», в мене є три групи (менша, середня, старша). Також працюю хореографом у модельній студії Марини Занюк «MZM Models» – викладаю «Vogue». І за можливістю працюю фотографом.

— Твій найяскравіший спогад з дитинства

— Спогадів дуже багато. Я назву три. Перший: коли мене мама вперше привела в театр на рок-оперу. Другий спогад: коли я вперше почула духовий оркестр Палацу учнівської молоді, який приїхав до нас в школу. Саме тоді я почула джазову музику. Оркестр грав не класичні мелодії, а джаз. Це запалило в мені вогник. Третій спогад із Парижу: ми, змучені гімнастки, довго-довго кудись йшли, дивлячись вниз, тут я підіймаю голову і перед мною Ейфелева вежа! Це було «вау».

— За що ти вдячна батькам найбільше?

— За можливість обирати.

— Який найголовніший виклик в твоєму житті?

— Відкрити свою студію творчості молоді, куди б приходили не лише діти, а й дорослі. Всі зможуть долучитися до мистецтва. Також я хотіла би відкрити хореографічну і музичну студію, щоб був розвиток у джазі, у естрадній музиці.

— Чи отримуєш ти задоволення від того, чим займаєшся?

— Якби не отримувала задоволення від цього всього, не було б сенсу займатися. Мені казали, що викладач танців не може багато заробляти. На що я скажу: може. Якщо захотіти, звісно. От я, наприклад, працюю на трьох роботах. Я і заробляю, і займаюся справою всього свого життя одночасно.

— Традиційно: побажання читачам «Таблоїда Волині»

— Ставте цілі і робіть все для того, щоб їх досягти. Мету не достатньо просто «придумати», ви повинні жити нею, жити цією мрією, нехай це буде для вас найважливішим. Є ви, і є ваша мрія. Іншого нехай не існує.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}