COOL SCHOOL: Роман Поліщук – молодий та амбітний директор школи №2

Британський політик Вільям Ворд якось сказав: «Посередній учитель викладає. Хороший вчитель пояснює. Видатний вчитель показує. Великий учитель надихає». У рубриці «Cool School» «Таблоїд Волині» знайомить вас із вчителями та викладачами, які не просто надихають, а дають крила своїм учням, аби ті могли підкорювати найвищі вершини.

Різні школи, коледжі, училища та виші. Різні предмети, науки та досвід. Ми покажемо педагогів як молодих та енергійних, так і старших та досвідченіших. А ви читайте, впізнавайте своїх наставників та діліться своїми спогадами у коментарях.

Сьогодні героєм цієї рубрики став молодий та амбіційний Роман Поліщук – директор Луцької загальноосвітньої школи I-III ступенів №2, вчитель фізики та астрономії.

Як відбувається навчання під час воєнного стану, як знайти спільну мову з колективом та як молодий директор проводить дозвілля – читайте далі:

Дитинство

Пригадую, що вже в старшій школі я дуже любив математику і мріяв бути математиком. Думав, буду обчислення робити круті, в якомусь інституті працювати, але так сталося, що на міських олімпіадах з математики були сильні суперники. Пригадую, що один-єдиний раз, у 8-му класі, мені вдалося пробитися на обласну олімпіаду. В 11 класі наш вчитель фізики залучив мене до турніру. Доля роботи та знань педагога дали хороший результат – перше місце на Всеукраїнському турнірі з фізики. Це давало ряд преференцій для вступу в університет. Я вирішив скористатися правом по перемозі всеукраїнського рівня і так потрапив на напрям «фізика». Хоча весь час до грудня місяця 11-ого класу я знав, що буду математиком.

І далі затягнуло, сподобалося. Я зрозумів, що фізика все-таки цікавіша, бо це не просто числа, а якимось чином вони втілені в реальні процеси, в реальні речі. Вже потім, я зрозумів, що, в принципі, мені ще з 7-го класу фізика подобається, але вважав її неосяжною для мене. От уявіть собі, ви вже вчили математику сім років, а тут щось нове, ви його не знаєте, а раз не знаєте – то боїтеся. Але насправді нема чого боятися. Так я став фізиком і це круто!

В яку сторону змінився навчальний процес, порівнюючи з вашими шкільними роками?

Усі все критикують: що все змінилося в гіршу сторону, що діти стали гіршими, але це класичний погляд людини, яка стає старшою і в неї з’являється більше досвіду і більше невдоволень. Грубо кажучи, наші з вами батьки кажуть, що колись було краще, але це тому, що вони не відчули недоліків, які були тоді. Я зараз розказую випускникам, що ми боремось з палінням, що поліція виписала три штрафи батькам за те, що діти палили в школі. А вони кажуть: «Та ми 10 років тому там курили, там палили, там цей, тікали». Розумієте, складається ілюзія, що ніби-то раніше такого не було, була дисципліна, порядок і ніхто не прогулював уроки. Та прогулювали, та втікали!

Так, було менше інформації, тому діти стали сьогодні більш розв’язаними. Вони стали вільніше висловлювати свої думки, вони не бояться, що на них вчитель накричить чи вижене зі школи. Я не відчуваю, що діти сьогодні бояться вчителя. І навіть, коли їм роблять якесь зауваження, вони затихають, але це дуже короткотривала реакція, на пів години максимум.

На що зараз акцентують увагу в навчанні дітей?

Є певний фундамент, який повинні отримати всі діти у всіх школах всієї країни. Школа – це не університет, який має дати вузьку спеціальність для дитини, школа має дати фундамент. І фундамент не тільки бази знань, а й фундамент в плані виховання, в тому числі патріотичного.

Ми ставимо дуже високий акцент на патріотичне виховання сьогодні.

Я знаю, що у багатьох школах у зв’язку зі зменшенням кількості уроків скоротили трудове навчання, малювання та мистецтво. Ми цього не робили, тому що я вважаю, що трудове навчання потрібне, щоб прищеплювати навички праці, мистецтво – навички краси, хорошого і так далі. Ми прийняли рішення проводити такі уроки як фізичне виховання, музика, мистецтво, і трудове – дистанційно, асинхронно. Вчитель просто скидає презентацію і завдання, а діти, коли можуть, його виконують Бо є санітарні норми про тривалості дистанційного навчання, а ми й так дітей, якоюсь мірою, перевантажували. 40 хвилин за телефоном – це багато і складно.

Очне чи дистанційне навчання – що ефективніше?

Марк Твен, якщо не помиляюсь, колись казав «Ніколи не вірив у потойбічний світ і заочне навчання». І от дистанційне певною мірою мені теж грає в ту сторону. В окремих випадках вчителі дуже якісно її реалізовують, але це в принципі не може бути повноцінна заміна очного уроку. Потрібно бачити дитину, потрібно її чути, відчувати її емоції.

Відсоток дітей, які, скажемо, халтурять під час дистанційного навчання значно вищий, ніж під час очного. Це, так званий, з фізики розподіл Максвела, коли беремо пісок, сипимо на купку і він розсипається – є ті, хто крайні праві, крайні ліві і є умовний центр. Тому, 10% дітей будуть нормально вчитися й отримувати нормальні знання, незалежно від того, який вчитель, дистанційна чи очна форма навчання. А от ті решта 80% дітей під час дистанційного навчання отримують менше знань, стараються менше і докладають менше зусиль.

Як повпливала повномасштабна війна особисто на вас?

Я пошкодував, що в школі погано вчив історію. З початку воєнного стану в Україні я чергував в школі. До 14 березня особисто ночував там кожен день. Відповідно, було багато вільного часу і я вивчав різні історичні довідки.

Я був шокований, наскільки не володів історією до цього часу, наскільки поверхнево щось чув, але не вдавався у суть.

Для прикладу, я зі шкільних років вважав, що Друга світова війна розпочалась, коли Німеччина на всіх напала, а ми відбивалися. Я тільки зараз вчитався, що радянський союз теж напав на Фінляндію і на Польщу.

Я помилявся дуже сильно після 2014 року – я тоді вівся на той міф, що є «хороший добрий рускій» і є путін з військовими, які воюють. Що є нормальні російські артисти та художники. Я відокремлював.

Сьогодні я вважаю, що все російське – це зло і з ним треба боротися.

Абсолютно з усім: з мовою, з літературою, з музикою – має бути повна блокада. Якщо дати слабинку – вони знов з часом захоплять наш розум і знов буде те саме.

Яким був ваш перший день на посаді директора в школі?

Це був дуже специфічний день, бо це було перше вересня. Входити в роль директора першого вересня дуже важко, бо всі кадрові питання вже вирішені й цілий рік працюєш з тим, що заклав тобі попередній директор. Та сама урочиста лінійка: жодного учня не знаю, жодної мами чи тата не знаю, жодного вчителя не знаю. Мені було непросто в той день.

Відразу вітальне слово батькам, а ти не знаєш, хто з них як на тебе дивиться, за кожне слово хвилюєшся.

Перше вересня 2020 року – це ще досі був карантин і під час урочистої частини на вулиці починає накрапати дощ. Батькам в школу не можна і мене запитують «Яке рішення?», а колеги підказати не можуть, бо потім може виявитися, що порада була хибною. Вирішив перевести всіх дітей в актову залу і по двоє батьків з кожного класу, щоб вони зняли це все на відео. Оперативно все переграли.

Будь-яке рішення, яке б ти не прийняв, ніколи не влаштує абсолютно всіх, тому доводиться обирати на свій роздум.

Як молодому директору вдається знаходити спільну мову з колективом?

Є старші педагоги, в яких ще стільки пороху в порохівницях, в яких ще стільки енергії, що вони ще дадуть фору деяким молодим, песимістично налаштованим особам. Може, мені щастить, але я задоволений своєю кадровою політикою.

У нас є пенсіонер – вчитель захисту України, але настільки бомбезний вчитель, що він дасть фору будь-якому вчителю молодих років. Ясно, що я бачу, що хтось десь в колективі вже знижує якість своєї роботи, але такої нагальної потреби когось заміняти – немає. Часто десь зменшення енергії компенсується наявністю досвіду.

Як до вас ставляться учні? Чи траплялися смішні історії з вами в школі?

Діти приходять часто, то пожалітися, то історію розповісти.

Одного разу телефонує мені вчителька і починає розказувати, що не встигла провести опитування під час уроку, діти довго відповідали, словом, робить аналіз свого уроку. Зазвичай після уроку, який відвідує директор, вчитель сам коментує заняття, чи він всім задоволений, чи бачить якісь помилки. Я не розумію і запитую, нащо вона мені це розповідає. Виявилось, що хтось з дітей, заходячи на урок, записався Романом Поліщуком, а моє фото взяли з сайту школи.

В деяких школах проблеми з тим, що діти «гадості» вставляють під час уроків, а у нас стався нормальний добрий жарт.

Як ви проводите дозвілля? Знаємо про ваше захоплення волейболом – ніколи не думали про спортивну кар’єру?

Спорт – це здоров'я, а професійний спорт – це болячки, тому ні. В школі грав і в футбол, і в баскетбол, і в волейбол. 15 березня я придбав собі велосипед і до кінця серпня практично щодня їздив на ньому до школи. З мого дому до роботи – 7 км, зазвичай доїжджаю за 21 хвилину.

Насправді в директора менше часу, ніж було в мене як у вчителя.

У мене є дача, на якій часто працює мама, тому мушу допомагати їй їздити туди. На вихідних частенько можемо всією сім’єю поїхати – і це працює як 2 в 1. Кожен раз завжди є робота: то покосити, то перекопати, то пополивати, то збудувати. Але все одно ввечері можна щось посмажити – це ж дача, природа.

Поки ми готували матеріал, Роман Поліщук не сидів без діла і завдяки йому, педагогам та учням, а також колективам інших шкіл було придбано коштовний дрон DJI Mavik 3 Fly More Combo та відвезено волонтерами БФ «НАДІЙНІ КРИЛА» для захисників 58 ОМБР.