Письменниця з Волині стала співавторкою книги спогадів про Майдан

Книжку спогадів «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності» презентували у Києві з нагоди другої річниці подій.

Загалом у рамках проекту «Майдан: усна історія» Українського інституту національної пам’яті та ГО «Фонд збереження історії Майдану» вже записано понад 500 спогадів. Вибрані з них склали презентовану книжку.

Серед 45 авторів видання – українська письменниця, волинянка Оксана Забужко.

«...На початку листопада я їду до Польщі – у мене там виходить, просто до столу, цей самий «Український палімпсест». Це книга-інтерв’ю варшавської публіцистки Ізи Хруслінської, де я розповідаю полякам усе, чого вони не знають «за Україну, її волю»...

І от я їду в цей презентаційний тур, і 21 листопада ми під’їжджаємо до Любліна, йдемо до місця виступу, а назустріч іде ведучий, один із польських «фахівців зі Сходу», і каже: «Сердечно вітаю. Мені дуже прикро, що ми вже не будемо в спільному союзі».

– «А...???»

– «Ви не знаєте? Годину тому Азаров оголосив, що відкладається підписання угоди». І тут я розумію, чому всю дорогу в мене невгавали дзвінки, і розумію, що сталося, і розумію, що– ось воно! А в залі тоді половина публіки була – українські студенти, які з цілковито убитими обличчями прийшли спитати: «А що..? Як же ж жити? Що буде далі?»

Ніби такий мікромайдан умовний у нас із тими студентами в Любліні відбувся. Все... Попереду тьма, абсолютна! Падає шлагбаум, і вся надія, яка була, дорога надії, яка була, такої крихкої надії... І сидить переді мною в мініатюрі мій народ, абсолютно прибитий і привалений. І ми цілий вечір проговорили. Тематично вийшло ніби продовження тієї книжки. У нас відбулась така, я б сказала, серйозна драматична розмова, в ході якої хтось крикнув з місця: «Завтра в Києві виходять на Майдан!». З’явилась надія», – розповіла письменниця, як розпочався Майдан для неї.

«Дуже страшний був момент ніч з 18-го на 19-те. 4-та година ранку була, я стояла на балконі й курила... По пачці в день тоді викурювала. Починаєш розуміти, чому люди курять під час війни. Замість їсти ти п’єш воду і куриш. Пам’ятаю цю заграву з Майдану, її видно було на Печерську. Чути було, як резонує весь цей звук – гуркіт, стрілянина. І чути було, як хором співали Гімн. І от цей момент, як співають Гімн, а я стою на балконі і ридаю... А через дві години дзвінок – Вовчика підстрелили, нашого друга.

Важливо, мабуть, запам’ятати, зафіксувати це ні з чим не порівнянне почуття міста, в якому щопівгодини приходить звістка про ще кілька смертей, місто, в центрі якого відбувається сафарі на людей. Взагалі того дня не пам’ятаю, пам’ятаю тільки відчуття. Ми бредемо до магазину, типу хліба купити, і я звертаю увагу на те, як чоловік волочить ноги, і розумію, що я сама так само повзу, просто як гусінь – відчуття, наче ти преш на собі 20-поверховий будинок.

Небесна Сотня і справді Небесна – вони всі як на підбір! От просто всі обличчя якісь осіянні. І недарма оце от відчуття з’явилося – Небесна Сотня... Всі обличчя – без різниці віку, етнічного походження, професії – от просто всі обличчя такі, що ти на них дивишся і кажеш: «Я хочу жити з цими людьми в одній країні», – написала у спогадах Оксана Забужко.

Повну версію книги можна переглянути на сайті «Українського інституту національної пам’яті».