Альбом луцького гурту потрапив до Топ-20
16 Лютого 2015
Утретє поспіль сьомої неділі нового року редакція MusicInUA публікує список з двадцяти найкращих альбомів за минулий рік.
За останні два роки, незважаючи на несприятливі економічні та соціальні фактори, українська музика розвивається, а її якість, як і кількість, постійно зростає. Опосередкованим свідченням цього є те, що з 20 альбомів рейтингу шість – дебютні.
Звісно, будь-який рейтинг апріорі є суб’єктивним, і цей теж не є винятком. Утім, щоб максимально убезпечити себе від упередженості, 35 альбомів-претендентів на місце у двадцятці найкращих оцінювалися за 17 критеріям. Загалом у поле зору редакції потрапило 89 лонгплеїв, що побачили світ 2014 року (проти 73 за 2013 рік).
Серед переможців і альбом луцького гурту "Фіолет" - "Вігвам". Він посів 12 сходинку.
Отже, альбоми, що вийшли 2014 року, розмістилися в рейтингу редакції MusicInUA у такому порядку:
20. Брати Гадюкіни – «Made In Ukraine»
Якщо в учасників нинішнього складу «Гадів» і були сумніви щодо доцільності випуску нового релізу після смерті Сергія Кузьмінського, то з його виходом стало зрозуміло, що вітчизняна музика могла б суттєво втратити, якби «Made In Ukraine» так і не побачив світ. На п’ятій студійній платівці її творці зуміли поєднати сучасне звучання з властивою Гадюкіним «олдскульністю», не зашкодивши жодній з цих складових.
19. Fontaliza – «Under The Floor»
На «Under The Floor» групі нарешті вдалося показати своє власне музичне обличчя, риси якого ледь проглядалися на дебютнику через постійну мімікрію під Nirvana, Muse, Placebo, Radiohead, RHCP та ще з десяток інших команд. Нині гурт грає добротний, щільний альт-рок із гранджовим присмаком. Одна з найдрайвовіших платівок минулого року.
18. On The Wane – «Dry»
Столичний рок-квартет презентував свого первістка наприкінці року, при тому що історію гурт веде лише з березня 2014. За музичну основу On The Wane беруть пост-панк, шугейзинг та нойз-рок, розквіт яких припав на другу половину вісімдесятих років минулого століття. Проте роблять вони це так щиро и природно, що їх однаково легко уявити як на майданчику невеличкого лондонського клубу разом із My Bloody Valentine, так і на головній сцені будь-якого вітчизняного фестивалю. Щоправда, якщо у його організаторів вистачить сміливості запросити молодий гурт замість набридлих закордонних зірок, чий творчий зеніт минув разом із їхньою молодістю.
17. Megapolis Witches – «My Walls»
Кияни грають англомовний інді-рок британського розливу. Їхня самовідданість і завзятість, з якою вони це роблять, з лишком компенсує брак оригінальності матеріалу та свіжості ідей. Тут значно важливішим є те, що музиканти творять собі на втіху. А коли творці отримують задоволення від процесу, то й слухачам воно гарантоване. Переконливим доказом цього і є «My Walls».
16. Topple – «A House That Jack Built»
«Будинок, що побудував Джек» за версією Topple наскрізь просякнутий меланхолією і тим світлим смутком, який лишається після закінчення важливого життєвого етапу. Для гурту важливим етапом став перехід від малих альбомних форм до першого «дорослого» релізу. Дорослим цей LP для Topple також є й за якістю музичної складової. Вивірена та продумана платівка. Щоправда, без зовсім необов’язкового реміксу від Robbie Woo на «What We Had» альбом сприймався б набагато цілісніше.
15. Sinoptik – «16/58»
Інгредієнтами музичних страв авторства цього донецького тріо є стоунер, блюз-рок, психоделічний та традиційний інді-рок. На «16/58» музиканти особливо не дотримуються рецептури, покладаючись на власний смак. Іноді це не йде на користь самим стравам, хоча у більшості випадків внутрішнє чуття рокерів не підводить. У будь-якому разі не варто боятися скуштувати «16/58».
14. Epolets – «Dogma»
Ці одесити стрімко увірвалися на українську музичну сцену 2012 року, випустили потужний дебют роком пізніше й закріпили успіх 2014 року релізом «Dogma». Група грає безкомпромісний танцювальний інді-рок з мелодіями, що запам’ятовуються після кількох прослуховувань. Ніби створений під керівництвом досвідчених маркетологів другий альбом Epolets триває саме стільки, скільки потрібно, щоб закохатися в нього, і завершується за мить до того, як від нього втомишся.
13. Somali Yacht Club – «The Sun»
Кожна з п’яти складових минулорічної платівки львівських стоунер-рокерів – це епічна подорож крізь насичений, щільний гітарний саунд. Іноді колектив дозволяє собі звертати з прямої, неглибоко заходячи на територію сусідніх жанрів – психоделії та шугейзу. А іноді, як у восьмихвилинній «Sightwaster», можна навіть почути відголоски дабу. Словом, вигадлива робота.
12. Фіолет – «Вігвам»
Своєю появою «Вігвам» остаточно окреслив обраний маршрут та кінцевий пункт призначення на дорожній карті цього луцького квінтету. Ще з перших релізів стало зрозуміло, що музиканти не збираються розмінюватися на дріб’язок, особливо якщо перед їхніми очима є успішний приклад гурту, назва-якого-усім-дуже-добре-відома. І хто знає, можливо, років через надцять ми також побачимо Фіолет на вщент заповненому «Олімпійському». Потенціал у лучан для цього є.
11. Танок На Майдані Конго – «Дзеркало»
Стабільна якість, якою відзначається кожен наступний альбом ТНМК, нині така сама рідкість, як і наявність скітів на релізах сучасних хіп-хоперів. Шостою номерною платівкою «Танки» не намагалися когось здивувати чи вразити (та й навіщо?). Радше це чергова спроба перевірити сили організму групи. І якщо вірити «Дзеркалу», то нині ТНМК перебувають у чудовій музичній формі.
10. Dead Faith – «Open Fracture Of The Mind»
До свого чи не найкращого альбому кияни Dead Faith ішли 20 років. Дев’ятипісенна платівка має відлуння усього того розмаїття жанрів, до яких хоча б раз зверталися впродовж історії групи її нинішні учасники – Володимир Кучинський і Олександр Науменко. Техно, синті-поп, електроніка, нойз-рок, індастріал, ембіент, параноїдальні звукові експерименти – здається, крізь усе це свого часу музиканти пройшли лише для того, аби на виході отримати щось на зразок «Open Fracture Of The Mind».
9. 5 Vymir – «Містолінія»
В альбомному каталозі цих киян «Містолінія» значиться під другим порядковим номером. Проте у численних інтерв’ю музиканти неодноразово зазначали, що саме цей лонгплей став для них по-справжньому дебютним. І під яким би номером в решті-решт 5 Vymir не записали його до історії гурту, в історії української музики він уже записаний як такий, що став її невід’ємною частиною. Знайти його, звісно, можна буде у розділі за 2014 рік.
8. O.Torvald – «Ти Є»
Ще ніколи досі при роботі над альбомом O.Torvald не заручалися підтримкою колег-музикантів у ролі продюсерів запису. І ще ніколи у своїй кар’єрі колектив не звучав так різнопланово й цікаво в результаті. Оцінюючи кінцевий варіант платівки, можемо лише здогадуватися, якою б вона була без впливу Хливнюка. І хоча найкращий альбом у O.Torvald ще попереду, проте «Ти Є» – великий крок у напрямку до нього.
7. Zelmershead – «Oldies»
За словами учасників дуету, друга номерна глава в їхній альбомній історії наскрізь просякнута індустріальною атмосферою мегаполісу. Тут аскетичні будівлі ембіенту співіснують із химерною архітектурою пост-дабстепу, а весь ландшафт даунтемпо пронизаний магістралями тріп-хопу. Можливо, прихильники традиційних, «живих» пейзажів почуватимуться у спроектованому Zelmershead місті незатишно, проте всіх інших, напевно, зачарує ця рукотворна краса.
6. Sleeping Bear – «Sleeping Bear»
Однією з численних сильних сторін однойменного дебютника пост-рокерів Sleeping Bear є здатність утримувати увагу слухача впродовж усіх 50 хвилин звучання цього запису. Кожна з восьми інструментальних композицій платівки є невід’ємною частиною одного грандіозного полотна і разом з тим цілком самодостатнім твором зі своєю експозицією, зав’язкою, динамічною дією, кульмінацією і розв’язкою. «Sleeping Bear» – обов’язкова складова фонотеки кожного поціновувача жанру.
5. Zapaska – «Kontur»
Перший лонгплей у кар’єрі дуету продемонстрував різкий поворот від мелодійного інді-попу попередніх двох міньйонів у бік більш складних музичних форм. І хоча це той самий інді-поп, однак цього разу Павло Нечитайло та Яна Шпачинська, здається, додали до нього ледь не всю стилістичну палітру. В результаті платівка має рідкісну властивість розкриватися по-новому з кожним наступним її прослуховуванням. Дуже зріла, багатогранна та глибока робота.
4. Onuka – «Onuka»
Чотири з десяти композицій дебютного лонгплею проекту Нати Жижченко побачили світ на міні-альбомі «Look» (див. матеріал «20 найкращих міні-альбомів 2014»). Тому за півроку до виходу «Onuka» слухачі мали приблизне уявлення, чого очікувати від екс-фронтвумен Tomato Jaws. Витончена електроніка з додаванням у аптечних дозах етно-інструментів, продюсерський талант Євгена Філатова разом із мелодійним чуттям Нати у підсумку дають той результат, коли кінцевий продукт із гордістю можна позначати «На експорт!».
3. Sophie Villy – «Dress»
Творчість Софі така ж космополітична, як і її авторка. Народившись у Грузії, живучи в Україні та періодично подорожуючи світом, виконавиця, як губка, вбирає у себе вібрації навколишнього світу та трансформує їх у музику. «Dress» цілком органічно міг би вписатися у каталог як якого-небудь Universal, так і невеличкого Jagjaguwar десь між PJ Harvey і Sharon Van Etten. І ще невідомо, кому з трьох співачок було б найменш комфортно в такій компанії.
2. Cepasa – «Nove»
Перший альбом свого сольного проекту Павло Ленченко презентував 2012 року, перебуваючи у складі Tomato Jaws. Після припинення функціонування основного колективу музикант сфокусував усю творчу енергію на Cepasa, що не могло не позначитися на кінцевому результаті. Друга студійна глава в історії цього проекту вирізняється неабиякою монолітністю при стилістичному розмаїтті та мелодійному багатстві композицій. Єдине, чого не вистачає «Nove», так це тотального інтересу з боку слухачів, оскільки подібні релізи заслуговують на значно більший резонанс.
1. Іван Дорн – «Randorn»
Поп–фанк–хаус, UK garage–хаус–поп–денс, диско–хаус–хіп-хоп–соул, знову поп–фанк–диско… У якій би послідовності музиканти не змішували ці складові, у результаті ми неодмінно отримаємо впізнаваний фірмовий саунд Дорнобанди.
Після появи «Randorn» став своєрідним маяком, на який, мабуть, варто рівнятись усім амбіційним творчим одиницям. І тут мається на увазі не його музично-стилістична спрямованість, а вміння так поєднувати заїжджені жанрові складові популярної музики, щоб це виглядало природно й органічно у твоєму виконанні. Другий альбом команди Івана – це саме той приклад, коли найперше цінується не новаторський підхід чи свіжість ідей, а вміння зі стандартного набору створити щось справді нетривіальне. Принаймні, у межах української музики.
За останні два роки, незважаючи на несприятливі економічні та соціальні фактори, українська музика розвивається, а її якість, як і кількість, постійно зростає. Опосередкованим свідченням цього є те, що з 20 альбомів рейтингу шість – дебютні.
Звісно, будь-який рейтинг апріорі є суб’єктивним, і цей теж не є винятком. Утім, щоб максимально убезпечити себе від упередженості, 35 альбомів-претендентів на місце у двадцятці найкращих оцінювалися за 17 критеріям. Загалом у поле зору редакції потрапило 89 лонгплеїв, що побачили світ 2014 року (проти 73 за 2013 рік).
Серед переможців і альбом луцького гурту "Фіолет" - "Вігвам". Він посів 12 сходинку.
Отже, альбоми, що вийшли 2014 року, розмістилися в рейтингу редакції MusicInUA у такому порядку:
20. Брати Гадюкіни – «Made In Ukraine»
Якщо в учасників нинішнього складу «Гадів» і були сумніви щодо доцільності випуску нового релізу після смерті Сергія Кузьмінського, то з його виходом стало зрозуміло, що вітчизняна музика могла б суттєво втратити, якби «Made In Ukraine» так і не побачив світ. На п’ятій студійній платівці її творці зуміли поєднати сучасне звучання з властивою Гадюкіним «олдскульністю», не зашкодивши жодній з цих складових.
19. Fontaliza – «Under The Floor»
На «Under The Floor» групі нарешті вдалося показати своє власне музичне обличчя, риси якого ледь проглядалися на дебютнику через постійну мімікрію під Nirvana, Muse, Placebo, Radiohead, RHCP та ще з десяток інших команд. Нині гурт грає добротний, щільний альт-рок із гранджовим присмаком. Одна з найдрайвовіших платівок минулого року.
18. On The Wane – «Dry»
Столичний рок-квартет презентував свого первістка наприкінці року, при тому що історію гурт веде лише з березня 2014. За музичну основу On The Wane беруть пост-панк, шугейзинг та нойз-рок, розквіт яких припав на другу половину вісімдесятих років минулого століття. Проте роблять вони це так щиро и природно, що їх однаково легко уявити як на майданчику невеличкого лондонського клубу разом із My Bloody Valentine, так і на головній сцені будь-якого вітчизняного фестивалю. Щоправда, якщо у його організаторів вистачить сміливості запросити молодий гурт замість набридлих закордонних зірок, чий творчий зеніт минув разом із їхньою молодістю.
17. Megapolis Witches – «My Walls»
Кияни грають англомовний інді-рок британського розливу. Їхня самовідданість і завзятість, з якою вони це роблять, з лишком компенсує брак оригінальності матеріалу та свіжості ідей. Тут значно важливішим є те, що музиканти творять собі на втіху. А коли творці отримують задоволення від процесу, то й слухачам воно гарантоване. Переконливим доказом цього і є «My Walls».
16. Topple – «A House That Jack Built»
«Будинок, що побудував Джек» за версією Topple наскрізь просякнутий меланхолією і тим світлим смутком, який лишається після закінчення важливого життєвого етапу. Для гурту важливим етапом став перехід від малих альбомних форм до першого «дорослого» релізу. Дорослим цей LP для Topple також є й за якістю музичної складової. Вивірена та продумана платівка. Щоправда, без зовсім необов’язкового реміксу від Robbie Woo на «What We Had» альбом сприймався б набагато цілісніше.
15. Sinoptik – «16/58»
Інгредієнтами музичних страв авторства цього донецького тріо є стоунер, блюз-рок, психоделічний та традиційний інді-рок. На «16/58» музиканти особливо не дотримуються рецептури, покладаючись на власний смак. Іноді це не йде на користь самим стравам, хоча у більшості випадків внутрішнє чуття рокерів не підводить. У будь-якому разі не варто боятися скуштувати «16/58».
14. Epolets – «Dogma»
Ці одесити стрімко увірвалися на українську музичну сцену 2012 року, випустили потужний дебют роком пізніше й закріпили успіх 2014 року релізом «Dogma». Група грає безкомпромісний танцювальний інді-рок з мелодіями, що запам’ятовуються після кількох прослуховувань. Ніби створений під керівництвом досвідчених маркетологів другий альбом Epolets триває саме стільки, скільки потрібно, щоб закохатися в нього, і завершується за мить до того, як від нього втомишся.
13. Somali Yacht Club – «The Sun»
Кожна з п’яти складових минулорічної платівки львівських стоунер-рокерів – це епічна подорож крізь насичений, щільний гітарний саунд. Іноді колектив дозволяє собі звертати з прямої, неглибоко заходячи на територію сусідніх жанрів – психоделії та шугейзу. А іноді, як у восьмихвилинній «Sightwaster», можна навіть почути відголоски дабу. Словом, вигадлива робота.
12. Фіолет – «Вігвам»
Своєю появою «Вігвам» остаточно окреслив обраний маршрут та кінцевий пункт призначення на дорожній карті цього луцького квінтету. Ще з перших релізів стало зрозуміло, що музиканти не збираються розмінюватися на дріб’язок, особливо якщо перед їхніми очима є успішний приклад гурту, назва-якого-усім-дуже-добре-відома. І хто знає, можливо, років через надцять ми також побачимо Фіолет на вщент заповненому «Олімпійському». Потенціал у лучан для цього є.
11. Танок На Майдані Конго – «Дзеркало»
Стабільна якість, якою відзначається кожен наступний альбом ТНМК, нині така сама рідкість, як і наявність скітів на релізах сучасних хіп-хоперів. Шостою номерною платівкою «Танки» не намагалися когось здивувати чи вразити (та й навіщо?). Радше це чергова спроба перевірити сили організму групи. І якщо вірити «Дзеркалу», то нині ТНМК перебувають у чудовій музичній формі.
10. Dead Faith – «Open Fracture Of The Mind»
До свого чи не найкращого альбому кияни Dead Faith ішли 20 років. Дев’ятипісенна платівка має відлуння усього того розмаїття жанрів, до яких хоча б раз зверталися впродовж історії групи її нинішні учасники – Володимир Кучинський і Олександр Науменко. Техно, синті-поп, електроніка, нойз-рок, індастріал, ембіент, параноїдальні звукові експерименти – здається, крізь усе це свого часу музиканти пройшли лише для того, аби на виході отримати щось на зразок «Open Fracture Of The Mind».
9. 5 Vymir – «Містолінія»
В альбомному каталозі цих киян «Містолінія» значиться під другим порядковим номером. Проте у численних інтерв’ю музиканти неодноразово зазначали, що саме цей лонгплей став для них по-справжньому дебютним. І під яким би номером в решті-решт 5 Vymir не записали його до історії гурту, в історії української музики він уже записаний як такий, що став її невід’ємною частиною. Знайти його, звісно, можна буде у розділі за 2014 рік.
8. O.Torvald – «Ти Є»
Ще ніколи досі при роботі над альбомом O.Torvald не заручалися підтримкою колег-музикантів у ролі продюсерів запису. І ще ніколи у своїй кар’єрі колектив не звучав так різнопланово й цікаво в результаті. Оцінюючи кінцевий варіант платівки, можемо лише здогадуватися, якою б вона була без впливу Хливнюка. І хоча найкращий альбом у O.Torvald ще попереду, проте «Ти Є» – великий крок у напрямку до нього.
7. Zelmershead – «Oldies»
За словами учасників дуету, друга номерна глава в їхній альбомній історії наскрізь просякнута індустріальною атмосферою мегаполісу. Тут аскетичні будівлі ембіенту співіснують із химерною архітектурою пост-дабстепу, а весь ландшафт даунтемпо пронизаний магістралями тріп-хопу. Можливо, прихильники традиційних, «живих» пейзажів почуватимуться у спроектованому Zelmershead місті незатишно, проте всіх інших, напевно, зачарує ця рукотворна краса.
6. Sleeping Bear – «Sleeping Bear»
Однією з численних сильних сторін однойменного дебютника пост-рокерів Sleeping Bear є здатність утримувати увагу слухача впродовж усіх 50 хвилин звучання цього запису. Кожна з восьми інструментальних композицій платівки є невід’ємною частиною одного грандіозного полотна і разом з тим цілком самодостатнім твором зі своєю експозицією, зав’язкою, динамічною дією, кульмінацією і розв’язкою. «Sleeping Bear» – обов’язкова складова фонотеки кожного поціновувача жанру.
5. Zapaska – «Kontur»
Перший лонгплей у кар’єрі дуету продемонстрував різкий поворот від мелодійного інді-попу попередніх двох міньйонів у бік більш складних музичних форм. І хоча це той самий інді-поп, однак цього разу Павло Нечитайло та Яна Шпачинська, здається, додали до нього ледь не всю стилістичну палітру. В результаті платівка має рідкісну властивість розкриватися по-новому з кожним наступним її прослуховуванням. Дуже зріла, багатогранна та глибока робота.
4. Onuka – «Onuka»
Чотири з десяти композицій дебютного лонгплею проекту Нати Жижченко побачили світ на міні-альбомі «Look» (див. матеріал «20 найкращих міні-альбомів 2014»). Тому за півроку до виходу «Onuka» слухачі мали приблизне уявлення, чого очікувати від екс-фронтвумен Tomato Jaws. Витончена електроніка з додаванням у аптечних дозах етно-інструментів, продюсерський талант Євгена Філатова разом із мелодійним чуттям Нати у підсумку дають той результат, коли кінцевий продукт із гордістю можна позначати «На експорт!».
3. Sophie Villy – «Dress»
Творчість Софі така ж космополітична, як і її авторка. Народившись у Грузії, живучи в Україні та періодично подорожуючи світом, виконавиця, як губка, вбирає у себе вібрації навколишнього світу та трансформує їх у музику. «Dress» цілком органічно міг би вписатися у каталог як якого-небудь Universal, так і невеличкого Jagjaguwar десь між PJ Harvey і Sharon Van Etten. І ще невідомо, кому з трьох співачок було б найменш комфортно в такій компанії.
2. Cepasa – «Nove»
Перший альбом свого сольного проекту Павло Ленченко презентував 2012 року, перебуваючи у складі Tomato Jaws. Після припинення функціонування основного колективу музикант сфокусував усю творчу енергію на Cepasa, що не могло не позначитися на кінцевому результаті. Друга студійна глава в історії цього проекту вирізняється неабиякою монолітністю при стилістичному розмаїтті та мелодійному багатстві композицій. Єдине, чого не вистачає «Nove», так це тотального інтересу з боку слухачів, оскільки подібні релізи заслуговують на значно більший резонанс.
1. Іван Дорн – «Randorn»
Поп–фанк–хаус, UK garage–хаус–поп–денс, диско–хаус–хіп-хоп–соул, знову поп–фанк–диско… У якій би послідовності музиканти не змішували ці складові, у результаті ми неодмінно отримаємо впізнаваний фірмовий саунд Дорнобанди.
Після появи «Randorn» став своєрідним маяком, на який, мабуть, варто рівнятись усім амбіційним творчим одиницям. І тут мається на увазі не його музично-стилістична спрямованість, а вміння так поєднувати заїжджені жанрові складові популярної музики, щоб це виглядало природно й органічно у твоєму виконанні. Другий альбом команди Івана – це саме той приклад, коли найперше цінується не новаторський підхід чи свіжість ідей, а вміння зі стандартного набору створити щось справді нетривіальне. Принаймні, у межах української музики.
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
