Галина Марушко:«Мрію, щоб клієнти хотіли повертатись у мій салон, а майстри в черзі стояли, аби тут працювати»

11 Червня 2031

Текст: Ольга МАГАС

Фото: Анастасія ГУСЛАВСЬКА; з особистого архіву

Настрій: ресторація «Бравий Швейк»

Всі, хто хоча б раз побував у руках цієї супержінки, повертаються до неї знову і знову! Відома лучанам перукарка Галина Марушко – яскравий приклад того, як в один момент можна кардинально змінити своє життя. Вона – жінка, навколо якої настільки величезний потік позитивної енергії, що клієнти сідають у її крісло навіть не для гарної зачіски, а для того, аби набратися отого шаленого драйву. Хоча отримати зачіску від Галини Марушко – це вже сам по собі показник гарного смаку!

Змінити стіл економіста на перукарське крісло? Легко! Стрибнути з парашутом разом із дітьми? Не питання! Поїхати на край світу, не маючи знайомих та не знаючи мови? А чому б і ні?!

В цій жінці прихована якась справжня суперсила, яка передається усім навколо!

З нашою героїнею ми зустрілися у «Бравому Швейку», де в затишному куточку поспілкувалися про все на світі. Тож як в один момент кардинально змінити своє життя, що робити, коли дуже страшно йти в невідомість, як побороти свої страхи – у нашій свіженькій «кавовій розмові»:

Традиційно, перше запитання: кава чи чай?

– Кава. Зранку міцніша американо, а потім – з молоком. Тішу себе, що це вже не так шкідливо. Але кава, однозначно.

Що допомагає Вам зранку прокинутися?

– Знання, що треба бігти на роботу, що мене там чекають справи, купа питань, клієнти, ну і маса задоволення від роботи.

Багато роботи зараз?

– Трохи є. У мене такий період зараз, що змінюю напрямок своєї діяльності – з перукаря стаю бізнес-менеджером, управлінцем. І це для мене все нове, все таке далеке… (сміється, авт.).

– Страшно було братись за нову сферу?

– Щось нове – завжди страшно. Але, щоб рухатись далі, мусово щось змінювати, щось робити.

Сорок років я просиділа, як і всі: робота, дім, город, діти, сім’я, тощо... Коли життя, як кажуть, штовхнуло в бруд лицем, то ти можеш або випливати, або тонути в цьому всьому. Я почала замислюватися, що потрібно щось робити, і змінила професію.

Ви ж за освітою, наскільки знаю, бухгалтер?

– Економіст, маю тридцять років економічного стажу, і рік – податкового, податковим інспектором була. І ось сім років, як перукар.

Що привело саме до перукарської роботи?

– Знаєте, коли залишаєшся без роботи, починаєш шукати себе, що ти ще можеш у цьому житті, що ти любиш. Почала читати книжки і задаватися нестандартними для себе питаннями. От я вирішила, що дуже люблю подорожувати і з дитинства стрижу – подружок, маму, брата... Моя сім'я в перукарню не ходила, бо і дорого було, грошей вічно не витачало, якісь кризиси були в Україні. т я всіх і стригла вдома.

Так от, я обійшла в Луцьку всі центрові турагенції. Мене навіть на роботу брали в одну – через мій запальний ентузіазм. Але потім мені пояснили, що там все не так гладко і просто, як я собі малювала. Вирішила спробувати себе в перукарстві. Я стояла на біржі, взяла кошти, заплатила їх майстрові, почала вчитися, привела всіх своїх подруг, щоб потренуватися. І у мене перукарі запитували: «Як, ви ніде не вчилися?То з вас будуть люди, бо до нас з училища приходять і так не стрижуть!». Тож я зрозуміла, що далі потрібно щось вирішувати.

І я поїхала у Київ. Перед тим залізла в Інтернет, виписала собі список місць, де можна повчитися, на потяг – і вперед! За день оббігала всі перукарні і одна мене зацікавила чимось, якраз в них розпочиналося навчання. Я там і лишилася, мені навіть речі з дому передали (сміється, авт.).

А рідні як сприйняли таку кардинальну зміну?

– Якби не рідні, то я, можливо, і не наважилася б. У мене старший син виступає сиkьним мотиватором. Він сказав мені чітко: «Мама, ну ми вже дорослі. Займися нарешті тим, чим хочеш, чим колись хотіла займатись». Він навіть оплатив моє перше навчання на перукаря. Якраз тоді в Києві закінчив університет, почав працювати. Я в нього пожила перший тиждень, а потім він мені знайшов житло і я півтора місяці вчилася на перукаря за рахунок дитини. А потім він мені зробив такий подарунок – інструменти купив. І от з такої його допомоги я пішла, пішла... Він мені й досі допомагає, підказує як правильно, бо ж ми ж люди радянські, зі своїми тарганами, багато що не знаємо. А молодь прогресивна, в них вільне та сміливе бачення. Син вчився у школі менеджменту, розбирається в цьому і направляє мене в моїх діях. Зараз показує шляхи, як можна керувати салоном, дає підказки, а що з цього вийде, побачимо через рік (сміється, авт.).

Зараз мені бренд розробили вже, фірма Partyzan взялася за візитки, інстаграм-сторінки, сайт буде. У мене була мрія, щоб воно все бул в одному стилі все в одному стилі. От цим зараз займаюсь якраз.

Ваш чоловік ким працює? Не каже: «Сиди вдома, їсти вари…»?

– Для нього спочатку був шок, що я так різко «стартанула», але зараз все нормально, він навіть біля мене вже почав себе шукати. Йому теж показали шляхи і довели, що змінюватись ніколи не пізно. Зараз робить іграшки з дерева – пазли. Буквально кілька місяців як він цим зайнявся. Приїхав син, побачив його роботи і за три дні все продав. Чоловік до того казав, що «та кому воно треба», а, як виявилося, треба.

Він спершу подивився в інтернеті, купив лобзик і внукові перші іграшки зробив. І от воно зайшло. А син показав, що такі речі теж когось можуть зацікавити.

Я задоволена, бо тепер менше на мені буде увагу акцентувати, бо в нього – свої справи (сміється, авт.). А раніше дуже ревнував мене до роботи. Я навіть до психолога зверталася, як поєднати сім’ю та роботу. З чоловіком вже 35 років живемо.

Кажуть, що робота перукаря поєднується з роботою психолога. Багато доводиться вислуховувати?

– Що не клієнт – то історія. Якраз трапляються такі, які хочуть поговорити. Деякі навіть приходять до мене як до мотиватора. Трьох, зокрема, я змотивувала змінити професію. просто я спілкуюся з людьми, мені є що цікаве розповісти, у них свої історії. А якщо ще й енергетикою співпадаємо, то все вдається.


А бувають емоційно важкі клієнти?

– Так, бувають. Хоча я стараюся бути на позитиві. Але буває, що говоримо, ніби все нормально, всі задоволені, а я потім почуваюся виснажено. Бо є таки різна енергетика в людей. Я в якийсь момент почаа задаватися питаннями про це, і дійсно, отой енергетичний взаємообмін є. Я відвідувала певні тренінги, зокрема і мотиваційні, то ж багато на що у мене відкрилися очі. Завдяки цьому я зараз маю те, що маю.

В нас дуже багато комплексів, зашореності, страхів якихось... От сьогодні теж йду на тренінг, приїхав дуже професійний коуч з Києва, проводить для власників бізнесу, майстрів, які на себе працюють, мотиваційне навчання. Він каже, що людина за життя може змінити п'ять-сім професій.

П’ять професій я вже змінила загалом…

Це які?

– Економіст, бухгалтер, податковий інспектор, перукар і власник бізнесу. Зараз сама задумуюсь про роботу коуча, бо бачу, що приношу користь людям. Ще – навчаю стрижкам, колористиці.


Як думаєте, в кого Ви така вдалася: в тата чи в маму?

– Напевно, в маму. Вона в мене така була сильна жінка, яка все контролювала, тягнула всю сім’ю на собі. Я теж така. Я ж Овен – не можу сидіти на місці.

Ага, все зрозуміло! (посміх. авт.)

– А ще, коли правильно цю енергію мотивувати, то вона аж пре.

Переконана, що у вашому оточенні є хтось із подруг, знайомих, хто «шушукається» за спиною: «Нащо ото все? Вже б заспокоїлася!..». Чули таке?

– Чула таке. Так, навіть родичі казали: «Скільки ж тобі вже треба? Скільки ти будеш працювати? ти ж з ранку до вечора на роботі»… А я кажу, що часи такі. Я 30 років пропрацювала чітко по графіку і нічого не мала. В кращому випадку на якийсь відпочинок влітку щось там заробляла. А зараз можу собі багато дозволити, хороші круті навчання.

Я дуже багато вкладаю в навчання зараз, це у мене в пріоритеті поки що. Ну і подорожі! У мене були плани – дві країни в рік, до локдауна я їх так і втілювала. В Італії була, в Празі, в Польщі, до Іспанії ще не доїхала. Єгипет, Туреччина. Хоча раніше й мріяти про таке не могла: гроші – то на навчання, то на дітей, то на сім'ю.

Деякі мої колеги з колишньої роботи – тепер мої клієнти. Кажуть: «О, добре тобі, ти перукарем стала. А ми от на малій зарплаті, а деякі взагалі безробітні...». А хто ж вам не давав це "добре" зробити? Кажу: "Ви думаєте, все це мені з неба впало?". А скільки я плакала, скільки себе переборювала, бо ж потрібно було робити такі нестандартні речі, які ніколи б житті не подумала, що можу робити. не все просто. Зі сторони здається, що це так легко. Тут в Луцьку дивуються, звідки я така з’явилася, що в своєму віці так «движачу». Деякі люди по 15 років у цій професії, були для мене гуру, я на них рівнялася. А зараз вони лишилися на тому ж рівні і деякі працюють в тій же перукарні… Але змінюватися ніколи не пізно, навіть в такому віці. Може, якщо мій приклад стане комусь корисним, то мені буде дуже приємно.



В яку країну мрієте поїхати?

– В Іспанії хотіла б побувати. Син їздив туди – показував фотки, архітектура там гарна. Ще – в Америку. Син там двічі був. Я, в принципі, і збиралась туди, але в мене трагічно загинула племінниця, яка там жила, тому не знаю, наскільки відклалася поїздка.

Дайте пораду, як виховати таких синів, щоб вони потім тобі відкрили шлях у майбутнє?

– Я зараз розумію, скільки свого часу робила помилок у вихованні, які зараз вже не зробила б. Треба було просто слухати дітей, що вони хочуть, підтримувати їх в тому, а не казати, що то грошей нема, то нам потрібно те або інше. Ні, спочатку треба слухати бажання дітей і вкладати в них любов та душу.

Старший син у мене теж такий цілеспрямований, знає, що він хоче і теж багато вчився. Колись він ходив на карате, а тоді молодший народився якраз, були якісь в Україні кризи, грошей не витачало. І коли йому треба було на змагання їздити, бо він подавав великі надії, все треба було за свій кошт. А в нас таких коштів не було. А тоді Саша в сьомому класі був. І він сказав: "Ну добре, тоді я буду вчитися, бо толку з того, що я ходжу на ті тренування, якщо результатів не можу підтвердити". Через роки він таки це пригадав мені. Й у 27 років сам знайшов собі сансея, почав займатися, і приїжджали з Японії та приймали в нього екзамен, і він здав на чорний пояс із карате. Досі займається бойовим карате.


– Скільки йому років?

– 32.

А молодшому?

– 28. Він – теж айтішнік, теж у Києві. У нього талант відкрився відео оператора. Зі старшим братом відкрив свою справу. Він за ним тягнеться.

От ще одна помилка у вихованні – не порівнювати дітей одне з одним. Старшого завжди ставила в приклад молодшому. І тепер, мабуть, на підсвідомому рівні молодший тягнеться за старшим. Я в цьому, в принципі, нічого поганого не бачу, бо вони поганого не роблять, але отак порівнювати не можна. В кожної дитини мають бути свої помилки, свій шлях розвитку. А наша справа – їх любити, підтримувати, казати: «Молодець».

Сини вже одружені?

– Старший – так. Внучка в мене 2, 5 рочки. Менший – ще шукає. Айтішники ж сидять багато за роботою, а вихідні – на аеродромі.

Чула, що Вас теж туди затягнули…

– Як можна, щоб діти стрибали з парашутом, а мама з татом - ні (сміється, - авт.).Так, я двічі вже стрибала. Я боюся дуже висоти – так боролася зі своїми фобіями. Перший стрибок мені на 50 років подарував старший син, а другий раз минулої осені я вже свідомо сама захотіла набратися енергії, драйву. Чоловік теж «стрибнув», бо ж не гоже від дітей та дружити відставати (сміється, авт.).

Це класно! Враження не можна передати словами. Я в куми на девятому поверсі до балкону не можу підійти, а там зовсім інше відчуття висоти. Я от навіть люблю літати літаком, попри страх висоти. Але всі страхи в нас в голові. Відчуваєш кайф від польоту, від простору, від тієї свободи. А ще й якщо хороший інструктор – то взагалі чудово!


Які ще були моменти у вашому житті, коли ви дуже ризикували?

– Тоді, коли їхала на навчання в Москву, в невідомий світ. Коли поверталася сюди через сім років, бо теж їхала в нікуди. Зараз не шкодую, що в Україні.

Їхала сама в Норвегію, не знаючи ні мови, нічого. У мене син там програмістом півтора роки працював і подарував мені на 8 березня таку поїздку до себе. Я дуже боялася, відкладала її, а потім подумала: «Боже, як страхи нас гальмують в розвитку!». Я папірці показувала, де мені сісти, дайте подзвонити – все було заготовлено англійською мовою на папірцях. Дуже страшно було!

А ще тоді, коли салон взяла – невідомість була, відповідальність за себе, за людей.

Пригадайте три моменти в житті, коли ви були дуже щасливі – аж до «мурашок»…

– Останній – коли внучка народилася. То щастя просто безмежне! Коли діти народжувалися – найщасливіші моменти (витирає сльози, - авт.). Вони у мене двоє бажані, ми їх планували, готувалися до народження. Мені було 22 і 26. Перший народився в Москві, а другий – вже в Луцьку.

Та багато було моментів, але ці – найяскравіші.

А у Вас була можливість лишитися в Москві після навчання?..

– Кохання – це страшна сила (сміється, авт.). Чоловік дуже не любив Москву, бо він сам із Білорусі. Коли розвалився радянський союз, ситуація була важкою. І мама сказала, що ми повертались до Луцька, бо тут і допомога з дітьми буде, і підтримка. Та й чоловік постійно казав, щоб їхали. ну я і «зламалася» (сміється, авт.).

– Як з чоловіком познайомилися?

– Я в Москві закінчувала вечірній Інститут харчових технологій і працювала на базі, а він служив і приїздив до нас брати продукти. Ми довго переписувалися, і через рік він приїхав до мене одружуватися.

Ви любите читати?

– Колись дуже багато читала. Зараз аудіо-книги хіба слухаю, бо не маю багато часу. Попросила, щоб мені на День народження навушники подарували. Багато перечитала, коли у мене була своя душевна криза і я не знала, куди себе подіти. То все підряд читала, особливо розвиваючу літературу.

Що Вам допомогло свого часу вийти з кризи, перезавантажити мозок?

– Якась дія, пошук, якась інформація приходить. І людина, яка вчасно щось підказала. Я вже зараз так думаю, що діти нам даються для чогось. От старший син, певно, даний мені для того, щоб я могла кардинально змінитися. От кілька років тому дзвониться і каже: «Мама, ти їдеш на тренінг. Я сам хотів їхати, але в мене не виходить, а тобі воно більше зара знадобиться». І я поїхала на тренінг по метаморфозах, про що геть не шкодую.

Зараз вчуся як з людьми працювати, як керувати грошима, що таке енергії, як їх черпати та поповнювати... Син вчить мене вчитися.





Зараз Ви навчаєте персонал?

– Я вчуся цього, поки не сильно вдається, бо я виявилася дуже «м’якою». Виступаю в ролі «матусі», а це в бізнесі дуже не правильно. Зараз думаю знайти адміністратора, щоб він перейняв на себе частину моїх функцій. .

А багато людей у Вас зараз працює?

– Три перукарі та дві манікюрниці. Ще буде адміністратор та ще один перукар. Я й сама, як майстер, не відмовляюся від стрижок.

Ваш салон вже працює?

– Я взяла діючий салон, але там все переробляю, щоб працював уже під новим брендом, вивіскою. Трошки затишку хочу ще додати.

Перший день у власному салоні… Які емоції у вас були?

– Знаєте, буденні. В перший день я все розставляла, мила, з кумом і чоловіком одразу стали лад наводити. Був черговий робочий день. Стали ходити до мене всі давнішні клієнти, які ходять за мною по всіх місцях, які я орендувала. Кажуть, що це - найкраще.

Чому до мене йдуть? Може, людям зараз не вистачає душевності, уваги, якогось тепла. А у мене завжди посмішка «на 32». Я намагаюся завди бути задоволеною життям і на позитиві.

Як ви відпочиваєте?

– В ідеалі – на морі. А взагалі для мене – це зміна місця, нові враження. Відпочинок – набрана енергія, емоції, зокрема, у подорожах, на морі. Море – це перезавантаження. Я маю 10 днів лежати на пляжі, купатися і нічого більше.

Яка найбільш недосяжна мрія для вас поки?

– Усі мрії – досяжні, переконалася на власному прикладі. На одному з тренінгів ми писали плани. І я власний салон описала до дрібниць, так як нас вчили: скільки робочих міць має бути, де він має бути розташований. І я зайшла в нинішній мій салон, побачила і відразу сказала, що беру, бо він точно був описаний у моїх планах. Так що я вірю, що все у нашій голові вже існує. тільки як ти до нього дійдеш, це вже інше питання.

Поки мрію довести салон до досконалості, так, як я його бачу. Він має задоовільняти всі потреби, щоб людина могла прийти, відпочити. отримати гарну емоцію, якісну послугу. Це – моя третя «дитина». Щоб був не черговий салон, яких в Луцьку море, а якесь особливе місце, щоб і клієнти, і працівники були задоволені. Щоб клієнти хотіли повертатись, а майстри в черзі стояли, аби тут працювати. Щоб я їм давала і душевність, і професійне навчання, і гарних клієнтів.



З ким вам краще працювати: з тими, хто точно знає, чого хоче, чи тими, хто вам просто довірить себе?

– Щоб людина довірилась, це потрібно заслужити. Зараз люди приходять такі налякані попередніми гіркими досвідами, можливо. З постійними клієнтами вже можу більш зорієнуватися у вподобаннях. А коли нові люди приходять, прошу показати фото з тією зачіскою, яка найбільше їм подобається або вже не подобається. Далі стрижу, як можу, як знаю. Звісно, побажання враховую по ходу.

Переконую, нерідко, що певна зачіска, яку бажає клієнт, йому не зовсім підійде. Іноді клієнт перемагає мене, але потім повертається і хоче мій варіант зачіски.

Але ви дотримуєтесь принципу: «Клієнт завжди правий». Чи бувають моменти, що він не завжди правий?

– Клієнт не завжди правий, але він – завжди правий (сміється, авт.). Якщо я не змогла довести свою правоту, то це моя помилка, значить не вистачило кваліфікації пояснити, мовного запасу.

А бували сварливі клієнти?

– Так, але стараюся таких не брати. Це одразу видно на початку розмови. Я вже можу собі це дозволити. Якщо клієнт прийшов уже незадоволений, то він буде незадоволений і результатом роботи, як би ти не старалася. Є такі. Я проводжу безкоштовні консультації, щоб людина могла прийти. подивитися. попілкуватися. Якщо ми знаходимо спільну мову, я її записую і працюємо.

Багатьом в фарбуванні відмовляю, бо приходять з такими фантазіями, а я беру локони, тестую і бачу, що з цього нічого не буде, то я не чарівниця, не можу зробити неможливе. Навіть найсміливіші бажання буває важко втілити технічно – кажу про це людям.


Як наважитися кинути все, певну стабільність, щоб відкрити власну справу?

– У Всесвіті стільки грошей та можливостей, що страх нового вас тільки гальмує. Тридцять років так зі мною було. Після першого в житті тренінгу викинула всі старі речі з квартири. Хоча особливо грошей на нові меблі не мала. Знайшлися можливості таки – сама в шоці була.

Жінкам треба більше на емоціях діяти, ніж мозком. Бери все – щось та й знадобиться. За сім років я зробила таке, що за 30 не втілила. Всесвіт чує тебе, посилає правильних людей.

Що, на вашу думку, робить жінку красивою?

– Щасливі очі. Якщо вони іскряться радістю, я їх запам’ятаю.




Мені здається, що у Вашій роботі дуже класно, коли людина приходить одна, а йде зовсім інша…

– Я кайфую від того, коли людина задоволена, мені передається ця енергетика. Вже по-іншому себе «несе» навіть.

Що побажаєте людям, які не можуть наважитись на зміни?

– Треба бути відкритими до світу, до інформації, не шкодувати кошти на вій розвиток, бо сьогодні якщо ти щось знаєш і вмієш – це чудово! Будьте відкритими до нового! Це страшно, але результат неперевершений!



0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter