Вишиті раритети волинян

21 Травня 2015
Вишиванка з незапам’ятних часів є елементом традиційного одягу українців. За свідченнями істориків, ще скіфи прикрашали своє вбрання вишитими елементами. Сорочки з вишитими орнаментами та квітами були обов’язковим елементом святкового одягу українців.

Поступово вишиванка відділилась від традиційного костюму й почала компонуватись з європейським одягом. Вважають, що моду на чоловічу вишиванку в поєднанні з піджаком започаткував Іван Франко. Саме в такому строї можемо побачити письменника на двадцятигривневій купюрі.

Щодо жіночих вишиванок, то нині вони просто вважають своїм різноманіттям й вишуканістю. Очевидно, вишиванка залишиться з українцями навіки вічні. У День вишиванки, який щорічно святкується у третій четвер травня, про свої раритетні вишиванки «Таблоїду Волині» розповідають знані волиняни.

Заступник начальника управління міжнародного співробітництва та проектної діяльності Луцької міської ради Ольга Коритнєва:


«Маю справді раритетну вишиту сорочку. Вона дісталась мені від прабабці Горпини по маминій лінії, що родом із Черкащини. Коли прабабусі було 16 років, вона вишила для себе цю сорочку. Потім одяг передавався у спадок від покоління до покоління, тобто зараз сорочці вже понад сто років. Вона лянна, за коліна, й одягається лише з плахтою. Цю сорочку не можна одягнути, наприклад, до джинсів, як сучасні коротенькі вишиванки. Сорочка має центрально-українську вишивку ‒ червоно-чорними нитками вишиті троянди, на шиї є стієчка, дуже гарно вишиті рукави й частина від горловинки до низу. Останній раз одягала цю вишиванку, мабуть, ще у школі під час звіту художньої самодіяльності. Вишиванка зберігається в окремій коробці подалі від прямого сонячного проміння й зайвої вологи. Оскільки сорочка використовується не надто часто, на ній нема жодних дефектів й можна сказати, що вона дуже добре збережена. Пам’ятаю, якось хотіла обрізати її, щоб можна було носити з сучасним одягом, але мама не дозволила. Зараз розумію, яку дурницю мало не утнула. Вважаю, що вишиванка для українця ‒ це елемент єднання й ідентифікації, це ‒ нагадування того, хто ти й у якій країні живеш, якій країні має належати твоє серце».

Громадська активістка та координатор проекту ЄС/ПРООН (Програма Розвитку ООН) у Волинський області Оксана Гузь:


«У мене є три старовинні вишиванки, якими дуже дорожу. Одна з них ‒ вишита бабусею, вона вишивала її на весілля сестри. Це дуже проста й скромна сорочка: на білому полотні вишиті червоні квіти. Хоча сорочка вишивалась у Львові, за стилем подібна до волинської. Є ще вишита мамою сукня, яку вона для себе змайструвала ще у восьмому класі. Щоправда, я її дещо перешила й осучаснила фасон. Ще одну раритетну вишиту сорочку купила на одному з перших фестивалів «Бандерштат» у продавців етноодягу. Це ‒ справжня українська древня лянна сукня, хоч й достатньо проста, але дуже гарна. За словами продавця, одягу понад сто років й такий стрій просто приємно тримати у руках. Свої вишиванки зберігаю у шафі на окремих вішаках і в пакетах. Також маю дві шерстяні плахти, які треба ретельно берегти, аби не завелась міль. Обов’язково одягну на День вишиванки бабусину біло-червону, а загалом дуже люблю вишиту мамою сукню, одягаю її досить часто. Планую поповнити свою колекцію борщівською сорочкою (стиль вишивки у селах Борщівського району Тернопільської області ‒ авт.)»

Журналістка Ольга Дацюк:


«Маю дівочу бабусину вишиванку, знайшла її якось у бабці в скрині. Мама цієї вишиванки не носила, вона якось «проскочила» той розмір, коли могла вдягати її, але бабуся для мами вишила іншу. Бабусина сорочка вишита десь близько 1956 року. Вона була святковою блузкою, яку бабця сама для себе й вишила. Сорочка вишита на штапелі, зараз на такій тканині не вишивають ‒ вона легенька і дуже м'яка. Вишиванка уже вся реставрована, бо рука не піднімається розрізати й понашивати вишивку на нову тканину. Раніше одягала її частіше ‒ возила з собою на всілякі фольклорні фестивалі. Зараз одягаю на День конституції, День Незалежності та День вишиванки, бо кожне прання для неї ‒ випробування. Для буденних потреб планую сама вишити, тільки руки поки не доходять. Вже вишила кільком друзям, зараз брату вишиваю»

Журналістка Олена Кузьмич:


«Маю вишиванку від бабці. Вона вишита коричнево-жовтими нитками, такий собі щоденно-святковий варіант, тож можна компонувати як зі святковим одягом, так і з повсякденним. Люблю цю вишиванку, вона гарна і проста водночас. Маємо у родині й ще одну вишиту реліквію у нашій родині є вишиванка діда, який відсидів на Соловках. Вишиту сорочку я одягаю на День Незалежності та День прапора»

Депутат Луцької міської ради Богдан Шиба:


«Найстаріша вишиванка, яку маю, то та, що мама вишивала для тата на вінчання у 1951 році. Вони вишита у традиційних українських кольорах: червоним і чорним. Я ту сорочку часто одягав, особливо у 1989-90-х роках. Зараз зберігаю, як раритет, бо, чесно кажучи, вже трохи «посоліднішав» і сорочка стала малувата. Взагалі, маю багато вишиванок, десь із 15, і багато вже пороздавав. Так якось стається, що позичаю побратимам на вічне віддавання, але я не ображаюсь. Особливо багато позичив отак у 90-ті роки. Я люблю вишиванки, обов’язково одягаю в неділю, коли йду до церкви, та й на інші свята. До церкви люблю одягати білі вишиванки-мережки»

Співачка Інна Кириченко:


«Я маю дві раритетні вишиті сорочки. Одну з них вишивала ще моя бабуся за молоду. Дуже люблю цю вишиванку, вона дуже гарна. Зараз, правда, уже не одягаю, бо шкода пошкодити, просто зберігаємо як родинну реліквію. До речі, мама вишила мені точну копію цієї бабусиної вишиванки, а бабусі нині уже 87 років. Ще одну вишиванку мені подарувала якась бабуся на одному з концертів, їй дуже сподобалось виконання балад. Вона розказала, що сорочка належала комусь з її родичів. Сорочка пошита з тканого полотна й довжиною до п’ят. Цікаво, що я у ній повигравала майже всі конкурси. Вишиванка була своєрідним оберегом».
0
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter