Василь Вірастюк у Луцьку розповів про татуювання, ломку та політичні амбіції

Найсильніший чоловік планети Василь Вірастюк став головним суддею фіналу кубка України зі стронгмену, що відбувся у Луцьку.
Спеціально для «Таблоїда Волині» богатир розповів про зйомки в кіно, жіночий бодібілдинг та неадекватних водіїв.

Про Луцьк
Хоч бував у Луцьку вже багато разів, але можу розповісти про єдине місце, яке одразу згадується – Замок Любарта. Більше нічого про Луцьк не знаю, але запам’ятовуються події, в яких брав тут участь. Наприклад, мотопробіг, що пройшов ще у 2012 році.

Про суддівство
У ролі судді почуваюся абсолютно комфортно. Раніше було бажання вийти на майданчик і самому взяти участь, але це все минулося, тепер реагую стримано. Зараз буває, хочеться допомогти,порадити, підказати спортсменам, але суддя не може цього робити.

Про адреналін
Після звершення кар'єри у великому спорті треба обрати собі заняття справді до душі, бо за рік-два після того починається така собі реальна ломка від недостатності адреналіну. Я себе знаходив тоді у гірських лижах. Окрім того, придбав мотоцикл, тепер їжджу і саме у такий спосіб ловлю той кураж, якого не вистачає без спорту.

Про улюблені страви
Полюбляю насправді їсти те, що і всі. Моя дружина дуже смачно готує, тому я їм фактично все у її виконанні. Особливо смакує м’ясо у будь-якому приготуванні, переважно курятина і телятина, бо свинину намагаюся їсти рідше. Також, в раціоні присутня риба. До солодощів ставлюся дуже спокійно, можу з ними, можу й без них. Відповідно улюбленої солодкої страви немає, якщо ж все ж обирати, то надаю перевагу шматочку торта, як-от «Празький» чи «Наполеон».



Про забобони
Так, я забобонний. Особливо, коли виступав, то забобони відігравали велику роль у моєму житті. Наприклад, перед змаганнями краще уникати розмов, зберігати у мовчанні сили. Важливо, як не нервувати, так і не сміятися, тобто тримати у собі абсолютно всі емоції. У спорті треба було звертати увагу на різні деталі: вихід на майданчик, порядок одягання одягу та взуття. Обов’язково одягати спершу правий кросівок, потім лівий, а шнурувати навпаки – спершу лівий, потім правий. У житті віра в забобони переходить у такі собі міцні традиції. Перед дорогою, наприклад, завжди треба присісти і почитати молитву.

Про музику
Головне, щоб музика була енергійною. Спортсмен не може заряджатися на перемоги перед виходом на змаганнях класикою чи повільною музикою. У повсякденному житті слухаю різні композиції, велике значення для мене має і мелодія, і текст, і соліст. Надаю перевагу роковому виконанню 90-х років, бо зараз немає таких музикантів, ніхто не дотягує до тієї майстерності. У тому періоді для мене були цікавими як хіти важкого року, так і романтичні композиції.

Про традиції
Коли сім’я була у повному зборі, ми намагалися збиратися разом на Новий рік та Різдво у Франківську. Тепер мама залишилася сама, то деколи їдемо в гості ми, іноді вона приїздить до нас. У моєму дитинстві найголовніші сімейні традиції, знову ж таки, були присвячені цим зимовим святам.

Про кіно
Я ніколи не думав, що можу стати актором. Хоча навіть зараз, після участі у семи фільмах я не вважаю це своїм професійним заняттям. Це таке собі захоплення, бо його в моєму житті немає стільки, щоб говорити про повноцінну роботу. Процес творення фільму насправді – нудний і довготривалий. Зсередини кіно не таке цікаве, адже більше часу ти проводиш в очікуванні поки виставляють майданчик, світло, налаштують камери. Буває, у кадрі ти з’являєшся на кількадесят хвилин, а в нудному чеканні проводиш увесь день. Мрій про конкретні нові ролі в мене немає, але за умови хорошого сценарію і налагодженого контакту із режисером хотів би спробувати себе ще в якомусь кіно-амплуа. Погоджуватися на все підряд неправильно, треба обирати те, що тобі до душі. Спершу ти розмовляєш з режисером, потім читаєш сценарій. Якщо десь не відчуваєш гармонії між собою та роллю, то не варто погоджуватися. Так само, я ніколи не грав би смішного героя, не в сенсі комедійного, а такого собі недалекого, з якого всі насміхаються.



Про водіїв
Вивести із себе мене може лише неадекватний водій попереду, збоку або позаду мене. Це насправді вдається дуже легко, будь-яка неадекватність провокує мене на лють.

Про жіночий бодібілдинг
Я вважаю, що в цьому немає нічого поганого. Зрештою, я не маю права судити, добре це чи ні. Воно буває справді красиво, буває не дуже. Часто жінки набирають масу в силу різних об’єктивних фізіологічних причин, потім сушаться, але то вже не дуже естетично виглядає. Однак, якщо комусь із жінок це подобається, якщо вона себе у тому добре почуває, то чому ні.

Про татуювання
Фактично у мене 2 татуювання. Перше розміщене на двох руках – фраза «Козацькому роду нема переводу». Ця ідея з’явилася у мене, коли ми чекали на третього сина. Знали, що буде хлопчик, тому це татуювання стало символом продовження мого роду. В кінці фрази меншим шрифтом набиті три літери імен моїх синів – А. О. О., тобто Адам, Олег та Олександр.



А друге татуювання символізує те, що у мене в голові, те, що постійно на думці, те, чим я переймаюся. Це образ України. Тут козак, що символізує воїна, тут святість Софійського собору, небо, прапор та українські візерунки.

До речі, я не став заручником цієї постмайданної моди, коли масово почали набивати собі патріотичні тату. У мене ж воно з’явилося ще 2 роки до цих буремних подій, бо відчуття усвідомлення себе українцем, переживання за Україну жило в мені постійно, ще з юнацьких років.


Про одяг

В питаннях одягу зазвичай обираю комфорт і зручність, аніж красу чи моду. Звісно, має бути кольорова відповідність і гармонійність, щоб не виглядати клоуном чи світлофором, але немає на мені гламурних шарфів чи чогось такого. Купую одяг завжди сам, бо не так просто знайти речі моїх розмірів. Ніколи спеціально не планую шопінг як якусь там подію, найулюбленіший одяг купується спонтанно. Звісно, надаю перевагу зручному повсякденному стилю, а класичний костюм одягаю на якісь особливі події, концерти чи нагородження.

Про політику
Та ви що, я ж нормальна адекватна людина, яка розуміє, що моя поява в політиці абсолютно нічого не змінить. Щоб займатися політикою, нею треба буквально жити і не думаю, що популярність – достатня підстава для того, щоб з’явитися там. Пропозиції стати обличчям політичних сил були, але ви самі бачите, що результатом вони не увінчалися.

Про мотивацію
Час від часу ми зіштовхуємося з людьми, які живуть із вадами, часто спілкуюся з хлопцями, які пройшли АТО, є багато людей навколо нас з ампутованими кінцівками, і знаєте, як сильно вони прагнуть жити, як намагаються брати емоції від життя, тому я думаю, що в нашому випадку, коли ти прокинувся вранці, став з ліжка, побачив сонце, усміхнувся, і це є справжнє щастя. Саме такого істинного щастя я бажаю усім вашим читачам.


Спілкувалася Юлія ФІНКОВСЬКА