BLOG: Столичне «не таке» «Динамо»

^{Юрій Конкевич}

Якби не кілька порцій глінтвейну і гарячих баварських ковбасок, на цьому футболі можна було б протягнути ноги. Холодний вітер гуляв секторами берлінського Фрідріх-Людвіх-Ян-Спортпарку, футболісти щосили буцали м’яча в аути, чекаючи фінального свистка. Вирішив досидіти до кінця суто через те, аби дізнатися як воно у німців все організовано і, по-друге, ціна квитка на таке видовисько травмувала – 18 євро. Грало берлінське «Динамо», а воно нині на рівні колишнього «Динамо» маневичівського)))

У перерві, в черзі за новими порціями, відбулося знайомство, яке й врятувало і від холоду, і в від сумного футболу. Обом за сорок, обидва знаються на футболі НДР і вже єдиної Німеччини. А ще вони не лузають насіння на футболі, бо тоді годі нормально підтримувати голосом свою команду.

Тітус – колишній футбольний хуліган

…В НДР копіювали радянську систему залежності спорту від влади, - першим свою «динамівську» історію викликався розповісти Тітус (я не розібрав його почерку, бо холод перетворив його каракулі в ієрогліфи). - Так зробили й з моїм БФК «Динамо». Від першого дня заснування BerlinerFußballclubDynamoу 1966 році він отримав протекцію від всемогутнього Еріха Мільке, керівника східнонімецької таємної поліції «штазі». Мільке не шкодував методів та засобів, аби допомогти улюбленій іграшці вигравати. Половина вболівальників команди були агентами чи працівниками штазі. Як і мій батько, який привів мене на цей стадіон.

В НДРівськійоберлізі «Динамо» виграло 10 чемпіонатів поспіль з 1979 по 1988 рік. Упереджене суддівство, несправедливі переходи гравців, залякування – усе це супроводжувало елітну столичну команду. «Динамо» лаяли навіть багато жителів Берліна, бо приховати обман у футболі важко. Інколи футбольні питання розглядало навіть Політбюро правлячої партії НДР.

З 1979 року я почав активно вболівати, їздив на виїзні матчі, регулярно потрапляв в «заміси». Вболівальників привілейованого клубу дуже не любили в країні. Найцікавіше, що й ми ненавиділи владу, часто засвистували Мількеі його віп-ложу.

Саме в цей час фанатів БФК «Динамо» почали називати нацистами чи фашистами. Виходило так, що офіційна влада була ніби антифашистська, фанати виступали проти неї, відповідно їх вважали фашистами, хоча насправді істотного впливу в соціалістичні часи нацисти у клубі не мали.
Після об`єднання Німеччини команду спробували перезапустити. Перейменували його в ФК «Берлін», намагалися дистанціюватися від минулого.

Вийшло навпаки – клуб залишилися підтримувати кілька сотень берлінців, серед яких було до 80% крайньо-правихультрас і нацистів… Без свого могутнього покровителя і кинута більшістю вболівальників, «Динамо» швидко скотилося до найнижчих ліг німецького футболу. Нині це оберліга Північ-Північний-Схід. Хоча є і позитив – недоумків із свастиками в голові і на одязі тепер побачиш на матчах нечасто.

Крістофер – волонтер і педагог

…Мій батько був священиком, а це в НДР означало бути фактично в опозиції до суспільства. Тому і я був на узбіччі, відтак комфортно почувався тільки на футбольних матчах, - це вже розповідь КрістофераШтетера, соціального педагога, який працює у футбольному клубі «Динамо» Берлін із фанатами. – На футболі всі почувалися рівними. Але після 1989 року я розірвав із футболом із БФК «Динамо». На трибунах перемогли право радикальні, нацистські фанати і це мені не подобалося. Після об`єднання Німеччини навики дуже вільно почувалися у футболі. До їхнього розквіту на колишніх східних територіях призвело те, що зник контроль і тиск держави. До того ж вплинули наці Західного Берліну, яких на момент об`єднання були дуже впливовими у вуличних протистояннях у столиці. Тому для дуже багатьох людей хулігани в німецькому футболі довгий час асоціювалися саме із вболівальниками БФК «Динамо».

Але я повернувся на трибуни через кілька років. Разом із друзями подумали: «Це наш клуб, за нього десятки разів билися на вулицях і біля стадіону, чому мусимо поступатися принципами і плазувати перед нациками?»

Я повернувся у футбол, але в іншій іпостасі. Вивчився на соціального педагога і зрозумів, що можу поєднати професію і хобі. Спочатку працював волонтером на фен-проекті клубу. Популяризував БФК «Динамо» серед молоді, адже в кінці 1990-х справжні клубні ультрас були вже доволі старшими людьми. Фен-проект мав на меті вакцинувати молодь від нацизму, а ще запроваджував нові стандарти вболівання. Звісно, дуже важко було пояснити хуліганам, що краще вболівати за свою команду не криками, бійками чи нацистськими банерами, а барабанами, піснями, клубними «розами» і конфетті, різними хореографічними приколами.

Сьогодні вболівальницька тусовка БФК «Динамо» дуже різношерста. Тут є відверті нацисти (з ними працюють не соціальні педагоги, а поліція), є ліві екстремісти (найгірше, що вони можуть зробити це випити забагато пива перед матчем), є нові групи, які вболівають по-сучасному – із банерами, піснями та танцями на трибунах, вболівальницькими маршами.

Наш клуб в одній з найнижчих німецьких ліг, якість футболу не надто висока. Тому публіка ходить на матчі не стільки задля естетичного задоволення, а задля того, щоб відчути емоції натовпу, відчути потрібним комусь, виплескати негатив із життя.

На фото:

Хоч БФК Динамо (Берлін) грає за українськими мірками у третій лізі (а в нас такої навіть немає!), але погляньте на кількість спонсорів клубу!



Квиток на елітну трибуну вартує в обер-лізі 18 євро.



Табло на Фрідріх-Людвіх-Ян-Спортпарку кольорове



Фанати БФК Динамо – суворі пацики. Власне на цьому матчі вони склали десь з 80% аудиторії.



Гасел і банерів в публіки десятки. Один з них вимагає легалізувати використання піро.



Гендерні питання в німецькому футболі вже давно не мусуються. Просто до 40% арбітрів, які працюють на матчах обер-ліги – жінки.



Ці фанати гостьової команди у вихідний день приїхали за 250 км на власних авто підтримати своїх хлопців. Кричали до пори до часу навіть голосніше від господарів. Та власне не кричали – майже увесь час співали.



Власне сам 15-тисячний Фрідріх-Людвіх-Ян-Спортпарк, який зводився ще за східнонімецького соціалістичного режиму.



По-доброму здивувала кількість усіляких технічних придибенцій. Камер дуже багато, кожен сектор відділений один від одного решіткою. Неподалік ВІП-трибуни зауважив навіть окрему башту, такий собі командний пункт забезпечення правопорядку на стадіоні. Усе це через суворий норов фанатів Динамо (Берлін), який особливо розгулявся ще на початку 1990-х.



Вдалося зазнімкувати мить голу господарів.



Це не реклама піротехнічного магазину, так фанати стверджують: мовляв, Берлін – територія вогню, ми тут круто на кожному матчі палимо (а це вже вигадки, бо кожен запалений фаєр коштує клубу-господарю від 15 тисяч євро, відтак обшукують публіку на вході більш ніж ретельно).



Ще такий фото ракурс. Він вмістив глінтвейн на передньому плані, фанатів, футболістів, трибуни і критий велотрек та трек для ковзанярів – на задньому плані.



Програмка до матчу і баварські ковбаски йшли за однією ціною – 2 євро. Включаємо курс і …



Два акредитовані журналісти. Один обідав (матч розпочався о 14.00), другий навіть блокнота чи ноута не відкривав.



Поки на стадіоні грало берлінське «Динамо», біля нього пацани не менш емоційно буцали у свою копанку.



Якби я робив це фото ще 26 років тому, то в кадр потрапили б тільки щогли із прожекторами. Тут стояла Берлінська стіна, а я знімкував із західного Берліну. Але з найвищих рядів стадіону можна було ледь-ледь побачити відгороджений стіною Захід. Відтак під час матчів ці ряди заповнювалися працівниками штазі.