Патефони, «брехунці» та раритетні радіо в колекції волинянина

^{Текст: Роман ЖИЖАРА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}

Понад сотню раритетних і вінтажних радіоприймачів, радіол, магнітол і грамофонів зібрав упродовж десятиліть колекціонер, начальник Цеху радіомовлення, енергозабезпечення і режиму обласної телерадіокомпанії Іван Базилюк. Унікальну колекцію він подарував Музею історії ВОДТРК, що в Луцьку на вулиці Словацького, 9. Експерти оцінюють цей антикварний скарб щонайменше у 100 тисяч гривень.

[caption] Начальник Цеху радіомовлення, енергозабезпечення і режиму обласної телерадіокомпанії Іван Базилюк[/caption]

ВІД ПАТЕФОНІВ – ДО ПОРТАТИВНИХ «БРЕХУНЦІВ»

Усе розпочалося з придбання радіоприймача «Рассвет» 1958 року випуску Муромського заводу РІП. Єдине раритетне радіо, в яке вмонтований годинник-таймер. Приймач – тогочасне ноу-хау. Він навіть програмувався: автоматично вмикався і вимикався у заданий час. Коштував шалені гроші – 99,45 карбованця. Нині приймач зараховують до антикваріату, він потягне на кілька тисяч гривень.

[caption] Радіоприймача «Рассвет» 1958 року випуску Муромського заводу РІП[/caption]

«Саме після купівлі «Рассвета» я розпочав формувати колекцію, –пригадує Іван Базилюк. – Спочатку дарували, потім купував. Навіть дружина не знає, скільки витратив на них! Чому збирав?»

Подобалося колекціонувати унікальну красу – досконалі форми корпуса, неперевершений дизайн винятково ручної роботи.

Загалом зібрав близько ста експонатів. Вони презентують всю географія колишнього СРСР, де випускали приймачі понад 500 марок і моделей. Найстаріший експонат колекції – переносний патефон Московської артілі 1935 року. Цей антикваріат на пружинному механізмі відтворював платівки і був незамінним на довоєнних клубних танцях. Є тут його наступник – грамофон із електроприводом Московського дослідного заводу «Агрегат» 1945 року. Обидва давні експонати – єдині на Волині.

«Їх називають патефонами, хоча це грамофони. Узагальнили через продукцію француза Пате, який випускав перші грамофони», – наголошує колекціонер.

Більшість у колекції – стаціонарні габаритні радіоприймачі з дерев’яним лакованим корпусом. Як, скажімо, перший повоєнний ламповий приймач «VEF Super M557» Ризького електротехнічного заводу «ВЕФ». Їх випускали з 1945 по 1948 роки. Або російський «Родина-52» Воронезького заводу «Електросигнал», білоруські «Мінськ-61» і «Білорусь-59» 1959 року Мінського заводу радіотехніки, українські п’ятиламповий радіоприймач «Дніпро-52», радіола «Промінь» Дніпропетровського рафдозаводу і львівська «Зірка» 1963 року. Ці радіоприймачі мали стандарт: ловили середні, довгі і короткі хвилі. На коротких і середніх слухали ворожі заокеанські голоси, проти яких КДБ застосовував «глушилки».

[caption] «Родина-52» Воронезького заводу «Електросигнал»[/caption]

[caption] Приймач «Білорусь-59» 1959 року Мінського заводу радіотехніки[/caption]

[caption] Українські п’ятиламповий радіоприймач «Дніпро-52»[/caption]

«Серед цього різноманіття найпопулярнішими були прибалтійські приймачі, вони вирізнялися найвищим класом, – переконує колекціонер. – Як-то лампова магнітола «Мінія» 1962 року Каунаський радіозаводу, приймач «Балтика» ІІ класу з оригінальним дизайном, найпопулярніший в СРСР транзисторний приймач «ВЕФ-202», який випускали з 1971 року. Або колекційний портативний приймач ВЕФ «Олімпійський» 1980 року, випущений до Олімпіади-80 у Москві».

[caption] Лампова магнітола «Мінія» 1962 року Каунаський радіозаводу[/caption]

У колекції є раритетний саморобний приймач «ВЕФ», який задля здешевлення продавали у вигляді конструктора «Набір юного техніка». Радіолюбитель міг самотужки зібрати корпус і спаяти плати. Конструктор коштував усього 30 карбованців, коли ж заводський – 99,02 карбованця.

[caption] Транзисторний приймач «ВЕФ» [/caption]

МРІЄ ЗНАЙТИ І КУПИТИ РАРИТЕТНІ «ЗВЕЗДУ» і «КВН»

Родзинкою колекції є «Турист ПМП-56» 1956 року – перший в СРСР портативний ламповий радіоприймач з універсальним живленням – від мережі та від батарейок. Складений на Ризькому електротехнічному заводі «ВЕФ». Приймач рекламувався у радянських фільмах. Скажімо, у відомій кінокомедії «Смугастий рейс», де радянські курортники слухають «Турист» на приморському пляжі. Колекційний експонат досі працює. Нині його ринкова ціна – щонайменше 5 тисяч гривень.

[caption] «Турист ПМП-56» 1956 року[/caption]

«Не було мети запускати їх усіх, хоча, може, всі й працюють, – каже Іван Базилюк. – Основний критерій підбору – не середина, а верх. Цінність саме в зовнішньому вигляді, унікальному дизайні старовини».




Колекціонер продовжує пошуки раритетів. Здавна мріє знайти два унікальні експонати: радіоприймач «Звезда-54» і телевізор «КВН-49». Цінність радіоприймача в тому, що він є зовнішньою копією культового в 1950-х французького приймача «Excelsior-52», який скопіювали радянські конструктори за вказівкою Лаврентія Берії. А телевізор «КВН» 1949 року цікавий колекціонеру тим, що був першим народним масовим телевізором.

«Назву моделі «КВН» жартома розшифровували, як «Купив. Включив. Не працює», – сміється Іван Базилюк. – Бо часто ламався телевізор. Хоча це не применшує його нинішню цінність. Принаймні, для таких колекціонерів, як я».

_{«Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїда Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством». Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}