Нардеп Мартиняк в юності не бігав за дівчатами, а «ганяв» футболістів

Великі гроші і високі посади змінюють людей. Принаймні, впливають на їхню поведінку – примушують одягати маски та поводитись «за протоколом».

«Таблоїд Волині» вирішив завітати до рідного села народного депутата Сергія Мартиняка, аби поспілкуватись із його односельчанами і з’ясувати, яким чоловіка пам’ятають у його найперші роки життя.

[caption] Село Буяни Луцького району має площу 28,3 кв.км[/caption]

Село Буяни розташоване за 20 кілометрів від Луцька у «володимирському» напрямку. Село – давнє, літописи пам’ятають його ще в середині 15 ст. Нині тут проживає дев’ять сотень людей.

Лише кілька років тому це село стало місцем народження народного обранця, а донедавна його асоціювали з іншим іменитим буянцем. Тут проживав відомий шевченкознавець Микола Куделя, який свого часу був активним членом ОУН. За це він провів немало часу у тюрмах і навіть став живим свідком масового розстрілу в’язнів Луцької тюрми у 1941 році. До його оселі, де був розміщений музей-світлиця Кобзаря, з’їжджалися «паломники» з усього світу.

[caption] У хатині Миколи Куделі зараз проживають родичі[/caption]

Слід «Пана Курчака» в селі знайти легко. Та найперше – не за оселею родичів, а за наставленими на вулицях контейнерами для сміття. На них – логотипи благодійного фонду Мартиняка «Європейський вектор» та агропромислової групи «Пан Курчак», а також назва програми – «Чисте село», в рамках якої перед виборами 2012 року і встановлювали смітники.

Між іншим, місцеві розповідають, що хороша ідея зі збором сміття в селі ледь не стала для статусного буянівця серйозною плямою на репутації. Контейнери встановили перед виборами, а після виборів… забрали. Насправді, не через те, що закінчилася потреба у креативному піарі, просто виникли якісь труднощі із вивозом сміття, та й справністю селян у використанні самих смітників. Проте громада сприйняла такий вчинок однозначно і селом пронеслася така хвиля «шу-шу», що контейнери швидко вернули на свої місця.

[caption] Контейнер для сміття навпроти хати матері Мартиняка[/caption]

[caption] Контейнер для сміття у центрі села[/caption]

Батьківська хата Мартиняка – якраз у центрі села. Не в центрі адміністративному, де сільрада, магазин і будинок культури, а – географічно посеред Буян.

Вуличка – вузька, неасфальтована. Односельчани, користуючись спілкуванням із журналістами, не раз дякували «за те, що зробив дороги», проте око міського жителя ці «зроблені» дороги в хорошому розумінні не здивували.

[caption] Дороги, кажуть, тут раніше були ще гіршими[/caption]

Подвір’я матері Мартиняка – Марії Поцелуй вирізняється з-поміж інших хіба сучасним кованим парканом та декорованим садком. Тут посеред рівненько стриженої трави – садові скульптурки, ліхтарики на сонячних батареях, дерев’яний декоративний місток і млин – не дуже типова оздоба для сільського двору.

[caption] Ковані паркани в селі – річ непопулярна[/caption]

[caption] Садові фігурки у сільських дворах теж нечасто зустрінеш[/caption]

Сама хата, як і багато осель в селі, обкладена рожевою плиткою.

[caption] Ніби «під лінійку» підстрижена береза на подвір’ї каже, що в домі є хороший господар[/caption]

Поруч – «літня» кухня, криниця, плетений пліт з глечиками. З іншого боку – гараж, хлів та вольєр із величезним, проте досить дружелюбним псом.

[caption] У цій альтанці, кажуть, мама частує сина під час гостин[/caption]

[caption] Можливо, хтось зверне увагу на два гаражі, проте більшої уваги вартує ідеальний порядок на подвір’ї[/caption]

[caption] У цій господі, мабуть, культ чорних тварин[/caption]

Господарів вдома не виявилося. За словами сусідів, поїхали до Луцька «на закупи».

На подвір’ї – просто засилля дрібних чорних котиків. Очевидно, місяці два тому в домашньому господарстві було серйозне поповнення.

[caption] Котик на лавці[/caption]

[caption] Котик біля горища[/caption]

[caption] Ще кілька котиків біля горища[/caption]

[caption] Котик, який найбільше любить фотографуватись[/caption]

Поруч хати – добрий клапоть городу, більша частина якого засаджена житом. Сусіди розповідають, що попри статки сина, найману силу тут не використовують – мама господарює разом із своїм нинішнім чоловіком Юрієм Снопко.

Крім городу, тримають свиней та курей. Корови в господарстві немає, за молоком ходять до сусідки.

[caption] Житнє поле, поруч із батьківським обійстям нардепа[/caption]

Сусіди кажуть, що Сергій не забуває відвідувати маму. «Більше приїжджає по святах. На Паску був, на «проводи», – каже сусід із хати навпроти Юрій Ярема.

84-річна сусідка Устя Куделя – багатослівніша. Каже, що пам’ятає нардепа ще з тих часів, як приходив гратися у пісок до її синів.

[caption] 84-річна Устя Куделя пам’ятає майбутнього нардепа із пісочниці[/caption]

«Сірожка прибігав ще на пісочок гратися з моїми хлопцями, – розповідає жінка. – З дитинства був спокійним. І виріс – так само. Не було такого, як в інших: десь підуть, понапиваються… Ходили в клуб, але сюди – в Буяні. На якісь гуртки ходили, не пам’ятаю точно – на теніс, чи що».

Сусідка пригадує, що востаннє бачила нардепа на Трійцю. «З охороною приїжджає, – ділиться спостереженнями. – Поки вони там, в бесідці їдять, спілкуються, охоронці тут по дорозі ходять».

[caption] Абрикоси із нардепівського саду[/caption]

Розпитування про Сергія Мартиняка супроводжуються постійними подяками за «дав» і «профінансував». Односельчани приплюсовують депутату і прокладені дороги, і освітлення сільських вулиць, і ремонт школи, який нещодавно розпочався, і реконструкцію дитсадка, яка розпочнеться незабаром.

[caption] План відбудови дитячого садка, який, за словами односельчан, обіцяв профінансувати Мартиняк[/caption]

[caption] Голову сільради не застали, зате вбрання для урочистих подій – на місці[/caption]

Показати офіційно сплачені рахунки чи благодійні внески у сільській раді не знайшлося кому. Голови і секретаря на місці не виявилося, а єдина присутня людина в сільраді, землевпорядник Олена Ваврищук, порадила сходити у ФАП. Мовляв, Мартиняк подарував сільському медперсоналу власний засіб для пересування – велосипед, і там мають що пригадати про депутата.

[caption] Медперсонал села, очевидно, дуже любить подарований транспортний засіб і хворих приймає «на дому»[/caption]

Сільська школа, яка в Буянях навчає дітей 1-9 класів, вражає масштабами реконструкції. Нове перекриття розпочали на початку літа і до нового начального сезону планують закінчити.

[caption] Протягом літа у Буянах «перекривають» школу. Кажуть, не без допомоги Мартиняка[/caption]

[caption] Після заміни даху школа просто «проситиме» ремонту для стін і підлоги[/caption]

Якою часткою в шкільний дах вклався Мартиняк – теж лишилося непрокоментованим. Встановити вдалося єдиний факт із вливань нардепа в освітні реформи села: минулого літа в школі його коштом збудували туалети.

[caption][img]15 навчального року мав сучасніший інтер’єр, ніж класні кімнати[/caption]

Серед найбільших благодійних подвигів Мартиняка пригадують допомогу дітям з сусідньої вулиці, які лишилися сиротами. «Він їм перекрив хату, поставив євровікна, газового котла… щоправда, котла вкрали», – розповідають буянівці.

Колишні вчителі пригадують лише кілька деталей про шкільні роки Сергія. Ніна Тимофіївна Троць вчила російської мови, літератури, а також – малювати. Іван Володимирович – був класним керівником і «фізкультурником».

[caption] Ніна Тимофіївна та Іван Володимирович Троці навчали в школі Сергія Мартиняка і навіть його батьків[/caption]

«Сергій був дуже скромним хлопцем, завжди врівноваженим, – пригадує Ніна Тимофіївна. – Його вихованням здебільшого займалася бабуся – батьки, переважно, на роботі. Мало, що можу розказати, бо більше запам’ятовуються «пусті» діти, а Сергій був непроблемним, хорошим учнем».

Класному керівникові Мартиняк найбільше запам’ятався любов’ю до футболу та організаційними здібностями.

[caption] У центрі внизу – школяр-семикласник Сергій Мартиняк[/caption]

[caption] За партою – хорошист, на футбольному полі – лідер[/caption]

«Тільки почну мову про футбол, у той же день Сергій збирає команду і починаються тренування, – каже Іван Володимирович. – Заставляв всіх щодня ходити на ті тренування. Сам був нападаючим, але керував цілою командою. І його всі слухались, навіть старші хлопці. У нього такі організаційні здібності були, що міг тільки пальцем повести, вже хто треба біг куди треба».

Вчитель також пригадує Сергія як спокійного хлопця. Каже, що і в шкільні роки «розсуждав, як доросла людина». А ще – був працьовитим і не бігав за дівчатами. Здебільшого, цікавився спортом, а от в жіночій компанії його можна було застати лише в колі шкільних подруг.

[caption] На зустрічі випускників – кожен за своєю партою[/caption]

«У нас був дуже дружній клас, – розповідає однокласниця Мартиняка Віта Члек. – Найбільше Сергій дружив із Мішою Андруневченком, вони за однією партою сиділи. Яку б справу не починав Сергій, завжди з собою «підтягував» шкільного товариша, він у нього потім керуючим був.

Ми із Сергієм жили на сусідній вулиці, ще до школи навіть в садочок разом ходили. Поза уроками ми теж проводили немало часу разом. Зимою завжди були санки і лижі – у нас в селі велика гірка біля церкви».

[caption] Зустріч випускників, на сходах школи[/caption]

Однокласники пригадують, як Сергій активно долучився до організації зустрічей після закінчення школи.

«Коли ми зустрічалися вперше, починали організовувати зустріч, Сергія не було – їздив кудись у справах, – розповідає Тетяна Данилишин. – Пізніше, як дізнався, казав: чого раніше не повідомили, я б допоміг. Але він і без того активно долучився. У нас вже тоді не було в живих двох однокласників, то Сергій купив вінки, ми разом поїхали на кладовище. Також привіз подарунок школі – музичний центр. А нам подарував кожному по кепці «Пан Курчак»: дівчатам – червоні, хлопцям – сині.

Вже наступного разу, як зустрічалися класом, Сергій повністю взяв організацію на себе, запросив нас у «Садибу на джерелах», все було за його рахунок».

[caption] Центр села Буяни: Будинок культури, сільрада, магазин[/caption]

[caption] На першому поверсі Будинку культури відбувались «танці», на яких Мартиняк не бігав за дівчатами[/caption]

Тетяна теж пригадує Мартиняка в дитячі та юнацькі роки серйозним хлопцем: «За дівчатами не бігав, не цікавили його різні танцюльки, «шури-мури», чи покурити по кутках… Він був цілеспрямованим завжди. У мене таке враження, як його пригадую, що він ще змалку поставив собі за ціль чогось досягнути в житті, і на дрібниці не розмінювався».

Подорожували селом Ірина НОВОСАД, Людмила ЯВОРСЬКА