Дмитро Лазуткін в Луцьку розповів про звання секс-символа та поетів суперліги

^{Текст: Елла ЯЦУТА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «ШАРЛОТКА»}

Нещодавно в Луцьк з презентацією нової збірки «Червона книга» завітав поет, коментатор боксу, журналіст, власник чорного поясу з кемпо-карате, чемпіон України з козацького двобою Дмитро Лазуткін.

«Таблоїд Волині» не втратив можливості і покликав автора до кав’ярні «Шарлотка» на приємну розмову. Що з цього вийшло, читайте далі.

– Король поетів, секс-символ української літератури, спортивний коментатор та ведучий програми «Чоловічий клуб» на UA.Перший, а під якими «званнями» ти б сам хотів лишитись в історії?

– Спортсменом мене називати некоректно, оскільки я вже давно не виступаю на турнірах. Секс-символ – це щось швидкоплинне, тим більш вже з’явився Андрій Любка чи Іван Байдак. Це «тупиковий» варіант – триматися за це звання. Хотів би бути поетом. Це найбільш просте і найбільш всеохопне формулювання. Я спортивним коментатором чи журналістом, однак люди мене сприймають, перш за все, як поета. Ось це все інше допомагає прочистити мізки чи подолати нові виклики у житті, та все одно є допоміжним.



– Чи був момент, коли до твоєї поезії ставились легковажно?

– Були люди, які вважали, що я схильний до авантюр, але , прочитавши мою книжку, починали ставитись серйозніше

– Які принципи чи люди сформували тебе теперішнього?

– Мене сформувало життя. Набиваючи власні гулі, крокуємо далі. Треба з легкістю відпускати поразки і болі. Треба дуже сильно хотіти - і тоді ти зможеш це наблизити.



– Чому тебе навчила поезія, журналістика, спорт?

– Спорт навчив тримати удар. Якщо ти віриш, що щось можна змінити в певний момент, треба змінювати. Так можна здобути перемогу. Поезія навчила знаходити матерії енергетичного характеру. Журналістика навчила знаходити спільну мову з людьми і здобувати інформацію.

– Яке з названих занять приносить прибуток моральний, а який матеріальний?

– Все дає свою частину, хоча як спортивний коментатор я заробляю менше, ніж багато хто думає. Якісь мінімальні гонорари отримую з книжок. Пісні, створені на мої вірші, слухають і крутять по радіо. Я поет, який подекуди матеріалізує свої вміння.



– Як сприймаєш критику і чи борешся з нею?

– Останні кілька років я активний читач поезії та можу виявити, якими критеріями людина керувалась у своїй критиці. Про мене в основному пишуть хороше. В інакшому випадку намагаюсь критично ставитись до себе. Правити, коли дійсно є, що правити, а якщо ні, то пояснити що підхід цієї людини неправильний.

– А якщо критика стосується особистого життя ?

– Тут застосовую ті ж правила.



– Як розпочалась співпраця з «Meridian czernowitz» (міжнародна літературна корпорація – Ред.)?

– Я неодноразово чув, як президент корпорації Святослав Померанцев говорив, що у них видаються найкращі. Якщо ти не в «Meridian czernowitz», значить ти не дотягуєш. Ти не у суперлізі. Тому мені було приємно, коли на одному з літературних фестивалів Святослав за келихом вина запропонував працювати разом, відмовитися я не міг. Тоді вийшла збірка «Добрі пісні про поганих дівчат», а згодом у них же вийшла, презентована зараз «Червона книга».

– «Meridian czernowitz» активно розвиває міжнародний напрям, коли плануєш виходити на закордонний ринок?

– Ще немає книги, з якою я готовий це зробити.



– Ти сумніваєшся в якості своєї поезії?

– Ні. Просто ще, напевно, наклади не досить вигідні видавцеві.

– Часто виступаєш за кордоном, як сприймає публіка?

– На відміну від інших письменників, які вважають вершиною виступи у Польщі і Німеччині, я отримав премію в Душанбе (Таджикістан). Поезія, перш за все, призначена людям, які дихають з тобою одним повітрям і ходять одними вулицями.



За розмовою перейшли на обговорення тістечок, які замовили в «Шарлотці». Дмитро надав перевагу крему, а мені запропонували сирний смаколик. Приємно смакуючи, розмова різко скотилась на теми про їжу і напої.

– Не відмовляєш собі у солодкому? Які страви улюблені?

– Я надаю перевагу здоровій їжі, але, якщо мені запропонують велике, добре приготовлене м'ясо, особливо на грилі, я ніколи не відмовляюся. Але з віком надаю перевагу рибі. Солодкого не уникаю, та його краще їсти в першій половині дня. Приказка «зранку кекс, ввечері – секс» справді діє. Не поьбріно навантажувати себе вуглеводами.



– Нещодавно Facebook «спалив» тебе на дописі «У цивільному шлюбі». Як же амплуа Донжуана?

– Дивно було б лишатися до 50 самотнім. Мій дядько одружився в 52 по зальоту, і це досвід досить сумнівний, який я використовувати не хочу.

– Як їй терпіти твої постійні переїзди?

– Зі мною зовсім непросто, але я намагаюся дотримуватися балансу із своєю совістю і вважаю це добрим підґрунтям для того, щоб ставитися до мене з повагою, любов’ю і ніжністю.



– Ідеальний момент в житті письменника?

– Коли пишеться вірш, бо поезія – це найдосконаліша, найвишуканіша, найлюксовіша форма мистецтва. Коли приходить натхнення, ти відчуваєш важливість певного слова, ти знаєш, що воно твоє.