Лучанка, яка за півроку вивчила польську, розповіла, що їй дало навчання в Європі. ФОТО

04 Квітня 2019

Текст: Соня ГУДИЧ
Фото: з особистого архіву героїні

Наталка хотіла відчути смак Європи, тому наважилася на тимчасову зміну країни за півгодини. Вивчила польську за літо, а збирала валізи вже в дорогу, традиційно, за ніч. Волинянка ділиться, що й в Луцьку студентство – це круто, проте нашим студентам варто хоч раз спробувати на собі, як це, освіта в європейській країні. Попри спонтанність рішення дівчина одразу розуміла, що це не подорож, а відповідальний крок, тож налаштувалася старанно навчатися, працювати та сповна спробувати пожити за європейською схемою.

Лучанка Наталка Огей протягом чотирьох місяців навчалася за програмою академічної мобільності в Поморській Академії, що в сусідній Польщі. Цей проект реалізовує СНУ імені Лесі Українки, залучившись підтримкою польських партнерів у сфері освіти, аби українські студенти змогли перейняти професійний досвід європейських країн. Дівчина розповіла про те, що за цей період, крім професійних знань, під час навчання можна дослідити культурні особливості країни, цінності, суспільний лад та вивчити іноземну мову, безпосередньо спілкуючись з носіями. Волинянка «підтягнула» не тільки польську, а й англійську, адже спілкувалася із студентами з Туреччини, Молдови, Грузії та інших країн, які підтримують міжкультурний обмін.

Про навчання, роботу, подорожі Європою та інші студентські пригоди – читайте в інтерв'ю.

– Лучанка, активістка, медійниця. Чи не боялася покинути все на тривалий термін? Ти була студентським деканом, готувала проекти і тут такий неочікуваний крок.

– Звісно боялась. В Луцьку все моє життя, я розуміла, що це майже півроку і що це великий термін. За цей час можна перевернути своє життя з ніг на голову. Впринципі, що я і зробила (усміхається). Але мені потрібні були зміни, адже було відчуття, ніби я лізу драбиною не на те дерево.

– Розкажи, як ти опинилася на навчанні аж в Слупську?

– Насправді, Слупськ дійсно далеко, майже тисяча кілометрів. Але вагатися було ніколи. Весною в університеті якраз оголосили набір студентів на обмін саме в це місто, то я довго й не вагалася. Півгодини обіцянок викладачу, що вивчу польську за літо, і мені дозволили готувати документи для обміну.


– Студентство за обміном, яке воно?
– Веселе, непередбачуване, змушує включати мозок. Там все інакше. В Польщі, в Поморській Академії (назва мого тимчасового університету) я іноземка. Для мене все нове. До поїздки ніколи не жила в гуртожитку, тобто бути сусідкою для когось в кімнаті було з розряду фантастики. Та й у цьому мені пощастило. Я жила з чудовою дівчиною, яку як і мене звати Наташа, ми були знайомі в Луцьку, але не так близько. В Слупську вона стала моєю подругою, порадницею і сусідкою в одній особі. В тамтешньому гуртожитку вхід і вихід в будь-яку частину доби не є проблемою для всіх мешканців. До нас одразу ставилися як до дорослих, які винаймають житло та самі мають право розпоряджатися своїм часом перебування поза ним. Звісно, є внутрішні правила, але вони лише для зручності, такі як не шуміти після 22, не курити в приміщенні та прибирати за собою на спільній кухні. Також мені дуже подобалося таке собі студентське містечко – територія, де кілька корпусів факультетів, три гуртожитки, спортивний зал, клуб та бібліотека за парканом.

– Як ти наважилася складати дві сесії одночасно? Як це вийшло, суперздібності?
– Складати дві сесії – це побічний ефект. Академічний обмін передбачає перенесення балів, які я зароблю тут, в мій рідний СНУ, але, на жаль, у мене збігалися лише 2 предмети. Чесно кажучи, навіть думати боялася, як я це робитиму, але заспокоювало те, що безліч людей в Україні вчаться відразу на двох спеціальностях і по чотири роки, раз в семестр складають дві сесії. Та й предмети в них взагалі не переносяться, а мені і в цьому, я вважаю, пощастило. Такий настрій, терпіння і в дечому розуміння викдладачів – все це і допомогло скласти.

– Ти відчувала мовний бар’єр?
– Мовний бар'єр присутній. Він відчувається найбільше на семінарах, коли у тебе не вистачає слів висловити свою думку так, якби ти це зробила українською. Бо в спілкуванні звичайному, бар'єр лише в голові. Такий лайфхак: коли не знаєш як сказати польською, можна спробувати англійською, або дуже повільно промовити українською, слова все ж таки схожі (сміється). Зрештою, є руки, і можна показати на пальцях. Я користувалася всіма способами.

– Що ти вивчала, які відмінності в програмах?
– Я мала право обирати предмети з трьох курсів моєї спеціальності (політологія). Взагалі навчання в Польщі трохи інше. Ми (в Україні) вчимося на бакалавра 4 роки і півтора – на магістра, тут – 3 роки і 2 відповідно. Для кожного курсу є обов'язковий набір предметів та предмети на вибір. Студенти самі визначаються, чи потрібна їм іноземна мова, фізкультура чи якісь інші предмети, які не є обов'язковими. Я для себе обрала 2 іноземні мови: польську та англійську, інші ж предмети напряму пов'язані з політологією. Подібний розподіл мені імпонує більше. Мені здається, що ми могли б це перейняти у поляків, адже, коли ти вибираєш спеціалізацію, то за 2 роки зможеш опанувати вдвічі більше профільних предметів, а значить – матимеш можливість стати кваліфікованішим фахівцем у обраній галузі.

– Слупськ чи Луцьк? Чому?
– Однозначно Луцьк. Я люблю своє місто. Слупськ гарний, проте, я б сказала, що це місто для відпочинку від галасу та для літніх людей. Добре для концентрації на навчанні (посміхається).


– Навчання за кордоном перезавантажує мізки?
– «Перезавантажує мізки» – це просто в яблучко. Те, що ти не вдома, відчувається дуже швидко. Навіть звичний похід в супермаркет чи поїздка в автобусі може перетворитись на пригоду. Не говорячи вже про навчання іншою мовою, де ти повинна думати вдвічі більше, адже, ти не лише студентка Наталія Огей, а ти, перш за все, українка, з Луцька, з Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, факультету історії політології та національної безпеки.

Відчувається певна відповідальність, аби люди з твоєї поведінки зробити хороші висновки про країну, місто, університет чи факультет.


– Фінансовий бік. Скільки коштувало твоє проживання? На що тратила?
– За умовами договору проживання коштує 100 злотих в місяць в гуртожитку з людини. Повна вартість для інших студентів – близько 400. Харчування мені обходиться недорого. Найбільше купую молочку, адже вибір неймовірно великий, а я любителька всього молочного, а ще овочів. В середньому приблизно 50 злотих на тиждень. Це вже зі всім, що під руку попаде, бо в перший місяць життя в іншій країні починаєш пробувати все що не бачив вдома (сміється). У мене це вже, на щастя, швидко пройшло.

– Ти паралельно ще й працювала, як вдавалося поєднувати?

– Більшість студентів по обміну працюють, і я не виняток. Роботу шукати не довелось – університет співпрацює з багатьма підприємствами, тому вона знайшла мене сама. Для студентів оплата трішки вища, ніж для інших людей, що не може не радувати. Це, до речі, теж дуже не завадило зробити і українським працедавцям. Навчання не пропускала, тому працювала вночі. Пари починалися з обіду, відпочити я встигла. Поєднувати не важко. Головне – бажання і правильний розподіл часу.

– Що б ти побажала нашим студентам, які мріють про навчання в Європі?

– Не мріяти, а діяти (посміхається)! Я спостерігаю, що з року в рік в українських студентів є все більше можливостей для такого навчання, тому єдине, що я пораджу, – не боятися. Це реально класний досвід та певні скіли, які точно знадобляться на українському ринку праці.



***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

12
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter