Love story:  лучанка Дана та еквадорець Джеро, які почали жити разом з 2 зустрічі

24 Жовтня 2018

Текст: Юлія ДЗЬОБИК

Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

Настрій «Львівський штрудель»

Чиясь історія кохання триває уже кілька десятиліть, а чиясь лише починається, але всі вони – особливі та прекрасні.

Цього разу героями традиційної рубрики «Love story» стало молоде подружжя лучанки Богдани Коломієць та еквадорця Джеро Аріас.

«Таблоїду Волині» вони розповіли про те, як почали жити разом з 2 зустрічі, про різницю в культурах, улюблені страви, сімейні мови і виховання семимісячного сина Данила.

***

Як ви познайомилися?

Дж: Шість років тому я вчився у Польщі, Богдана теж там здобувала освіту. Я знайшов її профіль у Вконтакте, у якійсь групі для іноземців, написав їй, але виявилося, що в неї вже є хлопець. Через рік вона мені написала і якось почали листуватися.

Б: Переписувалися все більше і більше, спілкувалися. Наша друга мова у сім’ї – то польська, вона нас одразу і поєднала. Зараз коли ми разом, то постійно говоримо польською. Так-от, десь цілий рік ми так листувалися…

Дж: А потім я закінчив навчання і зрозумів, що залишатися в Польщі не хочу, тому повернувся до рідного Еквадору.

Б: Я ще продовжувала навчатися на менеджера готельного бізнесу і туризму, планувала закінчити, залишалося ще десь 3-4 місяці до диплому, але так і не закінчила, бо Джеро знову повернувся до Польщі і ми нарешті зустрілися. Згодом він полетів, і, чесно кажучи, я думала, що ми більше ніколи не побачимося.

Які були враження від спілкування наживо після такого тривалого часу листувань в соцмережі?

Б: Так, в переписці все легше. А вже коли зустрілися, то звичайно було, що мені те не сподобалося, йому те не сподобалося. І в принципі, за 3 дні спілкування наживо він зізнався, що я йому не дуже сподобалася. Після того продовжили спілкуватися, але в серці нічого не «йокнуло», більше зустрічей не планували.

Дж: Я теж так думав. Повертався до Еквадору і думав, що вже ніколи не побачу Богдану. А потім вдома в мене був час подумати і зрозуміти, що насправді я люблю її, що не хочу бути без неї. Вирішив, що хочу жити разом в Еквадорі.

Б: Вперше ми побачилися в Кракові на Хеллоувін у 2012 році, потім просто листувалися, але ставилися до цього серйозно, бо навіть наводили будильники, враховуючи 8 годин різниці між країнами. Бувало так, що хтось не спав цілу ніч, щоб поспілкуватися (сміється – авт). На день закоханих через доставку квітів мені передали букет із листівкою польською мовою і підписом «твій чоловік».

Це було так трепетно, що він через стільки тисяч кілометрів замовив мені квіти! А вже десь 8 березня я полетіла в Еквадор, бо він надіслав мені квиток в один бік ( сміється – авт). Знайомі питали, чи не боюся отак їхати в один кінець, в невідомість, але я знала, що хочу цього. У 2014 році ми там розписалися, але біла сукня і весілля ще в планах. У нас поки маленький синочок, хочемо, щоб він трохи підріс і пам’ятав цю важливу подію для тата і мами. Буде дуже гарно!

Пам’ятаєте, як чоловік освідчувався?

Б: О, з цього можна було б зробити серію латинського серіалу! Був вересень, він ішов у спортзал, я займалася домашніми справами, вивчала кухню, бо до того жила щасливим студентським життям з їдальнею і передачками від мами, тож абсолютно не вміла готувати. Він ішов і попросив, щоб я не заглядала в шафу! Чого ти на цьому наголосив? Якби не сказав, то в мене і думки такої не було б! (сміється – авт).

Дж: Бо ти постійно одяг туди складала, я хотів перестрахуватися, що того дня не заглядатимеш туди.

Б: Так, але коли тобі кажуть чогось не робити, то ти це зробиш в першу чергу! Я заглянула і знайшла каблучку. Ми тоді посварилися, він сказав, що я нетерпляча, і що взагалі він передумав одружуватися. Я почала збиратися додому, але на ранок все стало добре. Після того, як я прокинулася, він зробив пропозицію.

Дж: Я хотів сюрприз зробити, в особливому місці, але не вийшло.

Б: А я вдягнула колечко на пальчик і було вже все одно, вдома в ліжку цілком нормальна пропозиція вийшла!

Дж: Десь 1,9 року ми прожили в Еквадорі, а потім Богдана дуже скучила за рідними, і ми разом повернулися в Україну.

А якими були перші враження від Еквадору? Фактично летіли в абсолютно невідому країну…

Б: Взагалі для мене то була перша подорож літаком! Все інше, все кардинально інше. Люди голосно розмовляють, незнайома іспанська мова ще зі своїм діалектом. Мене важко злякати змінами чи непередбачуваними ситуаціями, тому все було цікаво. Еквадорці більш емоційно відкриті. Українці (не кажу за всіх, але ті, яких я зустрічала) часто бояться показати свою справжню емоцію, бо ж що подумають інші. В Еквадорі люди на це не зважають, їм головне виразити свій стан саме в цю секунду.

При зустрічі всі обіймаються і цілують у щічку! Незважаючи на те, скільки разів на день вони зустрічаються, все одно ці емоційні обійми присутні. Джеро, до речі, впровадив це у мою сім’ю, мої батьки тепер розуміють і взаємно відповідають.

Дуже сподобалася еквадорська кухня. Країна дуже вражає, бо тут водоспад, тут гори, тут океан, тут вже місто у хмарах, тут вулкан… Якось ці майже 2 роки пролетіли миттєво, у подорожах, почуттях, враженнях. А потім захотілося додому, захотілося познайомити його з батьками, планували після поїздки повернутися в Еквадор, але залишилися тут уже на 4 роки.


А які перші враження були від України?

Дж: Дуже мені сподобалося! Богданина сім’я, їжа, люди, сама країна – все тут так, як мені подобається. Тепер в нас є маленький Данило, ще не знаю, чи він піде в школу, але поки що плануємо жити в Україні.

П’ять років я жив у Польщі, туди поїхати на навчання мені порадив викладач з еквадорського університету. Їхав не знаючи мови, але вивчив спочатку польську, потім сподобалася російська, а як приїхав до України, то зрозумів, що треба українською розмовляти.

Чи є якісь спільні традиції між країнами?

Дж: Все інше. Хіба релігія подібна, бо католики і православні багато у чому схожі…

Б: Так, ми тепер двічі святкуємо Різдво, на одне печемо індика, інше святкуємо після Нового року. Він дуже любить їсти нашу кутю і паску, не розуміє, чому приготувати ці страви не можна влітку, якщо захочеться (сміється – авт).

А до подарунків теж ставляться по-різному?

Б: Ми більш вибагливі в плані подарунків, для еквадорців головне увага, добре слово, підтримка, емоційний контакт. Але, звичайно, що подарунки на свята теж дарують. Наприклад, на Різдво є такий цікавий розіграш: усі члени родини готують невеликі подарунки, які пасували б кожному, нумерують їх, а потім по черзі витягують. Може таке статися, що і твій подарунок потрапить до тебе, дуже цікаво!

Хто головний у вашій родині?

Б: Вважаю, що він. Ми радимося, сперечаємося, але для мене дуже правильно і гарно, коли чоловік більше керує, приймає рішення. Важко, коли люди з абсолютно різних континентів, тому будь-що ми одразу обговорюємо, інакше з часом виростають скандали.

Які ваші фірмові секретики примирення?

Б: Джеро каже, що я біполярна (сміється – авт). Я можу на будь-яку ситуацію поглянути зі свого боку і звинуватити його, а потім одуматися, мені полегшає, а він весь день буде ходити, занурений у цю ситуацію. Я швидко вибухаю, швидко заспокоююся, а він відчуває все це довше, він спокійніший.

Ми почали жити разом з другої зустрічі, тож сварилися частіше, бо притиралися ще. Тоді було найскладніше, бо важко зрозуміти людину, яку ти бачиш другий раз в житті і живеш з нею в одній хаті! А зараз ми розуміємося, знаємо, коли краще зупинитися, щоб не дійшло до сварки. Тим паче, маючи сина, стараємося не сваритися.

Багато згадували сьогодні про харчування. Як поєднується на кухні українська та еквадорська традиції?

Б: Джеро не любить оселедця, та й взагалі не дуже їсть рибу. Я дуже сумую за улюбленими еквадорськими зеленими бананами, які можна смажити із сиром і їсти на сніданок, обід та вечерю. Також, там було багато цікавих екзотичних фруктів, яких тут не знайдеш. Джеро їсть багато, але для мене було новим, що продукти треба важити, кожного разу вираховувати калорії (оскільки він займається спортом, це його стиль життя і робота). Зараз можу навіть на око визначити, скільки грамів має певний продукт.

Також він не дуже любить свинину і не розуміє нашої традиції їсти суп на обід, але за 5 років шлюбу я вже досконало вивчила його смаки, тому щоразу намагаюся дивувати чимось смачним.

Як змінилося ваше життя, коли з’явився малюк?

Б: Повністю! Це вже зовсім інше життя. З’явилася більша потіха, більша радість, тому частіше відпускаєш якісь дрібні негативні ситуації з думкою про сина. Дні більш насичені, хоч і веселіші. Думаю часом, чим же я раніше займалася, бо реально зараз весь час іде на дитину (сміється – авт).

Дякуючи тому, що Джеро працює вдома, є можливість залишати з ним сина, коли роблю щось по дому. Він вміє з дитиною і працювати, і відпочивати, і я дуже тішуся, що в батька з сином такий хороший зв’язок уже з дитинства.

Дж: Ми планували дитину, тому я психологічно був налаштований, що з’явиться дитина і життя трохи зміниться. Це коли тобі 18, і народжується раптом дитя, тоді страшно, а ми довго його чекали з Богданою.

Б: Буває, звичайно, що не встигаєш поїсти чи прийняти душ, але мені дуже подобається займатися дитиною! Ми завжди усі разом, ще не було такого, щоб ішли кудись без дитини. Гуляємо в парку, ходимо в зоопарк і в цікаві музеї в Адреналін Сіті. Їздили разом до Львова, Києва і на Світязь. Мені здається, активне життя і подорожі – цілком реальні з малою дитиною, якщо є бажання.

У своєму Інстаграмі Ви, Богдано, часто пишете про те, що домогосподарка – це насправді робота…

Б: Так-так, дуже дивує, коли хтось каже, що не працює, бо сидить вдома з дитиною. Як то? Це робота! Я зрозуміла тільки зараз, як нелегко виконувати кілька функцій одночасно, підтримувати затишок в домі, бути мамою і жінкою, підтримувати зв’язки з родичами і знайомими, щоб не стати відлюдьком якимось. Але ця робота дозволяє мені постійно бути з ними разом, і це найголовніше.

Що ви показуєте в Інстаграмі, а що залишаєте за кадром?

Б: Особисто я дуже багато показую, Джеро колись питав навіть, чи не забагато. Мені дуже подобається спілкування з людьми, мої підписники – це мої однодумці, недарма ж вони там зі мною.

Дж: Я показую там, що відчуваю і думаю, як росте мій син, спорт і фітнес, бо це не тільки захоплення, але й робота. І все, забагато ніколи не показую. Не викладаю багато фотографій чи історій про мою жінку, бо вважаю, що це все дуже приватне. Я не закрита особистість, але не люблю забагато пускати когось у життя своєї сім’ї.

Б: Знаєте, хтось сказав: «Якщо в тебе всередині квіти, то ти даруватимеш іншим квіти, а якщо камінням, то будеш закидати камінням». Люди, яким не подобається те, що ти пишеш, завжди знайдуться, такі ситуації бували, але треба ставитися спокійно. Це люди, які носять смуток в собі і хочуть ним ділитися.


Мені подобається вести сторінку, щось там писати, я не соромлюся і не боюся цього, хоч мене читає багато маминих подружок. Стараюся фільтрувати думки, але показую своє життя як мами, як дружини іноземця, що завжди дуже цікавить підписників. Я не присвячую цьому багато часу, не займаюся надмірно розкруткою чи рекламою, просто щодня публікую щось із життя. Це, знаєте, як щоденник, тільки в електронному форматі, який за років 30 мені дуже цікаво буде почитати!

А як ставитеся до фотографій дітей у соцмережах?

Б: Є думка тих, хто ніколи цього не робить, є ті, які не бояться, кожному своє. Усі дуже дивувалися, коли через 3 години після пологів я показала перше фото сина. Питали, чи не боюся. І знаєте, не боюся, бо не вірю, що зурочити можна через Інтернет, та й взагалі не вірю, що так буває. Найбільша його охорона – це я і чоловік, наша віра, наша любов. Не задумуюся над цим і в такий спосіб відпускаю всі страшні думки зі свого життя.


Якою мовою ви говорите із сином?

Б: Я говорю українською, намагаючись уникати русизмів і суржику, чоловік – іспанською. Між собою ми говоримо польською, тому син її теж чує. Дуже цікаво, якою мовою вперше заговорить він, але в брата Джеро теж дружина-українка, і їхня дочка у 2 роки розмовляє обома мовами, миттєво перемикаючись з української на іспанську і навпаки.

Що ви найбільше цінуєте одне в одному?

Б: Він дуже добра людина, аж дуже добра. Перш за все у житті він керується саме цією добротою! Ми розуміємося без слів, мені з ним легко, не треба зайвий раз щось довго пояснювати. Це щастя знайти людину, яка мені ідеально пасує.

Ще в дитинстві я мріяла, що в мене буде темноволосий чоловік з темними очима, не знаю, звідки це взялося. А ще хотілося, щоб мої діти бути з темними бровами і очима, бо я була змалечку дуже світленькою і перші макіяжі здавалися мені дуже довгими. Така, здавалося б, дивна дрібничка, а запам’яталася (сміється – авт).

Дж: Мені у Богдані подобається все! Вона дуже мудра, все ідеально поєднується. Хоча буває і неспокійною, але треба любити свою жінку різною, якщо відчуваєш, що це точно твоя жінка.

Які секрети сімейного затишку і життя для вас найважливіші за 5 років шлюбу?

Б: Важливо не сваритися на гарячу голову! Всі люди сваряться, цього неможливо уникнути, бо всі різні, але найкраще у такі моменти розійтися і дочекатися того, поки вистигнуть емоції.

Дж: Треба поділити час, щоб залишалося багато уваги і енергії для сім’ї. Багато людей працює, працює і з часом забуває, як обіймати жінку. А ще дуже важливо пам’ятати, що жінка – це не тільки мама, вона ще й та жінка, яку ти колись полюбив!









***

Передрук без згоди Таблоїда Волині заборонений.

17

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter