«Я завжди всім казала, що в мене двоє дітей і мені треба гроші, нічого не знаю», – Людмила Пенцак. ФОТО

30 Листопада 2018

Текст: Соня ГУДИЧ

Фото: Лідія КОЖЕВНІКОВА

Настрій: «Львівська Майстерня Шоколаду»

Людмила Пенцак – успішна бізнес-тренерка, на шпальтах «Таблоїда Волині» опубліковано чимало історій успішних бізнесвумен, яким допомогла саме вона. Жінка-економістка, самодостатня, впевнена. З нею працюють власниці та власники маленьких домашніх бізнесів і дирекції великих компаній. Людмила знаходила вади бізнесу в керівниках цих же самих фірм, але перед цим пройшла усвідомлення власних сильних і слабких сторін.

Коли Ви прочитаєте це інтерв’ю, то зрозумієте, що за успіхом бізнес-тренерки, коуча, стоїть непроста жіноча доля, розлучення і друге, справжнє, кохання. Не скиглила, не опускала руки і тепер, знайшовши гармонію, визначила, що в житті має справжню цінність.

Що стало передумовою того, що Людмила Пенцак обрала шлях в бізнес, а згодом почала «витягувати з дна» справи інших?

Консалтинг став рятівним колом, адже я за покликанням класичний топ-менеджер. Коли розлучилася з чоловіком, зарплати отримували лише на високих посадах, а звичайні банківські працівники заробляли мало. Мені банально потрібні були гроші, аби дозволити тобі нормально жити. Мій перший шлюб до того ж був… скажімо, фінансово успішним, тому після розлучення я не збиралася опускати марку, малі гроші мене не влаштовували.

На ринок зайшла болгарська компанія з абсолютно новим бізнесом. Це була фінансова установа, але не банк: беззаставні кредити з погашенням щотижня. Тоді це було щось невідоме, а я взагалі люблю все новеньке. Я формувала команду, шукала людей. А це мій дар – формувати команду, тож в моєму підпорядкуванні було 15 людей з філії, в якій 23 людини. То був мій маленький колгосп, як люблю жартувати. Потім пішла мова про нову філію, переді мною мелькнула посада директора і я ходила з думкою: «Хочу!». Але моєму тодішньому директору це не сподобалося, почалися всілякі підстави. Дійшло до того, що я купила квиток в Київ (їхала туди вдруге в житті). Їду до директора компанії, сформувавши аналітику. Російська нульова і в мене, і в нього. На прийомі розповідаю-розповідаю-розповідаю, показую цифри. У відповідь він задав два питання: «Может вам води?» і «А что ви хотите?». Ну я й сказала, що посаду директора.


Отримали бажану посаду?

Мені пояснюють, що в Луцьку не буде другої філії, але директор потрібен у Вінницю та Житомир. Так я сім місяців проїздила в Житомир, а діти були тут. Тож я дізналася, що є інші компанії, які можна відкривати в Луцьку. Так я їздила по інвесторах і обіцяла зробити їм бізнес на Західній Україні. Ніхто не міг зрозуміти, чому така успішна працівниця хоче змінити фірму. А в мене просто діти плакали, коли я їхала в Житомир. Я відкрила 49 філій житомирської компанії і… Привіт, СБУ. За мною почали спостерігати досвідчені правоохоронці, дивилися, що я роблю і як «кручуся». Шукали «підвохи», договора, а в мене там все ідеально, в мене ж економічна освіта.

Морально це дуже важко… Довго так не витримати, що ж було далі?

Потім повернулися основні інвестори, до яких я хотіла піти раніше. Але тоді вже правила диктувала я. Взагалі була в той час «дєрзка», воювала з службою безпеки. Я почала відкривати фінансові структури по всій Волині: Ковель, Сокаль, Дубно. «Чия земля? Калитчина», – то було як про мене і мої філії на Волині.

Я завжди всім казала: «В мене двоє дітей, мені треба гроші, нічого не знаю». Дивно, коли люди соромляться брати бонуси чи просити премії, я вигризала всі бонуси.


Людям часто треба мотивація, а що робити, коли заряд аж пре, а далі це якось треба втримати?

Я вже давно відчула, що впливаю на долю людей, коли ліпила з них директорів, я з менеджерів виростила десь 30 директорів. Це було ще тоді, коли я навіть не знала, що таке консалтинг, це прийшло пізніше.

Багато в кого відзначала таке поняття як «криза цінностей», вже нічого не пре, починаються різні погляди на бізнес із партнерами. І починається щось «не те», й у мене це теж сталося. Потім був переворот.

То що так змінило, стало переломним моментом?

Я потрапляю в ДТП, машина розтрощена вщент, а в мене два синяки. Авто було корпоративним і з моєї провини трапилася трагедія, постраждала людина. А в компанії жодної підтримки, лише звинувачення. Тож я просто кинула все і звільнилася.

Коли гроші почали закінчуватися, то я пішла в рітейл і була вражена тим, як тут легко робити бізнес, треба лиш трохи вмінь. Пізніше мене кликали в Польщу працювати бізнес-тренером. Я запитувала: «Шоо, ким-ким?».

Коли я почала вивчати консалтинг, то психологічно мені було важко. В тій компанії, де працювала, мені довелося зняти всі «корони» і «погони» та все робити самостійно. А зарплатня… обняти й плакати. Але там я побачила віддачу аудиторії, я заряджала, мені дякували директори компаній, я допомагала міняти програми бізнесів.

Тож необхідно було вивести формулу віддача+зарплата, як?

Я багато вчилася, шукала щось нове, мала вже свій сайт та дві ефективних авторських програми. А потім також зрозуміла, що в Луцьку то бізнес-тренерів нема. Весь світ вже знає про це, а нашим треба пояснити. А ще пізнше я потрапляю на тренінг і там пропонують коучингову вправу «Що ти приховуєш?». Вона відкрила всі мої внутрішні «чиряки». Виявилося, я ніколи не говорила про мої досягнення і хотіла конкуренції. А ще я соромилася своєї першої сфери роботи, вважала її брудною, адже я знала всіх шахраїв міста (колекторського відділу не було, все вирішувала в діалозі). Але ж в цьому мій ресурс, звідти практичні навики.

Оці всі повороти долі в стосунках відбилися на способі роботи з клієнтами?

Особисте життя мало відношення до проекту «Пігмаліон», адже це був жіночий проект. Я знаю, як вийти з депресії, викарапкатися з фінансових мінусів, збудувати себе. Може, я доросту до книги про це, вона точно буде скандальна.

Ваше лідерство – це з дитинства?

Я з династії вчителів, загалом в нас 200 років стажу (сміється). Мені не вкладали в голову що треба чи заміж вийти, чи кар’єру будувати. Лідерство розумілося само собою. Людей у нас в родині просто поважали. У мене батькове прізвище, я пишаюся тим, що несу прізвище роду. Ця шана була завжди і в мене не було морального права впасти в бруд обличчям. І от цей перший шлюб забрав в мене багато часу та ресурсів. А ще моє лідерство трошечки притухло в студентські роки, адже я потрапила до міста і побачила, що є люди з великими грошима. Я вчилася на платній формі, а на той час вартість навчання була 3400 гривень, а зарплата мами в школі – 159 гривень. Але батьки дали мені освіту, а я була у всіх редакціях газет і шукала самореалізації всюди. Брала харизмою і мізками.

В скільки років був перший шлюб?

Мені був 21 рік, тоді всі так одружувалися і я одружилася. Ми сходилися, потім розходилися, діти хотіли мати тата, соціум диктував свої умови і було досить важко. А ще запитували, кому я потрібна з двома дітьми. А я відповідала, що потрібна буду правильній людині навіть з п’ятьма дітьми. Це дурнуваті переконання, які блокують дівчат на шляху до свого щастя. Я просто завжди знала, що все в мене буде добре. Хоча, знаєте, якби не ці перші стосунки, то я б не стала такою хвацькою. Можливо, якби я не пройшла в особистому сім кіл пекла, то й не добивалася б цього всього.

Цей перший шлюб був токсичним… після виходу з стосунків була депресія?

Швидше не депресія, а просто все набридло. Розлучення – це була моя ініціатива, попри те, що я досить терпляча і дипломатична. Так, любов, так, діти, так, соціум, батьки досить поважні. Але в один день я подзвонила до мами і сказала, що просто більше не люблю. На її «Що ж буде?» я відповіла, що все буде класно. Потім сфокусувалася на пошуку роботи. На депресію не було часу, нікому не треба вас жаліти, тож треба брати і маслати. Це не легко, я навіть прощала свого колишнього, спробували відновити стосунки, але було не в кайф. Хоч він і клявся в коханні та обіцяв в жодному разі не піднімати руку, але мені було все одно.

Вас бив чоловік?

Так. Я не знала, скільки коштує хліб в магазині, бо гроші були, але знала кожного поліцейського в обличчя, а… ще всіх судмедекспертів. Багато жінок в цьому живуть, а я заявляла в поліцію. Одного разу прийшли до нас з соцслужби, представник зайшов у будинок і оторопів, адже в нас красивий дім з ремонтом, я доглянута. Тож домашні побої можуть бути з кожним. Ми або закриваємо це питання раз і на завжди і такі стосунки рвемо, або живемо з тим, що дозволяємо самі. Як би це цинічно не звучало, але жінка це, можливо, любить і хоче, щоб її жаліли. Той, хто хоче щось міняти, має брати і міняти.

Я особисто дізналася про Людмилу Пенцак, коли презентували проект «Пігмаліон», він розрахований на розвиток і створений для дівчат і жінок. Це в сучасному феміністичному напрямі. Вважаєте себе феміністкою?

Зовсім ні.

А чому тоді є акцент саме на жінках? Історії успішних бізнесвумен, жіночі трансформації – їх чимало.

Не знаю, так виходить, я ще сама не знаю, що відбувається. В консалтинговій компанії в мене було більше клієнтів-чоловіків, а от коли почала працювати сама, то 70% замовлень – жіночі. Може, жінки просунутіші, а, може, чоловіки надто зверхні для того, щоб шукати коуча. У мене з партнерками є онлайн-проект «Сила жіночності», де з трьох боків розглядається жіночий розвиток: краса, стосунки та бізнес-реалізація. Мене дивувало питання жінок «Як знайти себе?». Воно для мене, відверто кажучи, дратівливе. Згадай, що ти хотіла робити в дитинстві і роби. На тому ж «Пігмаліоні» в мене дівчата кайфували від того, що робили фотозони, адже і процес приємний, і замовників багато. Бери й розвивайся, от так і шукай себе.

Важливо пам’ятати, що найуспішніший бізнес-проект – ти. Навіть якщо ти касир в магазині. Купують не компанію, не результати, а саме тебе. Можливо, жінки мені більше вірять.

Яка вона, сучасна жінка, з якою вам доводиться працювати?

У мене є кілька типів клієнток. Одна знає, чого хоче, вона домінує в сім’ї, має команду, їй до 40-ка років, її цікавить коучинг, вона просто усмішна, має авто. В такої жінки запросто можуть бути маленькі діти, адже діти не впливають на успішність. Другий тип – жінки з ідеями. Проте, реалізація ідеї – це не зовсім моє, я знаю техніки, але я працюю з бізнесом, а не з ідеями для бізнесу. Але давайте називати речі своїми іменами. Якщо жінки шукають своє призначення, то в них «не все Слава Богу» в стосунках. Це або токсичні стосунки, або їх відсутність, або сама з дитиною. Я в таких випадках кажу: «знайди мужика». Тоді призначення знайдеться саме собою. Це не я придумала, але в чоловіка має бути послідовність «моя справа, а тоді вже моя жінка». В жінки ж має бути спершу «мій мужчина», а потім «моя справа». Якщо позиція чоловіка не закрита, то хоч мільйон справ відкривай, але це не те. В успішних жінок все о’кей. В них або все добре вдома, або вони встигають на побачення, якщо вони в активному пошуку. Третій тип клієнток має ідею, але боїться про себе заявити, тут я даю поради, як працювати, це чистий консалтинг.

Як Ви познайомилися з другим чоловіком?

Ми просто познайомилися в інтернеті. Він підтримав мене, коли я потрапила в ДТП, мала проблеми в компанії. Тоді він так розвернув ситуацію, що ще мені компенсували втрати. Якби не він, то я б не змогла так все продмати. А він юрист за освітою, але працює в рітейлі.

Як діти відреагувала на нові стосунки мами?

Коли він прийшов, то дівчатка були зовсім малими, тепер вони називають його татом, хоч ми їм такого бажання не насаджували. А коли ми прийняли рішення вінчатися, то діти дуже зраділи.

Хто вдома головний?

Чоловік! Хоча в нас немає якихось таких ролей. Є тато і мама, а ще мама-бізнес-тренер. Тож всі звикли, що я працюю вдома і ставляться з розумінням. Часом діти ходять навшпиньках, бо в мами коучинг.

Ви хороша хазяйка?

О, ні! В мене немає помічників, хоч друзі й рекомендували. Але Бог дав мені донечок… ну, ви розумієте (сміється). А от готую я дуже смачно, чоловік любить ситно поснідати.

Цілі, бізнес, розвиток… А є в Людмили Пенцак просто мрія?

Я зараз знову вчуся мріяти, я настільки вже насичена шаленим бажанням досягати і заробляти, тож справді хочеться навчитися мріяти. Цікаво, що я практикую НЛП (псевдонауковий напрям у психотерапії та практичній психології, що вивчає закономірності суб'єктивного досвіду людей через розкриття механізмів і способів моделювання поведінки і передачі виявлених моделей іншим людям - ред.), медитації. Це частина мрій, речі, яким я приділяю частинку свого життя. Зараз не можу сказати, яка моя мрія, але точно має бути благополуччя в сім’ї, бо всі зусилля насправді заради цього.






***
Передрук без згоди «Таблоїда Волині» заборонено.

*****

Редакція «Таблоїда Волині» може не розділяти думку автора і не несе відповідальності за авторські матеріали та думки героїв матеріалів.

10

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter