Хвилинка слави: Максим Канюка – актор з Луцька, який знімається у кіно

05 Лютого 2019

Текст: Аліна ХОЛБАН

Як відомо, у житті артистів, окрім таланту, не останню роль відіграє удача. Максим Канюка запевняє, що акторська професія сама обрала його. Випадковості та несподіванки неодноразово вирішували долю молодого актора.

В універсритеті хлопцю пощастило потрапити до майстерні відомого українського артиста Богдана Бенюка, а вже під час навчання на другому курсі Максим отримав одну з головних ролей у стрічці «Гніздо горлиці».

Коли випускнику акторського факультету довелося майже попрощатися з професією, доля несподівано привела його до Київського академічного театру юного глядача на Липках.

І хоча сьогодні Максим задіяний у багатьох виставах на столичній сцені, він продовжує підтримувати зв’язок з рідним містом. Так в інтерв’ю для «Таблоїда Волині» Максим поділився планами щодо відкриття у Луцьку нової театральної школи-студії.

Що задумав актор та як це пригодиться лучанам читайте у черговому випуску нашої рубрики «Хвилинка слави».

– Охарактеризуй себе трьома словами.

– Фактура, розум, темпераментність.

– Чому обрав професію актора?

– Та не обирав я її. Вона сама мене обрала. Мама хотіла, щоб я був юристом чи економістом, підключала усі зв‘язки, щоб відправити мене у кращі університети Польщі. Але проти себе піти не міг. Я дуже чітко усвідомлював, що це моя історія. В ній почуваюся вільніше, ніж будь-де.

– В університеті ти навчався у майстерні Богдана Бенюка. Чим він вирізняється з-поміж інших викладачів? В чому його особливість?

– Коли всі вступники очікували результатів після творчого конкурсу, до нас зайшла член комісії і почала зачитувати прізвища тих, хто пройшов. Називає, називає... Я вже думаю: «Гаплик. Не пройшов».

І тут: « ...а наступні абітурієнти потрапили до особливого викладача». І серед названих прізвищ прозвучало моє. Щастю моєму не було меж. Бо він таки справді особливий. Ми були його першим набором і мені здається, що дядя Бодя вклав в нас всю професійність, теплоту, виховання... ну всі якості, які необхідні в цій роботі та й просто в житті.

– Пригадай найяскравіший спогад з періоду студентства.

– Без сумніву, це один момент під час вступних іспитів. Богдан Михайлович покликав мене і спитав: «зможеш платити контракт, якщо ми не візьмемо тебе на бюджет?». І я відповів: «льогко». Відповів так по-дитячому, щиро, по-волинськи. І за мною прізвисько «льогко» ходило до самого випуску. Це і курйозний, і смішний, і прикрий випадок, адже моя мама проплачувала цей мій «прокол» чотири роки.

– Чи відчуваєш хвилювання, коли виходиш на сцену?

– Так, відчуваю майже завжди. І це дуже круто. Якщо ти перестаєш хвилюватись перед виходом на сцену, варто втікати з професії. Про це ще Фаїна Раневська казала.

– Ти плануєш відкрити у Луцьку театральну школу. Як виникла ця ідея? Що стало імпульсом?

– Сьогодні левову частку свого часу я вимушений проводити поруч з мамою. На жаль, так склались обставини. Але й поривати з Києвом не хочеться, тому поки живу на два міста. Коли ми з тобою домовлялися про інтерв‘ю, я планував відкрити звичайну театральну школу, але зараз вже думаю про цілий театр. Театр, який міг би говорити з глядачем на такі теми, які, в силу різних обставин, не підіймає наш академічний театр. Я, відверто кажучи, поки не спілкувався з місцевим управлінням культури, але думаю, це вдасться зробити. Вважаю, що конкуренція має існувати, хоче цього місцева влада, чи ні.

Щоб реалізувати задумане, треба спершу зібрати однодумців. Зовсім скоро ми оголосимо про запуск чотиримісячних курсів, в рамках яких вивчатиметься акторська майстерність, вокал і хореографія. А з тими студентами, які виявляться найсильнішими, ми формуватимемо театр. Але треба наголосити, що цей курс буде цікавий не тільки людям, які прагнуть опанувати акторську професію, але і всім, кому доводиться працювати з аудиторією. Взагалі, акторство допомагає знаходити відповіді на складні запитання та навчає краще розуміти свій внутрішній світ.

– У стрічці «Гніздо горлиці» ти дебютував як кіноактор. Що відчував тоді?

– Сьогодні у вітчизняному кінематографі ми маємо розмаїття та вибір, тоді ж це було просто «вау!». Українське кіно зараз крокує величезними кроками в бік прогресу, не в останню чегру – завдяки голові «Держкіно» Пилипу Іллєнку. Ми товарищуємо на Фейсбуці і я часто бачу на його сторінці пости про укладання чергового договору з тим чи іншим молодим режисером, який має цікаві ідеї. А в часи виходу «Гнізда горлиці» Тарас Ткаченко (режисер фільму) тільки протоптував цю стежку, піднімаючи складну та гостру тему. Я вдячний йому за цей досвід.

– Розкажи, як ти став актором Київського театру юного глядача на Липках?

– В ТЮГ потрапив цікаво. Стояв у відомому киянам «равлику», продаючи каву. Передзвонив одногрупник, сказав, що наступного дня у Віктора Гирича (художній керівник Театру на Липках) відбір в ТЮГ. Ми прийшли, показали уривок з нашої дипломної вистави і обидва були прийняті.

– Перед ким складніше грати – перед дітьми чи перед дорослими?

– Складно грати перед мамою. Вона головний цензор. Може дивитись мою роботу і «в лоб» сказати: «я тобі не вірю тут». Мій персональний Станіславський (посміхається).

– Назви імена трьох зарубіжних акторів, яких вважаєш найвидатнішими.

– Костянтин Хабенський, Уілл Сміт і Метт Діллон.

Хабенський багато пережив у житті та допомагає дітям. Його гра – як кіношна, так і театральна – заворожує. Уілл Сміт неперевершений у будь-якій ролі. Вважаю,що його бачення світу має бути еталоном для сучасного чоловіка. Я б волів виховати сина в дусі його порад. А Метт Діллон просто «красавчік», як і Ларс Фон Трієр (Метт Діллон знявся у стічці режисера Ларса фон Трієра «Дім, який збудвав Джек»). Кращого повернення на Канський кінофестиваль годі й уявити. Кожному раджу подивитись стрічку «Дім, який збудвав Джек». Через неї я і полюбив Діллона.

– Уявімо, що ти не пішов у театральний. Як вважаєш, ким міг би бути зараз?

– Міг би спілкуватись із людьми, брати інтерв‘ю. Вряди-годи я пишу для порталу «UA Modna».

Одне з моїх інтерв‘ю, а саме про Скрипниківський правопис, досі знаходиться в топі.

– Які фільми радив би подивитись усім?

– «Богемська рапсодія», «Дім, який збудував Джек», «Три білборди на кордоні з Міссурі», «Гніздо горлиці», «Достукатись до небес»... Одним словом, можна консультуватись зі мною щодо фільмів для перегляду. Правду кажу. Я відкритий для спілкування.

– Кіно чи театр?

– І перше, і друге. Це два окремих світи, в кожному з яких слід побувати. Ну це як спитати: «яйце чи курка?» (посміхається).

– Шекспір чи Карпенко-Карий?

– Я б перефразував: «Шекспір чи Леся Українка?», адже задіяний в постановках по п’єсам обох цих авторів. Саме Віктор Гирич довірив мені ролі Ромео і Лукаша. Грати найвідомішу історію кохання завжди цікаво і непросто. Так само, як і грати схожу історію, створену нашою видатною землячкою. Маю на увазі «Лісову пісню».

– Форма чи зміст?

– Зміст.

– Які риси найбільше ціниш в людях?

– Напевно ті, яких не маю сам.

– Що порадиш людям, які хочуть опанувати акторську професію?

– Не будувати «золоті гори». В цій професії треба вміти чекати і бути готовим їсти хліб з водою.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

8

Читати ще

Коментарі

Ната

Молодець. Бажаю успіхів.

ДІД

великий молодець!

Баба

Я вражена, хлопець реально молодець, але дуже цікаво, чи доведе справу до кінця - буде у нас новий альтернативний театр чи ні?

Льоня

Дуже хотілося б в це вірити. Ідея гарна. Чим більше театрів у місті - тим здоровіша конкуренція, відповідно і пожвавлення у культурному житті. Так, є Гармидер і це чудово. Але і йому має бути альтернатива.

Баба

Згідна!

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter