Заслужений перукар України Сергій «Чірік» розповів, чому не став священиком та чому досі працює у Луцьку

^{Текст: Ірина САСОВСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав’ярня-пекарня «Франс.уа»}

У березні цього року Сергія «Чіріка» удостоїли звання «Заслужений працівник сфери послуг України». Він відомий у Луцьку та й за його межами перукар-стиліст. У Hair Style Studio «Sergiy Chirik» наводять марафет зірки вітчизняної сцени та перші особи області.

Під час «кавової розмови» з «Таблоїдом Волині» Сергій поділився секретами успіху та розповів, як став перукарем.



– Що частіше п’єте: каву чи чай? Які маєте гастрономічні вподобання?

– Найчастіше п’ю каву еспресо, декілька філіжанок на день. Ранок, як правило, теж починається з кави. Натиснув кнопочку на кавоварці, й поки погуляли із собачкою, кава готова. Робочий процес також починається з кави, потім десь у другій половині дня після обіду теж випиваю чашечку кави. Чай вживаю дуже рідко. Ще люблю віскі, чоловічий напій.

Щодо харчування, то воно у мене класичне без будь-яких дивацтв і забаганок. Улюблена страва – смажена картопля, і це незмінно вже протягом багатьох років. Люблю червоний борщ. Коли десь із-за кордону повертаюся, стараюся першим ділом заїхати у якийсь український ресторан і з’їсти червоного борщику, це наше традиційне і ним смачно наїдаєшся.



– Чому обрали саме такий фах і ким мріяли стати в дитинстві?

– Мрії були різні, та й пробував себе у різних професіях. Так склалося у житті, що коли була нагода поїхати до Києва навчатися в училищі на перукаря, я її використав. Це відбулось 15 років тому. Коли я сказав, що хочу вчитись на перукаря, всі здивувались, бо тоді ще це була не дуже чоловіча професія. Так, випадково я потрапив у київський центр реабілітації інвалідів, де й навчався на перукаря. Був одним хлопцем серед дівчат у групі, але вже після першої стрижки я зрозумів, що це буде моєю улюбленою роботою.

За гороскопом я терези, а це зазвичай творчі люди – поети, художники, скульптори чи архітектори. Я розумів, що у мене того всього немає, але творчість таки є, і виявляється вона саме у цій професії. Я цим живу й отримую моральне задоволення, а коли бачу ще задоволеного клієнта, взагалі щасливий.



– Кажете, що пробували себе у різних сферах. Що це було?

– Маю освіту оператора ЕОМ. В свій час шукав себе і в духовному напрямку, навчався у семінарії. Згодом зрозумів, що це трошки не моє, бо я не зможу говорити людям одне, а в житті робити інше. Я не зміг би бути ідеальним священиком, відмовившись від усього, але зміг стати ідеальним у чомусь іншому.

Я з дитинства віруюча людина, стараюсь за можливості відвідувати храм і живу за принципом, що Царство Боже треба заробляти на землі, щоб після смерті було що сказати.



– Кажете, що після першої зачіски зрозуміли, що обрали правильний фах. Яка це була зачіска?

– До навчального закладу я ніколи не тримав в руках ні ножиць, ні машинки. До мене під’їхав хлопчина на інвалідному візку. Каже: «ми тут давно групу перукарів чекаємо, бо всі позаростали уже». А ми були першою групою перукарів. І питає: «а ти вже стриг когось?». Я: «так, пів-Луцька перестриг». А сам ніколи й нікого ще не стриг, з деякою пересторогою розгортаю інструмент. Він так перепитує: «ти точно вже стриг?» Я кажу: «точно!» «Ну то мені, будь ласка, з плавним переходом». Я кажу: «без проблем».

Підстриг його однією насадкою на 3 міліметра. Але хлопчина мене тоді підтримав, сказав: ну ти точно будеш хорошим перукарем. Його слова мене тоді дуже надихнули. Зачіска йому сподобалась, бо вже іншого виходу не було. Я кажу: «не переживай, я трошки ще повчуся, волосся відросте й зробимо тобі іншу стрижку».



– Хто клієнти вашої студії?

– Це різні люди – від дітей і студентів до чиновників і бізнесменів. Я не люблю говорити персоналіями. Як правило, це люди, які мають смак, цінують стрижку і їм важливо гарно виглядати. Ще коли я вчився, нам говорили: «ніколи не звертай увагу, хто сів у крісло, для тебе всі мають бути однаковими і мусиш завжди робити якісну стрижку». Найкраще винагорода, це коли люди повертаються.

У салоні ми працюємо не лише із зачісками, але й повністю займаємося стилем. Є клієнти, яким допомагаємо навіть у крамницях вибирати одяг. Працювали і з зірками. До прикладу, коли Олег Скрипка і група «ВВ» вперше виступали у Луцьку, за моєю рекомендацією співак обстриг біле волосся й більше не фарбувався, коротка рівномірна форма зачіски збереглась й до сьогодні. Серед зіркових клієнтів також – Сергій Притула й Анастасія Приходько. Як правило, зірки нас знаходять за рекомендаціями київських стилістів.



– Який ви керівник?

– Як керівник я цілком лояльний до працівників і входжу у будь-яке положення. Однак, я суворий щодо якості стрижки. До кожного з майстрів у салоні я підходжу, даю поради та контролюю роботу. Клієнти, які обслуговуються у моїх майстрів, не виходять із салону, поки я не підійду й не перевірю.

У салоні працює 5 людей. Колектив невеличкий, але ми дуже стараємося і справляємося. Я намагаюсь робити все для того, щоб люди приходили на роботу із задоволенням і радістю, а не тому, що треба.



– Яким має бути професіонал, щоб працювати у вас?

– За 15 років у нас вже декілька разів змінювався колектив, багато колишніх працівників працюють нині за кордоном, хтось відкрив власні салони. За 15 років моєї діяльності було близько 60 учнів. Десь два роки тому, у нас знову повністю змінився колектив. Зараз усі спеціалісти молоді, але досить перспективні.

Для того, щоб у нас працювати треба бути, перш за все, творчою особистістю. Тоді все буде гаразд.



– Мабуть, і у вас були можливості працювати за кордоном чи принаймні у Києві. Що тримає в Луцьку?

– Пропозицій і справді було дуже багато, і на сьогодні вони продовжують поступати, але, так, я все ще у Луцьку. Справа в тому, що я один син у мами, а моя мама – це святе, і я за жодних обставин не можу її залишити. Це одна з головних причин, чому я досі в Луцьку.

А за кордоном і у Києві ми буваємо дуже часто. Мене запрошують на майстер-класи. Минулого року протягом майже шести місяців ми їздили у Варшаву, аби допомогти з відкриттям «bar ber shop». Ми проводили семінари, давали майстер-класи, навчали польський колектив. Тепер салон успішно працює і ми туди заїжджаємо, як гості.



– Нещодавно ви отримали нагороду від Президента України. Завдяки цій події, багато хто дізнався ваше справжнє прізвище. Звідки з’явився псевдонім «Чірік»?

– У пострадянські часи стрижка коштувала 10 гривень, червонець – «чірік». Так якось і пішло. Але, направду, то ще із дитинства, зі шкільних часів, звичайно, пов’язано із прізвищем. А потім ще й підкреслилось червонцем за стрижку.

Щодо нагороди, то вона стала досить несподіваною для усього колективу. До неї було чимало нагород і від обласної та міської ради. Це не випадково, бо ми завжди намагаємось у місті щось організувати, провести якісь семінари чи навчальні проекти для студентів училищ, що знаходяться на теренах Волинської області.

Багато майстер-класів проводимо для перукарів зі стажем. Найбільший наш майстер-клас зібрав у будинку культури Луцька більше 350 перукарів зі всієї Волині та сусідніх областей. На майстер-клас приїздив тоді один з найсильніших українських перукарів Володимир Тарасюк зі своїми викладачами академії.



– Хто стриже Сергія Чіріка?

– Мої учні. Я їм цілком довіряю, але кожна стрижка для них, як екзамен. Безумовно, вони переживають, але я цілком задоволений їх роботою. Коли я працював сам і не було учнів, їздив стригтися до викладачів у Київ. Учні ж стрижуть мене по черзі: кожен місяць хтось інший. Для них то є свого роду навіть предмет гордощів – постригти шефа, щоб він був задоволений. Звичайно, вони не роблять це безкоштовно. Обов’язково отримують на чай. Власне, кількістю чайових і визначається якість стрижки.



– З ким складніше працювати: з чоловіками чи жінками?

– Багато залежить від клієнта, але і з чоловіками, і з жінками працювати важко. І одні, і другі вимагають якості. Чоловічі стрижки дещо складніші, адже потрібна філігранна точність. Якщо у жіночій стрижці десь волосинку не достриг, вона може сховатись у масі зачіски, й помилки ніхто не помітить. Чоловіча ж стрижка такого не допускає.

Саме тому, чоловічому майстру легко стати жіночим, а от навпаки – це вже дуже складно. Навіть у навчанні спочатку йдуть чоловічі стрижки, а потім вже жіночі. Я більше працюю з чоловічими формами, бо це швидше, на жіноче волосся мені трошки не вистачає терпіння. Хоча, якщо короткі форми, то я працюю й з жінками.



– Кажуть, що перукар – це свого роду психолог. Часто доводиться вислуховувати історії «з крісла»?

– Так. Мені навіть свого часу довелось студіювати психологію у нашому національному університеті, адже люди бувають різні. Перукар – це психолог однозначно, бо клієнти приходять різні, з різним настроєм. Головне – вміти слухати й вчасно переключитись на іншу тему й іншу історію, що, зазвичай, буває щогодини. Ну і, однозначно, зберегти ту історію, яку розказав клієнт, у таємниці.

Також важливо в кінці дня, коли цих історій назбиралося вже дуже багато, вміти правильно розгрузити голову.



– Яким є для вас ідеальний відпочинок? Часто ходите у відпустку? Як відпочиваєте після роботи?

– Намагаюся раз на півроку десь відпочивати: або активний відпочинок десь у горах, або більш пасивний – на пляжі полежати, поніжитись на сонці. Стараюсь працювати і вчасно відпочивати, бо без відпочинку дуже важко. Я люблю подорожувати, пізнавати щось нове, тож відпочинок – це завжди неймовірна радість.

Останню відпустку провів в ОАЕ. Дуже сподобалось і я просто в захваті від того, що можна зробити з піску, давши волю архітекторам.

Додому я повертаюся, зазвичай, дуже пізно. Салон у нас працює до останнього клієнта. Звичайно, є певний графік, але є люди, які працюють за таким же графіком, для них іноді затримуємося. Коли повертаюсь додому, першим ділом стараюся взяти собачку й прогулятися з нею, подихати свіжим повітрям. Така от в мене потіха.



– А як звати песика, якої він породи?

– Це той-тер’єр Рональдо, живе у мене вже чотири роки. Взагалі, дуже люблю тварин. Перед Рональдо був котик, а перед ним – теж собака. І зараз повернувся до собаки, бо це – найкращий друг.