«Це не завжди кайфова робота, інколи ти сивієш», - «Організатор року» Євген Тихонов

22 Лютого 2018

Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА

Текст: Оксана ФЕДОРУК

Наприкінці 2017 року “Таблоїд Волині” підбив підсумки народного рейтингу «Ай, Молодець!». У ньому наші читачі обирали кращих із кращих лучан у різних сферах та номінаціях. Беззаперечним лідером у номінації «Організатор року» став директор Tikhonov сoncert and event agency Євген Тихонов, за плечима якого - десятки організованих вечірок, корпоративів та концертів.

У чому полягає робота організатора, чим дивують райдери зірок, хто із них найдорожчий та з ким Євгену доводилося пити 100 грам - читайте у нашому інтерв’ю.

Євгене, як Ви поставилися до того, що наші читачі обрали Вас «Організатором року»?

– Я знав, що є така нагорода і така номінація, але особливо не слідкував. Але цим зайнялися менеджери з моєї команди, створили на Facebook навіть групу спеціальну. Андрій каже: «Ну от ми там виграємо». Кажу: «А що дають за це? Як “Загорецька” колись питала: «А що тут можна виграти? Можна виграти кубок? Нє? А грамоту? А медаль? А гроші? Класний у вас кубок!» (сміється, - авт.).

Але якщо чесно, то завжди хочеться перемагати. Класно, що є такий рейтинг, класно, що ми виграли. Це ж завжди добре, коли виграєш, коли до тебе дзвонить Тоня Матвієнко і каже: «Я тебе вітаю!». Я кажу: «З чим? З тим, що у нас буде тур?», а вона: «Ні, з тим, що ти виграв». Круто, люди читають це.

Менеджер Ірини Білик теж писав мені «С новым годом! И поздравляю тебя с победой!». Ми думаємо, що якась молекула в цьому концертному бізнесі України, але, як виходить, - ні. Цікавляться, вітали багато хто і це приємно.

Для людей, які не в темі: як би Ви коротко описали професію - організатор. У чому полягає Ваша робота?

– На перший погляд здається, ніби це все дуже легко. От ти подзвонив: «Альо, тьотя Оля Полякова, здрастє! Скільки ви коштуєте?». Вона каже: «Ну, я коштую стільки-то». Ти кажеш: «Харашо». Дзвониш в драмтеатр, так люди думають, мабуть, і кажеш: «Мені от цю дату!». І вони кажуть: «Звичайно, вона була вільна спеціально для вас! 14-те? День закоханих? Канєшно! Ми для вас тримали її!».

А насправді це трохи важкий процес. А тим більше зараз, коли в нас в країні така ситуація...

Взагалі є два формати концертної організації: ти можеш робити концерт сам, на гонарар, а можеш - “на касу”: коли організація робить тур артисту, наприклад, 40 містами, і вони реально загинаються і не встигають, вони звертаються до організаторів на місцях. Попрацювати з ними “на касу” - це означає вони закривають всі рекламні витрати, витрати по райдеру, оренді майданчика і т. ін. І від суми за продані квитки організатор отримує певний відсоток.

Завжди потрібно думати, хто в тренді, хто піде, хто не піде, прораховувати зал, скільки він може тобі принести, скільки тобі треба продати, щоб ти вийшов в нуль, скільки відсотків залу тобі треба продати...

Про «в плюс» не йдеться?

– Ну взагалі в організаторській та концертній організації є два - плюс і мінус. Якщо ти в нулі - то це плюс, якщо в мінусі – то вже перейшов межу. Я вам скажу більше: у мене в агентстві на один концерт ми тратимо в середньому від 15 до 25 тисяч гривень, то якщо я його проводжу в нуль і в мене є гроші віддати артисту, заплатити за зал, віддати відсотки від продажу, бо ж кожна людина, яка продає квитки (чи це сайт чи адміністратор) мають відсоток, і як можеш розрахуватися, просто сісти в машину і не думати, де перепозичити – то це вже добре.

Наш бізнес – лотерея, я вам так скажу. Не завжди ми заробляємо гроші. Бізнес починає заробляти тільки тоді, коли вже є якась чуйка і ти можеш зрозуміти, як себе веде те чи інше місто. Коли ти відкриваєш нову територію, вона для тебе завжди невідома. Це не завжди кайфова робота, інколи ти сивієш.


Ви пам'ятаєте свій перший концерт, перший досвід?

– Я працював менеджером Олега Скрипки, тому, мабуть, якісь перші концерти були там. До цього працював колись і в «Севені» арт-директором, і в «Голлівуді», і в «Панорамі» директором і арт-директором, і в «Сінатрі»...

А якщо не в нічному клубі, а концертний майданчик?

– Це була Світлана Тарабарова. Ми невеличкий тур зробили їй: Луцьк, Рівне, Ковель і ще якесь місто. Це був перший професійний концерт. Бо коли ми в Скрипки працювали, то багато робили: і концерти, і фестивалі «Країна мрій», «Країна мрій різдвяна».


Якщо порівняти з тим першим концертом і зараз: щось змінилося? У чому, можливо, тоді прорахувались, а от вже зараз знаєте, як потрібно зробити?

– З досвідом ти, як мінімум, знаєш, що йде по рекламі, а що ні. Тоді ми ще не знали рекламних нюансів - що можна, що не можна, що діє, що не діє, де можна попросити знижку, а де можуть тобі зробити безкоштовно.

На сьогодні можу сказати, що для мене відкрилось на 500% більше, напевно, безкоштовної реклами. Тоді я цього не бачив і не знав, а, виявляється, багато де можна мінімально витратити щось , а воно дасть тобі колосальний ефект.

Взагалі у мене є мрія - зробити на машині якусь розтяжку величезну, з анонсом, їхати і всі, щоб бачили її.

В одному зі своїх інтерв'ю розповідали, що професія ведучого Вам сподобалася, коли захопилися роботою Ігоря Корнета, бо тоді подумали, що це - найкраща робота, яка може бути. Так все і почалося?

– Так, Ігор Корнет працював ведучим на дні народження, де я відпочивав. І я йому сказав: «Чувак, ти так класно ведеш, давай навчиш мене?». А я тоді продавав сиров'ялене м'ясо, на Рівненську область їздив, це була моя робота перша...

Далеко не творча...

– Зовсім.

Він каже: «Ну то приходь!». Скажу чесно, що я дуже рідко беру після того мікрофон в руки, хоча багато де відпрацював і МС, і ведучим, і два весілля провів у своєму житті. Це дуже класний досвід. Я у будь-який момент можу, коли в когось пропаде голос, вийти на сцену і закрити питання.

Колись на фестивалі «Країна мрій» було так, що артист, який виступив, оголошує наступного артиста. І тут хтось пішов зі сцени, не оголосивши наступних, і ніхто не знає, що треба робити. А це «Країна мрій» літня, там десятки тисяч людей. Ну, виходжу я і кажу: «Привіт, Країна мрій!». І вони там всі «Аааааааа!...». Я уявляю, що відчуває артист, це настільки круто! Кажу: «Ну що, вам сподобалось?... Дааа? Вітайте наступних артистів!». І ці 15 секунд на сцені - просто нереально! Виходиш, а на тебе дивляться 50 000 людей чи 20 000 людей, неважливо скільки, головне, що не троє (сміється, - авт.). Дивишся на них, а вони такі заряджені, класно, тепло!

Без цього досвіду я б не почав робити концерти. Ігорю дякую велике! Він молодець, він мене підштовхнув і навчив.

– Згадали про Олега Скрипку. А як Ви з ним познайомились, як почали співпрацювати?

– Це вийшло випадково. Антон Фокін, з нашого міста хлопчина, він із ним познайомився у нічному клубі «Золото», куди ВВ приїхали після корпоративу. Ми разом погуляли всі з ними, роз'їхалися, а в Антона зав'язалась якась своя штука з Скрипкою. А Олег тоді розпустив свій менеджмент і запропонував Антону стати його менеджером. Антон підтягнув одну людину, другу і так вийшло, що підтягнули мене в ту команду.

Нас було четверо людей, і всі з Луцька. Як казав Скрипка на фестивалі «Рок Січ» - «луцька банда». Олександр був концертним директором, Антон Фокін був тур-менеджером і правою рукою, людиною, з якою він завжди радився, він і досі ним є, Павло був піар-директором, а я був просто менеджером, бо останній прийшов і в них побільше досвіду було.

Ви тоді переїхали до Києва?

– Я тоді вже жив певний час в Києві, а потім почав на нього працювати.

Ми дуже класно працювали, фестивальний досвід просто божевільний. Уже тоді я вмів, знав і розумів, з чого складається весь концерт, рекламний бюджет, побутовий і технічний райдер, майданчик, оренда. Досвід дуже хороший. Це те, чого багатьом організаторам треба повчитися. Бо фестиваль на 50 000-60 000 людей робило 8 осіб.

А ще я для себе там відкривав такі поняття як роялті, авторські права. І на той час я зрозумів, що немає у нас авторського права в Україні взагалі. То не про нашу країну...

Що найбільше запам'яталося в роботі саме зі Скрипкою?

– Він кожного з хлопців якось по-особливому називав – Антонич, Сашич, Пашич... На мене казав Женіч.

Що запам'яталося? Те, що людина, яку ти бачиш на сцені, по телевізору, здається, якоюсь далекою, а в житті - доволі проста, має гарну сім'ю. Запам'яталось, як ми йому протягували інтернет, бо він жив в такому місці, де дротового інтернету не було, і ми якісь вишки шукали, це була ціла супертехнологія. Я місяць боровся з тією проблемою (посміхається, - ред.).

З ким із зірок ще товаришуєте? Тоню Матвієнко вже згадували...

– З Арсеном Мірзояном ми вітаємось. Я товаришую зі Світланою Тарабаровою і її чоловіком Олексієм. Ми часто списуємося, вітаємо один одного на дні народження, на свята різні.

З багатьма в гарних стосунках, але так, щоб сказати, що вже геть товаришуємо і один одному кумами є, - такого немає. Просто можемо когось привітати зі святом, хтось тобі відповість. Скажімо, з Вікторією із Неангелів інколи після концертів переписуємося, вітаємо один одного зі святом. Є люди різні, є справжні, є несправжні артисти. Є ті, хто придумує собі якісь образи і в тих образах живуть.

А з ким із зірок випивали 100 грам?

-Ну, з Олегом Скрипкою... Але Олег п'є тільки вино, і то - дуже рідко.На той час, як ми працювали в Києві, на фестивалях були і Фагот з ТНМК, і багато...

Сиділи в компанії Борисюка і Сумської, вона, звісно, пила чай. І з Паперним Євгеном, моїм тезкою. Він дуже класний. У нас два роки тому була вистава «Сублімація кохання». Вони там троє грають. І зараз ми їх знову веземо. Тоді у нас за десять днів був аншлаг. Пам'ятаю, ми тоді з Паперним сіли в “Дяді Піці” повечеряти, то Борисюк з Сумською пили чай, а ми з Паперним випили 50 грам за успіх.

З Притулою, з “Вар'ятами”, йому вдалось створити якусь таку душевну атмосферу, атмосферу друзів між собою, що аж пузо болить після них дуже сильно.

Та багато з ким, але такого, щоб ми прямо напивалися в “зюзю” не було. Як правило, артисти мало п'ють, а більше їхні менеджери чи їхні музиканти. У Світлани Тарабарової дуже класні музиканти, ми з ними якось дуже класно відірвались. З деякими до цих пір спілкуємось і обіцяємо один до одного приїхати на шашлик, але в кожного свій графік.

Ви вже досить багато зірок привозили до Луцька, можете сказати, з ким було найпростіше працювати, а з ким виникали найскладніші моменти?

– Із зіркою, як правило, взагалі можеш не спілкуватися. Ти домовляєшся з менеджером, бо артист в принципі нічого не вирішує, він тільки каже, що хоче чи не хоче.

З Притулою, зі Скрипкою легко, бо ж знаю їх. Та з більшістю легко. З хором Верьовки дуже легко, їхній керівник Ігор Володимирович - дуже крутий чувак.

Важко, напевно, було з менеджментом Міхалка, а от з ним добре. Він дуже цікавий дядько, бігає щоранку, не п'є, не курить, змінив своє життя. З менеджментом Неангелів важко, бо там досить сувора компанія, а з ними легко, дівчата доволі прості.

Хто найдорожчий серед всіх артистів, які були в Луцьку?

– З тих, що я привозив?

Так.

– Є пару топів. Той самий Олег Скрипка і Наоні оркестра недешеві, бо приїжджає автобус 60 людей оркестру і Олег теж вже більше 25 років на сцені, зрозуміло, що не може коштувати дві копійки.

Неангели, привозив їх “Портсіті”, але організовував я. Міхалок доступний, але не скажу, що геть дешевий. Полякова доволі нормально вартує...

А скільки?

– Від 10 000 до 13 000 доларів. Нангели теж просять від 10 000 доларів. Можу сказати, що Ден Балан коштує 15 000 доларів. Доволі адекватна ціна. Найдорожчий квиток коштував понад 1400 гривень, це поки найдорожчий у Луцьку, але люди вже готові йти на таких зірок. Бо до цього найдорожчою була Тіна Кароль, де квиток коштував 1050 гривень.

15 000 доларів цінять себе Мозгі, Время і Стєкло. Діма Монатік вже навіть не знаю, скільки коштує, але дуже хочу зробити йому невеличкий тур, і ніяк не можемо ми графіком зійтись.

А кого ще мрієте привезти?

– Ну от ведемо переговори про “Машину времєни”, коли наступного разу вони будуть у Львові чи Києві, хотіли б зробити невеличкий тур. Ніно Катамадзе хочу привезти в Луцьк, це не мрія, це по факту. Вахтанга Кікабідзе, зараз про це говоримо. Будемо робити стовідсотково тур невеликий маленькими містами солістів хору Верьовки.

Взагалі дуже хочу встигнути провести концерт Вєрки Сердючки. Я одного разу допомагав організовувати корпоратив, де виступала Сердючка, давно, ще до війни, до Майдану. Данилко дуже приємний у спілкуванні. Зараз він не виступає, і це правда. Він відмовляє навіть у 90% корпоративів.

“Сплин”, “Би-2” дуже хочу зробити, дуже круті вони мені, а з симфонічним оркестром - це просто бомба.

Ще дуже хотілось би зробити “Квартал 95”. Чекаємо від них відповідь вже більше двох місяців. Мені дуже подобається їх формат, дуже імпонує Зеленський і Кошовий.

Будемо експериментувати. В кінці весни дуже хочу привезти виставу з Бабкіним, називається «Дракула».

Багато хто не хоче до Луцька їхати, бо маленькі зали. Треба хоча б тисячник, а в «Промені» - 769, драмтеатрі - 781 місце, в «Порт сіті» площа дозволяє, але там не хочуть здавати в оренду нам. Того ж Монатика можна було б туди привезти. Але, я думаю, якщо все вдасться, в майбутньому воскресимо «Трьошку» як концерт-хол і зробимо, як у Львові «Малєвіч». Туди влазить 2,5 тисячі людей, будемо відкривати її 2 рази в місяць. Ми зараз думаємо над цим, проектуємо, дизайнери роблять макети.

Ми потрошки закриваємо західну Україну - Івано-Франківськ, Львів, Мукачево, хоч і є маленькою організацією порівняно. Тернопіль зараз опрацьовуємо, Хмельницький і потрохи виходити будемо на центральну Україну: Житомир, Вінниця.

Чим дивують райдери артистів?

– У більшості вони всі схожі один на одного: дзеркала на повен зріст, ванни, 90 чи 70-сантиметрові троянди. Дзеркало просили одного разу незвичайне, яке нібито робить людину красивішою, або, наприклад, рожеву постіль. Подушки зазвичай несинтетичні чи ковдри.

Просили виноград особливий, без кісточок, то нам із Києва передавали. Золотих чи нових унітазів не просили, але якось просили, щоб туалет в готелі з вікном був.

Є вимога, щоб у машині була вимкнена музика, обов’язково. Раптом, артист може почути свого конкурента і в нього може пропасти настрій. Машину найчастіше просять бізнес-класу.

Колись в Києві приїжджала одна зірка, то в неї була вимога, щоб на стінах висіли картини Далі. І щоб не було багато світла, то ми викручували лампочки.

Одним із найдивніших було прохання о 4 ранку принести в ліжко какао. А от хлопців чи дівчат поки не замовляли (сміється).

А самі яку музику слухаєте, чий концерт хотіли б відвідати не як організатор, а як звичаний відвідувач?

30 Seconds to Mars будуть в Києві, не скажу, що хочу, але поїду. На «Ленінград» хотів би потрапити, на «Би-2».

Але скажу чесно, взагалі не слухаю музику, ні на телефоні не маю, ні в машині, ні флешки, ні диска. Дивлюсь більше фільми, більше кіноман. Колись скачав аудіокнигу, але через секунд 15 заслухався і в'їхав в інше авто. Тому не слухаю.

У січні у Вас був день народження, з чим ми також вітаємо. Знаю, що одного раз для Вас підготували ну дуже цікавий сюрприз. Як святкували цього року, що подарували?

– Ми побудували з дружиною будинок і перед Новим роком в’їхали до нього. Живемо у Липлянах, за Вишковом, масив має назву «Голлівуд». І перед Старим Новим роком до нас прийшли сусіди, в них є така традиція - щедрувати, вітати, грошей не беруть, просто для настрою, щоб посвяткувати. І вони взяли нас із собою, ми за ніч обійшли мільйон хат, нащедрувалися, а потім вдень ще й напосівалися, мене посвятили в липлянці і тепер я там вже свій, місцевий, сусід.

То після цих святкувань мій день народження настав доволі сумно, я вже навіть думав обійтись, але зібрав найближчих, друзів, ми посвяткували у «П’ятниці» на ГПЗ, тихо, спокійно.

Що дружина подарувала?

– Парфуми, Hermes. Це вже традиція. Коли вона мені їх перший раз подарувала, то сказала: «Це парфуми мільйонерів. Я впевнена, що в майбутньому ти ним станеш».

Власники «П'ятниці» подарували мені дрель, бо я сказав, що вже як справжній господар, який має власну територію, вже повинен мати, чим посверлити. Колись я дуже хотів на день народження макбука чи соні плейстейшн, а зараз - дрель і шуруповерт.

А як змінилося ваше життя після одруження? Вдається поєднувати з роботою?

– Зараз до нас почало звертатися багато інших людей, які просять організувати їм концерти. Тому ми набираємо величезні навантаження.

Зараз ще трохи встигаю, а от наступних два місяці буде важкувато. Бо є такі тури, коли треба їхати далеко і надовго. І коли ми обговорювали з дружиною плани на наступні місяці, то я би не сказав, що вона дуже зраділа, що мене не буде вдома тиждень чи кілька днів. Але вона розуміє, що така робота.

Як ви познайомилися?

– На корпоративі. Я працював арт-директором «Базиліків», вона прийшла зробити замовлення. А тоді був великий наплив корпоративів, адміністратори не справлялися інколи і я почав приймати замовлення. І ми з нею раз поговорили, другий раз побачились, поговорили. У нас була одразу спільна тема Одеса - бо я там вчився, жив, а вона там часто бувала по роботі чи відпочивала. Ось так ми переписувалися у Facebook, сходили в кіно, потім вгості - і все.

Чим вона Вас причарувала? Які риси в ній найбільше сподобалися?

– Ой, та вона взагалі циганка! Подивіться - смаглява, очі чорні! Точно причарувала (сміється). У мене були різні стосунки - і півроку, і два, і три. А з нею ми позустрічалися менше 3-х місяців і одружилися. Ми тільки почали зустрічатися, я одразу при всіх сказав, що це моя дружина. Друзі питають, що у вас нового, а я: «Та нічого, весілля в нас». Вона тоді не повірила. І поки ми не подали заяву в РАЦС, мабуть, серйозно не сприймала.

Потім сказали, що за рік побудуємо будинок - так воно і сталося. У нас чудовий тандем: я кажу - вона робить, вона каже - я роблю. Вона теж не завжди вдома, бо багато роботи і відрядження часто бувають. Але все нормально, поки молоді - треба працювати, потім відпочиватимемо, як пісок буде сипатись.


Ще розкажіть трохи про плани Tikhonov сoncert and event agency.

– До 8 березня у Луцьку буде у Луцьку вистава «Сублімація кохання».

У квітні плануємо привезти Тоню Матвієнко із симфонічним оркестром, українська класика плюс її твори нові. Ірина Білик буде, Могилевська.

Є багато концертів, які ще в процесі обговорення. Наприклад, тур солістів хору Верьовки невеликими містами. Із The Hardkiss ведемо перегвори. Онука і Наоні будуть у Львові, хочемо і до Луцька привезти.

Ще буде тур «Ліги сміху», Притулу обов’язково, Бабкін із виставою «Дракула» в кінці травня. Хотілось би до літа 2018-го зробити кілька концертів Монатіка, також має бути кавер-гурт АСDC. Юра Горбунов створив свій проект #ШОУЮРИ - такий гумористичний ресторанний проект. Теж було б цікаво його привезти. Ось такі плани до літа.

БЛІЦ

Море чи горе?

Море

Фільм

“Хатіко”. Дивлюся його завжди і плачу. І кажу собі: «Напевно, я ще людина, якщо можу плакати».

Алкогольний напій

З останніх пір - джин і мартіні.

Улюблена страва

Картопля смажена, тістечко «Картопля», свинні вуха, тісто свіже і колись варену шкурку мама варила. Я такого, правда, сто років не їв. Але зараз би шкурку чи варену, чи сиру з’їв би. Якийсь взагалі «ізвращєнєц»

Фейсбук чи інстаграм

Фейсбук

Найкрасивіше місце, де доводилося бувати

Пляж, який вночі зникав, а вдень з’являвся. Це було в Єгипті, поблизу Хургади

Улюблене місце в Луцьку

З 2 грудня - наш будинок. Не хочеться з нього навіть виходити, кайфово мені вдома.

Найбільша мрія

Хочу дитину!





***

Передрук без згоди "Таблоїда Волині" заборонений

16

Читати ще

Коментарі

Лучанин

Молодець, Женя! Старається шось зробити, розворушити трохи той Луцьк. Повага!

Лучанка

Це хто такий?

До лучанки

Той, хто організовує практично усі концерти і вистави у Луцьку

Вася

Тихий, ты молодец!

Коля

Піар

Сашка

Женіч красава!!!)))

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter