Співачка Тетяна Власова: «Якби могла, то проводила б із чоловіком 24 години на добу»

18 Квітня 2018

Текст: Юлія ФІНКОВСЬКА

Фото: Юлія ФІЛІРОВСЬКА

Настрій: Ресторація «Бравий Швейк»

Вона – маленька солодкоголоса пташка українського року, яка живе так, як підказує їй внутрішнє відчуття. Безмежно закохана у свого чоловіка, смачну їжу, добру музику і цікаві книги.

Вокалістка столичного гурту «АССА» Тетяна Власова розповіла «Таблоїду Волині» в рамках рубрики «Кавова розмова» про те, що хто в їхній родині смачно готує, як сприймає хейтерів та критику, а також по-секрету відкрила, що допомагає не втрачати рівноваги і чи слухає Олега Винника.

***

Традиційне питання кавової розмови: чай чи кава?

Кава. Однозначно кава. Якщо я вранці не вип’ю кави, то не людина, причому абсолютно байдуже, о котрій мій ранок починається, навіть коли в обід, мені все одно необхідна кава. Я неправильний кавоман, бо в принципі нема особливого значення, що то за кава, не дуже розрізняю якісь сорти. Головне, щоб там був кофеїн! Мій рекорд – 5-6 чашок за день.

У нас зараз уже передвечірня пора. Яким має бути ідеальний вечір Тетяни Власової?

Насиченим і продуктивним. Вечір, у який я просто лежу і нічого не роблю, не можу зарахувати до своїх вдалих. Я нудна людина, бо люблю усе планувати, так відбувається і з відпочинком. Іноді хочеться зірватися з чоловіком і кудись поїхати, ми навіть буваємо на вокзалі, дивимося розклад потягів для спонтанної мандрівки, але внутрішній раціоналіст одразу питає мене, де ми будемо жити, що робитимемо. І повертає нас додому.

Що виводить із рівноваги?

Людська безвідповідальність, під яку я не можу прилаштуватися. Коли щось іде не так через причини, на які я не здатна вплинути, то почуваюся не дуже адекватно. На щастя, я дуже швидко заспокоююся.

А як прийти до себе після цієї «точки кипіння»?

Гумор допомагає, рятуюся ним завжди. І коли все зрештою стає на свої місця, розкладається на полички в голові, тоді я можу видихнути і все знову стає гаразд.

​​​​​​​

Чи співаєте у дУші?

Так. Я завжди і всюди щось собі наспівую, тому душ не виняток. Скажу більше, у душі я навіть багато текстів пишу. Мугикаю собі найчастіше якісь просто мелодії, часом окремі рядки пісень. Натхнення приходить нізвідки, коли, наприклад, миєш голову чи збираєшся кудись вранці.

А бували екстремальні ситуації написання віршів?

Часто буває, коли чоловік уже спить, прокидається наш щурик Чуча, бо вона нічна тваринка, а я пишу. Це той особливий час, коли ще не спиш, але вже не почуваєшся зовсім бадьорою, і в процесі засинання приходить якась крута мелодія чи рядок. Тоді я тихенько беру телефон і щось записую чи тихенько наспівую, аби не забути до ранку. Мабуть, уже десь 100 таких «намугиканих» записів зібралося.

Так багато згадок про чоловіка… А як ви познайомилися?

У нас така довга історія… Познайомилися через інтернет-оголошення, коли Діма шукав вокалістку для свого тимчасового музичного проекту. Ми почали листуватися, потім я прийшла на репетицію і я одразу зрозуміла: «О-оу, щось буде!». Він мені справді сподобався дуже одразу. Загалом то він надсилав мені своє відео з виступу, я теж кидала фото, словом попередній кастинг ми одне в одного пройшли (сміється – авт.). Він каже, що у нього теж все з першого погляду відбулося. Якось ми просто відповідаємо ідеальним картинкам одне одного. От я собі з дитинства уявляла, яким буде мій чоловік, і от він приходить і зустрічає мене. А ще йому подобаються дівчата в окулярах, я їх не постійно ношу, але тоді під час зустрічі витягла їх із сумочки і підкорила його назавжди (сміється – авт.). Уже того проекту немає, але з того часу ми почали багато спілкуватися і в якийсь момент я зрозуміла, що день починається з очікування, коли Діма напише. А десь через місяць ми почали зустрічатися. Згодом музикою ми зайнялися на серйознішому рівні, і вже 5 років як одружені.

Хто був автором назви гурту «АССА»?

Творчою частиною і раніше, і зараз займаюсь я. Ну, так завжди: у мене безліч ідей, а Дімі залишається тільки з ними змиритися і разом практично все втілити. Ми хотіли, щоб назва була звучною, короткою, щоб легко було скандувати на стадіонах, оскільки творчі плани у нас серйозні. А мені хотілося, щоб там була літера «А», бо вона нібито перша, така впевнена і горда. Це абсолютно не пов’язано ні з фільмом, ні з грузинським танцем, ні з чим іншим, просто класне слово.

Якщо подружжя займається однією справою, це радше допомагає стосункам чи заважає?

Чула абсолютно полярні думки з цього приводу від пар акторів, співаків, музикантів. А от мені кайфово, мені класно, бо якби була змога, то я б з чоловіком проводила взагалі 24 години на добу. Коли Діма поруч – це мій абсолютно комфортний, природний і гармонійний стан. Щось разом вирішувати, кудись іти, працювати і відпочивати удвох – це ж чудесно. Звичайно, через те, що ми подружжя, рідні люди, то ми й сваримо одне одного більше, ніж інші. На секундочку, не більше. Ми займаємося однією справою і це ще тісніше об’єднує.


Але творчій людині необхідний особистий простір, хіба ні?

Так, але мені його вистачає. По-перше, це 2 години вранці. Хоч я сова, але намагаюся прокидатися якомога раніше, бо що раніше почнеш день, то довшим і продуктивнішим він буде. Намагаюся прокидатися не пізніше 6-тої, зараз ще з’явилися заняття в автошколі та курси англійської. Так-от, мої законні спокійні 2 години – це повільно випити кави, зібратися з думками, подивитися гарний серіал чи фільм, а тоді налаштована на активний день. Цього часу для себе мені цілком вистачає. Взагалі, я соціопат, мене лякає, коли довкола багато людей. Навіть на концерти ходжу рідко і ніколи не протискуюся наперед крізь натовп, бо погано почуватимусь. Тож мій природний стан, коли поряд Діма. Не знаю, звісно, як йому від цього, може, він би тут сидів і розказував, ох, коли вже ця Власова відчепиться (сміється – авт.).

А в гурті ділиться робота на чоловічу і жіночу?

Як би ж то якісь поблажки! А то тягай, Таню, свою «піаніну» сама (сміється – авт.). Якщо серйозно, то я за гендерну рівність , тож рівний розподіл обов’язків – це нормально. Звичайно, що якусь дуже вже фізичну працю роблять хлопці, бо вони все ж сильніші фізично, але якби треба було, цілком могла б їм допомагати.

​​​​​​​

Ти зізналася, що не дуже вправна у кулінарії, а чоловік нещодавно став кулінарним відеоблогером. То у вашій сім’ї кухнею займається Діма?

Я взагалі не готую. Готує Діма, а я мию посуд, ми якось так поділили. Колись я трохи соромилася того, що не вмію готувати, а зараз кажу прямо, нема чого приховувати. Мені це просто нецікаво, а змушувати себе робити те, що нецікаво, завжди складно. Коли я навчалася у школі, мама мене ніколи не примушувала це робити, у мене було безліч справ і гуртків, тож зайнятися було чим. В гуртожитку я лінувалася собі готувати. Могла посмажити картоплі, але вона була несмачна. До Діми я перебивалася з хліба на воду, з води на хліб (сміється – авт.), а згодом все саме собою влаштувалося. Діма справді смачно готує і що найголовніше для мене – йому це подобається. Якби я бачила, що його це дуже напрягає, то взяла б себе в руки, поплакала на кухні і приготувала цей клятий борщ. А оскільки готування для нього – це спосіб релаксу, то всі задоволені.

Із кулінарним відеоблогом була його ідея, а я її абсолютно підтримала, бо ж скільки можна приховувати від людей цю смакоту! Коли ми знімали заставочку до блогу, то я була прямо-таки режисером, а ще я раджу, як правильно проставляти теги чи давати назви, бо більше на цьому знаюся.

Тепер дуже очікуване питання: яка ж улюблена страва?

Я так люблю поїсти! Аж не можу виокремити щось одне. Ну, найбільше люблю все таке, знаєш, шкідливеньке, жирненьке. Смажена картопля , найкращий в світі борщ і шарлотку, які готує Діма. Подобається домашня їжа, без всяких фуа-гра. Звичайно, я себе дуже в цьому обмежую. Якби мені дали волю, я б їла тільки булочки! А так тільки гляну на випічку і вже відчуваю, як в мене ростуть щоки. Винагороджую себе булками після концерту.


​​​​​​​

Обмеження у булочках, а які ще секрети краси?

Я за те, що коли дівчина гармонійна з собою і світом, вона добре почувається внутрішньо, то все це обов’язково віддзеркалюється на обличчі. Якщо я розумію, що переїла пельменів і набрала зайвих 2-3 кг, то намагаюся одразу над цим попрацювати. Великий секрет, який вже зараз не буде секретом: колись я важила на 16 кілограмів більше! Причому, я того не помічала і не розуміла, а потім я цілеспрямовано і швидко схудла і намагаюся тримати себе у цій вазі, бо саме так комфортно. Кажуть, треба пити багато води і достатньо спати, а я не роблю ні того, ні іншого. Словом, нема у мене особливих таємниць краси.

Хто створює візуальний образ гурту? Кожен одягає те, що зручно, чи є якась спільна концепція?

У нас були такі плани, але поки ми плануємо робити ставку на зміст музики, тому певних «наших» костюмів немає. У мене є стилісти, з якими я співпрацюю, а хлопці одягають на сцену те, що для них найкомфортніше.


А чого у твоєму гардеробі більше: суконь чи штанів?

Я в цьому плані мінімаліст, можу довго ходити в одних джинсах, якщо вони дуже зручні. Влітку бувають періоди, коли хочеться переважно носити сукні, але все одно одягаю під них кеди і джинсову накидочку. У мене немає навіть жодного пристойного вечірнього плаття!

Музика чи текст?

От ти правильно сказала – текст. Бо буває, питають, чи я пишу пісні на свої вірші? А як можна щось робити з віршем, якщо він уже написаний. До нього можна дібрати мелодію, але саме до пісень пишуться тексти, і я це чітко розмежовую. Тексти пісень вони трохи інші за повноцінний вірш, там інша динаміка, інші рими, які мають точніше артикулюватися. Мені здається, що пісня важлива у комплексі, коли кожне слово і кожна нотка на своєму місці. У мене бувало, що переписувала рядки разів по 50 через одне слово, яке ніяк не потрапляло в ціль. За музичну складову у нас в гурті більше відповідає бас-гітарист Женя Крутоголов. Він такий абсолютно музичний педант, який не губить нотки і прагне до ідеалу. Мелодія і текст на мені, а сама музика, аранжування – то його робота. Мені хочеться, щоб пісні несли зміст, але з іншого боку, коли професійне звучання, то текст може бути лише доповненням. Не люблю, коли слухаєш і можеш передбачити кожен наступний рядок.

Хто ваша аудиторія?

Хороші, розумні, інтелектуальні люди. Мені так хочеться вірити в те, що інтелектуальні, і я переконана, що так і є. На щастя, це сучасні слухачі, яким важливий сенс у піснях, а не просто набір ритмів. Мене дуже тішить, коли хвалять мої тексти, бо це означає, що я знайшла вуха, для яких це було написано. За статистикою на YouTubeнас більше слухають чоловіки, а на концерти ходять і жінки, і чоловіки. Причому, аудиторія зовсім різного віку і мені це дуже подобається. Кажуть, з погляду маркетингу то неправильно, бо треба знайти свого слухача і «бити в ціль» доречними піснями, але я не можу нікого змушувати. Це ж ніби сказати комусь: «Слухай Олега Винника і нікого, крім нього!»

Ти не слухаєш Олега Винника?

Ні, не слухаю, але мене завжди цікавили такі музичні феномени. З погляду того, як він гармонійно зайняв свою нішу і наскільки він себе прекрасно почуває, можу лише поаплодувати. У мене є знайомі, які його слухають, така собі його цільова аудиторія. Ну, це дуже круто. Насправді думаю, що багато артистів йому заздрять.

Епатаж і харизма чи талант і професіоналізм?

Женя Галич якось сказав, що у музиці зараз епоха не стільки вокалістів, скільки особистостей. Якщо людина співає по нотках і має 5 октав, це може не спрацювати, якщо в неї порожні очі і нема душі. А коли навіть з малесенькими «лажами», але щиро і за піснею стоїть щось глибше, тоді це відчувається. Хоча я, звісно, проти «лаж».

Як ти ставишся до критики і хейтерів? Наприклад, історія з жінкою з Луцька, яка звинувачувала тебе у розповсюдженні наркотиків.

Хейтери – моя улюблена тема! Знаєш, як у Ліни Костенко – «мої кохані, милі вороги…». Я б залюбки зустрілася з цією пані особисто, хоча підозрюю, що там не все добре з головою. А як цю тему підхопили мої знайомі, що я реготала, мабуть, з тиждень! Я навіть не курю і ніколи не курила, чому саме наркотики? Мені аж було б цікаво розпитати, звідки в цієї жінки взялася така ідея. Мене веселять і зацікавлюють люди, які анонімно пишуть всілякі ганебні речі про мене і взагалі, які бажають один одному зла. Цей градус ненависті дуже лякає.

А ці коментарі виводять із рівноваги?

Мене? Уже ні. Я надто адекватна, щоб на це реагувати, мені вистачає комунікативних здібностей, аби вправно відповісти. Звикла не казати людині, що він дурень, але можу дуже коректно підвести до цієї думки. Я навіть жодного разу не матюкнулася у Фейсбуці! Хоча в реальному житті можу вжити міцне слівце.

Давай пофантазуємо! Якби Луцьк і Київ були чоловіками, то якими?

Київ був би такий, як мій чоловік. Сильний, мужній, класний. А Луцьк – худенький стильний хіпстер, внутрішньо сильний, але ззовні ще трохи розхристаний. Поняття не маю, чому в мене саме такі асоціації (сміється – авт.).

​​​​​​​

Яке улюблене місце у Луцьку?

Квартира мами і тата, та, в якій я виросла. Це місце, де я найбільше проводжу часу, коли буваю у Луцьку. Це місце, де я можу розслабитися, їсти все, що завгодно, ходити одягнена у якийсь старий светр. Подобається ще стара частина міста, де зазвичай менше людей. Луцьк взагалі дуже своєрідний, то трохи не мій темп. Я тут не витримую більше 3 днів, бо потребую динаміки. Люди не поспішають, все спокійно і розмірено ,при тому, що і якийсь двіж тут часто буває. Чомусь у Луцьку я часто натрапляю на безвідповідальність і фразу: «А що я можу зробити?». Це дуже прикро бачити. Але сюди варто приїжджати. Щоб відпочити, бо тут затишно.

Ти забобонна людина?

Напевно, ні. Але коли кішка перебігає дорогу, то плюю через плече і тримаюсь за гудзик. Ритуалів певних немає, хіба щов день виступу я ніколи не їм весь день. На порожній шлунок і голос звучить драматичніше (сміється – авт.).

Нещодавно ти стала піар-менеджером Одеського міжнародного кінофестивалю. Уже звикла до нової ролі?

Це для мене не нова роль, я до цього років 5 займалася піаром на телебаченні. Зараз – кіно. Мене це аж дуже пре! Коли я почала детальніше заглиблюватися в усе це, то зрозуміла, наскільки це крута сфера. Українське кіно дуже потребує підтримки. Кажуть, не на часі створювати Українську Кіноакадемію і національну Кінопремію. Чекайте, а коли на часі? Україна існує з 91-го року, у нас знімають фільми, хай їх небагато, але чому б їх не підтримувати. Серед цих натхненних і творчих людей я навіть більше пісень і віршів почала писати! Це те, що заряджає.

Яким для тебе має бути ідеальний фільм?

Я естет, мені важлива візуальна картинка. Не дуже люблю відкриті фінали, в яких бракує фінальної поставленої крапки. Найперше, на що звертаю увагу, це гра акторів, бо вона іноді вирішує все. Подобаються драми і комедії під настрій, а от фентезі «не заходить».

Чи залишається час на читання книг?

О, так! Я дуже багато читаю. Тобто я дуже багато хочу читати. Намагаюся використовувати кожну можливість, скидаю книжки на телефон, читаю за обідом, в метро. Люблю складати списки маст-рід, переважно люблю переосмислювати класику, а в сучасній літературі не дуже орієнтуюсь. Нещодавно перечитала «Старий і море» Хемінгвея, у школі це була незрозуміла вода і риби, а тепер я зрозуміла, що там геть про інше. Переосмислювала у різному віці «Маленького принца». Це банальність, але насправді ти її щоразу читаєш по-новому, щоразу глибше. Взагалі дуже люблю перечитувати дитячі книжки.


І насамкінець, порада від Тетяни Власової: що варто кожній людині спробувати хоч раз у житті?

Відчути внутрішню свободу. Для кожного вона різна, її треба просто відшукати і відчути на усі 100%. Якщо твоя свобода у тому, щоб стрибнути з парашутом, то треба це зробити. Якщо ти відчуваєш, що треба пройтись голяка вулицею, то йди. Я свою повністю ще не знайшла, але, може, й не знайду, бо ж треба щось усе життя шукати, як же потім жити без мрії (сміється – авт.). Багато факторів нас обмежує, але лупайте цю скалу і все буде добре!

***

Передрук без згоди Таблоїда Волині заборонений.



6

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter