«Спати мені легше, бо під подушкою немає мільярдів», – волинський нардеп Ігор Гузь

^{Текст: Богдан КОВАЛЬ
Відео: Микола ГУСАР
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: «Patio di Fiori» (вул. Кравчука, 13)}

Один з найяскравіших політиків на Волині – Ігор Гузь. Ще зі студентських років відомий у області завдяки своїй громадській діяльності. У свої 35 політик уже має за спиною досвід роботи у багатьох громадських організаціях, міській, обласній та Верховній Раді.

Також чоловік часто привертає увагу громадськості пропагуванням здорового способу життя: полюбляє перепливати озера навіть у холодну погоду та влаштовувати футбольні поєдинки за участі відомих українських політиків. Ігор Гузь – запеклий націоналіст і вже понад десять років є натхненником відомого фестивалю українського духу «Бандерштат».

Нещодавно предметом обговорення громадськості стало й особисте життя політика, адже після майже десяти років шлюбу він розлучився із дружиною. Про все це і багато іншого «Таблоїд Волині» розпитав Ігоря Гузя у нашій традиційній рубриці «Кавова розмова».

– Перше запитання кавової розмови: що ви п’єте – каву чи чай?

– Каву. Зранку – каву, після обіду – чай, бо часом не можу заснути. Я би каву пив постійно, але коли вип’ю дві-три після обіду, то можу до ранку не спати.

– Дуже популярні зараз різні коктейлі, навіть безалкогольні. Таке теж любите?

– Не можу сказати, що я таке люблю. Я людина скромна, без якихось надто великих життєвих потреб. Не пробував, то не знаю, навіть безалкогольних.



– Де Ви любите їсти у Луцьку та Києві?

– Я не хочу розчарувати читачів вашого сайту, але скажу, що в Києві я їм у їдальні Верховної Ради. Не тому, що там маленькі ціни, як хтось думає. Їх уже публікували – може, трохи менші, ніж у ресторанах, але достойні.

В Луцьку я їм вдома. Якщо мене раз на місяць Володимир Пащенко запрошує у «Patio di Fiori», то можу тут їсти. Якщо є зустріч, то можу пообідати з колегою там, де зустрічаюсь. В основному, у мене зустрічі проходять за кавою чи соком. Я – любитель апельсинового соку, п’ю його літрами.

– А що саме любите їсти?

– Це – домашня кухня. З мене знущаються колеги-помічники, що навіть якщо я десь, замовляю щось просте. Ми були з колегами два дні у відрядженні в Молдові. Я замовляю яєчню з беконом й салат «Олів’є». Таке мені подобається, я люблю звичайну домашню їжу. Я можу сказати, що я багато-що куштував, але завжди зупиняюсь саме на домашній їжі. Я цим не комплексую, мені це подобається.



– Повернемось до Верховної Ради. Для мене особисто, та й, я думаю, для багатьох, Ви – такий найпростіший депутат. Як ви себе почуваєте в колі мільйонерів, мільярдерів, чиновників, які постійно живуть на державі?

– Я ще у дуже ранньому, напевно, у учнівсько-студентському віці читав багато різних книжок з психології і знаю один принцип, що не треба заморочуватись. Я комфортно себе почуваю з будь-якими людьми. Чесно кажучи, я не можу сказати, що моє коло спілкування аж надто велике з мільярдерами й мільйонерами. Є коло людей – той самий Парасюк, колеги по моїй фракції, «Самопомочі», з БПП, з якими я колегую. Я не можу сказати, що це надто багаті люди.

Але у мене нема комплексів. У мене принцип такий: я, так само, як і вони, представляю народ, у мене є округ. Те, що в когось там сто мільйонів записано, а у мене нема й мільйона – нічого страшного. Які у мене можуть бути у цьому плані комплекси? Без пафосу, можна виглянути у вікно, і 99% українських громадян мільйона доларів не мають. Значить, все нормально у цьому плані. Я не те, щоб козиряю простотою. Я є такий, як я є. Я нічого не придумую, мені так зручно і комфортно. Так буду й продовжувати.



– Як ви собі уявляли роботу Верховної Ради з Луцька? Які уявлення були до того, як ви потрапили туди?

– Дуже добре, якщо людина потрапляє в Парламент, коли вже пройшла певну школу. Ти вже маєш уявлення, хай не про парламентську роботу, але є основи, якесь бачення. Я в 20 років став депутатом міської ради, от тоді я наче на Марс потрапив. Це було у березні, мені щойно виповнилось 20 років, якраз у кінці березня. Я вчився на третьому курсі. Якесь поняття я мав, але це було достатньо важко.

Коли ти був депутатом міської ради, двічі – обласної ради, заступником голови облради, балотувався у Верховну Раду й програв з дуже незначним відривом у 2012 році, то, в принципі, морально, політично і психологічно був до цього готовий. Є якісь зовнішні моменти: наприклад, мені здавалося, що Рада більша; мені здавалося, що там працюють, а не ходять і молотять язиками, ловлять журналістів.

Знаєте, та атмосфера дуже виснажує. Ніби, говорити – не мішки носити, але в кінці робочого дня саме ця атмосфера, цей шум і гам, витягує з тебе психологічні сили. Ще раз кажу: ні комплексів, ні великого здивування, коли я попав до парламентської зали, приступив до парламентської роботи, я не бачив.

– Тобто можна сказати, що у Верховній Раді аура – не дуже?

– Не знаю, як аура для мене, але психологічно витягує. Я можу з людьми зустрічатися, десь їхати, я дуже мобільний. Можу працювати за комп’ютером, статтю написати. Але саме у парламентській залі під кінець робочого дня виснажує це все. Може, пороблено, не знаю (сміється – авт.).



– Робота роботою, за кордон їздите, на округ, в Луцьку свої справи. А коли відпочиваєте і де?

– Чесно кажучи, я трудоголік. Коли в мене є дуже насичені дні, я дозволяю собі день посидіти за комп’ютером вдома. Мене це розвантажує.

Я люблю читати. Якщо це літній період, я люблю Світязь, люблю озера. Всі це знають, і я це пропагую. Коли мене колеги запитують, як ти розвантажуєшся і стрес знімаєш, бо дуже багато-хто алкоголем стрес знімає, я кажу, що дозволяю собі проплисти кілька кілометрів через озеро чи ставок, і мені комфортно.

Так само дуже допомагає ранковий біг. Он сьогодні я бігав. Мене це вводить в певну колію. Я бігаю для здоров’я і, в першу чергу, для такого психологічного налаштування на день. В організму відбувається така «встряска»: тобі набагато комфортніше, ти зібраний, ти цілеспрямований, ти знаєш, чого ти хочеш.



– Біг зараз навіть певний тренд. Його пропагують народні депутати, селебретіс. Ви давно бігаєте?

– Я бігаю давно, але завжди з однією проблемою – втратою періодичності. Я почав десь у класі десятому. Я тут недалеко жив, на 33-му біля РАЦСу. Парк біля Сапалаївки є – там бігав. Колись бігав в Теремно і там плавав. Після того, як забруднилась ця водойма, перестав плавати.

Тренд чи не тренд? Не тренд. Я не так давно вперше побував у Штатах, то там тренд. Я пробігся навколо Білого будинку декілька раз. Мені було цікаво. Малі, середнього віку, старші люди – вони бігають.

Та я не скажу, що біг – моя коронка. Я все-таки більше люблю плавати. Більше того, я в цьому році вже займаюсь організацією тріатлонових змагань. Це буде десь у кінці червня і називатиметься «Polissya Challenge Cup». Суть яка: 750 метрів ти повинен проплисти, потім ти сідаєш на велосипед і їдеш 12 кілометрів по не зовсім хорошій дорозі, потім 5 кілометрів пробігтися. Я думаю, що я також візьму участь у цьому змаганні. Не для того, щоб виграти, а для того, щоб взяти участь.



– Вже, можливо, знаєте де буде проходити?

– Так, це буде на Поліссі. Можливо, хтось знає, якщо їхати з Ковеля на Ягодин, там за якихось 20 кілометрів зліва є велике озеро Сомин. Ми з нього почнемо і по трасі будемо рухатись до мого рідного села Смідин, там будемо завершувати.

Можливо, простіше було б зробити у Луцьку. Тут було б більше глядачів, але я хочу саме на Поліссі спробувати провести таке серйозне змагання, щоб більше ста учасників було.



– Ви і в нашому інтерв’ю згадували, що були в США, були в Молдові, часто їздите за кордон. Що б ви хотіли виділи у законах, житті людей інших країн, що потрібно обов’язково зробити в Україні?

– Не часто їжджу. Якщо говорити про Молдову, майже нічого. Щодо США, то це довга розмова з приводу законів. Що мені найбільше сподобалось, це – не тільки ті люди, з якими ми зустрічались, конгресмени, сенатори, представники держдепартаменту, міністерства оборони, але і прості люди. Вони випромінюють позитив. Як кажуть у нас – «на позитиві». І це дуже важливо. У нас дуже багато людей, які просякнуті песимізмом. Ясно, що ситуація зараз достатньо складна, але все ж таки. Це – перше.

Друге – здоровий спосіб життя. Це варто пропагувати.

Що ще? Продуктивність. Вони всі говорять, думають, читають книжки, відвідують семінари стосовно продуктивності. Ми про це не думаємо. Колись за Радянського союзу були якісь початки.

Що ще? Напевно, філософія маленьких перемог. Ніхто не думає, що «країна нам повинна щось зробити», натомість «я сам допоможу країні через свої маленькі перемоги».



– Я так зрозумів, що у рамках змагань озеро Сомин стане наступним, яке ви плануєте перепливти, чи перед тим ще щось буде?

– Звичайно, як тільки потепліє трохи. У мене є костюм, подарований Палицею Ігорем Петровичем, так що я вже тепер можу перепливати хоч зараз.

– То що ви будете перепливати?

– Розумієте, у мене нема плану. Я бачу щось таке близько – і вперед, погнали!

– Можливо є якась мріє чи ідея у цьому плані?

– У мене є ідея: не знаю чи в цьому році, але мене вже запросили на заплив через Босфор у Стамбулі. Це популярний такий заплив. Я думаю, що зможу собі це дозволити. Не знаю, чи в цьому році, бо там треба записуватись. Це мені цікаво. Там відкрита вода між Азією й Європою.



– Ви згадали про Ігоря Палицю. Зараз ви підтримуєте дружні стосунки?

– Ми переписуємося в Месенджері, періодично бачимося. Раз на два тижні спілкуємося, бо багато є питань і в окрузі, і не тільки. Завжди на контакті, якщо щось треба – зідзвонюємося. Тут жодних проблем немає. Чесно скажу, ми на хорошому продуктивному зв’язку.



– Запитаю про те, що дуже цікавить особливо жінок, і особливо читачів «Таблоїда». Ми хочемо, щоб ви поставили всі крапки над «і» та розповіли нарешті про своє розлучення.

– Вже всі все розповіли. У мене такий принцип є, що я намагаюся і намагався до того, комусь двері не відкривати в моє особисте життя. Мені вистачає й того, що навколо мене дуже багато журналістів, дописувачів, коментаторів. Ми з моєю колишньою дружиною прожили майже 10 років, це багато. Прикро, звичайно, я думаю, для мене і для неї, що так все сталося. Я не буду розповідати про якісь причини, хай це залишиться між нами, але сталося, як сталося. Це не було просто. Я намагаюся по-філософськи до цього ставитися й оптимістично дивитися на життя.

Цю сторінку я перегорнув і негативу не тримаю ні на свою колишню дружину, ні на цю ситуацію. По-іншому не можна.

– Для наших читачок: то Ігор Гузь зараз вільний?

– Вільний. Але я сам знаю, чого я хочу в житті й з ким хочу жити. Люблю і поважаю всіх ваших читачок. Дуже багато є таких, які пишуть у соціальних мережах. Але я кажу: слухайте, у мене є робота, а всі інші моменти я якось сам вирішу без зайвої уваги.



– Порівняно з іншими депутатами, декларація у Вас скромна. Можливо, у вас ще є якісь доходи, окрім депутатства?

– Нема в мене доходів, окрім депутатства. Я приїхав на автомобілі. Йому вже 7 років, я його купив уживаним. Це хороший автомобіль – «Hyundai Sonata». Він був переобладнаний на газ, бо я змушений економити, оскільки багато їжджу.

Де я проживаю? Я сьогодні звідти виїхав і туди приїду ночувати. Вже якось запрошував журналістів подивитися, де я живу. Це було після Євромайдану й було достатньо багато журналістів.

Я до багатства і до грошей ставлюсь так, що мені вистачає на те, що мені потрібно. Я можу читати книжку, якщо мені це потрібно, я можу харчуватися, я не можу сказати, що вдягаюсь десь дуже модно, вдягаюсь так, як мені подобається.

Так, у мене немає яхти, я не можу собі дозволити полетіти на Маямі, але мене це не турбує. Я достатньо спокійно до цього ставлюся без будь-яких комплексів. І спати мені легше, бо під подушкою немає мільярдів, за які треба думати.

Мені простіше як політику, бо я не займався ніколи бізнесом. В будь-якій політичній діяльності будь-яка влада може натиснути кнопку, і ти будеш мати проблеми у своєму бізнесі. Чи ти будеш займатися перевезенням лісу, чи будеш мати ресторан або спортивний заклад, чи що-завгодно, це є загрозливі моменти. Коли у мене, моїх батьків, сестри немає бізнесу, можна тиснути тільки силовим характером, а не руйнувати бізнес. В цьому також є свій плюс.



– А на поїздки за кордон ви їздите в межах делегацій чи теж за свої?

– Як коли. От наприклад, у Молдову – була моя ініціатива. Якщо ми говоримо про Сполучені Штати, це – виключно американська сторона. Нещодавно я був у Страсбурзі, це держава платила за перебування члена-делегата в ПАРЄ.

Переважна більшість поїздок все-таки або за рахунок приймаючої сторони, або держави, або ж якихось грантових структур. Річну зарплату можна на поїздку до Сполучених Штатів викинути. Я цього собі не можу дозволити, тож дізнаюся наперед про такі моменти. Ті, хто запрошують мене, розуміють ці моменти і йдуть на зустріч.

– То разом з роботою ви ще й трішки подорожуєте?

– Я не можу сказати, що це погано. Я заступник голови Комітету закордонних справ. В мене є колега, який не заступник, але у минулому році 44 перельоти здійснив у різні країни. В мене не більше десяти, тобто я цим не зловживаю. Більше того, я обрав свій напрямок – це Східна Європа. Це мені дійсно цікаво. Це і країни Балтії, Польща, Білорусь, Словаччина, Чехія, Румунія, Молдова, Грузія. Ці країни мені цікаво відвідувати і вирішувати ті питання, які важливі для України.



– Ви говорили, що одягаєтеся, як подобається. Я не слідкував, але як змінився ваш гардероб після депутатства? Можливо, більш строго почали вдягатися, щось відкидати?

– Я можу вам признатися, що одягаюся зараз в основному в доступному в Києві «Ocean Plaza». Там мені зручно і ціни помірні. Раніше – трохи в «ПортCity», зараз вже менше. Я не можу сказати, що мій гардероб став строгішим, він просто трохи розширився. Я людина публічна, активна, тому трошки підкупився.

Я не вибагливий. Я не Марк Цукерберг, який ходить в одній футболці. Але можу сказати, що не знімаю джинсів, і такий кежуал-стиль – це моє. Мені подобаються сорочки ось такі, майже лляні, фірми «Süvari». В принципі, я комфортно себе почуваю без піджака.

Найкомфортніше – це якісь «конверси» і спортивки. Але все ж, якщо це якісь офіційні теми, то піджачка треба вдягнути. Краватки я не ношу роками. Коли працював у міській раді, то носив кожного дня. Та тепер не ношу принципово, не подобається мені.



– Ви були депутатом міської, обласної, тепер – Верховної Ради. Коли було легше організовувати «Бандерштат»? Всі дуже люблять цей фестиваль й переживали, аби він не переїхав до Києва.

– На початках було достатньо важко. Перші «Бандерштати» були з безкоштовним входом, і нам треба було покривати всі видатки. Були проблеми з людьми, які вживали алкоголь. У перші «Бандерштати» ми робили ставку на більш важку музику, потім ми трошки лібералізувалися.

Було не так просто, коли був при владі Янукович. Були провокації, сутички з «Беркутом», дебілкуваті комуністи літали й розкидали агітацію.

Останні два роки я тільки так згрубша займаюся «Бандерштатом». Так, я голова оргкомітету, але є мої колеги, зокрема моя помічниця Марина Хромих, яка курує цю тему. Команда у нас лишилася, у нас є чат, де ми узгоджуємо всі моменти, але на це немає багато часу. Я так в загальному роблю все можливе, щоб фестиваль відбувався, і вирішую питання серйозного характеру. Можливо, цього року, як і попередні роки – якісь фінансові питання, щоби все-таки фестиваль відбувся.

Під час переговорів з Боратинською сільською радою разом з Сергієм Мартинюком та Мариною Хромих був присутній я. У таких речах я допомагаю. У цьому році фестиваль буде на території саме Боратинської сільської ради. Це фактично в Луцьку, тільки через Стир. Майже там, де й відбувався фестиваль. Я усіх лучан запрошую, з огляду на те, яких ми виконавців запрошуємо і що готується.

Минулий фестиваль, десятий, був просто феноменальний. Я думаю, що цей буде ще більш крутий, але принципам ми не зраджуємо: націоналізм, Степан Бандера, УПА, безалкогольність, проукраїнські погляди та проукраїнська музика. Не тільки музика і відпочинок, але й щось для голови – гутірки і тому подібне.



– Минулого року на гутірках були Савченко та Парасюк. Зараз Савченко не дуже люблять. Що буде на гутірках цього року?

– Чесно, ми ще не думали, але наш підхід дуже простий: запрошувати того, хто цікавий. От у минулому році була дискусія з приводу Савченко. Я був налаштований, щоб вона все-таки приїхала. Це було у минулому році, зараз би я був категорично проти, але тоді я хотів, щоб її почули. Люди самі прийняли свою позицію. До речі, тоді переважна більшість людей, які її почули, сказали: ми не побачили нічого страшного. Зараз, я думаю, вже б її яйцями закидали. Це факт.

Хто мав би приїхати цього року – давайте будемо думати. Це мають бути люди, які цікаві для нас і які колихають громадську думку. І в цьому році, і в минулому році це – той самий «O.Torvald», який у нас виступав багато разів, і сьогодні він учасник «Євробачення». Це буде цікаво не тільки зі сцени, але й так послухати про розвиток шоубізу.

З політичних структур, наприклад, мені цікаво було б побачити Саакашвілі. Я думаю, що ця людина цікава для лучан, для волинян, для учасників «Бандерштату».



– «Бандерштат» – фестиваль музичний. Кого запрошуєте цього року, з тих, про кого ми ще не знаємо? З ким ще йдуть переговори?

– Переговори йдуть, список є на наших сайтах, у Фейсбуці. Сергій Мартинюк цю тему веде, я не дуже там втручаюся. Напевно, ми так говорили, що цього року буде найсолідніший склад учасників. Тому я запрошую лучан, волинян: купляйте квитки. Фактично 75% коштів, які йдуть на те, щоб фестиваль підготувати й організувати, це з квитків учасників. Все інше – трошки держава, трошки міська рада, трошки спонсори. Фактично фестиваль тримається на тих людях, які купляють квитки, і я їм дуже вдячний. Думаю, і вони повинні вдячні бути не тільки організаторам, але й самому фестивалю як такому, адже це вже візитівка нашого міста.



– Це – музика «Бандерштату». Яка ваша? Що ви слухаєте?

– Це музика, яку Сергій Мартинюк тягне. Я в музичних смаках довіряю йому, він бачить і знає ситуацію. Є гурти, які мені подобаються, є гурти, які мені не зовсім подобаються. Наприклад, була «Onuka», комусь це подобається. Я – фанат «Brutto», мені цей гурт дуже подобається. Є гурти, які я не дуже слухаю. Жодним чином музична частина не формується під смаки Гузя, і не формувалася ніколи.

Щодо моїх смаків, то вони різнопланові. Є радіостанції, які я слухаю. Сьогодні є можливість тисячі радіостанцій вибрати по світу. Я фанат електронної музики, trance, techno – це моє. От зараз я приїхав і у моїй машині грає німецька музика, достатньо важка, це не «Rammstein». От така музика мені подобається. У цьому я не вибагливий, але підбираю на свій смак.



– Коли я їду на якусь зустріч, то намагаюся увімкнути музику, яка мене надихне й надасть сил. Я так розумію, до інтерв’ю ви готувалися під важку музику. Чи взагалі на це не звертаєте увагу?

– Я не готувався. Єдине, що зранку, коли я пробігся, я вмикаю музику, яка мене бодрить, а вже далі – по ситуації.

– З ким у Верховній Раді ви найбільше товаришуєте?

– У мене хороші стосунки з Ігорем Лапіним, але я не можу сказати, що ми аж надто дружимо. Ми зідзвонюємося, маємо спільні моменти. Зараз є тісніший контакт з Іриною Констанкевич по багатьох питаннях у робочому контексті.

Стосовно дружби, то є колеги по фракції. Я не думаю, що ці прізвища вам щось скажуть, це – Юрій Вознюк, Олександр Кодола, Вадим Сидорчук. Ми разом сидимо, одного майже віку. Володя Парасюк – ми зідзвонюємося часто по різних моментах, футбол грали. У Штатах був з колегою-одноліткою з «Самопомочі» Оленою Сотник. В принципі, от це і є те коло людей, з якими я активно підтримую стосунки. Хоча, є такі самі люди у «Батьківщині», є такі люди й в БПП.

– А опоненти якісь є? Ви мені говорили, що не особливо увагу звертаєте, але можливо якісь є, що навіть й вітатися не хочеться?

– Опоненти – це опозиційний блок. Був ряд таких сутичок, не мордобою, але мені ці люди неприємні майже всі. Ці люди причетні до вбивства «Небесної сотні», майже всі, і фактично є п’ятою колоною в Україні. Я з ними, майже з усіма, не вітаюся, якихось контактів не маю, і не хочу мати.

– А як ви ставитесь до мордобою у Верховній Раді? Це такий собі ринг, Кличка там не вистачає.

– Я знаю, що мої виборці дуже негативно до цього ставляться. Коли я балотувався, то кожен другий говорив про те, що ходіть на роботу й не бийтеся. Я думаю, що нам треба йти до того, що ми не будемо влаштовувати мордобоїв. Нам не треба Парламент, який буде битися, а треба парламентері, які будуть приймати закони.

Рано чи пізно, ми прийдемо до того, як європейська держава. Це – анахронізм, і це не потрібне ні для парламентарів, ні для виборців, ні для суспільства. Але зараз є, як є. Я не можу сказати, що я святий, і якщо завтра попадеться, якийсь там Добкін чи Бойко, то я стримаюсь, якщо будуть моменти, які порушуватимуть інтереси країни, честі й поваги.



– Ким ви хотіли стати у дитинстві? Вже в 20 були депутатом міської ради, можливо це тягнулося ще з малих років?

– Я не можу згадати, ким я хотів бути в дитинстві. Я можу сказати, що з класу сьомого-восьмого я хотів бути політиком. Там, де я зараз живу, на Вишкові, там жили мої баба з дідом, вони виписували багато газет і журналів. Я приходив і там читав, пізнавав інформацію. Я почав цікавитися політикою. Тоді не було у мене ні інтернету, ні комп’ютера, такий був час, що і мобільних телефонів не було.

Тому я й вступив на спеціальність політологія. Відповідно, далі все своє життя пов’язую з громадсько-політичною діяльністю. Я займаюся тим, чим я хочу займатися. До речі, коли ви запитували про американців, там дуже мало людей живуть так, як би не хотіли жити, або роблять те, що їм нав’язує суспільство. Я роблю те, до чого у мене серце лягає і сходити з цього шляху мені не хочеться. Я займаюся політикою і це мені подобається, це – моє.



– Ви навчались у 19-тій школі. Зараз якось сприяєте їй, допомагаєте?

– Я дуже серйозно допомагаю селу Смідин, про яке я не раз згадував, у Старовижівському районі, звідки мій батько. Там і в школі, і клуб відремонтовані за державні кошти. Я на це зробив ставку.

Стосовно 19 школи, я туди час від часу приходжу, зустрічаюся зі старшокласниками. Думаю, десь у березні-квітні так само туди забіжу, поспілкуюся з учнями старших класів. В мене була думка запитати, що потрібно, хоча, чесно кажучи, місто Луцьк не найбідніше місто в країні. Є ресурси, щоб спокійно і якісно підтримувати всі норми, які є. А от зі старшокласниками проводжу такі мотиваційні зустрічі, щоб трохи визначилися зі своїм життям, зі стратегічними завданнями, цілями.



– Оскільки Ви дуже активна людина, багато працюєте, трудоголік, порадьте нашим читачам і глядачам, як налаштувати себе на роботу. Як мотивувати себе?

– Все починається зі стержня людського. Коли ти глибоко розумієш, чого ти хочеш в житті, тоді тобі простіше, тоді тебе веде це по життю. Мій стержень був сформований націоналістичною ідеологією десь в кінці учнівства і на початку студентства. Я завжди кажу, що я український націоналіст, і це основа з основ. Політичні моменти і партійна робота – це мішура, є основний стержень. Тому всім молодим людям я рекомендую знайти себе і основи релігійного, ідеологічного характеру. Це перше.

Друге – читайте книжки. Все ж розписано, як себе постійно тримати в тонусі. І у мене є моменти, коли втрачається мотивація. Тоді я над собою працюю і шукаю нові напрямки мотивації, я їх знаходжу для себе постійно.

Здоровий спосіб життя – це важливо. Я не вживаю алкоголю, не палю цигарок. Дехто каже, як так можна жити, а я ні разу не пробував пива. Біг, плавання, пізнавати щось нове, бажання змінювати світ.