СЛОВОПОРТРЕТ: Тетяна Ціхоцька

10 Червня 2015
Уже другий рік як Тетяна Ціхоцька переїхала з Луцька до Львова. Причина проста і приємна – співачка вийшла заміж. У столиці Галичини у Тетяни новий не лише сімейний, а й творчий і діловий статус. Сьогодні вона – головний адміністратор і солістка Заслуженої академічної капели України «Трембіта».

Втім артистка, як і личить справжній волинянці, «коренів» не забуває. Днями нагадала про себе у не зовсім звичному для себе амплуа – естрадної співачки. Саме завдяки Ціхоцькій, як ініціаторки та організатора та підтримки Фонду «Новий Луцьк» Ігоря Палиці у Луцьку відбувся концерт «Наш Івасюк». Це творче дійство, організоване на базі колективу «Трембіта», стало уже традиційним для Львова, де воно проходить пʾятий рік поспіль в день народження Володимира Івасюка - 4 березня.

Тепер же і Луцьк долучився до справи вшанування памʾяті творчості Володимира Івасюка. 5 червня, у стінах облмуздрамтеатру відбувся концерт, у якому брали участь хор та оркестр капели «Трембіта», а також співаки: Павло Табаков, Оксана Муха і Тетяна Ціхоцька та скрипаль Мар’ян Ломага.

* * *
Українці знають пісні Івасюка. Але мало хто знає їх автора. Я сама донедавна не знала, що пісню «Капелюх», яку співає «Піккардійська терція», написав він.

* * *
Коли я приїхала у Львів, то ми винайняли квартиру у будинку, де жив Володимир Івасюк - у сусідньому під’їзді. Лише потім я про це дізналася. І зрозуміла: це був знак.


* * *
Я познайомилася з сестрою Івасюка Галиною на концерті у Львові. Це був перший концерт з моєю участю. Тоді вона зайшла до нас за куліси, і вже з коридору емоційно почала коментувати виступи. І коли дійшла до мене, сказала напівжартома: «А де ви взяли цю Памелу Андерсон??!». На мені тоді було плаття з виразним декольте. Галина Івасюк - це жінка, після спілкування з якою відчуваєш, що торкнулась «лагідного сонця», стільки вона дарує тепла, світла та позитивних емоцій. Тішусь знайомством з нею. Саме вона з великою повагою згадувала Василя Івановича Зінкевича і з захопленням перераховувала його таланти: хореографа, модельєра одягу, філософа… Результати його роботи можна побачити в музичному фільмі «Червона рута».

* * *
Я починала як естрадна співачка. Об’їздила по конкурсах пів-України, маю альбом власних естрадних пісень. На всеукраїнському конкурсі «Перлини сезону» потрапила у фінал і мала усі шанси перемогти, але голосом більше переміг хлопець з зеленим волоссям, який заспівав пісню «Ідіот». Тому я повернулася до народного співу: моя естрада не була нікому потрібна.

* * *
Мені пропонували підписати контракт з «Територією «А» - обіцяли концерти, популярність. Але я відмовилася. Бо від мене вимагали віддати усі свої пісні, забути про їх авторство. І мене б врешті спіткала доля усіх учасників «Території «А», більшість з яких зараз – ніхто.

* * *
Якийсь час я жила в Маріуполі та Ростові. Я знаю мешканців Сходу України. І дуже добре розумію сьогоднішню ситуацію. Я часто казала: якщо ми звернемо на них увагу, якщо ми не почнемо розуміти їх, працювати з ними – буде біда.


* * *
Після мого досвіду роботи з Дмитром Гершензоном іншим аранжувальникам зі мною важко: я знаю, як має працювати справжній аранжувальник і дуже вимоглива.

* * *
Нікому не раджу їхати на телевізійні талант-шоу. Слава – це випробування не для всіх, до неї йдуть крок за кроком. Треба мати фундамент, щоби стояти і тримати її на голові. А телебачення робить молодих співаків популярними вмить. І вони або зникають після закінчення шоу, або потрапляють в рабство до продюсерів, щоденними виступами даючи можливість заробити тим дядям. Так, це теж спосіб стати популярним, але це не творчість.

* * *
Моду на музику часто диктує бізнес. Компанії випускають нові програми для аранжування і поширюють нові обробки пісень. Особливо це характерно для танцювальної музики.


* * *
Завжди щастить тим людям, які горять своєю справою. Буває, мучишся, шукаєш потрібний текст пісні. Відкриваєш шафу, і звідти падає книжка, яка стоїть на полиці 10 років, і відкривається на сторінці з піснею, яку шукала.

* * *
Якось купила у Львові збірку народних колядок, і знайшла там пісню з моєю музикою. Написано: «музика народна». Я не ображаюся – добре, що людям подобається.

* * *
Пісні на народні тексти, які я пишу для своїх концертних програм та для дитячого репертуару фольклорної студії «Жайворонки», виходять як народні. Їх не розрізняють, та й не задумуються, що це авторська музика, хоча часто питають – де я взяла такий репертур?

* * *
Музику писати не важко. Вона або приходить, або ні. Мені вона на текст приходить. Читаю текст – народжується музика. Звичайно ж це текст чи вірш, які мене зацікавили.


* * *
Аранжування може вбити музику. Адже пісні Івасюка довгий час не звучали саме тому, що їх треба було «переграти» у сучасному стилі. Роману Мельнику, як аранжувальнику пісень, що увійшли до програми «Наш Івасюк», це вдалось. Цікавий факт, що його батьки свого часу працювали викладачами у Волинському інституті імені Лесі Українки, мама - Оксана Юріївна - була завідуюча кафедрою музики. Батько – Василь Михайлович - професор, доктор наук, був проректором з наукової роботи в тому ж інституті, який зараз є Східноєвропейським університетом.

* * *
Я не люблю народних пісень в сучасній обробці, в «тимчасових» стилях. Народна пісня – вічна, з нею так не можна.

* * *
Мене завжди дивували «Різдвяні зустрічі з Аллою Пугачовою», при всій величезній повазі до неї. Все думала: чому там немає жодної колядки?! Там стільки українських виконавців! Хто би їй підказав??


* * *
Ми колядували, ще будучи студентами. Тоді масово не колядували по місту. Але було «парт-завдання»: ходити по домівках ветеранів війни та праці і вітати їх з Новим роком. Це відбувалось напередодні Нового року, тому було дивним, що вітання складалось з колядок і народних віншувань. А коли приходило Різдво, то ми ходили колядувати вже з власного бажання – було дуже весело.

* * *
Був період співпраці з Миколою Орешком – директором фірми «Корона», який займався організацією концертів, як правило московських зірок. Тоді я здобула перший організаторський досвід. І тоді вже жила бажанням записати колядки. На концерті Крістіни Орбакайте у «Промені» мені дуже сподобалося якісне озвучення. Тоді ще подумала: записатися б у цих спеціалістів, навіть якби у Москву довелося б їхати! Бо місцеві аранжувальники не вірили в популярність такого пісенного матеріалу. Після концерту підхожу до звукорежисера, який саме змотує кабель. Питаю російською: «У вас есть студия звукозаписи?». А він: «Звичайно є! У Тернополі!». Це був Андрій Качало зі студії «Бастер», яка потім усі 10 років озвучувала і забезпечувала феєричним світлом мою «Коляду». Це було набагато дорожче, аніж запрошувати місцевих спеців, але я хотіла мати спокій, щоб все було на найвищому рівні.

* * *
Як приїздили московські зірки, то щиро дивувалися нормальним умовам нашого життя. Бо далі Москви, «на периферії» так не живуть.

* * *
Робота в студії для мене часто була більшим задоволенням, аніж виступ на сцені. Ніколи не забуду ці творчі муки, нічну роботу – адже вдень то шум з вулиці заважав (студія була в центрі міста, у «Просвіті»), то напруга в електромережі скакала – і всю роботу треба було починати спочатку. Комп’ютерами ще не користувались.


* * *
На «Олексі» тоді записувалися безліч українських зірок. Постійними «клієнтами» були «Кролики» - дует Володимира Данильця і Володимира Мойсеєнка. Тут вони писали усі музичні «підклади» для своїх концертних номерів.

* * *
«Кролики» в житті набагато смішніші, ніж на сцені. Там вони, як на мене, кривляються. Тільки у Луцьку тоді дозволяли собі на сцені заспівати. Їм їхній шеф це забороняв – вони ж коміки! Але вони вночі, коли керівник ішов спати в готель «Україна», верталися на Олексу і писали ліричні пісні.

* * *
Я не люблю коли Україну показують дешево, примітивно, по-сільському. Тому оцей «Фестиваль сала» - це ціла біда. Слава Богу, його більше не проводять.

* * *
Мені не подобається творчість Волинського народного хору – це не спів, а вереск. Народна пісня так не співається. Хто хоче в цьому переконатись, знайдіть на "ютубі" старі записи 30-их років Козловського, колядки наприклад, чи пізніші записи Солов’яненка, чи хору Вірьовки. Якось я дізналася, що такий стиль виконання був характерним для усіх радянських філармонійних колективів. Які співали «Лєнін всєгда живой», так і українські народні пісні... Звичайно позитив, драйв, який вони «гонять» під час виступів, не може не чіпати публіку – це «заводить».

* * *
Хоровий спів – це гордість українців. Не кожен народ має таку пісенну культуру. Українська пісня характерно звучить терцією. Ми з мамою завжди в два голоси співали.

* * *
За оренду театру для проведення «Коляди» я платила як заїжджа зірка. В той час коли всі місцеві виконавці платили символічну вартість. Я ж не належала до жодної державної установи, тому мене ці пільги не стосувались. Тим не менше, коли поставало питання запрошення, то їх у мене щоразу вимагали як зі свого колективу. 5 перших років «Коляду» не відвідав жоден чиновник, а потім, коли пішов розголос і збирались повні зали, приходили і намагались підняти людей з місця, на яке був куплений квиток, бо воно належить їм. Може хто не знає, але в 6-му ряді 6-ть центральних місць належать адміністрації театру. Це традиція ще з радянських часів, коли під час будь-якого концерту мусили бути присутні представники контролюючих органів.


* * *
Сьогодні я щоразу маю конфлікт з керівництвом театру і погрози, що мені більше не дадуть зал театру, бо не віддаю їм ряд місць, як вони до того звикли. Вважаю це корупцією і не вважаю, що наші чиновники повинні відвідувати мої концерти за мій чи ваш рахунок. Звичайно я була б невдячною, якби не згадала, що одного разу на ювілейний концерт «Коляди» від Дмитрука Василя Павловича я отримала суттєву знижку за оренду і ще раз безкоштовну оренду для проведення концерту пісень УПА, який я знову хочу організувати цього року на Покрову. Моє прохання тоді задовільнив голова Волинської обласної ради Валентин Вітер – з вдячністю згадую. Звичайно ж запрошення є, але для людей чи організацій, які допомагали чи матеріально підтримали дійство.

* * *
Тільки через пʾять років після того, як ми зробили першу «Коляду», Волинський народний хор згадав, що їх обов’язок – популяризувати традиційну народну музику. І зробив теж різдвяний концерт. Ще через три роки вони зрозуміли, що треба нарешті робити кольорові афіші – і стали їх робити такими ж синенькими як у нас і це автоматично прорекламувало наш концерт. Така ж історія повторилась і з «Волинським Великоднем»

* * *
Уже живу думкою про «Коляду». Рік ми пропустили через неспокій в країні. Але не можна жити тільки війною. Українська пісня сьогодні це наші душевні ліки.

Записав Юрій РИЧУК
0

Читати ще

Коментарі

Діма

Хто тебе , Танюшик, за язик

Максим

Молодець Тетяно! Скільки

Микола

Танічка,ти умнічка! Не стій

Гість

Молодець Тетянко!Якщо талант

Володимир Царенко

От то-то дала...Тетянка..

Ціхоцька Тетяна

Ну мушу відповісти ). Дякую

Ціхоцька Тетяна

Добавлю). Я нікуди не виїхала

Діма

То в якій галузі Таня

Борис З.

Таня, нікуди і не виїжджай.

Олександр Стадник, художній керівник Волинського народного х

Браво, Танюша!)))) Я, зі

Ціхоцька Тетяна

Борисе, може б Ви нагадали

Олександр Стадник, художній керівник Волинського народного х

І дійсно, давайте вже

Петро

Шановні, подивіться на

Гостя

Гарний спів і режисура! Із

Кіріл

Шкода, що на Волині можна

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter