СЛОВОПОРТРЕТ: Митрополит Луцький і Волинський Нифонт

Сьогоднішній ранок приніс сумну звістку усім вірянам Волині. Пішов з життя Високопреосвященніший Нифонт Митрополит Луцький і Волинський – людина, чий внесок у розвиток церковного життя області важко переоцінити. Для багатьох митрополит був не просто духовним наставником, а й авторитетною постаттю, на яку рівнялись та до чиєї думки дослухалися.

«Таблоїд Волині» пропонує пригадати найяскравіші висловлювання митрополита Нифонта у рубриці «Словопортрет»:



Ми будуємо церкви не Москві, а своєму православному християнському народу. Тож коли б хтось мав можливість пожертвувати на будівництво храму Всіх святих земля Волинської, ми б вдячно молилися за нього.

***

Коли є Любов, Милосердя, Добро, то кризи немає.

***

Напевне, я таки не помилився у виборі свого життєвого шляху. Але, повірте, я не шукав архієрейства, митрополитства. Скільки своїх сил, я хотів сповна віддавати себе людям.

***

Впродовж 13-ти років у Рудці-Козинській служив я не кадебістам, а своїм людям. Втішався, скорбив разом зі своїми людьми, молився, служив літургії, проповідував, старався сіяти євангельське Слово. А бачачи, наскільки люди ставали окриленими духовно, це не могло мене не надихати. Звідси − й сила, енергія. Благодать Божа − з нами.

***

У моїй рідній Галиній Волі, що в Старовижівському районі, ще й досі залишився звичай колядувати попід хатами ще з 6 січня. Так славлять Господа. У нас ніколи не переодягалися, як в інших селах. Пожартувати могли на Новий рік із щедрівками. Дітки групами рушали з двору до двору. Богу дякувати, в той час це ще так не переслідувалося. Я був сиротою, то й мені якась копійчина перепадала. Часто сам ходив, бо до гурту мене не брали. Мами між собою домовляться, чиє дитя з ким піде, а ти — сирота та й сирота…



***

Люди їхали до мене послухати, що говоритиму на проповіді, псалми наші хористи повчальні співали… В останні роки в час Великого посту багато приїздило сповідатися. Було по 500 чоловік у недільні дні. Важкувато доводилося.

***

Я вже старий, не бачу, а колись вишивав. І рушники, і серветочки. Навіть болгарським хрестиком вишивав. То мене тьотя навчила, та сама, яка і благословила мене на шлях служіння Богу.

***

Про події 1992 року: Прихильники розколу зустріли нас, і особливо мене, дуже агресивно, про що навіть страшно говорити. Були такі хвилини, коли робилося моторошно від почутого. Натовп народу скандував: «Геть московських попів!», «Ніфонта четвертувати!». Звичайно, я смерті не боявся, не боюся й тепер, тим більше що вже старий, але чути таке з вуст віруючих людей страшно.

***

Викачування яйця чи виливання воску — це великий гріх. Є навіть правило про восколєя. Якщо хтось йде на такі ритуали, то відлучається за це від причастя на 7 років. Це — не молитви, а магічні дії і пов’язані вони з нечистою силою. Нічого спільного з молитвою у них немає. Я весь час і тоді говорив про це в проповідях.

***

Людина, в якої сталася біда, скрізь шукає помочі і захисту. Коли вона з вірою приходить до священика, а він із такою ж вірою і любов’ю молиться — це сильна молитва і Господь дає благодать. Це не моя заслуга.

***

Життя священика — це найкращий приклад. Жоден атеїст не зробить стільки лиха, як священик, котрий оступився. Це — дуже відповідальна місія.

***

Світ тому такий жорстокий, бо людина не хоче боротися з гріхом. Це ж приходить страшна думка вчинити щось подібне, а її треба побороти. А він її перетворює в діло, працює на неї. Нам простіше за все сказати, що така людина хвора. Але хворе все суспільство. Треба працювати над собою і вдосконалюватися, бути такими, як нас хоче бачити Господь. Як каже Святе Письмо: «Пам’ятай про день смерті твоєї і повік не згрішиш». Адже ж доведеться відповідати за всі свої вчинки. А хто сьогодні про це думає?

***

Все – у волі Божій.



За матеріалами «Українська православна церква», «Релігія в Україні», ТОП-Луцьк