Секрети медових хазяїв: родина Шотіків із хобі зробила успішний бізнес

Бджільництво – це стабільний дохід у бюджет сім’ї та хобі, яке враз може перетворитися на справу всього життя, – переконаний бджоляр із 30-річним стажем Антон Шотік.

За 17 кілометрів від Луцька він має пасіку із 60 бджолосімей. Нині у бджільництві працює вся родина: дружина, дві доньки та зяті.



«Кожна людина має покликання, а я своє знайшов»

«Маю неабияку насолоду від цієї роботи, – каже пасічник. – Душею відпочиваю. Моя пасіка ‒ на хуторі, де колись була батьківська хата. Там тиша і спокій. Аура специфічна. Бджоли люблять тишу. Хай який я втомлений та знервований, а на пасіці заспокоююся. Бджоли забирають із мене весь негатив».



Пасічником був ще прадід Антона – Прокіп. Він передав це вміння своєму сину. Звідти пішов родовід пасічників. Чоловік розповідає, що колись навіть подумати не міг, що стане пасічником. У дитинстві, як усі хлопці, любив футбол та рибалку.

«Мій батько був ковалем. Від діда залишилися старі вулики і якось мене осіяло, – розповідає Антон Шотік. – Подумав: «А чому не стати б пасічником?» Дід, коли ще був живий, дав один рій сусіду. Той часто кликав мене, щоб я допомагав йому рої знімати з дерев. Так зняв три рої, а четвертий він мені віддав. Тоді я навіть не знав, як збирати мед та як доглядати за пасікою. Почав усе з нуля. Сам усього навчився. Усе приходить із часом. У мене це вміння закладено десь на генетичному рівні. Кожна людина має покликання, а я своє знайшов».

За словами Антона, спочатку було дуже важко. Продавав мед на ринку. Потрібно було заробляти гроші, щоб вдягати та вчити дітей.

«Ринок навчив мене правильно пропонувати продукцію та оформляти стенди, – каже чоловік. – Насправді дуже радий від того, що можу допомагати людям, приносити їм користь та задоволення. Бджоли – то моє життя. Віддаю їм весь свій час».

Нині у бджільництві працює вся сім’я: дружина, дочки та зяті.







«Завжди розповідала людям про нашу продукцію, – долучається до розмови дружина Марія. – Ставила етикетки біля всіх баночок. На ринку м’ясо, сир, яйця продавали, а тут – ми із медом з гарними етикетками. Ми туди зовсім не вписувалися. Тому три роки тому оселилися в «Медовій хаті».

Дружина Марія все життя пропрацювала вчителем математики. Через улюблену роботу майже втратила голос. Лікарі сказали залишати цю професію.

«Для мене це було дуже боляче, – ділиться Марія. – Моя школа поряд із будинком, у якому ми живемо. Вийду на балкон, бачу, що діти йдуть до школи, аж на душі тривожно. Бо знаю, що не маю до цього вже жодного стосунку. Ця перевірка зошитів до другої ночі та написання конспектів. Але це була моя улюблена справа».

«Тепер дружина та діти – моя опора, – продовжує Антон. – Марія робить медову косметику. Нам надходять замовлення з усієї України. Щороку беремо участь у різноманітних заходах: виставках, ярмарках».









«Такі кучері мав – хоч бери та й заплітай. Так вони мене й полонили»

Антон з Марією народилися й виросли в селі Радомишлі. Там і познайомилися.



«Він на окраїні села жив, під лісом, – ділиться Марія. – А я зовсім в іншій стороні. Кучерявий був мій Антон, красивий такий. У мене волосся рівне, то треба було цілу ніч на бігуді спати. А він прийде до мене, а те волосся довге і густе, надивитися не можна, а кучері – хоч бери та й заплітай. Так мене ті кучері й полонили».

«Треба було її додому 40 хвилин водити», – жартує чоловік.

Марія зізнається, що вона сама запропонувала йому одружитися.

«Антон з цього ще й зараз сміється, – жартує дружина. – Я тоді якраз інститут закінчила. Треба було три роки відпрацювати за направленням у Житомирській області. Подивилася на карті, а там навіть дороги нормальної нема. Кажу йому: «Або бери мене заміж, або я туди їду». Так він зі мною й оженився».

Чоловік розповідає, що дуже добре пам’ятає їхнє весілля.



«Це було 3-4 травня. Весна була дуже холодна. Ще дерева голі стояли і сніг пролітав», – пригадує він.

«Ми щороку річницю одруження святкуємо, – продовжує дружина. – Залишилися фото з весілля, то ми їх на річницю переглядаємо. Ще такого не було, щоб ми про цей день забули. А тепер у цю пору в травні яблуні цвітуть. То я Антону кажу: «А ти пам’ятаєш, як на наше весілля холодно було, а ми з тобою мерзли?». І так добре й тепло стає від тих спогадів».

«Не люблю його так, як колись. Люблю його у мільйон разів сильніше»

Бог подарував подружжю двох доньок – Олю і Аню.

«Мій Антон завжди про сина мріяв. Тепер маємо двох зятів, то вони нам, як сини, – ділиться Марія. – Старша донька Оля медичний університет закінчила, а менша – міжнародні відносини. Оля мені з косметикою допомагає, поради дає про лікувальні властивості меду. Менша донька – хороший менеджер. Тепер батькові допомагає».

Батьки розповідають, що донька Аня хотіла за кордон виїхати і там влаштуватися. Але тут зустріла чоловіка й вийшла заміж.

«Ми задіяли у сімейну справу своїх доньок та зятів. Їм це дуже подобається», – каже Антон.

Подружжя Шотіків розбагатіло вже й на двох внучок: Катрусю та Софійку. Любляча бабуся зізнається, що зараз якраз чекають народження хлопчика.

Коли запитую Марію, що найбільше подобається їй в чоловікові, жінка мило усміхається, а потім каже: «Знаєте, не люблю його так, як колись. Люблю його у мільйон разів сильніше. Це надзвичайна людина. Дуже добра і щира. Пишаюся, що у мене такий чоловік. Коли іноді у мене запитують номер телефону, то я даю номер чоловіка. Адже ми завжди разом. Намагаємося до цього привчити дітей».

Антон Шотік каже, що секрет їхнього нього сімейного щастя насправді дуже простий: «Моє щастя складається із звичайних буднів. Щастя – це коли дружина і діти поряд. А найкраще задоволення – коли Марія та діти щасливі. У житті по-всякому буває, але треба вміти прощати та терпіти».

















Текст і фото: Лілія БОНДАР