​Проректорка СНУ Анна Данильчук: «Буває, що плутають зі студенткою»

14 квітня 2017

Текст: Оксана ДУДА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ
Настрій: кав'ярня «ЛЬВІВСЬКА МАЙСТЕРНЯ ШОКОЛАДУ» (пр. Соборності 16В та пр. Волі, 15)

Проректорку з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету Анну Данильчук знає в обличчя багато волинян. Жінка веде активне соціальне життя, багато подорожує і є дописувачкою у одній з найрейтинговіших газет країни.

Нещодавно Анна Данильчук вийшла заміж за депутата міської ради Павла Данильчука. Про сімейне життя, роботу та відпочинок «Таблоїд Волині» поспілкувався з жінкою за «кавовою розмовою».

– Традиційно перше питання: що більше полюбляєте – каву чи чай?

– Вранці буде першою кава, при чому я віддаю перевагу домашній приготовленій чоловіком, а потім багато чаю.

– Минулого року Ви змінили статус – стали офіційно заміжньою. З цього приводу було багато коментарів. Як ви до цього поставилися? Це якось вплинуло на сімейне життя?

– Однозначно, що ніяк не вплинуло. Увага завжди притаманна життю публічних людей. Я і мій чоловік чудово це розуміли, коли обирали собі такий шлях. Розуміли, що коментарі і увага будуть. 

Я вважаю, що для людей, які ведуть активне громадське життя, важливо мати коло авторитетів чия думка переймає, на кого орієнтуєшся, кого вважаєш своїм порадником. Важлива також думка близьких людей та колективу. Тобто, коли я розумію компетентність коментарів, критики та зауважень – тоді послухаю, а в решті випадків – то лиш побічний ефект публічності. 

– Як змінилося Ваше життя після заміжжя?

– Однозначно, не змінилося. Мені просто приємно, що для світу тепер ми є однією сім’єю. 

– Які фірмові страви готуєте для чоловіка?

– Мій чоловік дуже любить рибу і змінив мої смакові преференції. Я раніше їла рибу, але менше. Цього року ми вирішили дотримуватися посту, не геть суворого, але м'яса не їмо. Готуючи, я віддаю перевагу випіканню. Павло любить мою печену картоплю, м’ясо. Я готую багато, тому виділити якусь коронну страву не можу.

– Чоловік Вам якось допомагає? Є якась традиція в приготуванні сімейного обіду чи вечері?

– Мій чоловік, звичайно, допомагає мені. В нього немає ніяких упереджень стосовно приготування їжі, що це тільки жіноча справа. Дуже часто ми любимо виходити кудись на природу і тоді відповідальність приготування їжі на ньому. Я лише фотографую і їм. 

– Чи обговорюєте вдома професійні питання,ділитесь професійними проблемами?

– Звичайно, нам обом наша робота приносить задоволення, не зважаючи на різні складні моменти, які трапляються на керівних посадах. Але коли ти береш на себе відповідальність, то розумієш, що разом з тим будуть і складні рішення. Ми обов’язково обговорюємо важливі для нас питання, але обговорюємо лише між собою, далі за нашу родину це не виходить. Проте, ми поважаємо професійну й громадську діяльність один одного, тому не диктуємо як чинити, а радше виливаємо наболіле чи намагаємось придумати щось корисне.

– Чоловік допомагає Вам порадами і ви йому, і це лише обговорення?

– (Усміхається, – авт.). Бачите, все залежить від того, що ми обговорюємо. Якщо потрібна порада, то кожен з нас її отримує. Але ми достатньо поважаємо один одного, щоб приймати індивідуальні самостійні рішення. Дуже важливо, коли ти зустрічаєш свою людину, тоді абсолютно сприймаєш її світобачення. 

– Тобто Ваш чоловік в усьому підтримує Вас?

 (Усміхається, – авт.). Поки так.

– Університет, де працюєте зараз, це Ваша перша робота? Розкажіть як рухалися по кар’єрі.

– Я навчалася в СНУ імені Лесі Українки на кафедрі прикладної лінгвістики. Після того, як закінчила університет, мені запропонували залишитися в університеті, я вступила в аспірантуру. Якщо відверто, то я не дуже хотіла. Мені хотілося піти у велику компанію, хотілося мати власний кабінет, зовсім не хотілося продовжувати навчання, але це була мрія моїх батьків і вони переконали мене, що це не завадить розвиватися в інших напрямках. Ось так я почала навчатися в аспірантурі і паралельно викладати на кафедрі. І неочікувано зрозуміла, що це мені шалено подобається – спілкуватися з молодими людьми, ділитися знаннями, робити наукові розвідки. Якщо відверто, я багато переймаю в наших студентів,  вони мене надихають своїм розумом, сміливістю, мріями та навіть модою. 

Працюючи в університеті ти постійно повинен бути технологічно, науково підготовленим, розслаблятися не можна. 

Я дуже вдячна Богу за чудового наукового керівника Марію Олександрівну Олікову, завідувач кафедри прикладної лінгвістики. Вона багато чому мене навчила, можливо, більш навіть в людському плані, ніж дисертаційному. Це мій великий моральний авторитет і приклад. У 2011 році я захистила роботу у Харківському національному університеті й  повернулася викладати на кафедру прикладної лінгвістики, яку дуже люблю. Сьогодні нею керує моя викладач і подруга Ірина Біскуб, яка реально перетворила Луцьк на центр прикладної лінгвістики, ми навіть щороку приймаємо тут Всеукраїнські олімпіади зі спеціальності.  

Мені завжди було цікавим спілкування зі студентами, благочинність, молодіжна політика і це помітили - у 2013 році я стала заступником декана факультету іноземної філології з виховної роботи. Паралельно, через знання англійської мови, перекладацький та організаційний досвід  мене запрошували в ректорат допомагати під час міжнародних зустрічей, яких у нас чимало. Все це приносило мені задоволення і якось зовсім несподівано  мене запросив Ігор Ярославович Коцан і запропонував стати проректором з євроінтеграції і роботи зі студентами. 

Звичайно, я була дуже приголомшена і очікувала чого завгодно, окрім такої відповідальної пропозиції. З однієї сторони, я добре розуміла і раділа тим можливостям які відкриває ця посада, з іншої  – нервувала від ймовірної відповідальності. Проте, бажання працювати, розвиватися й розвивати, як і висловлена мені довіра надихали. Я пройшла співбесіду в Міністерстві Освіти й науки, з'ясувалося, що стала наймолодшим проректором в Україні і от уже два роки працюю на посаді.

– Бачу на сторінках у соцмережах, Ви берете участь в різних заходах, конференціях.

– Моя посада об’єднує два напрямки: молодіжну політику і міжнародну роботу. В соцемережах вдається висвітлювати лише десяту долю всіх подій, що відбуваються в Університеті, хоча ми стараємося. 

Подекуди, заважає природна скромність наших працівників та студентів. Є дуже багато цікавих талановитих людей, які багато роблять для університету і міста,  я своїм обов’язком вважаю про це повідомляти

– Як Ви знаходите спільну мову зі студентами? Наша молодь активно розвивається, має доступ до багатьох джерел інформації.

– Перш за все, я їх поважаю і люблю з ними працювати. Студенти є найважливішими в університеті. Їх успіх - це наш успіх, успіх нашої держави. 

Зараз відбувається дуже багато реформ в освіті, які активно долучають студентів до управління, і ми певною мірою готові розділити з ними цю відповідальність, ми їм довіряємо. 

Ясна річ, що в сучасному світі запис у дипломі не означає, що ви будете працювати виключно за цим напрямом. Зараз університет намагається вчити мислити та поєднувати всі факти, щоб постійно змінюватися, адаптовуватися до дуже динамічного ринку праці.  

– Вас мабуть часто плутають зі студенткою. Чи були курйозні випадки з викладацько-студенського життя? Студенти залицяються? 

– (Усміхається, – авт.). Не розкажу, бо чоловік прочитає. Буває, що плутають зі студенткою. Я,звичайно, розумію, що це скоро пройде, але тішуся, жінці таке приємно. Інколи трапляється приходять студенти до мене в кабінет. У мене він без приймальні і секретар знаходиться у сусідньому. От вони заходять і питають: «Де проректор?»  Буває, думають, що я сіла на його місце.

– Тривалий час Ви працюєте з газетою «День». Ви виступаєте в ролі автора і співавтора. Чому вибрали цей напрямок? Які публікації плануєте в найближчий час? Які відгуки отримуєте?

– Я дуже поважаю і люблю нашу співпрацю з Ларисою Івшиною (редактор газети «День» – авт.). Лариса Олексіївна дуже часто приїздить до нас в університет, бо сама волинянка і любить сюди повертатися. Користуючись нагодою, анонсую, що 28 квітня відбудеться черговий приїзд Лариси Івшиної та традиційне відкриття виставки газети «День». 

Ми познайомилися в 2015 році під час однієї з таких виставок, тоді я була модератором нашої спільної розмови, дуже захопилась і зрозуміла, що ми на одній хвилі. Мені надзвичайно цікаво було її слухати. Дуже люблю ті розмови, після яких хочеться прочитати тисячу речей та знайти щось нове. 

Для початку я розповіла  Ларисі Івшиній історію про те, що мій тато народився в Аргентині, в Буенос-Айресі, в родині українських емігрантів. Ми заговорили за діаспору. Лариса Олексівна сказала: «Аню, то напишіть!». І я завжди любила писати, цього часу жартую, що коли виросту, то стану письменницею. 

Пам’ятаю, що досить нервувала, як зреагують читачі на цю статтю з сімейними фотографіями. Лариса Івшина для мене великий авторитет, і її оцінка важать для мене багато. Пам’ятаю, як вона написала мені відповідь - «чудовий текст», і радості моїй не було межі. До цього часу зберігаю той перший екземпляр газети з моєю статтею. Це була моя перша публікація під назвою «Моя аргентинська історія». 

Пізніше ряд моїх статей теж потрапили на шпальти цієї газети, потім мені запропонували вести блог. Раніше я вела побутовий блог на Life Journal, а тут я подумала, що треба переходити на ширшу аудиторію. Ми з чоловіком багато подорожуємо Україною. Потрібно допомагати своїй країні, витрачаючи кошти на внутрішній туризм, в якійсь мірі заохочуючи регіони до розвитку. Більше того, Україна настільки прекрасна, і ми так мало про неї знаємо, що з’явилося відчуття відповідальності поділитися про це. 

Так я почала вести блог на сторінках газети «День» з хештегом #українські_прекрасності. Насправді таких прекрасностей дуже багато, і ось «День» дав мені платформу і можливість. Газета «День» має багато читачів, і я вдячна їм. Думаю знову в сезон повернемось до подорожей, і життя даруватиме нові теми. У своїй дописах я вперто не хочу критикувати, тому що мені здається у кожній країні є щось не так і українці забагато критикують. Я намагаюся цього уникати, акцентувати на прекрасності.  Все ж впирається насправді в те, який ти обираєш акцент.

– Ви активно подорожуєте. Є улюблені місця? Де плануєте побувати?

– Я з дитинства любила подорожувати. А з чоловіком ми почали подорожувати вдвічі більше, хоча часу в цей період життя у нас вдвічі менше, бо всі зайняті роботою.  Більшість наших подорожей тривалістю один-два дні, тобто тури вихідного дня. І це скоріше не відпочинок, а навпаки, з тих подорожей приїздиш додому відпочити.  Проте така мандрівка допомагає відпочити психологічно, отримати нові враження.

Ми дуже любимо Карпати. Це такий магічний український край. Крім того, я дуже люблю подорожувати гастрономічно в Закарпаття. Там дуже багато смачних страв. Особливо рекомендую до подорожі Ужгород і Мукачево. Була в Берегово, це невеличке місто, яке зазнало суттєвого угорського впливу. Там дуже смачні вина та термальні купальні. 

Минулого літа ми відвідали мою історичну батьківщину. Моя мама з Чернігівщини, з Батурина. Я була дуже вражена, побачивши, як відбудували Батуринську цитадель. Жартують, що найбільший здобуток Віктора Ющенка як президента – це оновлення Батурина як гетьманської столиці. Там дуже красива природа, особливо річка Сейм. 

В планах – відвідати Полтавщину, бо у Павла там є коріння. 

Хочемо побачити Маневицький човен (археологічна знахідка на території Маневицького району, – авт.), бо ще не доводилося там побувати, а знахідка ця унікальна.  Я думаю, що насправді в Україні є багато цікавих місць і пам’яток, про які просто потрібно розповідати. Нам потрібно грамотного піарщика.

Мрію також відвідати Аргентину, але до подорожі туди треба серйозно готуватися. Там залишилися велика родина мого батька. 

– Де доводилося бувати за кордоном​? Щось запам’яталося особливе​​​?

– Угорщина, Туреччина, Німеччина, Австрія, Франція, Чехія, Польща, Італія, Білорусія, Литва, Бельгія. Мені дуже сподобалася Угорщина і Будапешт, то була перша подорож за кордон. Мушу визнати, Париж мене вразив. Передусім не визначними місцями, переповненими іноземними туристами, а мистецтвом насолоджуватися життям, прогулянками, їжею. 

З останніх подорожей пригадую Литву, це був робочий візит. У нас є хороша співпраця з університетом Вітовта Великого у Каунасі. Литовці, як і їх президент пані Грібаускайте, дуже нас підтримують. З ними нема відчуття старшого брата, їм щиро цікава робота з Україно. Ось у травні наші студенти-біологи поїдуть у Литву на практику, а вже в червні зустрінемо литовських студентів у нас. Так і зароджується реальна, взаємовигідна співпраця.

Брюссель, куди ми з Ігорем Ярославовичем їздили на запрошення Європейської Асоціації Університетів, вразив мене великою кількістю емігрантів. Звісно, просячи допомоги в Європейського Союзу, ми не розуміємо скільки проблем є в самому серці ЄС. 

– Очевидно, у Вас великий досвід в міжнародних зв'язках.

– У нашому університеті досить активна міжнародна робота, і, порівнюючи з вузами України, я розумію наскільки нам поталанило. Ми розташовані в прикордонному регіоні, є чимало іноземних вузів-партнерів, запрошуємо також іноземних викладачів, беремо активну участь у стипендіальних і грантових програмах. Ігор Ярославович багато робить для того, щоб студенти знайомилися і спілкувалися із успішними, видатними людьми. Університет із лекціями відвідують посли іноземних держав, наприклад за час моєї роботи – Канади, Великої Британії, Литви, Хорватії, на вересень готуємо візит посла Норвегії. Такі зустрічі надихають розвиватися і розвивати. 

У нас є давня дружба з Люблінським католицьким університетом, з університетом Марії Кюрі в Любліні, з Варшавським університетом, я вже згадувала за Каунас. Зараз починаємо співпрацю із Тихооканським університетом в Сіетлі. Наш почесний професор, посол України в США Олександр Моциков допомагає нам в цьому. Нещодавно під егідою німецької служби академічних обмінів DAAD в університеті пройшли тижні німецької культури. Тішить, що не тільки наші студенти їздять по програмам академічної мобільності Європейського союзу, а що вже й європейські студенти приїздять до нас. 

– Розкажіть про своїх батьків. Я так розумію, вони багато в чому Вам допомогли і дали поштовх у розвитку.

– Насправді, мені надзвичайно тяжко говорити про це. Оскільки я нещодавно втратила батька, який був близьким другом і порадником. Він чудовий лікар і дуже красива, порядна людина. Тато все життя мене виховував, як хлопчика. Я завжди жартувала, що є два варіанти виховання дочки. Один – принцеса і кицюня, інший – мій варіант – «Аня, іди розберися!».

Тато проводив зі мною багато часу. Ми любили разом ходити на розкопки в Старе місто. Тоді ще не було так багато забудови. Ми займалися археологічними пошуками. У мене в підвалі і досі зберігаються такі артефакти. Мені шкода, що пізніше поверх тих унікальних місць, які могли б прикрасити наше місто, з’явилися нові будинки. 

Він завжди мріяв, щоб я працювала в університеті, завжди казав, що є два варіанти розвитку мої кар’єри: «Аня, ти маєш стати або академіком, або прем’єр-міністром». Але потім, побачивши ситуацію в українській політиці, лишився з ідеєю академіка.

– Звернула увагу, що у Вас дуже гарне намисто. Бачила Вашу фотосесію в етностилі. Якому стилю одягу віддаєте перевагу? Де купуєте одяг? Можливо, шиєте щось для себе?

– З одягу не шию нічого. Пам’ятаю, як ще в школі шила нічну сорочку, а потім не змогла її одягти, вона виявилася завузька. 

Взагалі люблю стиль casual. Звичайно, робота впливає на стиль одягу, але не хочу кардинально його змінювати. Вважаю, що одяг дозволяє проявити свою особистість. Часто студенти служать натхненням. Гляньте на них, які вони зараз у нас красиві. 

Нещодавно відкрила для себе мультибрендовий магазин українського одягу на Хрещатику в Києві "Всі.Свої". Там виключно українські речі за помірною ціною. Це намисто я купувала там. 

– Повертаючись до Вашої співпраці з газетою «День». Очевидно, щоб добре писати, треба багато читати. Що любите читати? Що читаєте зараз чи що прочитали останнє?

– Я люблю читати. І на щастя чи на жаль, у професійній діяльності доводиться багато читати теж. А коли читаєш багато наукових книжок,  ракує часу читати художні. Колись Оскар Уальд сказав: «Читати треба все, навіть обгортки від туалетного паперу», адже це може дати якусь інформацію та ідею. Тобто якщо є можливість, треба читати. 

З останнього, прив’язуючись до газети «День», прочитала їхнє видання «Сестра моя, Софія», це – надзвичайно цікава збірка різних авторів. Вони розшукують спільне між Україною та Болгарією, і справді багато чого знаходять порівнюють важливі моменти в історії. Раджу до прочитання. 

Я дуже люблю Габріеля Маркеса. Прочитала усі його твори, тому можу стверджувати, що це той автор, де задоволення отримуєш від кожного речення і загалом від всього оповідання чи роману, персонажів і сюжетів. 

Моя улюблена книжка – «Кохання в час холери», цікаві Маркесівські есеї. 

– Чи займаєтесь спортом, чи вистачає на це часу?

– Я дуже поважаю тих людей, які систематично займаються спортом. Коли я навчалася і мала багато вільного часу, я відвідувала зал. Приблизно 5-7 років такого активного способу життя. Проте тренажерний зал мені не сподобався, після нього я страшенного хочу їсти. Бігати вранці – теж не моє. Коли ми з чоловіком кудись виїжджаємо, ми багато ходимо, до 20 кілометрів. Таке навантаження легше переноситься, ніж біг. Дуже люблю плавати. В літній сезон намагаюся використовувати можливість – плаваю в природних водоймах.

– Маєте ще цікаві хобі?

– Люблю фотографувати, активно почала розвивати свій Інстаграм. Дуже люблю історію. Напевно це ще одне, що дуже об’єднує нас з чоловіком.

Ми дуже любимо історію та подорожі. І як освітянка мрію про той час, коли в нашій державі будуть затребуваними  і високооплачуваними професії на кшталт археолога, геолога, антрополога. Сьогодні, на жаль, багато батьків зупиняють дітей від таких професій. Вважаю, що успішність держави проявляється і у тому, що абітурієнт може обрати те, що подобається і не переживати за зарплатню. Коли обираєш сродну працю, як у Сковороди, то ти 100% досягнеш успіху. Ця робота тебе надихає і легше робиться. 

– Насамкінець, що б Ви побажали читачам «Таблоїда Волині»?

– Хочу побажати миру, сміливих мрій, допитливості, бо вона є рушійною силою прогресу, самоповаги, відчуття свого місця в світі, в країні, в місті. Бажання бути корисними, подорожувати, бути здоровими, розуміти, що кожен день має значення. 








***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу tabloyid@gmail.com.

+1
-2
-1

Коментарі

Рідкісний випадок - і красива, і розумна

Успіхів тобі , Аню
Насправді чудова , ніжна та розумна дівчинка
Щиро радий за успіхи в університеті. Одна з небагатьох, яка на своєму місці .

Ой, не смішіть. І що конкретного і доброго зробила ця пані для університету, окрім постійного хизування і демонстрації себе самої?

той випадок, коли зовнішність відповідає характеру та розуму. Данильчуку дууууже повезло з нею.

З радістю прочитав інтерв"ю. Щира і відверта співрозмовниця. А можна з Вами зустрітися для цікавої розмови?

З радістю прочитав інтерв"ю. Щира і відверта співрозмовниця. А можна з Вами зустрітися для цікавої розмови?

Гарна і розумна - добре для карєри, але погано для сімейного життя, особливо з таким монстром як Данильчук! По такому сценарію зійшлись і розійшлись тисячі молодих і перспективних сімейних пар! Не скоро, але він її психологічно задавить! Шкода! Краще була б гарна і білявка! Тоді, був би шанс бути ще й щасливою в сімейному житті!

ага тільки років так з 4 тому вона була супер феміністкою після розлучення і в пух і прах критикувала весь чоловічий рід. І як вона в такому віці стала проректором ніхто не думав????

Гарна і розумна, але бідна, бо не знає , що цей монстр Данильчук її психологічно додушить, згодом, за декілька років!

Аня - молодчинка! Працює над собою, тому й успішна. І не задавака)) (принаймні поки що)

Додати новий коментар