Помер батько волинського чиновника

Вчора помер Іван Іванович Мирка – батько директора департаменту інфраструктури та туризму Волинської ОДА Івана Мирки.

Про це чиновник повідомив на своїй сторінці у Facebook:

«Помер наш тато, Іван Іванович Мирка.
В неділю 17 липня до 12:30 можна буде попрощатися з ним вдома за адресою 6-й Малоомелянівський провулок, 20.

О 13:00 запрошуємо на Святу Літургію і чин похорону до церкви Різдва Пресвятої Богородиці по вул. Львівська, 1Б (на кільці Володимирської та Львівської). Далі проводи тіла до кладовища у Гаразджі.

Мирка Іван Іванович народився в селі Подусів, Львівської області, ріс без батька, якого увязнила та стратила радянська влада, закінчив Львівський автодорожний технікум, вже потім КАДІ (Київ), пройшов шлях від робітника до начальника ШБУ-1, очолював ЄЛУАД (Луцькавтодор), управління ЖКГ м.Луцька, 10-й УПРОДОР (Службу автомобільних доріг), Підприємство Шлях, був депутатом.
Заслужений військ інженерних (медаль, 1983р.).

Встановив памятні знаки-хрести в с. Дерно воїнам УПА та Героям Крут у Луцьку.

Тато завжди читав нам вірш Василя Симоненка – Кривда:

У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, –
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова...

Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув – сусіда йде.
– Ти пустуєш тута, – озвався, –
А тебе дома батько жде –

Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,
Але в хаті – мама сама.
– Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід –
Догадався, чому єхидно
Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав...

Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє буздумно в рани,
У болючі рани чужі...»

Таблоїд Волині висловлює щирі співчуття рідним та близьким!