П’ятниця 13-го у особливо забобонних людей викликає справжню паніку, адже саме цей день вважається справжнім святом для злих духів.

Ще здавна люди вірили, що саме цього дня відьми та відьмаки збираються на шабаші, проводять свої ритуали й відриваються на повну.

«Таблоїд Волині» зібрав десятку містичних публікацій, які доводять, що містика – невід’ємна частина життя волинян.

1.ТОП-5 НАЙМІСТИЧНІШИХ МІСЦЬ ЛУЦЬКА

В кожному місті є куточки, які насичені чимось містичним та незрозумілим. Хтось відчуває там тривогу, хтось – страх, а хтось навіть був свідком дивних явищ.
«Таблоїд Волині» зробив підбірку з п'яти наймістичніших місць в Луцьку, де ви не захочете опинитися після настання темряви.
Замок Любарта

Сподобалось

Мабуть, нема в Луцьку людей, хто б не чув легенду про Оксану. Дівчину, яка сподобалась місцевому коменданту,але не відповіла йому взаємністю, жорстоко вбили, порубали на шматки та викинули. Її батьків теж убили та викинули у річку Стир.

За легендою, дух дівчини і досі живе в замку. В міжвоєнні часи, коли в місті знаходився військовий гарнізон, чимало солдат, які стояли на нічній варті, гинули дивною смертю – їх знаходили померлими, а обличчя були перекошені від жаху. Також багато вояків топилися в річці за незрозумілих обставин. В одному з історико-літературних джерел Стир навіть називають річкою-вбивцею.

Кажуть, що й досі вночі можна почути як Оксана кличе своїх батьків, а ті відповідають їй страшним стогоном.

Лучани, які живуть біля замку Любарта, переконують, що вся ця історія – лише легенда, вигадка. А от старожил пан Олексій каже, що краще таки не ходити попід стінами вночі, особливо у вітряну погоду. Як каже дідусь, в такі дні «вона дуже сумує». На запитання, чи бачив привида, старожил відповідає:

«Як був молодим, то йшов якось додому пізно. Якраз тоді осінь була, холодно. Замість базару тоді ще хащі тут стояли, річка протікала. Іду і бачу – дівчина стоїть. В одній сорочечці, така невеличка. І сумна-сумна. Я запитав, чи, бува, не заблукала, бо ж холодно, а вона напівроздягнута. А вона мовчить, дивиться і на руку показує. І тут як застогне! А у відповідь звідкись такий звук пролунав, ніби з-під землі щось загуло. Я давай навтьоки, думаю, чур тебе!»

Цвинтар на вулиці Шевченка

2

Сподобалось

Один із найстаріших в місті, він свого часу був місцем, де збиралися різні неформальні тусовки. За легендою, колись на цьому цвинтарі стояла невеличка церква, де проводив служіння молодий священик. В нього закохалася дружина одного з вельмож. Проте любов не була взаємною, та й жіночка була заміжньою. Відторгнута закохана розізлилася і підпалила церкву, разом із якою згорів і сам молодий чоловік.

Потім, подейкують, там знайшли поховання відьми.

Усе це легенди, які не мають підтвердження фактами, але ті, хто побував на цвинтарі в пізню пору, переконують, що там досить моторошно.

Лучанка Олена розповіла свою історію:

«Кілька років тому померла сусідка і ховали її чомусь саме там. Під час обряду на місцем поховання постійно кружляли ворони. Ще такої кількості птахів я не бачила! Вони кружляли, каркали, всі присутні звернули на це увагу. І увесь час поряд сидів величезний пес. Коли ми всі вже покидали цвинтар, собака підбіг до могили, сів і почав так страшно вити!»

А от лучанин Віталій, згадуючи свою відчайдушну юність, розповідає, що провів на цьому цвинтарі чимало часу:

«Наша компанія любила «тусити» в таких місцях. Малі були, дурні. Збиралися на тому цвинтарі, розпивали алкоголь, курили і думали, що капець круті! Але якось вже зібралися по домівках розходитися, а я пакет забув. Наші пішли вперед, я вернувся за тою торбою, забрав її і рушив до друзів. Аж тут чую, хтось мене кличе. Чоловічий голос, такий дивний, хриплуватий. Я обернувся, та нікого не було. Подумав, що здалося. Але таке відчуття виникло, ніби на тебе хтось дивиться. І тут знов моє ім’я хтось вимовив. Я дивлюсь, а за чагарниками хтось стоїть і рукою махає, ніби запрошує підійти. Я не з тих, сміливіших, тому так рванув звідти, своїх друзів ледь з ніг не збив, біг аж до центру! Мені ніхто тоді не повірив, але бажання там знаходитись відпало назавжди!»

Ставок в Теремно

Сподобалось

Мова йде не про те озеро, на якому люблять відпочивати лучани. Мало хто знає, що у тому районі є ще одне невеличка водойма, захована у приватному секторі по вулиці Мисливській. Вдень там досить мило, плавають качечки, стрибають жабки і навіть ондатру можна побачити. Майже вся поверхня ставочка вкрита ряскою, а берег заріс бур’янами та очеретом. Ще донедавна посеред озерця стояло велике старе трухляве дерево, яке чи то від людських рук, чи то під плином часу повалилося. Відпочиваючих в тому місці мало, хіба які рибалки пробують щось зловити.

Проте пов’язана з тим озерцем одна дивна історія. Розповіла її пані Катерина, яка відпочивала там вночі з друзями:

«Було це кілька років тому, якраз на Івана Купала. Ще берег не був таким запущеним і навіть можна було в одному місці поплавати. Відпочивали ми з компанією: гітара, співи, вогонь розпалили. І тут знайомий запропонував піти покупатися. Я трохи вагалася, але зрештою погодилася. Пам’ятаю, що місяць тоді якось так яскраво світив. Всі побовталися та й повиходили з води на берег, а я стала плисти і розумію, що щось не пускає. Ніби як нога заплуталась в чомусь. Обернулася, а позаду силует у воді, ніби як жінка, і очі в неї такі… Навіть не можу пояснити… Гарні такі, заворожуючі. Мене як холодом накрило! Я почала кричати, друзі кинулись, витягли мене з води. А мені так страшно було! Не могла нічого пояснити, бо мову як відняло. Давай швидко речі збирати і забиратися звідти геть. І вже коли ми майже не те що дійшли, а добігли до дороги, то знайомий обернувся і просто закляк на місці. Ми теж пооберталися, а там, у воді, щось плавало туди-сюди і тихенько так посміювалося… Потім, коли вже приїхали додому, то почали шукати якісь наукові пояснення, мовляв, фантазія, місяць, свято, поввижалося просто. Але думаю, що подумки кожен з нас точно знав ЩО він бачив.

З тих пір я і вдень туди ніколи не ходила, а після заходу сонця взагалі до водойм не підхожу!»

Міст на Данила Галицького

Здавалось би, міст як міст, нічого особливого. І річку Стир добре видно, і краєвид в тому місці такий собі цікавий. А чи доводилося вам побувати там вночі? От лучанину Олександру довелося і, як він зізнався, враження далеко не найприємніші:

«Якось пізно поверталися ми з другом з ДПЗ. Як порядні кавалери, витратили всі гроші на дівчат, провели їх додому, а самим на таксі не лишилося. Транспорт вже не їздив, ми вирішили пройтися до гуртожитка, де тоді жили. Вийшли на міст, а друг ще й візьми і скажи, що тут десь вінок поховальний лежить знизу. Хтось помер значить. Я йому підпотиличника відвісив, щоб дурного не ляпав, бо і так не по собі чогось було.

Ідемо ми і чуємо позаду кроки. Обернулись – нема нікого. Ми собі далі чимчикуємо, і знов чуємо кроки ще й такий звук, ніби хтось мелодію насвистує. Ми знов обернулись – нема нікого. Давай швидше йти – те саме, тільки вже і свист виразніший, і кроки чіткіше чути стало.

Ми як дали драпака! Я не з лякливих, але тоді шкіра мурашками вкрилася. Бігли аж до синагоги колишньої… »

Сподобалось

Вулиця Окружна

Сподобалось

Траса на околиці Луцька, де місто плавно переходить в село Липини, є однією з найнебезпечніших доріг району. На ній закінчилося не одне життя, тому водіям на тій ділянці слід бути максимально уважними. А ще на Окружній знаходиться старий цвинтар, на якому ніби мешкає привид.

Ну і, як кажуть, масла у вогонь підлив ще й той факт, що років два тому саме біля тієї вулиці, в районі Теремнівських ставків, молодий лучанин закопав тіла своїх батьків, яких жорстоко вбив та понівечив.

2. ЕКСТРАСЕНС З ВОЛИНІ РОЗПОВІЛА ЯК ВИГЛЯДАЮТЬ ДЕМОНИ

В давнину таких людей як Олена Красцова називали віщунками, відьмами, «прозорливими». Нині ж є більш сучасна назва – екстрасенс. Хоча Олені вона не надто до душі.

Народилася жінка на півдні України, але протягом тривалого часу проживала в Луцьку. Тепер приїжджає сюди час від часу в гості до друзів, хоча й вважає Волинь – своєю духовною домівкою.

«Ви навіть не уявляєте, скільки тут магії! Вся волинська природа спонукає до розкриття якихось містичних знань та сил. Я свого часу поїздила найвіддаленішими селами області, і чи не в кожному другому населеному пункті є своя «бабка», «знахарка», «відунка». Вони плекають давню мудрість, але, на жаль, часто використовують її не на благо», – розповідає Олена.

Екстрасенс ділиться секретом, що як тільки приїжджає на Волинь, проводить першу ніч у лісі або біл озера – набирається сил. До речі, мама Олени теж мала магічні здібності, однак працювала більше з природою.

«Вона спілкується з деревами, квітами, вітром, сонцем. Може розігнати хмари в люту негоду. Знається на лікарських травах та готує з них ліки. Я ж з людьми працюю…», – розповідає «чаклунка».

Сподобалось

Олена відразу наголошує, що реклами їй не потрібно. Мовляв, працюю лише з близькими друзями та по їх рекомендації. На запитання «Чому?» відповідає: «Люди забули про людяність».

Жінка зізналася, що колись допомагала усім підряд. Люди приїжджали зі всієї України. І за свою роботу не брала нічого. А у світі магії є правило – витратив енергію, то мусиш звідкись взяти. Тому часто кажуть, щ охоча б копійчину потрібно лишити знахарці. Олені ж багато хто навіть дякую не казав. Тричі жінка була при смерті через енергетичне виснаження. Після цього вирішила, що допомагатиме лише тим, кого добре знає та поважає.

Передивившись купу фільмів жахів на кшталт «Полтергейстр» та «Закляття» запитую про те, чи дійсно люди з надможливостями бачать привидів та спілкуються з ними. Олена посміхається та пояснює:

«Потойбічні істоти мають специфічний вигляд. Є такий підвид, я їх називаю «поселенцями», це сутності, які не можуть знайти спокою ні на цьому, ні на тому світі, тому живуть в людях, «харчуючись» їхньою енергетикою. Вони невидимі, але впливають на стан здоров’я свого носія, на його настрій та вчинки. А взагалі, якщо ви дивилися фільм «Констянтин», то приблизно так і бачать мешканців потойбіччя більшість екстрасенсів. Ми бачимо їх у натовпі, як і вони помічають нас. Тому я особисто намагаюсь уникати місць, де є багато народу», – пояснює Олена.

Сподобалось

«Чаклунка» розповідає, що у злих сил є своя ієрархія: вищі демони, нижчі сутності і той, чиє ім’я жінка радить не називати, особливо у власній оселі. Їхній вигляд дійсно моторошний, хоча для очей пересічної людини ці істоти не доступні.

Деякі духи можуть обирати різні форми. Часто душі померлих можуть являтися рідним у вигляді тварин: котів, голубів, ворон.

Щоб уникнути «підселення» треба жити по максимуму позитивно. Не робити зла та не думати про негатив.

До речі, в домі повинен панувати спокій. Якщо у оселі постійно лунають сварки, скандали та образи, вони можуть спровокувати появу своєрідного порталу, віконця, через яке у ваш дім приїдуть різні небажані «гості» з потойбіччя, охочі поласувати негативною енергією. А позбутися їх - досить важко...

Сподобалось

Варто ходити до храму, достримуватись посту, молитись. При чому молитва може бути власна, головне, щоб йшла від душі. Бог почує будь-які прохання, неважливо якими словами чи якою мовою вони сказані. І варто не забувати дякувати Йому за все хороше, і за все погане, бо й це теж для чогось дається.

«Все потрібно сприймати покірно та з вдячністю. Найважчі життєві негаразди – це або плата за гріхи свої, чи попередніх поколінь, або ж випробовування. Людина завжди народжується щасливою, а ось подальшу долю вона сама визначає своїми вчинками», – переконує Олена.

Однією з найсильніших захисних молитов є «Молитва до Чесного Хреста». Її потрібно читати ввечері, обов’язково маючи на собі хрестик. Цю молитву читають при обряді екзорцизму. Якщо ж в житті негаразди йдуть один за одним, то читати її потрібно і зранку.

Олена також радить при будь-якій незрозумілій ситуації, яка тривожить душу, йти до храму та ставити три свічки:

«Одну – за своє здоров’я, другу – за здоров’я рідних та близьких, а третю – за ворогів. Але робити це потрібно від щирого серця, бо якщо ми пробачаємо та звільняємося від енергетичного бруду, формується така собі захисна стіна навколо нас», – роз’яснює екстрасенс.

Жінка стверджує, що ніколи не бралась за привороти та «порчу», хоча пропозиції були.

«Всі думають, що такими речами займаються переважно дівчата. Але й чоловіків багато з таким проханням приходило. Мовляв, молоденька, гарна, люблю її, а вона мене не хоче… Я не тільки не роблю такого, а й намагаюсь зажди відмовити – надто висока плата за таку послугу, яку нестиме сам замовник. Щастя у таких стосунках не буде – 100%! А закінчитись все може трагічно. Часто платять за такі речі наступні покоління – діти та внуки. Тому не варто ризикувати їхніми долями та життями», – просить Олена.

Часто людям посилають знаки, які потрібно вміти бачити та читати. Наприклад, віщі сни, дежавю. Не варто ігнорувати їх...

3. НА ЛУЦЬКОМУ ЦВИНТАРІ ЖИВЕ ПРИВИД

Теремнівський цвинтар, який знаходиться на межі Луцька і села Липини – один із найстаріших в районі. Є там невеличка ділянка з похованнями ще далеких 1800-х років, старовинні надгробні плити із незвичними надписами і... привид, якого зрідка можуть побачити ті, хто їде нічною трасою.

Ще не так давно старий цвинтар ховався у деревах і чагарниках, але кілька років тому його розчистили. Можливо, це й потривожило чиюсь душу.

Сподобалось

Вперше незрозумілу постать побачила пара, яка поверталася із «Епіцентра» додому. Було пізно, закохані йшли собі, теревенили, планували романтичний вечір. Дійшовши цвинтаря, дівчина попросила перейти на іншу сторону дороги, бо якось не по собі їй стало. Вже майже минувши стару ділянку цвинтаря, чомусь оглянулася і побачила високу постать.

– Якось мені так моторошно було. Йдемо і таке враження, ніби хтось дивиться в спину. Я якось на хвильку обернулася і волосся дибки стало. Такий хтось високий-високий стояв, ніби в якесь простирадло сіре замотаний. А голова як просто шось темне. А я ше ж різних «Битв екстрасенсів» надивилася, то злякалася страшенно! Дьоргнула свого хлопця, він озирнувся теж, але сказав, шо нічого нема. А потім, вже вдома в мене зізнався, шо теж таке шось ніби бачив, але виду не подав, шоб я там взагалі не вмерла...

Сподобалось

Силует когось у сірому бачили і троє друзів, які поверталися з заправки на Рівненській. Розповідають, що їхали в авто, хотіли навіть зупинитися, але духу не вистачило:

– Та їхали собі, говорили про різне, а тут Саня, що ззаду біля вікна сидів вигукнув «Пацани, шо то таке?!». Я був за кермом, то не сильно встиг роздивитися, але краєм ока помітив, шо так трохи далі від дороги стояв хтось височезний такий. Ніби як чоловік, чи хто його знає шо то було. І якийсь не то плащ, не то якась накидка на ньому була...

«Таблоїд Волині» вирішив дізнатися, що ж то за місце таке дивне. Виявилося, що на старій частині цвинтаря лишилося небагато поховань. Серед них – могила священника. Що дивно, надмогильна плита виглядає новенькою, хоча, як на ній пише, виготовлена 1907 року. А на маленькій ділянці землі, яка виглядає як звичайний шмат поля, поховане ціле село, яке вимерло під час епідемії чуми...

Про привида ми вирішили запитати в наглядача за цвинтарем, адже хто як не він знає про територію всі цікавинки. Так-от від нього ми дізналися, що загадкової постаті в сірому він не бачив, зате повідав не менш цікаву історію:

– Був минулої осені один випадок. Я з онуками наводив тут лад, сухе листя згрібав. А вже так трохи сутеніло, хоча темної ночі ще не було. І от ми вже практично закінчили, як раптом щось завило. І то так моторошно. І на собаку не схоже, і на людський крик не подібне. Дивлюся – метрів за п’ятдесят біля однієї могили стоїть жінка. Височезна така, вся у білому, і дитинку на руках тримає. Й так вона страшно вила! Розпачливо! Я ж виду онукам не подаю, що самому страшно. Заговорив їх, щоб вони в той бік не дивилися, сказав онукам, що вже треба йти, і ми пішли, але вже не через сам цвинтар, а в обхід…

Сподобалось

4. ЧИ МОЖНА ЗУРОЧИТИ ПО ФОТО: ДУМКИ ВІДОМИХ ВОЛИНЯН ТА ЕКСПЕРТІВ

Складно знайти людину, у соцмережах якої немає жодного фото. Зазвичай, регулярно розміщуючи світлини на своїх сторінках, хтось компенсує собі недостатність уваги в реальному житті, хтось намагається поділитися з іншими цікавими місцями відпочинку, а дехто показує друзям найтепліші миті свого щастя.

Втім, розміщуючи у мережі фото своїх чоловіків та дітей, часто закривають їм обличчя смайлами, аби не зурочили, але все одно ризик залишається. Мовляв, сторінки переглядають не тільки друзі і хороші знайомі, але й заздрісники і навіть вороги, і немає гарантії, що вони не захочуть скористатися нашими фотографіями для наведення пристріту.

Що ж тоді робити – не розміщувати фото? «Таблоїду Волині» волинська віщунка і травиця Всемира розповіла: аби вберегти фото від діє магічних енергій, просто потрібно вміти правильно захищати їх.

«Для встановлення захисту треба відкрити фото на екрані і уявити, як воно все більше і більше спотворюється, тремтить і деформується, ніби віддзеркалення у воді. Одночасно взяти у праву руку гострий ніж і водити ним справа наліво між собою і зображенням на екрані, ніби обрізаючи нитки, що з'єднують вас і ваше зображення».

Разом з цим, можна для певності 5 разів поспіль прочитати спеціальне замовляння:

«Тінь не моя, це не я, не моя круча, не моє обличчя. В дзеркалі мене не побачиш, у річній воді не ухватиш! Слово сказане, але не в мене кинуте, двері відкрив, але у вікно вийшов».

Після цього, каже Всемира, можна розміщувати фото де завгодно, бо всі спрямовані на нього магічні дії будуть марними.

Для вірян пропонує свій варіант боротьби із заздрістю та злобою, спрямованими на фото, волинський протоієрей, капелан Віктор Михалевич.

Він радить насамперед пригадати головне: все, що робить людина справді має своє значення, навіть коли робить певне фото й виставляє його на загал...

«Чому? Бо людина створена Богом з певною метою. Ми не просто так народжуємось у цьому світі... Отож, святі отці навчають усе, що робите на Божу славу робіть! Коли я реєструюсь у соцмережах, то яку ціль маю? Розважатись? Ділитись чимось цінним? Дружити? Проповідувати? Якщо моя ціль суєтна, то й плоди будуть суєтні (порожні), якщо лукава – то й плоди лукаві,а якщо благочестива – то й плоди відповідні...

Нашкодити, «поробити», навести порчу просто так ніхто людині не може, якщо вона сама собі не нашкодить. Коли людина діє не з позиції любові до Бога і ближнього, а має певні егоїстичні цілі, сіє таке насіння, то звісно незабаром збере відповідний урожай: якщо ми виставляємо фото з метою похизуватись, то це не любов... Це породжує заздрість, гординю іноді похітливі бажання (оголені, спокусливі фото й подібне)...

Святе Письмо застерігає: «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал.6:7-8).

Слід все, що робимо, робити усвідомлено! Навіщо я виставляю фото своєї новонародженої дитини? Моєї дівчини/хлопця? Свого автомобіля, будинку тощо? Хто буде на неї дивитись, оцінювати? Чи приносить такий мій учинок Богові славу? (для декого це взагалі дивне питання!)

Якщо я справді потрапив у прекрасне місце і цим прекрасним хочу поділитись зі світом, то це, напевно, хороший мотив. Якщо у мене сьогодні гарний світлий настрій і я певним чином передаю його своїм «соцдрузям», то це чудово.

Якщо я хочу застерегти когось про небезпеку чи інші прояви любові, то це благословення! Воно повертається примноженим! І навпаки: нечестиве й пристрасне насіння приносить відповідний урожай:», – розгорнуто пояснює отець Віктор.

Також священик зазначає, що іноді потрібна Божа мудрість, щоб все це розуміти, тому починати свою роботу у мережі Інтернет варто відповідною молитвою:

«Господи Боже наш, Творче неба і землі, що створив людину і дарував їй відання сокровенною премудрістю, щоб прославляти ім'я Твоє. Вишніх і долу Ти є Владика, Твоя є ніч і Твій є день, не втаїться перед Тобою навіть швидкоплинний рух думки. І нині благаю Тебе: від усякого гріха збережи мене, що приступаю до роботи з хитромудрим творінням рук людських, що проникає у всі кінці землі. Захисти очі мої і розум від усяких нечистих і блудних образів, від порожніх і непридатних слів. Укріпи волю, серце очисти, не дай мені даремно тратити час життя мого, і від усякого розслаблення і смутку позбави. Хай будуть справи наші на славу Твою. Амінь».

«Таблоїд Волині» запитав, чи вірять у зурочення та як від нього захищаються відомі волиняни, яким через роботу, статус чи сферу зацікавлень доводиться часто розміщувати світлини у соцмережах.

Що думають про зурочення по фото директорка WestWind PR agency, PR-менеджер ГК «Континіум» Катерина Дулапчій, телеведучий Богдан Коваль, телеведуча та режисерка Вікторія Поліщук, модель і власниця агентства «Grace Model House» Анна Тріль, шоумен, музикант Сергій Скулинець, читайте ТУТ.

5. У КОВЕЛІ БАТЬКИ ОТРИМУВАЛИ СМС-КИ ВІД ПОКІЙНОЇ ДОНЬКИ

Ковельчанка Ніна протягом тижня отримувала SMS від покійної доньки – її Іринка померла за загадкових обставин. У кишені жінка постійно носила ввімкнутий мобільний телефон доньки. Чекала на чергове СМС або дзвінок.

Моторошну історію на своїх сторінках розповів тижневик «Сім’я і Дім».

«Ми поховали Іринку без діагнозу, – плаче Ніна Василівна. – Лікарі сказали, що такої хвороби, від якої Ірочка померла, взагалі у природі немає».

Напередодні Великодня студентка Рівненського держуніверситету Ірина готувалася до іспитів на бакалавра. Раптом у неї піднялася температура, ламало поперек, почала боліти спина. В університетській поліклініці діагностували легке запалення. Призначили пігулки з маззю. Але дівчині не кращало. За два дні змарнілу Ірину батьки забрали додому. Вона всихала на очах.

«Лікарі з Луцька сказали, що такого не буває, – пригадує матір. – У здорової дівчини віднімалися ноги, тіло крутило і вигинало в судомах. Вона засинала, лише коли я скроплювала її личко свяченою водою».

У лікарні в пацієнтки упав тиск. Медики вирішили, що почалася внутрішня кровотеча. З організму зникли два літри крові. «Щодня в Ірину вливали по 700 грамів донорської крові, – кажуть медики Ковельської міської лікарні. – На паперах аналізи нормальні, а пацієнтці стає все гірше».

Ірину відвезли до Луцька в обласну лікарню. На 40-й день після Великодня вона померла. Лікарі шоковані: напередодні смерті аналізи були, як у здорової людини. Тільки кров кудись зникла.

Мати забрала мобільник померлої доньки з лікарні й носила в кишені куртки. Наступного дня побачила на ньому два порожні СМС, які були відправлені по смерті Ірини. Одне було адресоване подрузі Юлії в місто Рівне, друге – на домашній телефон.

«А на ранок з Іриного телефону, що лежав на столі, прийшло таке ж порожнє повідомлення на мій номер, – каже Ніна. – Наступного дня, коли вся сім’я сиділа біля труни доньки, СМС з невідомого номера отримав мій чоловік. У ньому було написано «День Ірини». Ми згадали, що сьогодні ж її День ангела».

Після цього Ніна Василівна звернулася до ворожок.

«Вони сказали, що доньку звели зі світу відьма або енергетичний вампір. Начебто Ірі дали напитися мертвої води. А звідки беруться дивні СМС, не знають. Думаю, що Ірочка хоче нас про щось повідомити. Коли востаннє задзвонив телефон із прихованого номера, в слухавці було чути важке дихання. Потім жіночий голос промовив із паузами: «3-6-0-2-0-4». Затим зв’язок обірвався. Пробувала по тих цифрах дзвонити, але оператор повторював: «Такого абонента не існує». Досі гадаю, що би це значило», – гірко зітхає матір.

6. 5 МІСЦЬ У ЛУЦЬКУ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ БАЖАННЯ

У кожному місті є куточок чи пам’ятка, до якої масово йдуть туристи, щоб кинути монетку, потерти або прикласти руку, загадати бажання і воно, за повір’ям, обов’язково збудеться. І Луцьк – не виняток! Адже місто, насичене історією та містикою, мусить мати своїх «виконувачів бажань».

«Таблоїд Волині» пропонує дуже добре продумати, чого вам хочеться найбільше, і шви день вирушати в пошуки необхідних локацій.

Лев біля Будинку архітектор

Про цю статую лева, що виконує бажання, ходить чимало чуток. Кажуть, якщо прошепотіти йому на вушко найпотаємнішу мрію, вона незабаром здійсниться. Стоїть містичний лев на подвір’ї славнозвісного будинку архітектора та скульптора Миколи Голованя. Багато лучан стверджують, що їхні бажання лев таки здійснив.

«Зустрічалась я якось з Олександром. Не скажу, що любов палка у нас була, але симпатія таки існувала. Якось із подругою гуляли по Старому місту та й прийшли до Будинку архітектора. Ну й згадали про того лева. Подруга щось там йому довго шепотіла, а я ж більш скептично до таких речей ставлюся. Підійшла та й буркнула «Хочу заміж за Сашу». Швидше заради розваги, ніж всерйоз. І що ви думаєте? З тим кавалером я розійшлася, але через рік таки вийшла заміж за Олександра, тільки іншого», – сміється лучанка Настя.

Міст закоханих у «Сіті-Парку»

Серед закоханих є гарна традиція – скріплювати свої почуття замочками. Чіпляють їх, найчастіше, на містечках. З появою у Луцьку «Сіті-Парку» заручені та одружені містяни почали впроваджувати цей звичай саме тут, на невеликому місточку, який в народі швиденько назвали «міст закоханих».

«Ми з дружиною були одними з перших, хто там свій замок повісили. То, швидше, ідея жінчина була. Не знаю, чи вплине цей ритуал на наше сімейне життя, але поки у шлюбі ми щасливі. Хоча й живемо з тещею. Певно, міцно «скріпило» нас на тому містку», – жартує лучанин Олексій.

Фонтан у ТЦ «Варшавський»

Ну і, звісно ж, мусить у місті бути фонтан з монетками. Якщо давним-давно всі кидали копієчки «щоб бажання збулось» у фонтан в центрі міста, то зараз серед лучан та гостей Луцька є новий «фаворит» – фонтан у ТЦ «Варшавський». Чи виконує він бажання – питання спірне, але, як то кажуть, монетку кинути не шкода.

«Не повірите, але моє бажання збулось. Мабуть, просто дуже щиро цього хотіла. Тричі кидала монетку і тричі одне й те ж загадувала. Отримала те, чого хотіла!», – стверджує лучанка Наталка.

Чарівні звірі кликуна в Луцькому зоопарку

Відносно недавно по всьому Луцьку з’явилися скульптури кликунів. Один з них «оселився» в міському зоопарку неподалік ведмежого містечка, та ще й не сам, а зі своїми звірятами. В ногах у нього сидить їжачок, за спиною виглядає білочка, а в руках кликун тримає зайчика. Кажуть, якщо потерти когось зі звірят, загадавши при цьому бажання, то воно здійсниться.

«Мої діти знають про те, що ці звірята виконують бажання. Принаймні, донечка переконує, що загадала написати контрольну з математики на 11, і зайчик їй у цьому допоміг. Хоча, думаю, значну роль відіграло і те, що доня готувалася ретельно. Як би не було, щоразу, як приходимо у зоопарк, діти біжать до кликуна і труть білочку, зайчика чи їжака», – каже мама Світлана.

Старий колодязь у замку Любарта

Всі, хто навідується до замку Любарта, обов’язково проходять повз стару криницю з кришталево чистою джерельною водою, розташовану біля північно-західної стіни фортеці. А дехто ще й кидає в неї монетку, загадуючи бажання. Туристи стверджують, що воно збувається, і то досить швидко.

«До Луцька з чоловіком навідуємося двічі на рік. У нас тут багато друзів, тож це місто для нас – гарний куточок для відпочинку. Обожнюємо замок і, звісно ж, кидаємо в старий колодязь монетку. Бажання як такого не загадуємо, але завжди кажемо «На щастя!». Не знаємо, чи цей ритуал діє, але ми – щасливі!», – сміється киянка Олександра.

7. ГІД: 5 МІСЦЬ ЛУЦЬКА, ДЕ ЖИВУТЬ ПРИВИДИ

Великий киянин Михайло Булгаков сам себе називав «містичним письменником». Сьогодні – 124 роки від дня його народження. З цієї нагоди «Таблоїд Волині» публікує п'ять моторошних місць Луцька, де (нібито) живуть привиди, зібраних інтернет-виданням "ВолиньPost". Ці історії сміливо можна називати «булгаківськими».

ДІВЧИНА ІЗ ЗАМКУ

Подейкують, що у Луцькому замку живе привид дівчини Оксани. Колись давно її вбили і вкинули в річку, порубавши перед тим на шматки. Тепер її привид нібито бродить містом і шукає частини свого тіла. Потроху Оксана зібрала своє тіло, не змогла знайти лише голову. Існують перекази, що привид без голови не раз бачили ще перед Першою світовою в місті. Розповідають також про Оксанину каблучку. Її нібито продають на місцевих ринках за безцінь. Хто її купить чи знайде – зазнає невдачі.

ЛУЦЬКЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Кожен, хто був на екскурсії у підземеллях під Луцьким Петро-Павлівським католицьким кафедральним собором, чув від Олега Виноградова історію, яка якось трапилася з ним. Хоча підземелля були розграбовані у 1950-х роках, там досі зберігається гробниця Магдалини Тализіної. Щоправда, без труни.

«Ми колись цю гробницю фотографували і зробили два знімки з верхнього поверху. Всі знімки підземелля були нормальні, а на тих двох знімках щось розпливчате зафотографували. Якби був брак плівки, то на одному зображенні це було б, а на іншому – не було б. А так щось розпливчате було на двох знімках.

І коли ми запросили сюди людину, яка працює за допомогою біолокації, вона піднялася на гробницю, пройшла по колу купола. Ніде рамка не відхилилася. Тільки він дійшов до того місця, де було на зображенні розпливчато, рамка почала кружляти», - розповідає Виноградов.

Бували й інші історії з так званими привидами.

«У нас є коридор, який веде до криниці. Був якось випадок. Коли 15 лампочок згоріло. І ми з однією помічницею прийшли на годинку раніше за всіх. Зайшли в той коридор. А він був затоплений майже по чобіт. Я ніс драбину й інструмент, а вона – лампочки і свічку. Коридор – щонайменше 30 метрів.

І на протилежному боці я бачу якусь білу пляму. Підійшли ближче, поставили драбину, щоб міняти лампочку. Я дивлюся – та пляма вже біля драбини. Кажу: «Лєнка, привид!» Вона вже побачила і почала панікувати. Запалили свічку, і воно зникло.

Але це не головне. Після того було чути, як по воді хтось пішов. Було разів 10-15 чути льоп-льоп-льоп, а хвиль не було. Потім півтора місяця в темряві у нас ніхто не ходив», - розповів Олег Виноградов.

Ще одна легенда з привидами пов’язана із будинком №18 на вулиці Ковельській. Він збудований 1907 року. Мешканці розповідають історію про привид чоловіка у костюмі. Мовляв, не раз бачили якогось чоловіка у квартирі сусідів, хоча ті заявляли, що там нікого не було. Постійний стукіт і грюкіт ночами змусили одну з мешканок навіть викликати священика, щоб той освятив приміщення.

Мешканці кажуть, що навіть викликали у свій дім спеціалістів з апаратурою, які визначили, що біля будинку знаходиться так звана геопатогенна зона. Загалом це поняття не є науковим, але вважається, що вони пов’язані з фізичними і хімічними процесами в землі і тому мають негативний вплив на здоров’я людей.

Інша версія: частина вулиці Ковельської, на якій стоїть «будинок з привидом», - колишнє болото. Століття тому тут захотіли будуватися євреї, які засипали заболочену територію ґрунтом. Давня назва району також відображає його природну особливість – Мокрий Луг.

14-ПОВЕРХІВКА НА ВОЛІ

14-поверхівка біля Луцької гімназії імені Модеста Левицького на проспекті Волі – центр багатьох містичних історій. Колись на цьому місці було православне кладовище.

Одна з історій про цей будинок: у батьків була мала дитина. Одного разу вона була в іншій кімнаті і плакала. А потім раптом почала сміятися і веселитися. Коли батьки прийшли в кімнату, то побачили силует жінки в білому, яка стояла біля дитячого ліжка. Батьки дуже злякалися. Силует зник, а дитина знову почала плакати. Після цього сім’я продала квартиру і переїхала звідти.

МОГИЛА НА ЧЕРНИШЕВСЬКОГО

На Чернчицькому цвинтарі, що на початку вулиці Чернишевського, у найстарішій могилі похована дружина та син архітектора Максимова. Це захоронення відоме як «склеп відьми». Могила розграбована. Але серед лучан «гуляє» переказ: кожного, хто побуває всередині, чекають нещастя.

Лучанка Зореслава розповіла, що свого часу залазила у склеп. Після цього у неї почалися проблеми.

«Сам 5-ти хвилинний факт мого там перебування – маленька складова всього того, що робилося навколо тієї жінки. Те, що там – неупокоєна душа, яка немає спокою, - це можу гарантувати. Вона мене туди покликала, примушувала приходити, а я так і до кінця не зрозуміла для чого. Спершу думала, щоб я туди зайшла і щось зрозуміла. Потім - щоб посприяла, аби могилу запечатали.

Були інші натяки: вона снилася мені і моїй сестрі і казала, що хоче повернутися через нашу сім’ю. І поки не назвемо дитину Олександрою - в родині не буде народжуватися хлопчиків. В результаті, в мене - донька, і в сестри – 4. Я півроку не знімала пояс з захисними молитвами, а чорний одяг теж захищає від різних впливів», - розповіла Зореслава.

8. «ВОНА СТОЯЛА З МОТУЗКОЮ І КЛИКАЛА НАС», – НОВІ ОЧЕВИДЦІ ТЕРЕМНІВСЬКОГО ПРИВИДА

Цвинтар в районі Теремно, що на околиці Луцька, відомий своїми старими поховання і… привидом. Уже чимало людей розповідали про постать самотньої жінки, що «мешкає» серед могил. Сам наглядач цвинтаря розповідав «Таблоїду Волині» про свою «зустріч» з містичною постаттю.

Нові історії розповіли нашому виданню жителі селища неподалік міста.

Молоді люди йшли по трасі від «Епіцентру». Дві дівчини пішли вперед, а два юнаки – трохи позаду. Як розповів Дмитро, один зі свідків, вони повертались додому з торгового центру. Надворі вечоріло. Хлопці побачили, що дівчата раптово зупинились, дивлячись в сторону цвинтаря, що над дорогою.

«Ми наздогнали наших подруг і побачили, що вони просто в істериці. Оксана плакала, а Іринапросто вигукувала: «Ви що, не бачите?! Тож дивіться, дивіться!..». Ми подивилися в сторону, куди показували дівчата, але нічого не побачили. Якось більш-менш заспокоїли подруг, зайшли додому. Оксані навіть хотіли викликати швидку, бо вона була така налякана, просто билася в істериці. Вже потім вони розповіли, що побачили серед могил дуже високу жінку в білому. В руках у неї була мотузка і вона махала дівчатам, типу кликала до себе», – розповів Дмитро.

Один з мешканців будинку неподалік цвинтаря теж підтвердив, що бачив постать жінки, яка ходила вночі серед могил і «чи то вила, чи то плакала, моторошно дуже».

Неподалік цвинтаря, де й досі хоронять померлих є ще й дуже старе поховання. Деякі пам’ятники, що збереглися, датовані кінцем 1800-х років.

9. BLOG НА НІЧКУ: ПРИВОРОТ – ЦІНА ТА РЕЗУЛЬТАТ

Цього разу у «BLOG на нічку» від «Таблоїда Волині» реальна історія, яка показує справжню суть приворотів. Розповідь про сімейну ідилію за 500$ опубліковано на сайті «Сімейний порадник».

Хотіла приворожити чоловіка, а накликала біду. Реальна історія...

Центр міста. Кафе. Напівпорожній зал. За столиком біля вікна дві жінки. Одна спокійна, друга не стримує емоцій. «Я більше так не можу! – голос у неї тремтить і зривається на крик. Я стаю випадковим свідком цієї розмови. – Ще вчора ми були сім‘єю, а сьогодні на моє місце моститься його коханка. Таке відчуття, ніби стою над прірвою: заплющити очі, крок уперед – і будь, що буде? Можна й так… Але у мене діти! Я мушу спробувати поборотися за свою сім’ю. Допоможи мені приворожити чоловіка…»

– Нічого путнього з того не буде: приворот – це не засіб і не метод, – намагалася переконати подруга. – Пам’ятаєш Лєну? У відділі збуту працювала… Вона колись мені на корпоративі похвасталася, яким методом закохала в себе чоловіка. А недавно зустріла нашу спільну подругу. Питаю, як Лєна поживає, як сім’я. І що думаєш? Хворіє тепер її чоловік, з лікарень не вилазить. І щастя в цій сім’ї немає. Мучаться вони і всі навколо. Казала тоді Лєні, що гріх це, а вона не слухала. І всі ворожки, які цим займаються, знають, що це гріх, тому його наслідки завжди «вішають» на клієнта.

– Не треба мене відмовляти і читати нотації про гріх – я все вирішила, – у голосі чулася впевненість. – Мені потрібна реальна допомога! Я хочу приворожити свого чоловіка.

– Схаменися! – викрикнула подруга. – Ти в курсі, що привороти руйнують психіку людини? Чоловіки після цього спиваються, чахнуть і губляться в житті. А приворожене кохання – це вже не кохання, а примара. І нікому в такій ситуації життя не мед. Кажу, бо знаю. Можливо, варто спробувати якісь інші, більш цивілізовані методи?

– Коли живеш з чоловіком 15 років, а суперниця молодша за тебе майже удвічі, «цивілізовані» методи не допоможуть, – жінка була категорична. – Я залишилася з двома дітьми без чоловіка і без грошей. І тій шльондрі, яка розбиває сім’ю і прирікає моїх дітей на злидні, абсолютно не до моральності…

Я заміж вийшла у 19. Усе своє життя присвятила сім’ї, дітей ростила. А він тим часом гроші заробляв, як кажуть, для сім’ї старався. Тільки тепер з’ясувалося, що квартиру на маму записав, машину – на батька. А у мене з дітьми немає нічого. Уявляєш, його коханка телефонує і вже прямо говорить, що пора нам з’їжджати з квартири! А піти мені нікуди, батьки померли, у мене нікого немає…

– Спробуй для початку просто обговорити з чоловіком ваше подальше життя, – намагалася розрадити подруга. – Він же прекрасно розуміє, що йти вам з дітьми нікуди. Невже наважиться викинути своїх кровинок на вулицю?

– Він каже, що закохався, а все решта – мої проблеми, – затулила долонями очі і почала хлипати.

– Зрозумій, повертати чоловіка проти його бажання – безглуздо. Краще б хорошого адвоката знайшла, а не шамана, – радила подруга. – З будь-якої ситуації, навіть найтупіковішої, є вихід! Треба бути сильнішою від обставин. У нас з чоловіком теж колись був складний період, ми розлучилися. Тоді я думала, що назавжди. Скільки сліз я виплакала… А потім взяла себе в руки і заспокоїлася. І що думаєш? Чоловік почав мене на побачення запрошувати…

– Слухаю тебе і розумію, яка ти щаслива! Життя не бачила, не жила у дитбудинку, не знаєш, що таке справжні злидні. Ти з благополучної сім’ї, а у мене за плечима шість років інтернату після того, як батьки загинули в аварії. Гуртожитки, комуналки… А я своїм дітям щастя такого не хочу! Не проблема життя побудувати з нуля, коли у всьому мама з татом допомагають. А мені у кого допомоги просити, у виховательки Валентини Степанівни?

– Люба, сто разів подумай, перш ніж до ворожки йти. Моя знайома 500 баксів віддала, щоб повернути чоловіка. Так той аж на два тижні повернувся, а потім назад до коханки втік. Жінка вирішила, що чоловік їй надто дорого обходиться і більше до бабки не пішла. І думаєш щаслива? Чоловік тепер від однієї до другої бігає. І так уже чотири роки триває.

– Мені жодних грошей не шкода, головне, аби сім’я цілою зосталася. Щоб діти з батьком росли…

– Дурненька!.. – підсунулася ближче і по-материнськи обійняла подругу. – Нікому ще цього не розповідала, але коли у тебе така ситуація… Не розкажу – собі не пробачу…

Жила колись у моєму селі (мабуть, і досі живе) жінка, яка чоловіків приворожувала. На її совісті три, можу впевнено сказати, жертви.

Перший – з хорошої сім’ї. Після її зілля став зовсім іншою людиною. Кілька разів у тюрмі сидів. Без неї з розуму сходив, а як повертався додому – вбити готовий. Лупцював і її, і дитину. Так було кожного разу, доки його знову не кидали за ґрати. Десь там у тюрмі і сконав.

Другий – набагато молодший від неї, хлопець з пристойної сім’ї, з перспективами. Щойно почав зустрічатися з нею – як підмінили, почав випивати. Тепер пропиває все, що в руки потрапляє. Жінка зрозуміла, що не буде з нього пуття, і вигнала.

А третій… мій батько. Ніколи особливо лагідним не був, та живучи з моєю матір’ю, він не піднімав ні на кого руки, навіть напідпитку. А як зійшовся з тією відьмою, ганяє всю їхню сімейку. Вони частенько ночують у сусідів. Якби не бачила все це на власні очі – в житті не повірила б, що таке буває. Тож мені цікаво: ти готова до того, що після привороту твій чоловік може зміниться не в кращий бік? А діти… Їм це потрібно? Думаєш, подякують тобі за це?

10. ЕКСТРАСЕНСИ З «СТБ» ВИРАХУВАЛИ У ЛУЦЬКУ БУДИНОК, ДЕ РОБИЛИ НЕЛЕГАЛЬНІ АБОРТИ

Екстрасенси проекту телеканалу «СТБ» «Слідство ведуть екстрасенси» Рубіна Цибульська та Олена Курилова відправились до Луцька, аби пролити світло на загадкові події, що відбуваються у будинку на вулиці 8 Березня.

До проекту звернулись жительки дому Марія Шмигировска та Людмила Голюк. Жінки стверджують, що за ними полює невідома сила, яка вже кілька разів зазіхала на їх життя.

Ясновидиці почали з’ясовувати, що ж загрожує жінкам й відкопали страшні таємниці з життя обох. Допомогти розгадати таємницю загадкового будинку до жінок-екстрасенсів «приходила» жінка-кішка – душа Магдалини Тализіної, що похована у підземеллях луцького католицького костелу.

Виявилось, що колись у домі, де живуть героїні випуску, нелегально працював гінеколог Йосип Завідський. Під час одної з операцій з переривання вагітності сталось нещастя – померла пацієнтка Марія Алєксєва. Ця трагедія сталась 20 травня 1906 року. Як стверджує краєзнавець Володимир Маковський, підвал будинку став цвинтарем десяткам ще ненароджених дітей.

На жінок, що нині проживають у будинку, духи озлобились через те, що свого часу одна з них – Марія Шмигировска – зробила аборт. Ясновидиці Рубіна Цибульська та Олена Курилова провели в помешканні спеціальний ритуал й висловили сподівання, що духи залишать у спокої мешканок.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].