Луцька блогерка розповіла свою історію кохання

18 Липня 2018

Блогерка Валерія Богач, відома як lerkazukerka поділилася романтичною історією кохання з майже 50-ма тисячами підписників. Свою історію Валерія розповіла у блозі в Instagram. Події від знайомства до створення сім’ї Валерія розписала ц трьох частинах. Історії дівчина присвоїла хештег #цукерка_нашаісторія.


Подаємо її далі без змін:

Part1.
Вперше і по справжньому я відчула це зі своїм чоловіком
29.08.2010 - повідомлення ВК «В тебе дуже гарна посмішка) вітаю з Днем народження» от з цього все почалось. Він привітав, а я вирішила прийняти заявку в друзі. Почалась переписка і десь через тижня 2 ми зустрілись. Відразу подумала, що в нього немає шансів: він спізнився, був одного росту зі мною, а я хотіла щоб був вищий, і виявилось, що йому 20 років, а мені ж тільки-тільки виповнилось 16. 4,5 роки різниці - це для мене був жах. Не запитуйте чому, просто тоді здавалось, що це таааак багато. Але він прийшов з м‘якою іграшкою і ми гуляли в парку під дощем...змокли до нитки, але нам було весело. Він багато жартував, а я сміялась з його жартів.
Після цієї зустрічі тиждень ми взагалі не списувалися і не зідзвонювались , як виявилось, він теж був в шоці від того, що мені 16 (ВК була дата народження, але не було року ). Через тиждень він таки написав. Я ходила на вечірні уроки з астрономії (11клас). Він запропонував забрати мене і провести додому. Я погодилась і так ми почали дружити. Просто друзі яким весело разом.




Part 2.

Отак ми з @maksymkuzminchuk просто дружили. Списувались ВК, бачились майже кожного дня, гуляли, веселились. Розповідали один одному про все, ну, принаймні, я точно розповідала про все і про інших хлопців, які хотіли зі мною зустрічатись теж.
Я спілкувалась з одним хлопцем, який був ще трохи старший за Макса. Він постійно пропонував мені зустрітись: кафе, кіно, просто погуляти...а я постійно вигадувала якісь відмазки, бо ж він був «застарий» і тут він вкотре запрошує мене в кіно. Я ж, як і кожного разу, вигадала відмазку і залишилась вдома. Через трохи дзвонить мій брат і кличе мене на прем‘єру Гаррі Поттера (як зараз пам‘ятаю) приїжджаємо ми в кінотеатр коли фільм вже розпочався. Беремо квитки. Два останні місця. Зал переповнений. Заходимо тихенько, в темноті. Сідаємо. Поруч мене сидить якийсь хлопець, а біля нього порожнє місце. Відразу подумала, що запросив когось, а йому відмовили і він пішов сам. Сиджу і подумки шкодую цього хлопця аж тут, мій брат починає щось до мене говорити, я йому відповідаю і цей хлопець збоку впізнає мій голос і я розумію, що це цей самий хлопець, який вже вкотре мене запрошує, і якого я вже вкотре динамлю. Це ж треба було так сісти! І я розумію, що це через мене він тут сам. Він бере мене за руку і ми виходимо з залу кінотеатру. Брат виходить за нами. Я довго вибачаюсь і переконую його, що це дійсно мій брат і в кіно я пішла дуже спонтанно відмінивши всі свої «справи», бо брат дуже просив.
Хлопець, назвемо його Діма, каже, що йому дуже неприємно, але він мене пробачить, якщо завтра ми все-таки підемо разом на каву. Я погоджуюсь, мені теж не по собі, що так вийшло він говорить, що я йому насправді дуууже подобаюсь і він з нетерпінням чекає нашої зустрічі.

Після фільму побачилась з Максом. Розповідаю йому всю цю історію без ніякої задньої думки. «Уявляєш, як незручно вийшло? Завтра йду з ним на каву. Поморозитись вже не вийде. Він мабуть запропонує мені зустрічатись, я йому вже давно дуже подобаюсь». Пауза. І тут Макс видає: «Давай зустрічатись». Я в шоці. Мовчу. В голові купа питань.





Part 3.
«Ну ладно» - відповідаю я, а сама ще досі не знаю, що з цим робити домовились, що поставимо ВК, що зустрічаємось, щоб всі Колі-Васі-Діми побачили і відстали від мене прийшла додому ну і не ставлю нічого, бо ж думаю, що може пронесе але не тут то було. Макс був налаштований серйозно
-ти чому статус Вк не змінила?
-я не можу знайти де це робиться
Пів години пояснює мені по телефону що і де треба натискати, а я сиджу, п‘ю собі чай, дивлюсь телевізор і «агакаю» в трубку і тут він такий:
-ну що? Ти ще досі не знайшла цю кнопку? зараз я прийду і покажу тобі де вона.
Тут я зрозуміла, що нікуди я вже не подінусь ми поставили ВК, що ми зустрічаємось і дійсно почали зустрічатись хоча для нас двох це не було чимось дуже серйозним...ми все чекали коли зрозуміємо, що щось не так, але цього не відбулось...до цього наші найдовші стосунки тривали по 3 місяці і ми все думали, що от і ми 3 місяці позустрічаємось і розбіжимось, натомість через 3 місяці ми зізнались один одному в коханні і вперше поцілувались. До речі, про поцілунок. Перший поцілунок був на слабо, ми все ходили за ручки і обіймались на прощання, ніхто не проявляв ініціативу і тут Макс каже: «а слабо тобі піти зі мною в кіно на останній ряд?» ну і я вся така: «не слабо!» пішли ми на мультик і весь сеанс чемно сиділи і дивились той мультик в останньому ряду. Пам’ятаю як зараз, що то був Мегамозок - про чувака з великою синьою головою. І тут, на останніх секундах, коли я вже нічого й не чекала, ми поцілувались.
Макс був дууууже романтичним жодна наша зустріч не проходила без м‘якої іграшки або квітів, а кожен місяць разом ми святкували, як міні-річницю. Були і вечеря на криші з феєрверками, і пелюстками нас люди з балконів посипали, і квести один одному по місту ми влаштовували з різними романтичними сюрпризами...І тут, через рік зустрічання, 14 лютого, мене чекав ого-го який сюрприз .

0
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter