Луцький активіст розповів, чому добре мати дружину та як ставиться до «матюків і зауважень»

^{Текст: Юлія КАРМАНСЬКА
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ}

Голова правління спілки громадських організацій «Молодіжна Платформа» та директор Молодіжного центру Волині Захар Ткачук бере активну участь у формуванні та реалізації молодіжних ініціатив. У листопаді цього року громадський активіст отримав премію Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові країни.

Район.Луцьк під час «кавової розмови» розпитав Захара Ткачука про цінність нагороди, роботу з молоддю та особисте життя.

– Перше традиційне запитання «кавових розмов»: частіше п’єш чай чи каву?

– Каву. Зранку треба якось прокидатися, і чай цьому не сприяє. Люблю каву, насправді, мені подобається смак. Я не експерт, не вибираю сорти, головне – аби вона тонізувала. Мрію про кавоварку, тому що кожен раз заварювати – це проблема.



– Ти нещодавно приїхав з Верховної Ради, де отримав нагороду від Кабінету Міністрів. Прагнув її отримати?

– Я відкрию великий секрет – це вже друга нагорода. Попередня була рік тому від Арсенія Петровича (Яценюка, – авт.) Це була урочиста подяка, без нагрудного знаку, хоча ми вітались, розмовляли про молодь. У нас всі люблять говорити пафосними словами. Коли кажуть, що молодь – наше майбутнє, в мене відразу виникає агресія, тому що це окозамилювання – аби поговорити, аби сказати, що все добре.

Щодо цієї нагороди, є премія від Кабміну за особливі досягнення і знову ж таки добрі люди подали, я про це не знав. Насправді, премія – це подяка тим людям, які зі мною працюють, щось пропонують, критикують мене, шукають можливості і я завжди кажу, що це їхня нагорода теж.
Я не вважаю це якоюсь визначною нагородою, я не повісив її в рамку, на стіну. Я пам’ятаю про неї, мені приємно з точки зору того, що десь помітили нашу роботу. Не в Києві, не у Львові, чи в Одесі, де завжди шукають якусь активність, а в невеликому місті, де 250 тисяч населення. Приємно, що помітили нас в Кабінеті Міністрів України, Міністерстві молоді та спорту України. Надіюсь, це далі слугуватиме маяком, за яким ми будемо йти, щоб робити ще кращі речі.

– Після нагородження з’явився твій пост у соціальних мережах про те, що планку потрібно підвищувати. Чи є вже плани?

– Я постійно пишу такі провокативні речі, але ми не можемо їх всі звершити. Якщо ти ставиш собі планку 200% і виконуєш 100% - це добре. І звісно, що я собі ставлю мегаамбітні плани по завоюванню космосу і ближніх планет.

Направду, я вважаю, що Луцьк потребує середовища, яке називають в інших містах хаб чи коворкінг. Ми назвали таке місце Молодіжним центром, але воно зовсім не відповідає європейській дійсності. Тому є стратегічний план зробити в Луцьку хаб для активних людей, де буде середовище спілкування, для влади, громади та проведення заходів.



– З уже звершених проектів, якими ти пишаєшся найбільше, або вважаєш найбільшою заслугою команди, яка з тобою працює?

– Напевно, той поки що маленький Центр, який би ми хотіли поширити на інші міста Волинської області: Ковель, Нововолинськ, Володимир, Ківерці.

Є в нас непоганий Міжнародний форум, на який приїжджають люди з інших країн. Ми часто закриваємось на своїх територіях, вважаємо, що моє село – це мій кінець світу. Коли ти вперше потрапляєш в якусь іншу країну, тобі відкриваються інші можливості, новий кругозір. Звичайно, ми не говоримо про якісь далекі країни. Зазвичай, це Білорусь, Польща, Молдова, цього разу на Форумі були навіть представники Росії.

Мій улюблений проект, який до цього часу існує, але роблять його вже зовсім інші люди - це нічні кіноперегляди «Lutsk night cinema». Хтось каже, що це по-дитячому – зібрались кіно подивитися. Мені чомусь так подобається ота романтика фільмів під зорями. Коли ти приходиш на захід і бачиш там 500 людей, які дивляться кіно, і розумієш, що ти колись давно це придумав, як базис – тебе наповнюють приємні почуття. Я надіюсь, що цей проект буде жити довго.

​

– На сайті Молодіжного центру замість слова «Коментарі» пише «Ваші матюки та зауваження». Часто лунають критичні вислови на твою адресу чи Молодіжного центру, і як ти до цього ставишся?

– Та це ж суперово. Є критика – є якийсь зворотній зв’язок. Якщо людина хоче допомогти, то вона каже: «Слухай, у вас тут по-дурному зроблено один, два, три. Поправте, і буде все нормально». Я позитивно ставлюсь до критики, але, як і будь-яка здорова людина, я не ходжу і не кажу: «От давайте, «мочіть» мене і мені буде добре».

Я досить здорово ставлюсь до будь-якої конструктивної критики, але не є її фанатом.

Щодо Центру, то ми запитуємо, що не так в організацій, з якими співпрацюємо. Я б хотів, щоб люди розуміли, що Молодіжний центр Волині – це проект для людей. Якщо він не працює, бо він не потрібен, бо він виконує не те завдання, або нічого не виконує, то його треба розформувати. Ми не є там заробітчанами і не отримуємо шалених коштів.

Якщо якісь є коментарі, звичайно, що ми беремо їх до уваги, але ми теж маємо мислити реально. До нас часом приходять люди, різні установи, які пропонують НЛО десь шукати або кажуть, що у нас тут змова і так далі. Ми ж теж розуміємо, що є зв’язок із реальністю. Але критикують, будуть критикувати, і ми це будемо слухати.

– А який найдошкульніший коментар ти пам’ятаєш?

– Пам’ятаю не коментар, а прикол, з якого дуже сміюся і всім розповідаю. Колись ми їхали на захід і прийшов до нас фотограф Павло Березюк. Ми знаходимося біля церкви, а там багато жебраків, які часом біля нас сідають на лавку вирішувати свої бізнесові справи. От вони там сіли, а Павло сфотографував і написав: «Молодіжний центр такий молодіжний». На фото – табличка центру і сидять два жебрака. Я з того дуже сміюсь до цього часу і дякую, тобто це не докір.

Зовсім негативних коментарів я не пам’ятаю, а може, просто не запам’ятовую. Дошкульного нічого нема, ми шукаємо добрих людей і стараємось з ними працювати. Якщо є якісь злі і неприємні, напевно, вони не наш контингент.



– Раніше в різних інтернет-виданнях у розділах «Колонка автора» можна було побачити твоє прізвище. Зараз ти ведеш свій блог або колонку?

– Ні, не веду, мені вдосталь Facebook та інших соціальних мереж. Немає часу писати, я намагаюсь більше читати, якщо є вільний час, а з ним у мене проблеми. Якщо треба якась філософія чи моя думка, то можна її запитати в особистих повідомленнях. Якщо є мої рефлексії на якісь події, то я викладаю їх у Facebook повідомленнями в один абзац. Блогінг для мене поки що нецікавий і непотрібний.

– Ти робиш акцент на Facebook, хоча твоя сторінка є Вконтакті?

– Facebook – це справжнє. Так складається, що переважна частина людей, з якими ми працюємо, там є. Якщо ми звідти самоусунемось – ми їх втратимо, а це наша цільова аудиторія. Але Facebook у нас працює і для мене це середовище, де більше адекватних речей.

​

– Ти сказав, що в тебе мало часу для відпочинку, а все-таки, як відпочиваєш?

– Я не вмію відпочивати і в нас з дружиною часто виникають драматичні ситуації через це. Я собі познаходив кілька речей, які реально подобаються та не стосуються моєї роботи.

Кіно. Якби я не займався тим, чим займаюсь, я б займався кіно. Я обожнюю і дивитися фільми, і сам кінематограф. Я пробував знімати, якось виходило на рівні аматорських штук, але не розвинув це в собі. Для мене дуже важливе значення має кіно, тому центрові точки, де мене можна побачити раз в 2 тижня – це наші луцькі кінозали.

Ще люблю книжки. Для мене фільм – це коротка книжка. Якщо не маєш часу – йди подивися кіно. Але я багато їжджу і постійно в поїздах читаю книжки. Це прикольно, може недобре на очі впливає, але книги для мене зараз – це дуже важливе середовище. Я собі мрію, про день вдома, коли нічого не буду робити. Треба якось померти на один день – вимкнути телефони і нічого не робити.

Маю слабкість до природи. Я займався туризмом, пішохідними походами, маю розряди зі спортивного орієнтування. Якщо є погода та можливості, я десь пробую сам, чи дуже малою компанією, просто йти за напрямом. Після цього, як кажуть вчені, наступає «ходьбова ейфорія».

– Дружину візьмеш з собою в похід?

– Так, якщо не буде заважати (сміється, – авт.)




– Як з’явився в твоїх соцмережах #добрематидружину?

– Ми просто молода пара, яка мала мільйон стереотипів про те, що буде, коли ми одружимось, і нам ніхто не розповідав, як їх подолати чи що з ними робити.

Я вважав, що я маю двох людей на собі тягнути. Дружина вважала: «Ага, закінчилась моя свобода, я буду тільки домашніми справами займатись». Ми з нею довго думали, казали, що не має бути проколу, переживали, як би нам не потрапити в когорту розлучених. Потім ці міфи почали розвіюватись.

Я якось жартома сказав, що добре мати жінку, бо була програма «Міняю жінку», а потім виправив на «дружину». Я їй пообіцяв, що коли будуть мегаподії, до яких вона буде причетна, то я буду ставити хештег, щоб їй було приємно. Є багато таких подій, я просто нарікаю, що не завжди згадую цей хештег і те, що треба хвалити свою дружину, яка допомагає мені в тому, що я роблю, розуміє мене і ще й займається домашніми справами.

– Чи є #добрематичоловіка?

– З’явиться. Поки немає, але це буде плагіат. Хай щось вигадує нове, треба креативні штуки шукати (усміхається, – авт.)




– Не виникає думка поїхати із дружиною за кордон і там організувати хаб чи молодіжний центр?

– Виникає. Я не хотів би вдаватись в якусь політику, але в мене інколи складається враження, що держава мотивує нас поїхати. В мене були випадки, коли пропонували нам проекти, я приходив і про них казав, а мені відповідали: «Ні, не цікаво». Ти так прийшов кілька разів, а потім кажеш: «Давай ми зробимо це в Польщі». Там дають можливості зробити, що я хочу, тут в мене їх забирають. Я не кажу про переїзд, я патріот своєї країни, тому я навмисне залишатимусь тут, щоб зробити для неї щось добре.

Виникає часом думка, що там було би краще. Ми з дружиною точно не шукаємо місця, де краще, ми там, де ми потрібні. Якщо маємо можливість кудись виїжджати, то стараємось там взяти і сюди привезти. Це може бути ідея, проект чи люди. Така схема зараз працює в моїй голові постійно. Вона зараз корисна для мене особисто та для середовища, в якому я працюю. Не поїдемо звідси, не дочекаєтесь.

– Що робити тій молоді, яка хоче щось змінювати?

– Просто треба прокинутися. Ми всі на щось чекаємо – це відголоси радянського часу. Батьки до цього часу вчать дітей мовчати. Фраза «ініціатива карається» – це найбільша пропагандистська дурниця Росії. Ініціатива – це добре, це суперкласно.

Я би порадив молодим людям відкрити очі, прокинутися. Вони мають мільярд можливостей, їм треба тільки підняти їхню «задницю» і прочитати в інтернеті, які є програми стажування, куди можна поїхати, які є середовища, де вони можуть вирости професійно, де класні тусовки. Тобто ми говоримо про всебічний розвиток. Для цього треба зняти всі окуляри, вимкнути телевізор, викинути його з вікна, на відео навіть ще зняти можна, і почати інакшити. Ми говоримо про зміни, але не хочемо їх робити, боїмося.

Хочете, щоб було інакше – інакшіть. Викинути той страх і просто прокинутися – така порада.

***
^{Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}