Лучанин набігав сотні кілометрів Японією, США та Англією
28 Серпня 2015
За кулісами шоу-бізу, гламуру, політичних баталій та ще багатьох подібних реалій з життя Волині ховається інший, менш визнаний і менш відомий, проте аж ніяк не менш захопливий і видовищний світ – світ спорту. Мова не про футбол, до якого прикута увага, мабуть, більшості волинської спільноти, та й не лише волинської. Тут про інше.
Кому з волинян відоме ім’я Віталій Шафар? Чи знаєте ви, що ця людина – багаторазовий чемпіон України з легкої атлетики, зокрема, бігу на різні дистанції. А про те, що він здобув перемогу у Варшавському марафоні, випередивши навіть олімпійського чемпіона; що зайняв четверте місце в Бостонському марафоні – одному з найпрестижніших і найдавніших марафонів світу, в якому щорічно беруть участь більше 20-ти тисяч учасників. От тож бо й воно.
«Таблоїд Волині» спробує відкрити для вас гідного представника міста Луцька – спортсмена, легкоатлета, стаєра Віталія Шафара.
ПРИМІТКИ АВТОРА:
Стаєр – бігун на довгі дистанції.
Марафон – спортивні змагання з бігу на дистанцію, що становить 42 кілометри 195 метрів.
***
Народився в Луцьку, батьки були не лучани, з навколишніх сіл Маневицького району, провів дитинство спочатку в хаті на вулиці Миру. Жили як в селі, практично. А потім переїхали в новобудову. Мені було 7 років.
***
Десь із третього класу брав участь у «Веселих стартах». Було цікаво прогуляти кілька уроків і взяти участь у всіляких розважальних іграх. І так, потрохи почав займатися спортивним орієнтуванням і спортивним туризмом. Це було цікаво – бігати по лісі з картою, а також багаття, сало і всяке таке.
***
Оскільки шкільні предмети особливо не цікавили, не займався ними, тому вирішив піти на фізкультурний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки. Був такий варіант, що міг без екзаменів вступити. Виконав норматив майстра спорту зі спортивного туризму, що включає альпінізм, скелелазання, пішохідний туризм. Але його вчасно не присвоїли. Тому довелось вступати на загальній основі: бігати, екзамени здавати. І на державне таки вступив.
***
Саме в університеті почав займатися легкою атлетикою. Я хотів підвищити свої спортивні, бігові якості. І сам через друзів, знайомих знайшов тренера Володимира Рудюка. Сьогодні він, до речі, президент Федерації легкої атлетики Волинської області. З того часу я ще рік паралельно тренувався і в спортивному туризмі, і в легкій атлетиці. А потім почав виключно легкою атлетикою займатися.
***
Умови тренування в спортивному орієнтуванні, де потрібно в палатках спати, їздити за свої кошти, дуже відрізнялися від занять з легкої атлетики, коли 17-річній людині дають ключ від готелю, добове харчування, проїзд у вагоні-купе в поїзді.
***
Легка атлетика – перспективніша, ніж спортивне орієнтування. Україна виділяла хоч якійсь кошти на цей вид спорту, дітей заохочували. В орієнтуванні того не було. Їздили всі за свої гроші на змагання, просили в батьків. І чули від них: «Скільки ви можете їздити? Що ви там набігали?». Атлетика – це більш професійний вид спорту, який можна пов’язати з життям і отримувати від цього задоволення.
***
Університет у моєму становленні, як легкоатлета, взагалі не зіграв ніякої ролі. Я займався в Рудюка. Хіба що мене звільняли з одної пари в день, коли вже я почав серйозніше займатися, рік тренувався.
***
Після року тренування в Рудюка я виграв Чемпіонат України з кросу і це відкрило мені дорогу в великий спорт. Почав отримувати державну зарплатню, поїхав на перший Чемпіонат Європи з кросу в Швеції, побачив як живуть за кордоном люди. І це спонукає до чогось. Ти розумієш: якщо хочеш жити, маєш щось робити.
***
Коли виїжджаєш в іншу країну, бачиш, що є до чого тягнутися. Помічаєш, які веселі й усміхнені люди ходять і радіють життю.
***
Я вчився півтора року і зрозумів, що, як тренер, здобуду більше знань в спорті, ніж в університеті, де ти повинен сидіти й писати конспекти кілька років. Друзі розказували, як в Америці в університетах вчилися: є певний напрямок, програми продумані таким чином, що ти не сидиш і не строчиш конспекти, які потім ніхто не читає.
***
Були й у нашому університеті такі викладачі, які могли зацікавити студентів. І ти цілу пару проводив у спілкуванні, отримував кайф і знання. Але таких було, можливо, 5-10 % викладачів. Проте не було людей, які могли би зробити з тебе тренера екстра-класу.
***
У спорті все залежить від характеру, здібності, від бажання.
***
Я виграв серед юніорів крос довжиною 6 чи 8 кілометрів. Це було в Кіровограді. Бігали по горах, по мототрасі. Кроси є різні. На 4 кілометри – це коротка дистанція, 8-12 кілометрів – це довга дистанція. Юнаки трошки менше біжать, а в чоловіків крос вже 10-12 кілометрів.
***
Як я почав бігати марафони? У всіх історія практично однакова: ти починаєш з одних дистанцій, а закінчуєш тими, які твій організм найкраще переварить. Після того, як я виграв чемпіонат України, паралельно тренувався ще в одного тренера – Трофименка Георгія Івановича з Білої Церкви, заслуженого тренера Казахстану й України, вже покійного. Він був тренером на довгі дистанції, спеціалізувався як тренер із марафону.
***
Десь через 4 роки занять ми вичерпали свої сили на 10 кілометрів. Найшвидше цю відстань я пробіг за 28 хвилин 27 секунд. А щоб змагатися на рівні з афро-американцями треба бігти хоча би 27 хвилин. Ми зрозуміли, що дійти далі – це довгий і складний процес. Необхідно було шукати супер-тренерів, робити великі капіталовкладення. Хоча в Україні в мене на той момент був перший-другий результат. 4 роки поспіль я займав друге місце, п’ятого року виграв. Але далі зрозумів, що треба переходити на марафон. Там є час подумати, 2 години побігти. Можна позмагатися з тими хлопцями, які з Африки приїжджають.
***
В 2006 році я виступив на одному марафоні в Гамбурзі. Через 5 місяців у Варшаві виграв. Заодно виконав норматив майстра спорту міжнародного класу, пробігши за 2 години 12 хвилин 29 секунд. Багато на цих змаганнях було сильних конкурентів, зокрема 5 африканців, один із них олімпійський чемпіон 1996 року. І все ж мені вдалося виграти марафон. Це сподобалось. Після чого почав займатися саме марафонами.
***
Марафони проводяться у багатьох великих містах, багатьох столицях. І це дуже гарно. Все місто чекає, коли перекривається рух і в центрі біжать тисячі людей. Взяти в цьому участь або подивитись на таке дійство – прекрасно. На Бостонському марафоні, найстарішому в світі, де кількість бігунів перевищує 20 тисяч, місто завмирає на три дні. Це класно для різноманітних організацій, готелів.
***
Був у мене один марафон, відбувався в Японії. Я пробіг його за 2 години 30 хвилин, майже на 20 хвилин гірше, ніж пробігав раніше. Але отримав задоволення від того, що просто добіг. Цей марафон можна зрівняти навіть із деякими виграшними забігами. Тоді просто не пристосувався до клімату, було спекотно, ледь не 30 градусів. Це може зрозуміти тільки той, хто пробіжить такий марафон.
[caption]
Марафон в місті Фукуока (Японія). Віталій Шафар поміж африканських спортсменів[/caption]
***
Спочатку не уявляв що таке марафон і як його пробігти тих 42 кілометри, коли до того бігав 6-8 кілометрів. Але наш організм такий, що він звикає до будь-яких навантажень. Головне – мотивація.
***
Підготовка складається з планомірних етапів, які розроблені вже багато років різними тренерами. Ти просто бігаєш, тренуєшся, поступово збільшуєш навантаження, виробляєш спеціальний темп. Є багато тренерських схем, при виконанні яких ти готуєш організм. Кілька місяців займаєшся, щоб одного дня зійшлися всі зірки, організм максимально відновився і ти показав найкращий результат. Ти не розумієш навіть, як це вдається. Потрібно пройти багато різних етапів: довгих чи коротких тренувань, відпочинків, масажів, саун.
***
Весь ритм життя, харчування, психологічне здоров’я – все разом воно складається в результат. Це взагалі стиль життя.
***
Коли став претендентом на Олімпійські ігри 2012, ти відчуваєш, що поїдеш на змагання, на які мріяв потрапити все життя, з дитинства.
[caption]
Віталій Шафар біжить марафон на Олімпійських іграх в Лондоні[/caption]
***
Організація змагань на надзвичайно високому рівні. Олімпійські ігри – це як маленький Луцьк, де понад 4 роки будувалися всі спортивні споруди, олімпійське містечко, система охорони – це все робилося для двох тижнів проведення змагань. І ти потрапляєш в цю атмосферу. Це кльово.
[caption]
Олімпійські ігри 2012[/caption]
***
Олімпійські ігри – це такі змагання, в яких ти повинен боротися до кінця і вірити в свою перемогу. На Олімпіаді було багато зірок: і американців, і африканців. Не у всіх все вдалося. Виграв угандієць, який до того не показував високих результатів, тим більше на Олімпійських іграх.
[caption]
Олімпійські ігри 2012[/caption]
***
Показав не дуже добрий час на марафоні під час Олімпіади – 2 години 16 хвилин і 36 секунд. Там було 26 градусів. А в марафоні багато залежить від погодних умов. Якщо температура під час забігу 26-30 градусів, то до рекорду світу можна добавляти зразу 5-6 хвилин. Це така температура, за якої ти не можеш показати високий результат. Я показав той час, на який був готовий. Не було належних умов і правильно складеної програми для того, щоб показати максимальний час.
[caption]
Олімпійські ігри 2012[/caption]
[caption]
Нагородження учасників Олімпійських ігор у Волинській ОДА[/caption]
***
Бостонський марафон 2014 року – це перший марафон, в якому я пробіг швидше ніж за 2 години 10 хвилин (2:09:37). Дуже довго мріяв показати цей результат, перейшовши тренуватися до наставника в Київ.
[caption]
Бостонський марафон 2014[/caption]
***
Марафон у Бостоні класифікують як Downhill, в перекладі означає «похилий». Різниця висоти між місцем старту і фінішу близько 100 метрів. Це найстаріший марафон і траса там дуже складна. Я важчих марафонів ще ніде не бігав. Це, можна сказати, крос, тільки 42 кілометри: вверх, вниз, вверх, вниз. Дуже важко. Але якщо ти готовий, то ти цього не відчуваєш.
[caption]
Бостонський марафон 2014[/caption]
***
Біжиш з чемпіонами світу, на тридцять п’ятому кілометрі сам ледь пішки не йдеш під гірку, але й бачиш, як ті чемпіони теж руками за борти хапаються…Нікого не шкодує цей марафон.
[caption]
Бостонський марафон 2014[/caption]
***
На Бостонському марафоні 2015 року зайняв десяте місце і результат був гіршим, 2 години 13 хвилин, хотілося би краще. Просто ніколи не можна розслаблятися, потрібно максимально викладатися.
[caption]
Віталій на Бостонському марафоні 2015[/caption]
***
Цього року під час забігу був вітер усі 42 кілометри, від точки А до точки Б, з Хопкінтона до Бостона. Буває, на тренуванні долаєш 200 метрів проти вітру і просто не можеш боротися з ним: ухиляєшся, нагинаєшся. А тут 42 кілометри проти вітру. Коли ти біжиш в групі 5-10 чоловік, то можеш сховатися, можеш зекономити свої сили на фінішний ривок і на останні кілометри. А коли один біжиш, то це взагалі нереально. Я проти такого вітру ще не бігав марафон ніколи.
[caption]
Бостонський марафон 2015[/caption]
***
Є розпланований темп, в якому ти маєш бігти марафон. Якщо побіжиш занадто швидко, то можеш не добігти, або дуже повільно пішки дійти.
***
Завдяки спорту я побував майже у всіх країнах Європи. Був в Америці, Японії, Африці, Азії. Ці подорожі цікаві тим, що ти бачиш культуру різних країн. Пізнавально бачити стиль життя інших людей, не таких як ми.
***
Молодим лучанам, які захоплюються спортом і хочуть досягнути високого рівня пораджу ходити в різні секції, пробувати себе у всяких видах спорту. Я теж на безліч секцій ходив. Людина з часом знайде те заняття, яке їй подобається. Треба віддаватися повністю, не шкодувати себе. Йти до тих тренерів, які є. Якщо їх немає в Луцьку, шукати в Україні. Якщо немає в Україні – шукати в світі. Перед кожним спортсменом відкриті двері. Треба не боятися підійти до спортсменів, тренерів високого класу. Все буває. Людина з Луцька може виступати за будь-яку, американську, австралійську чи ще якусь команду. Головне йти до своєї мрії маленькими кроками, а не одразу хапати зірки. І все буде добре.
***
Якщо є прогрес результатів під час роботи з певним тренером, то треба продовжувати з ним працювати. Немає прогресу – потрібно міняти тренера, шукати кваліфікованішого. Головне – не сидіти на місці, а йти до своєї мети й тренуватись-тренуватись. Не боятися щось змінити у житті.
[caption]
Віталій Шафар[/caption]
Записав: Василь БІДУН
Кому з волинян відоме ім’я Віталій Шафар? Чи знаєте ви, що ця людина – багаторазовий чемпіон України з легкої атлетики, зокрема, бігу на різні дистанції. А про те, що він здобув перемогу у Варшавському марафоні, випередивши навіть олімпійського чемпіона; що зайняв четверте місце в Бостонському марафоні – одному з найпрестижніших і найдавніших марафонів світу, в якому щорічно беруть участь більше 20-ти тисяч учасників. От тож бо й воно.
«Таблоїд Волині» спробує відкрити для вас гідного представника міста Луцька – спортсмена, легкоатлета, стаєра Віталія Шафара.
ПРИМІТКИ АВТОРА:
Стаєр – бігун на довгі дистанції.
Марафон – спортивні змагання з бігу на дистанцію, що становить 42 кілометри 195 метрів.
***
Народився в Луцьку, батьки були не лучани, з навколишніх сіл Маневицького району, провів дитинство спочатку в хаті на вулиці Миру. Жили як в селі, практично. А потім переїхали в новобудову. Мені було 7 років.
***
Десь із третього класу брав участь у «Веселих стартах». Було цікаво прогуляти кілька уроків і взяти участь у всіляких розважальних іграх. І так, потрохи почав займатися спортивним орієнтуванням і спортивним туризмом. Це було цікаво – бігати по лісі з картою, а також багаття, сало і всяке таке.
***
Оскільки шкільні предмети особливо не цікавили, не займався ними, тому вирішив піти на фізкультурний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки. Був такий варіант, що міг без екзаменів вступити. Виконав норматив майстра спорту зі спортивного туризму, що включає альпінізм, скелелазання, пішохідний туризм. Але його вчасно не присвоїли. Тому довелось вступати на загальній основі: бігати, екзамени здавати. І на державне таки вступив.
***
Саме в університеті почав займатися легкою атлетикою. Я хотів підвищити свої спортивні, бігові якості. І сам через друзів, знайомих знайшов тренера Володимира Рудюка. Сьогодні він, до речі, президент Федерації легкої атлетики Волинської області. З того часу я ще рік паралельно тренувався і в спортивному туризмі, і в легкій атлетиці. А потім почав виключно легкою атлетикою займатися.
***
Умови тренування в спортивному орієнтуванні, де потрібно в палатках спати, їздити за свої кошти, дуже відрізнялися від занять з легкої атлетики, коли 17-річній людині дають ключ від готелю, добове харчування, проїзд у вагоні-купе в поїзді.
***
Легка атлетика – перспективніша, ніж спортивне орієнтування. Україна виділяла хоч якійсь кошти на цей вид спорту, дітей заохочували. В орієнтуванні того не було. Їздили всі за свої гроші на змагання, просили в батьків. І чули від них: «Скільки ви можете їздити? Що ви там набігали?». Атлетика – це більш професійний вид спорту, який можна пов’язати з життям і отримувати від цього задоволення.
***
Університет у моєму становленні, як легкоатлета, взагалі не зіграв ніякої ролі. Я займався в Рудюка. Хіба що мене звільняли з одної пари в день, коли вже я почав серйозніше займатися, рік тренувався.
***
Після року тренування в Рудюка я виграв Чемпіонат України з кросу і це відкрило мені дорогу в великий спорт. Почав отримувати державну зарплатню, поїхав на перший Чемпіонат Європи з кросу в Швеції, побачив як живуть за кордоном люди. І це спонукає до чогось. Ти розумієш: якщо хочеш жити, маєш щось робити.
***
Коли виїжджаєш в іншу країну, бачиш, що є до чого тягнутися. Помічаєш, які веселі й усміхнені люди ходять і радіють життю.
***
Я вчився півтора року і зрозумів, що, як тренер, здобуду більше знань в спорті, ніж в університеті, де ти повинен сидіти й писати конспекти кілька років. Друзі розказували, як в Америці в університетах вчилися: є певний напрямок, програми продумані таким чином, що ти не сидиш і не строчиш конспекти, які потім ніхто не читає.
***
Були й у нашому університеті такі викладачі, які могли зацікавити студентів. І ти цілу пару проводив у спілкуванні, отримував кайф і знання. Але таких було, можливо, 5-10 % викладачів. Проте не було людей, які могли би зробити з тебе тренера екстра-класу.
***
У спорті все залежить від характеру, здібності, від бажання.
***
Я виграв серед юніорів крос довжиною 6 чи 8 кілометрів. Це було в Кіровограді. Бігали по горах, по мототрасі. Кроси є різні. На 4 кілометри – це коротка дистанція, 8-12 кілометрів – це довга дистанція. Юнаки трошки менше біжать, а в чоловіків крос вже 10-12 кілометрів.
***
Як я почав бігати марафони? У всіх історія практично однакова: ти починаєш з одних дистанцій, а закінчуєш тими, які твій організм найкраще переварить. Після того, як я виграв чемпіонат України, паралельно тренувався ще в одного тренера – Трофименка Георгія Івановича з Білої Церкви, заслуженого тренера Казахстану й України, вже покійного. Він був тренером на довгі дистанції, спеціалізувався як тренер із марафону.
***
Десь через 4 роки занять ми вичерпали свої сили на 10 кілометрів. Найшвидше цю відстань я пробіг за 28 хвилин 27 секунд. А щоб змагатися на рівні з афро-американцями треба бігти хоча би 27 хвилин. Ми зрозуміли, що дійти далі – це довгий і складний процес. Необхідно було шукати супер-тренерів, робити великі капіталовкладення. Хоча в Україні в мене на той момент був перший-другий результат. 4 роки поспіль я займав друге місце, п’ятого року виграв. Але далі зрозумів, що треба переходити на марафон. Там є час подумати, 2 години побігти. Можна позмагатися з тими хлопцями, які з Африки приїжджають.
***
В 2006 році я виступив на одному марафоні в Гамбурзі. Через 5 місяців у Варшаві виграв. Заодно виконав норматив майстра спорту міжнародного класу, пробігши за 2 години 12 хвилин 29 секунд. Багато на цих змаганнях було сильних конкурентів, зокрема 5 африканців, один із них олімпійський чемпіон 1996 року. І все ж мені вдалося виграти марафон. Це сподобалось. Після чого почав займатися саме марафонами.
***
Марафони проводяться у багатьох великих містах, багатьох столицях. І це дуже гарно. Все місто чекає, коли перекривається рух і в центрі біжать тисячі людей. Взяти в цьому участь або подивитись на таке дійство – прекрасно. На Бостонському марафоні, найстарішому в світі, де кількість бігунів перевищує 20 тисяч, місто завмирає на три дні. Це класно для різноманітних організацій, готелів.
***
Був у мене один марафон, відбувався в Японії. Я пробіг його за 2 години 30 хвилин, майже на 20 хвилин гірше, ніж пробігав раніше. Але отримав задоволення від того, що просто добіг. Цей марафон можна зрівняти навіть із деякими виграшними забігами. Тоді просто не пристосувався до клімату, було спекотно, ледь не 30 градусів. Це може зрозуміти тільки той, хто пробіжить такий марафон.
[caption]
***
Спочатку не уявляв що таке марафон і як його пробігти тих 42 кілометри, коли до того бігав 6-8 кілометрів. Але наш організм такий, що він звикає до будь-яких навантажень. Головне – мотивація.
***
Підготовка складається з планомірних етапів, які розроблені вже багато років різними тренерами. Ти просто бігаєш, тренуєшся, поступово збільшуєш навантаження, виробляєш спеціальний темп. Є багато тренерських схем, при виконанні яких ти готуєш організм. Кілька місяців займаєшся, щоб одного дня зійшлися всі зірки, організм максимально відновився і ти показав найкращий результат. Ти не розумієш навіть, як це вдається. Потрібно пройти багато різних етапів: довгих чи коротких тренувань, відпочинків, масажів, саун.
***
Весь ритм життя, харчування, психологічне здоров’я – все разом воно складається в результат. Це взагалі стиль життя.
***
Коли став претендентом на Олімпійські ігри 2012, ти відчуваєш, що поїдеш на змагання, на які мріяв потрапити все життя, з дитинства.
[caption]
***
Організація змагань на надзвичайно високому рівні. Олімпійські ігри – це як маленький Луцьк, де понад 4 роки будувалися всі спортивні споруди, олімпійське містечко, система охорони – це все робилося для двох тижнів проведення змагань. І ти потрапляєш в цю атмосферу. Це кльово.
[caption]
***
Олімпійські ігри – це такі змагання, в яких ти повинен боротися до кінця і вірити в свою перемогу. На Олімпіаді було багато зірок: і американців, і африканців. Не у всіх все вдалося. Виграв угандієць, який до того не показував високих результатів, тим більше на Олімпійських іграх.
[caption]
***
Показав не дуже добрий час на марафоні під час Олімпіади – 2 години 16 хвилин і 36 секунд. Там було 26 градусів. А в марафоні багато залежить від погодних умов. Якщо температура під час забігу 26-30 градусів, то до рекорду світу можна добавляти зразу 5-6 хвилин. Це така температура, за якої ти не можеш показати високий результат. Я показав той час, на який був готовий. Не було належних умов і правильно складеної програми для того, щоб показати максимальний час.
[caption]
[caption]
***
Бостонський марафон 2014 року – це перший марафон, в якому я пробіг швидше ніж за 2 години 10 хвилин (2:09:37). Дуже довго мріяв показати цей результат, перейшовши тренуватися до наставника в Київ.
[caption]
***
Марафон у Бостоні класифікують як Downhill, в перекладі означає «похилий». Різниця висоти між місцем старту і фінішу близько 100 метрів. Це найстаріший марафон і траса там дуже складна. Я важчих марафонів ще ніде не бігав. Це, можна сказати, крос, тільки 42 кілометри: вверх, вниз, вверх, вниз. Дуже важко. Але якщо ти готовий, то ти цього не відчуваєш.
[caption]
***
Біжиш з чемпіонами світу, на тридцять п’ятому кілометрі сам ледь пішки не йдеш під гірку, але й бачиш, як ті чемпіони теж руками за борти хапаються…Нікого не шкодує цей марафон.
[caption]
***
На Бостонському марафоні 2015 року зайняв десяте місце і результат був гіршим, 2 години 13 хвилин, хотілося би краще. Просто ніколи не можна розслаблятися, потрібно максимально викладатися.
[caption]
***
Цього року під час забігу був вітер усі 42 кілометри, від точки А до точки Б, з Хопкінтона до Бостона. Буває, на тренуванні долаєш 200 метрів проти вітру і просто не можеш боротися з ним: ухиляєшся, нагинаєшся. А тут 42 кілометри проти вітру. Коли ти біжиш в групі 5-10 чоловік, то можеш сховатися, можеш зекономити свої сили на фінішний ривок і на останні кілометри. А коли один біжиш, то це взагалі нереально. Я проти такого вітру ще не бігав марафон ніколи.
[caption]
***
Є розпланований темп, в якому ти маєш бігти марафон. Якщо побіжиш занадто швидко, то можеш не добігти, або дуже повільно пішки дійти.
***
Завдяки спорту я побував майже у всіх країнах Європи. Був в Америці, Японії, Африці, Азії. Ці подорожі цікаві тим, що ти бачиш культуру різних країн. Пізнавально бачити стиль життя інших людей, не таких як ми.
***
Молодим лучанам, які захоплюються спортом і хочуть досягнути високого рівня пораджу ходити в різні секції, пробувати себе у всяких видах спорту. Я теж на безліч секцій ходив. Людина з часом знайде те заняття, яке їй подобається. Треба віддаватися повністю, не шкодувати себе. Йти до тих тренерів, які є. Якщо їх немає в Луцьку, шукати в Україні. Якщо немає в Україні – шукати в світі. Перед кожним спортсменом відкриті двері. Треба не боятися підійти до спортсменів, тренерів високого класу. Все буває. Людина з Луцька може виступати за будь-яку, американську, австралійську чи ще якусь команду. Головне йти до своєї мрії маленькими кроками, а не одразу хапати зірки. І все буде добре.
***
Якщо є прогрес результатів під час роботи з певним тренером, то треба продовжувати з ним працювати. Немає прогресу – потрібно міняти тренера, шукати кваліфікованішого. Головне – не сидіти на місці, а йти до своєї мети й тренуватись-тренуватись. Не боятися щось змінити у житті.
[caption]
Записав: Василь БІДУН
Фотогалерея
Популярне
- Переглядів
- Коментарів
